2.3. Особливості організації роботи вчителя з батьками «важких» учнів

Однією з важливих складових у організації роботі вчителя з батьками «важких» учнів є бесіда.

Кожен вчитель знає, як нелегко проводити бесіду з викликаними в школу батьками «важких» учнів. Подібні зустрічі —- проблема як для вчителів, так і для батьків. Мало хто з батьків приходить в школу за своєю волею. Не надають особливої радості подібні заходи і вчителям. Вони все вимагають і вимагають від батьків, а останні не поспішають їм назустріч. Тому батьки приходять в школу, озброївшись не кращими намірами, зокрема такими як:

- недовіра майже до всіх вчителів:

- обурення з приводу того, що дитина погано вчиться (поводиться);

- заперечення цінностей освіти взагалі;

- повчання;

- переконані, що їх діти завжди мають рацію;

- емоційний тиск на вчителя (крик, плач і т. ін.).

Передусім доцільно активно та творчо використовувати настанови гуманістичного спілкування:

• поважати батьків своїх учнів, їх моральні, духовні цінності та досвід;

• ставитись до батьків як до рівних і не збиратись підкоряти їх своїй волі, своїм рішенням;

• поважати їхнє право на власну думку і не збиратись всіма правдами і неправдами переконувати стати на вашу точку зору;

• поважати і цінити їхні рішення, не нехтувати ними [17, с. 4].

До бесіди обов'язково потрібно ретельно підготуватися і зібрати (уточнити) інформацію (через учнів, своїх колег); про учня (риси характеру, успіхи, захоплення, цінності, вади, проблеми тощо), про батьків (прізвище, ім'я, по-батькові, фах, соціальний та економічний стан, стосунки з дітьми тощо).

Основна мета спілкування полягає не у виправдовуванні та обороні, не в тому, щоб взяти на себе весь тягар корекції «важкої» дитини, а в тому, щоб, об'єднавшись з батьками, допомогти їй виправитися.

Потрібно дотримуватись декількох гуманістичних правил бесіди.

Не відштовхувати, а залучити партнера до співробітництва. Досвід роботи в школі багатьох учителів свідчить, що часто вчитель, бачить в батьках людей, які ставляться до нього не досить доброзичливо. Тому, намагаючись заздалегідь запобігти їхнім можливим запереченням, він починає бесіду у владному «учительському» тоні, повчає, докоряє тощо. Ні про які сумісні дії тут і мови не може бути: батьки починають жаліти свою дитину, звинувачувати вчителя, який в бесіді з ними виявився такою несимпатичною людиною.

Потрібно намагатися зрозуміти почуття батька учня, більш того, проектуючи сумісні дії, знайти в ньому опору. Особисте позитивне ставлення до свого співрозмовника буде проявом доброї волі і першим кроком до співробітництва.

Розвивати в собі прагнення до рівної позиції з батьками. Якщо тільки школа займається «важким» учнем, а в сім'ї він отримує негативний досвід, зусилля вчителів будуть майже марними. І, навпаки, відсторонення школи від виховання учня, передача його, наприклад, в руки працівників міліції або направлення на психіатричну експертизу за відсутності втручання батьків, також малоефективні. Об'єднати зусилля педагога та членів сім'ї школяра можна тільки за взаємоповаги одне до одного та визнанні ними позиційної рівності. Перший крок у цьому напрямку мусить зробити вчитель, адже це свідчення його професіоналізму.

Людям подобається відчувати власне значення. Один з найкращих способів залучення батьків до співробітництва - підкреслення їх особистого значення в цьому процесі. Потрібно пояснити батьку його реальну роль у вихованні та розвитку дитини. При нагоді показати безпідставність його орієнтації тільки на професійну кар'єру, намагатися зруйнувати його внутрішній егоцентризм, зайнятість лише своїми проблемами. Показати, що в зміст його «Я» входять не тільки моменти особистого життя, й життя його дитини, як духовного продовження. Намагатися змінити впевненість батька в самому собі, в тому, що він безумовно може бути і терплячим, що він може налагодити життя та навчання своєї дитини, свої стосунки з нею

Показати свою любов до чужої «важкої» дитини. Психологічний контакт з батьками виникає зразу ж як тільки вчитель засвідчує, що бачить позитивні риси у характері та поведінці дитини, симпатизуєте і навіть любить її.

Коли ж батьки зустрічають дружній, заклопотаний погляд вчителя і відчувають, що він теж турбується про благополуччя дитини, психологічний захист стає непотрібний. Можна переходити до співпраці, використовуючи її різноманітні форми. Традиційно це — участь батьків у робочі шкільного батьківського комітету, керування секціями та гуртками. Цим нерідко вичерпується їхня діяльність у школі. Та існує чимало інших форм співпраці. Наприклад, ви можна запропонувати одному з батьків провести батьківські збори і розповісти, які проблеми він бачить у вихованні дітей і яким чином їх слід вирішувати. Надзвичайно повчальним був би також виступ батька, в якого були складні стосунки з власною дитиною, проте він зміг їх подолати.

Можна також влаштувати неформальну зустріч батьків, на якій один із них розповість про власний пошук порозуміння з дитиною.

Успішною можна вважати бесіду не тоді, коли вчитель доведе свою правоту, а тоді, коли він зможе залучити батьків до активної участі у вихованні дитини. Таким чином, основна мета бесіди вчителя з батьком «важкого» учня полягає не в тому, щоб зміцнити своє домінуюче становище і довести, яка погана у них дитина, а в тому, щоб об'єднати зусилля школи і сім'ї [17, с.2].

Обговорювати проблему, а не особисті якості. Позитивних результатів бесіди з батьками вчителю не досягнути, якщо вони почнуть обговорювати риси характеру дитини, а закінчать «дискусією» стосовно особистих якостей один одного. Розмова зав'язне у взаємних докорах, звинуваченнях і підозрах, і сторони розійдуться дорогами.

Потрібно спрямувати бесіду на обговорення проблем виховання. Сформулювати перед батьками психолого-педагогічний «діагноз» навчання і поведінки їхньої дитини: з яких об'єктивних причин вона погано вчиться і порушу дисципліну, що можна зробити, щоб поліпшити такий стан.

Можна продумати інші можливості сумісної роботи. При цьому дуже важливо, щоб батьки відчули впевненість у тому, що проблема з їхніми дітьми буде вирішена.

Враховувати особисті інтереси батьків. Дуже часто в бесіді з батьком вчитель вимагає, щоб тон значно активізував свою участь у вихованні дитини. Значно краще, якщо вчитель визнає право батьків на цікаве і змістовне життя, але запропонує їм залучити до нього дитину — брати сина на рибалку, футбол, в театр тощо. Взагалі справами: ремонтувати автомобіль, будувати дачу, робити ремонт квартири тощо. Зацікавте батьків у тому, щоб діти проводили а ними якнайбільше часу.

«Не вірити генетиці». Відомо, що вплив спадкових особливостей і сімейних умов має велике значення на формування характеру і здібностей дитини. Та він не безмежний. Кожен учитель, спираючись на свій досвід, може розповісти про випадки, коли з поганої сім'ї виходила хороша дитина і навпаки. Справа у тому, що ставлення до дитини людей, які мають для неї велике значення, а також оцінка ними характеру і здібностей, діють як навіювання. Якщо до дитини з першого класу в школі ставляться як до дитини «з поганої сім'ї», то вона справді почне погано вчитися і порушувати дисципліну. І навпаки вдається покращити успіхи та поведінку дитини «з поганої сім'ї» за позитивного, теплого ставлення до неї вчителя.

Доцільно запрошувати на зустріч з батьками і їх «важких» дітей. Діти відчувають себе на такій зустрічі звинуваченими, вони червоніють, бліднуть, мовчать, ледве видавлюють із себе якісь визнання, зляться, огризаються. Батьки теж відчувають себе приблизно так само. Після закінчення зустрічі вони посилюють «тиск» на школярів. Зазвичай конструктивні рішення в такій ситуації не виробляються. Разом з тим, якщо вчитель зустрічається з батьками без дітей, то у останніх виникає підозра про планування дорослими змови проти них. Крім того, значна частина важливої інформації, яку повідомляє вчитель батькам, при переказі її дитині зникає, і в результаті чого остання стає дещо дезорієнтованою.

Якщо учитель готує та проводить зустрічі під прапором Гуманізму, Доброти, Поваги, то вони корисні і повчальні, бо зокрема:

- дають впевненість школяреві, в тому що від нього нічого не приховують;

- заощаджують час вчителя — не потрібно влаштовувати окремі бесіди;

- дають повну інформацію батькам. З'являється можливість зняти розбіжність між ними і дитиною;

- зменшують небезпеки непорозуміння кожен чує думку іншого;

- посилюють почуття спільності вчителя, батьків і дітей. Процес навчання починає сприйматися як сумісна діяльність цих трьох сторін, а не як протиборство;

- посилюють бажання дитини у виконані рішення, у прийнятті якого вона брала участь і яке стосується її життя. Звичайно, влаштовувати такі зустрічі за участю всіх сторін вчителю важче, але ж результат у цьому випадку буде значно кращий [21, с. 61].

Отже, бесіда з батьками «важкої» дитина пройде успішно, якщо:

- вдалося уникнути протистояння і конфронтації з ними;

-  змогли стриматися самі і стримати їх від докорів і звинувачень;

- змогли залучити до бесіди не тільки батьків, а й дітей;

- вдало сформулювали проблему виховання і батьки зрозуміли вас;

- обміркували сумісні дії і змогли об'єднатися з ними проти вашого спільного «ворога» — виховної проблеми;

- ви будете любити своїх «важких» учнів.