55/94 Gebhard

-//-

2/74 Reyners

Проте держави-члени Євросоюзу можуть вводити певні обмеження свободи заснування та економічної діяльності, якщо вони застосовуються недискримінаційним чином; виправдані вимогами захисту суспільних інтересів; припустимі для досягнення мети; вживаються в межах та обсязі, необхідних для досягнення мети. У справі 2/74 Reyners [1974] позивачем був громадянин Голландії, що мешкав у Бельгії, де він народився та отримав диплом про юридичну освіту, а також інші документи, необхідні для роботи адвокатом. Однак бельгійське законодавство забороняло іноземцям займатися адвокатською практикою в країні, посилаючись на те, що робота адвоката органічно пов'язана з публічними послугами щодо відправлення правосуддя, а участь адвоката у судових процедурах часто є обов'язковою. Суд ЄС вирішив справу на користь Рейнерса визнав, що такі обмеження порушують положення ст. 43 Договору про заснування Європейського співтовариства, оскільки діяльність адвоката не пов'язана з виконанням владних повноважень.

C-55/94 Gebhard,

-//-

81/87 Daily Mail

У цілому реалізація свободи заснування та економічної діяльності поки що багато в чому залежить від національного законодавства держав-членів Євросоюзу, оскільки законодавство Євросоюзу про компанії гармонізовано лише в окремих сферах. Для нівелювання відмінностей у національному законодавстві держав-членів Євросоюзу про компанії й усунення дискримінації іноземних фізичних і юридичних осіб, які бажають скористатися свободою заснування і економічної діяльності, важливе значення має практика Суду ЄС. У рішенні у справі 79/85 Segers [1986] Суд ЄС визнав можливість "вторинного ділового заснування" (дочірня компанія, філія, агентство), коли компанія або фірма, зареєстрована в одній з держав-членів Євросоюзу, не веде в ньому жодної економічної діяльності, проте здійснює свою діяльність через вторинне заснування в іншій державі-члені. У справах 205/84 Commission v. Germany (Insurance Services) [1986] та C-212/97 Centras Ltd. [1999] Суд ЄС визнав дискримінаційною відмову, відповідно, Німеччині та Данії у реєстрації в цих країнах філій, зареєстрованих в інших державах-членах компаній, які обґрунтовували таку відмову необхідністю попередження шахрайства і захисту прав кредиторів. У справі 318/86 Commission v. France [1988] Суд ЄС визнав дискримінаційним податкове законодавство Франції, яке не передбачало податкових пільг для агенцій або філій компаній з інших держав-членів. При цьому Суд ЄС послався на ст. 43 Договору про заснування Європейського співтовариства (нині - ст. 49 ДФЄС), заявивши, що вона надає суб'єктам підприємництва право вільно обирати відповідну правову форму для своєї діяльності в іншій державі-члені, і що свобода такого вибору не повинна обмежуватися дискримінаційними податковими правилами. У справі 3/88 Commission v. Italy [1989] Суд ЄС визнав як таке, що порушує положення статей 43 та 49 Договору про заснування Європейського співтовариства (нині - статті 49 і 56 ДФЄС), законодавство Італії. Воно дозволяло отримувати контракти на створення програмного забезпечення для органів державної влади країни лише компаніям або фірмам, у яких державі належить більшість акцій, запроваджуючи тим самим непряму дискримінацію іноземних компаній.

Проте у справі 81/87 Daily Mail [1988] Суд ЄС визнав, що національне законодавство держав-членів про компанії ще недостатньо гармонізоване, і вирішив, що компанії або фірми держав-членів не можуть посилатися на свободу заснування при перенесенні центральної адміністрації та зареєстрованого офісу з однієї держави-члена до іншої і повинні керуватися чинними в кожній з держав-членів нормами.

 C-212/97 Centros

У цілому реалізація свободи заснування та економічної діяльності поки що багато в чому залежить від національного законодавства держав-членів Євросоюзу, оскільки законодавство Євросоюзу про компанії гармонізовано лише в окремих сферах. Для нівелювання відмінностей у національному законодавстві держав-членів Євросоюзу про компанії й усунення дискримінації іноземних фізичних і юридичних осіб, які бажають скористатися свободою заснування і економічної діяльності, важливе значення має практика Суду ЄС. У рішенні у справі 79/85 Segers [1986] Суд ЄС визнав можливість "вторинного ділового заснування" (дочірня компанія, філія, агентство), коли компанія або фірма, зареєстрована в одній з держав-членів Євросоюзу, не веде в ньому жодної економічної діяльності, проте здійснює свою діяльність через вторинне заснування в іншій державі-члені. У справах 205/84 Commission v. Germany (Insurance Services) [1986] та C-212/97 Centras Ltd. [1999] Суд ЄС визнав дискримінаційною відмову, відповідно, Німеччині та Данії у реєстрації в цих країнах філій, зареєстрованих в інших державах-членах компаній, які обґрунтовували таку відмову необхідністю попередження шахрайства і захисту прав кредиторів. У справі 318/86 Commission v. France [1988] Суд ЄС визнав дискримінаційним податкове законодавство Франції, яке не передбачало податкових пільг для агенцій або філій компаній з інших держав-членів. При цьому Суд ЄС послався на ст. 43 Договору про заснування Європейського співтовариства (нині - ст. 49 ДФЄС), заявивши, що вона надає суб'єктам підприємництва право вільно обирати відповідну правову форму для своєї діяльності в іншій державі-члені, і що свобода такого вибору не повинна обмежуватися дискримінаційними податковими правилами. У справі 3/88 Commission v. Italy [1989] Суд ЄС визнав як таке, що порушує положення статей 43 та 49 Договору про заснування Європейського співтовариства (нині - статті 49 і 56 ДФЄС), законодавство Італії. Воно дозволяло отримувати контракти на створення програмного забезпечення для органів державної влади країни лише компаніям або фірмам, у яких державі належить більшість акцій, запроваджуючи тим самим непряму дискримінацію іноземних компаній.

C-208/00 Uberseering

-//-

C-167/01 Inspire Art

-//-