8. Інші речові права

8.1. Поняття та види інших речових прав

Вдосконалення відносин власності в Україні пов'язане зі створенням системи речових прав. Даний правовий інститут залишається одним з найменш досліджених у сучасній цивілістичній науці в Україні.

Речові права – це права, що забезпечують задоволення інтересів власника шляхом безпосереднього впливу на річ, яка перебуває у сфері його господарювання.

Головне місце в системі речових прав посідає право власності, оскільки право власності – це право на свою річ, тому воно і породжує повне панування над річчю. Суть права на чужі речі полягає в тому, що особа може користуватися чужою річчю, а інколи навіть розпоряджатися нею. До речових прав належать права, похідні і залежні від права власності, які виникають як за волею власника, так і відповідно до закону. ЦКУ до речових прав, крім права власності, відносить і речові права на чуже майно (статті 395—417).

У ст. 395 ЦКУ зазначено, що речовими правами на чуже майно вважаються: право володіння, сервітут (право користування), суперфіцій (право забудови земельної ділянки), емфітевзис (право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб). Цей перелік не є вичерпним. Законом можуть бути передбачені інші речові права на чуже майно.

Види речових прав та їх зміст, порядок виникнення та припинення встановлюються виключно законом, а не домовленістю сторін. Речові права – права абсолютні, тобто обов'язкові для всіх.

Розглянемо правове регулювання інших речових прав, які підлягають обов’язковій державній реєстрації: право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном.

8.2. Ознаки інших речових прав

Інституту прав на чужі речі належать як загальні ознаки речового права, так і особливі, що поєднують різні види прав на чужі речі у певну систему. Необхідним виявляється встановлення загальних ознак прав на чужі речі:

1. Речові права на чужі речі обтяжують право власності. Перехід права власності на майно від власника до інших осіб не є підставою для припинення речових прав інших уповноважених осіб на це майно за винятками, встановленими законом або договором.

2. Права на чужі речі здійснюються незалежно від волі власника.

3. Права на чужі речі здійснюються лише у певних межах.

4. Права на чужі речі захищаються від усіх осіб і в тому числі від власника.

8.3. Правове регулювання речових прав на чуже майно

8.3.1 Право володіння чужим майном

Глава 31 ЦКУ, що присвячена володінню, має назву «Право володіння чужим майном». Така назва не охоплює категорію фактичного володіння, оскільки володіти можна не лише майном, що є об'єктом права власності, а чуже майно – це завжди майно власника. Має сенс виділяти інститут володіння лише у випадку, коли передбачаються всі його види: володіння власника, похідне володіння орендаря, комісіонера, суб'єкта обмеженого речового права – так зване законне володіння, а також незаконне володіння (добросовісне і недобросовісне) особи, яка володіє чужим майном.

Суб'єктами права володіння чужим майном вважаються особи, які тримають його у себе. Таке право володіння може належати одночасно двом або більше особам (ст. 397 ЦКУ). Указане володіння вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду (п. 3 ст. 397 ЦКУ).

У ЦКУ передбачені підстави виникнення і припинення права володіння майном (статті 398-399). Підстави виникнення характерні лише для законного володіння – договір з власником або особою, якій майно було передане власником, та інші підстави, передбачені законом.

Згідно зі ст. 399 ЦКУ право володіння припиняється у разі:

1) відмови володільця від володіння майном;

2) витребування майна від володільця власником майна або іншою особою;

3) знищення майна;

4) в інших випадках, установлених законом.

Даний перелік не є вичерпним. Доцільно було б передбачити таку підставу, як припинення договору, яким було встановлено володіння.

Крім того, ст. 398 ЦКУ передбачає виникнення лише такого володіння, що є законним, а ст. 399 цього Кодексу допускає можливість припинення і незаконного володіння (віндикація).

Законне володіння захищається нормами ст. 400 ЦКУ, що полягає в обов'язку недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності чи інше право або яка є добросовісним володільцем цього майна.