Міністерство охорони праці України

Медична Академія Післядипломної освіти

Медичний коледж

Тема: Удосконалення планувальної організації лікувально-профілактичних послуг

Виконала:

Медведенко Тетяна

Студентка 4 курсу

Групи 41 МБ

Зміст

Вступ 3

1. Організація лікувально-профілактичної допомоги населенню України 4

2. Вдосконалення організації лікувально-профілактичних послуг 15

Висновки 17

Список використаної літератури 18

Вступ

На сучасному етапі інтеграції України до Європейського Союзу (ЄС) в умовах здійснення масштабних реформ адміністративної, політичної, соціальної та інших систем відбувається пошук дієвих засобів підвищення ефективності діяльності органів державної влади. Політичні й соціально-економічні перетворення в українському суспільстві, утвердження демократичних засад, формування нової концепції функціонування системи охорони здоров’я вимагають наукового обґрунтування й удосконалення державного управління перебудовою галузі відповідно до суспільних потреб та міжнародних норм і стандартів. Саме тому формування відповідних механізмів державного управління шляхом надання якісної та ефективної медичної допомоги є актуальною і складною проблемою в охороні здоров’я України, а недоліки в організації й управлінні національною системою охорони здоров’я в основному спричинюють незадоволеність пацієнтів рівнем надання медичної допомоги, її ефективністю та доступністю.

Актуальність дослідження значною мірою зумовлюється й необхідністю знаходження нових шляхів забезпечення високої якості надання медичної допомоги населенню України з огляду на появу високовартісних технологій, дефіцит фінансування галузі, зростання потреб пацієнтів у якісній медичній допомозі, децентралізацію управління. В таких умовах державне управління якістю надання медичної допомоги є не тільки перспективним напрямом стратегічного управління охороною здоров’я, але й тією його складовою, для якої характерне існування багатьох теоретичних і практичних проблем, вирішення яких забезпечить вихід галузі з тривалої системної кризи.

1. Організація лікувально-профілактичної допомоги населенню України

Проблеми збереження і зміцнення здоров'я населення України складають одну з найважливіших внутрішніх функцій держави, є однією з пріоритетних складових її соціальної політики та основою національної безпеки [6].

Однією з основних галузей охорони здоров'я є лікувально-профілактична справа, в якій задіяна більша частина медичних працівників. На забезпечення її функціонування виділяються значні кошти з асигнувань, передбачених на охоро-ну здоров'я загалом.

Лікувально-профілактична допомога - це комплекс заходів, спрямованих на запобігання захворюванням, ранню діагностику, медичну допомогу особам з гострими та хронічними захворюваннями, на реабілітацію хворих та інвалідів з метою продовження їх активного довголіття [11, С 236-237].

До видів лікувально-профілактичної допомоги належать:

• амбулаторно-поліклінічна допомога;

• швидка медична допомога;

• стаціонарна медична допомога;

• санаторно-курортна допомога.

Амбулаторно-поліклінічна допомога надається особам, які потребують періодичного медичного спостереження, лікування на догоспітальному етапі та проведення профілактичних заходів. її отримують при звертанні безпосередньо в амбулаторно-поліклінічному закладі чи вдома.

Швидка медична допомога - це вид медичної допомоги хворим при рапто-вих захворюваннях з тяжким перебігом і постраждалим від нещасних випадків. Вона надається закладами швидкої та екстреної медичної допомоги в максимально можливому обсязі за місцем виклику, під час транспортування та госпіталізації.

Стаціонарна медична допомога надається хворим, які потребують постійного медичного нагляду, застосування складних методів обстеження та інтенсивного лікування, а також оперативних втручань, що не можуть бути виконані в амбулаторних умовах.

Санаторно-курортна допомога - вид лікувально-профілактичної допомоги, яка надається в санаторіях - спеціальних лікувально-профілактичних закладах, в яких для лікування використовуються переважно природні (клімат, мінеральні води, грязі), фізіотерапевтичні засоби, дієтичне лікування та режим.

Структуру лікувально-профілактичної допомоги та перелік закладів, що її надають дорослому населенню України, схематично наведено на рис. 1.

Організація лікувально-профілактичної допомоги ґрунтується на таких принципах [11, с 238]:

• єдність лікувальної та профілактичної допомоги;

• безкоштовність надання всім громадянам гарантованого рівня первинної медико-санітарної допомоги (ПСМД), обсяг якої за чинним законодавством має встановлюватися Кабінетом Міністрів України;

• послідовність амбулаторної та стаціонарної допомоги;

• етапність спеціалізованого медичного забезпечення;

• дільнично-територіальний2;

• спеціалізація та інтеграція лікувальної допомоги.

Станом на 1 січня 2004 р. число лікарняних закладів, де надається ліку-вально-профілактична допомога, становило 2668 із загальною кількістю стаціонарних ліжок 412606. Забезпеченість населення України стаціонарними ліжками становить 87,6 на 10 тис. населення (див. табл. 1). Крім того, в системі Міністерства охорони здоров'я є 15526 фельдшерсько-акушерських і фельдшерських пунктів [10, с 38].

Рис. 1. Види лікувально-профілактичної допомоги дорослому населенню та заклади, що її надають [11, с.23]

Таблиця 1

Динаміка змін мережі лікувальио-профілактичиих закладів України (1999-2004 pp.)

Показник	1999	2000	2001	2002	2003	2004
Число закладів, які надають амбулаторно-поліклінічну допомогу	6429	6456	6486	6496	6583	6660
з них самостійних поліклінік і амбулаторій	2738	2850	3027	3166	3386	3533
Число лікарняних закладів	3122	3049	2956	2850	2733	2668
Число лікарняних ліжок	444485	434139	429247	426758	419679	412606
забезпеченість ними (на 10 тис. населення)	89,9	88,5	87,5	89,3	88,5	87,6

Як стверджують упорядники збірника інформаційно-аналітичних матеріалів "Результати діяльності галузі охорони здоров'я України у 2003 - 2004 роках", динаміка розвитку галузі впродовж досліджуваного періоду визначалась різними закономірностями залежно від соціально-економічної ситуації в країні та характеризувалась наступними особливостями [10, с 38].

По-перше, упорядкування мережі лікарняних закладів відбувалося переважно за рахунок дільничних лікарень, число яких знизилось на 32,1% шляхом їх перетворення у сільські лікарські амбулаторії, диспансери та спеціалізовані лікарні. Паралельно з цим, на чому особливо слід наголосити, не знижувався рівень госпіталізації, зате збільшувалась середня зайнятість стаціонарних ліжок і скорочувалась середня тривалість перебування хворих у лікарнях.

По-друге, зміни забезпеченості населення стаціонарними ліжками відбуваються у різних регіонах України нерівномірно і тому її показники різняться між собою. Так, якщо середня забезпеченість населення держави стаціонарними ліжками станом на 1 січня 2004 р. становила 87,6 на 10 тис. населення (див. табл. 1), то цей показник помітно коливається у межах від 76,5 у Житомирській до 109,5 у Чернігівській областях.

І, по-третє, показники розвитку мережі закладів охорони здоров'я свідчать про виконання постанови уряду, спрямованої на зменшення ресурсних витрат шляхом розвитку маловитратних видів медичної допомоги за рахунок амбулаторно-поліклінічної, впровадження стаціонарозамінних форм медичного обслуговування та упорядкування мережі лікарняних закладів вторинного і третинного рівнів.

Системний аналіз вітчизняної літератури [4; 5; 7 - 9], Міжгалузевої комп-лексної програми "Здоров'я нації"' на 2002 - 2011 pp. [3], інформаційно-аналітичних матеріалів "Результати діяльності галузі охорони здоров'я України у 2003-2004 роках" [10], статистично-аналітичного довідника "Здоров'я населення та діяльність галузі охорони здоров'я України в 1999 - 2002 роках" [1], інформаційно-аналітичних матеріалів Кабінету Міністрів Україні для проведення парламентських слухань "Проблеми у сфері забезпечення охорони здоров'я і медичного обслуговування громадян України та шляхи їх розв'язання" від 29 березня 2005 р. № 2254/ 0/2 - 05 [2] показав, що стратегічним напрямом реформування охорони здоров'я України є пріоритетний розвиток ПМСД на засадах сімейної медицини, спрямований на удосконалення та раціоналізацію надання медичної допомоги міському та сільському населенню.

Інфраструктура сімейної медицини в Україні розвивається такими напрямами [7; 10]:

• реорганізація діючої мережі міських амбулаторно-поліклінічних закладів з надання медичної допомоги дорослому та дитячому населенню з перетворенням відділень дільничних терапевтів та педіатрів у відділення сімейних лікарів;

• створення мережі амбулаторій сімейних лікарів у містах та сільській місцевості;

• реорганізація діючої мережі закладів охорони здоров'я сільських адміністративних районів з трансформацією малопотужних, економічно нерентабельних дільничних лікарень та фельдшерсько-акушерських пунктів в амбулаторії сімейного лікаря.

Динаміку показників реорганізації мережі амбулаторно-поліклінічних закладів на засадах сімейної медицини та їх кадрового потенціалу за період 2002 -2004 pp. відображено в табл. 2 [10, с. 40]:

Таблиця 2

Основні показники впровадження в Україні сімейної медицини (2002-2004 pp.)

Показники	Роки			Динаміка змін проти даних 2003 р. (%)
	2002	2003	2004
Загальна кількість закладів (підрозділів) сімейної медицини	1173	1638	2018	збільшення на 23,2%
Загальна кількість штатних посад лікарів загальної практики/сімейних лікарів	2237,25	3304,25	4057,25	збільшення на 22,8 %
Загальна кількість фізичних осіб лікарів загальної практики/сімейних лікарів	1918	2633	3791	збільшення на 44,0 %
Укомплектованість посад лікарів загальної практики/сімейних лікарів	85,7	79,8	93,5	збільшення на 13,7 %

Ми поділяємо думку укладачів збірника інформаційно-аналітичних матеріалів "Результати діяльності галузі охорони здоров'я України у 2003 - 2004 роках", що доступність, якість та ефективність ПМСД значною мірою залежить від її кадрового забезпечення [10].

Упродовж останніх років у рамках реорганізації ПМСД на засадах сімейної медицини зафіксовано щорічне зростання кількості лікарів загальної практики/ сімейної медицини (ЛЗП/СЛ) та тлі поступового зменшення чисельності дільничних лікарів - терапевтів і педіатрів (див. табл. 3.) [1, с. 10].

Таблиця 3