Висновок

Сьогодні в умовах величезних змін в соціальному, економічному і політичному житті України повстала проблема радикальної перебудови в сфері виховання, мета якого – формувати людину, давати прогрес людському суспільству. У складному процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне місце належить вихованню «важких дітей».

Виховання «важких дітей» - виховна діяльність школи і сім'ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.

Державна національна програма «Освіта» (Україна XXI століття) головною метою виховання «важких дітей» визначає: набуття молодим поколінням соціального досвіду; успадкування духовних надбань українського народу; формування розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової і екологічної культури.

Недоліки шкільного виховання і значне скорочення кількості позашкільних закладів призводять до збільшення кількості дітей, чия поведінка виходить за межі моральних норм. Кількість правопорушень, здійснених дітьми, є закономірним наслідком процесу соціальної деградації особистості.

«Дитинство – найважливіший період людського життя, не підготовка до майбутнього життя, а справжнє блискуче, самобутне, неповторне життя. І від того, як пройшло дитинство, хто вів дитину за руку в дитячі роки, що ввійшло в його розум і серце з оточуючого світу, - від цього в визначний степені залежить, якої людиною стане сьогоднішній малюк» - В.О. Сухомлинський.

Проблема важковиховуваності — це насамперед проблема ставлення до особистості з певними відхиленнями в поведінці з боку оточуючих. Саме тому коригування і важковиховуваних учнів у колективі і через колектив відбувається як позитивне впровадження системи гуманних стосунків такого учня з оточуючими його людьми і водночас як процес духовного становлення всіх особистостей, що беруть участь у цьому процесі.

Позицію важковиховуваного учня, що, як правило, не збігається з позицією педагогічно керованих учнів, слід делікатно коригувати. Педагог використовує ситуацію, що стихійно створюється в учнівському колективі, або будує її з урахуванням своїх знань і досвіду. Методом створення ситуацій модулюються певні умови, за яких учневі необхідно розкрити свої погляди, вчинки, беручи до уваги громадську думку, норму та правила поведінки в школі, суспільні іі національні традиції тощо.

Надаючи важковиховуваному учневі допомогу, ставлячи його у відповідні до його потреб та інтересів, здібностей і психологічних якостей проблемні ситуації, педагог стимулює прояв таких привабливих соціально-психологічних рис, як адекватна самооцінка, відповідальність, гуманність, активність. Саме педагог при роботі з однолітками, дорослими навчає орієнтуватись в складних ситуаціях, допомагає дотримуватись соціально бажаної поведінки.

Провівши дослідне експериментальне дослідження, ми побачили, що для досліджуваної групи дітей характерними є певні відхилення в поведінці.

Отже, одним з провідних завдань є допомогти особистості усвідомити моральну норму внутрішньо, без офіційного тиску, прийняти її і відповідно до загальних вимог норми діяти у конкретних обставинах. Спрямувати роботу так, щоб індивід, який внутрішньо прийняв і реалізує моральну норму, став прикладом для інших індивідів, а його поведінка стала взірцем для їхньої поведінки.