М іністерство освіти і науки України

Рівненський державний гуманітарний університет

Інститут психології і педагогіки

Педагогічний факультет

Кафедра теорії і методики виховання

Курсова робота на тему:

««Важкі діти». Профілактика девіантної поведінки учнів молодших класів»

Підготувала:

студентка ІІІ курсу

спеціальності «Початкове навчання, практична психологія»

групи ПП-34

Жмура Раїса Миколаївна

Науковий керівник:

кандидат педагогічних наук, професор

Дем’янюк Тамара Дмитрівна

Рівне, 2010

Зміст

Вступ 3

Розділ І. Теоретико-методологічні засади вивчення проблеми девіантної поведінки 6

1.1. Поняття «важкі» діти, зовнішні і внутрішні передумови важковихованості 6

1.2. Сучасні підходи до вивчення проблеми девіацій у психолого-педагогічній літературі 11

1.3. Основні причини виникнення та види девіантної поведінки 14

Розділ ІІ. Основні складові роботи з «важкими» дітьми в сучасній школі 24

2.1. Принципи роботи з «важкими дітьми» А.С. Макаренка 24

2.2. Методи індивідуальної роботи з «важкими дітьми» у практичній роботі вчителя в ЗОШ 30

2.3. Особливості організації роботи вчителя з батьками «важких» учнів 42

2.4. Профілактика девіантної поведінки учнів молодших класів 47

Розділ ІІІ. Дослідна експериментальна робота 53

3.1. Система виховної роботи для учнів молодших класів 53

3.2. Методика проведення дослідження 61

3.3. Аналіз результатів дослідження 62

Висновки 68

Література 70

Додатки 73

Вступ

Сучасний період розвитку українського суспільства характеризується змінами, що охоплюють усі сфери людського життя. На тлі цих змін саме діти перебувають у найтяжчому становищі внаслідок несформованості власної системи стійких моральних переконань, ціннісних орієнтацій, що нерідко викликають неадекватну реакцію на події навколишнього життя. Скрутне матеріальне становище переважної більшості сімей зумовлює погіршення внутрішньо-сімейних стосунків. Недоліки шкільного виховання і значне скорочення кількості позашкільних закладів призводять до збільшення кількості дітей, чия поведінка виходить за межі моральних норм. Саме тому проблеми, пов’язані з поведінковими виявами школярів, постійно перебувають у центрі педагогічних досліджень.

Як зазначено в Національній доктрині розвитку освіти України в ХХІ столітті, пріоритетними напрямами державної політики щодо розвитку освіти є формування в дітей загальнолюдських цінностей, сучасного світогляду, розвиток творчих здібностей і навичок самостійного наукового пізнання, самоосвіти і самореалізації особистості. З огляду на це суттєвого значення набуває проблема вияву «важких» дітей і корекції девіантної поведінки на ранніх етапах, зокрема в дітей молодшого шкільного віку.

Педагогічна практика стверджує, що до «важких» відносять, як правило дітей, які схильні до порушень дисципліни і порядку, до аморальної і протиправної поведінки.

За останні роки збільшується число важковиховуваних серед дітей молодшого шкільного віку. Це пояснюють тим, що саме молодший шкільний вік є періодом всмоктування, нагромадження знань, період засвоєння за перевагою. Успішному виконанню цієї важливої функції сприяють особливості цього віку: довірливе підпорядкування авторитету, підвищене сприймання, уважність, наївне ігрове ставлення до всього, з чим вони зустрічаються.

На шляху боротьби з поведінковими відхиленнями особливого значення набуває превентивна діяльність, якій присвятили свої дослідження І.Бех, І.Козубовська, В.Оржеховська, О.Пилипенко, Т.Дем’янюк, Л.Прокопенко, В.Татенко, Т.Титаренко, Т.Федорченко, М.Фіцула, А.Швець, Г.Карелова, Л.Мостова, Р.Охрімчук.

Вивченню поведінки з відхиленням у дітей, а також їх моральних і психічних особливостей були присвячені роботи таких дослідників, як: О.С. Белічева, П.Г. Бельського, В.М. Бехтерева, М.Н. Гернета, Я.І. Гілінського, М.М. Кабанова, Д. Кантер, А.Є. Лічко, Н.Ю. Максимова, І.А. Невського, І.А. Сікорського, Н. Смелзера, Н.Г. Юркевич.

Актуальність теми:  В даний час проблема важких дітей особливо актуальна, тому що  зростає кількість безпритульних дітей, здійснюючих аморальні вчинки, які ведуть асоціальний спосіб життя. Вже в цьому віці можна спостерігати досить чіткі симптоми негативних відхилень у поведінці, які за відсутності відповідної корекційної роботи поступово перетворюються в злочинні дії.

Інтерес до проблеми поведінки з відхиленням значно зріс, що й обумовило необхідність більш ретельного дослідження причин, форм, динаміки девіантної поведінки, а також вивчення особистості дитини, що схильна до поведінки з відхиленням.

Існуюча сьогодні практика профілактичної діяльності ґрунтується переважно на адміністративно-авторитарних підходах до дитини як до об’єкта виховання і, насамперед, спрямована більше на подолання негативних явищ, ніж на їх дійсну профілактику. Зміна соціально-економічних умов, розбудова суверенної, незалежної, демократичної, правової держави вимагає побудови нової моделі превентивного виховання, яка повинна ґрунтуватися на гуманістичних засадах формування та розвитку зростаючої особистості.

Об’єкт дослідження: важкі діти.

Предмет: процес профілактики девіантної поведінки учнів молодших класів.

Мета роботи: Поглибити свої знання з проблеми важких дітей, профілактики девіантної поведінки учнів молодших класів, визначити роль школи у профілактиці девіантної поведінки учнів, експериментально перевірити ефективність впливу на учнів системи профілактичних засобів.

Завдання:

• проаналізувати поняття «важкі» діти, визначити зовнішні і внутрішні передумови важковихованості;

• розглянути сучасні підходи до вивчення проблеми девіацій у психолого-педагогічній літературі;

• визначити основні причини виникнення та види девіантної поведінки;

• розглянути принципи роботи з «важкими дітьми» А.С. Макаренка;

• проаналізувати методи індивідуальної роботи з «важкими дітьми» у практичній роботі вчителя в ЗОШ;

• з’ясувати особливості організації роботи вчителя з батьками «важких» учнів;

• розглянути особливості профілактики девіантної поведінки.

Розділ І. Теоретико-методологічні засади вивчення проблеми девіантної поведінки

1.1. Поняття «важкі» діти, зовнішні і внутрішні передумови важковихованості

А.В.Петровський розглядає відхилену поведінку як систему вчинків (або окремих вчинків), які суперечать правилам або моральним нормам, прийнятим у суспільстві. До провідних видів відхиленої поведінки відносять: злочинність та аморальну поведінку. Зв’язок між ними полягає у тому, що передумовою скоєння правопорушень, як правило, є аморальна поведінка людини [14, с.38].

М.П.Стурова зазначила: «Відхилена поведінка – це суспільно-засуджені вчинки, які не виходять за межі психічного здоров’я, які порушують на даному етапі розвитку суспільства моральні норми і які передбачають застосування відповідних санкцій»[21, с.61].

Дітей з відхиленою поведінкою називають «важкими», «діти з девіантною поведінкою», «діти з деліквентною поведінкою», «діти з асоціальною поведінкою».

Поняття «важкі» діти з'явилось у першій половині ХІХ ст. До важких відносили дітей з яскраво вираженими фізичними недоліками – глухонімих, сліпих. Дещо пізніше «важкими» стали називати безпритульних дітей, а в кінці ХІХ – на початку ХХ століття – дітей розумово відсталих. На сьогоднішній день «важкими» називають тих дітей, з якими важко працювати вчителю в школі. Вони погано засвоюють навчальний матеріал, не піддаються звичайним умовам педагогічного впливу. Часто вони є і невстигаючими, і недисциплінованими учнями в класі [3, с. 40].

В сучасній школі є термін «діти асоціальної поведінки». Дуже часто вчителі не можуть впоратись з вихованням таких учнів і тоді залучаються спеціальні органи по роботі з дітьми – соціальні чи правоохоронні.

Сьогодні найбільш часто використовують термін «важковиховані» діти. Адже складність дітей полягає не в їх поведінці, а у важкості роботи з ними для вчителів. Така дитина вимагає більше уваги. Більше часу і зусиль зі сторони педагогів. Термін «важковихованість» використовується в двох значеннях: як педагогічна запущеність, яка викликала опір виховним впливам, і як особливе співвідношення позитивних та негативних якостей, які характеризуються несприйманням виховних впливів.

Важковиховуваність – це несприятливість індивіда до позитивного досвіду людства. Об’єктивною умовою важковиховуваності є індивідуальна неповторність буття людини і варіативність відхилень її поведінки від норми як еталону.

Соціально-психологічним механізмом несприйнятливості індивіда до позитивного досвіду людства є неузгодженість у таких сферах:

1. «Я та оточуючий світ»;

2. «Я і мікро соціум»;

3. «Я - реальне і Я – ідеальне».

1) У понятті «Я» фіксується виділення людиною самої себе із оточуючого середовища. Завдяки цій здатності виділити себе суб'єктом своїх дій, психологічних станів, процесів. Я оцінюється людиною в «Я-кощепції». У кожного з нас є своя «Я-концепція» (система уявлень про себе). Спираючись на неї, індивід будує свої відносини і самим собою. Таким чином, «Я-концепція» - це образ власного «Я». В ньому інтегровано кілька компонентів: когнітивний, емоційний.

2) Другий рівень неузгодженості при важковиховуваності - це неузгодженість у системі «Я-мікросоціум». Людина входить у суспільство через його різноманітні підсистеми: сім'я, колектив, учора група, група пасажирів одного купе. Це є мікросоціум, в якому відбувається життєдіяльність людини.

3) Найбільш прихованою від педагогічного ока є неузгодженість третього рівня - внутрішня. Це неузгодженість в самій «Я-концепції». Треба зауважити, що «Я – концепція» - це цілісний, але не позбавлений внутрішніх протиріч образ власного «Я». Ці протиріччя зумовлюють шляхи дальшого вдосконалення особистості. Якщо в «Я-концепції» виділити складові: «Я-реальне» (те, чим є суб'єкт насправді) і «Я-уявлюване» (яким себе уявляє), то протиріччя між ними може вилитись у переживання самооцінки суб'єкта та його оцінки іншими. Вони не можуть завжди і абсолютно збігатися.

Подолати важковиховуваність значить гармонізувати зв'язки внутрішньо особистіших структур чи особистості і структур зовнішнього середовища.

До числа «важких» відносять дітей: з фізичними недоліками; з психологічними недоліками; хворобливих дітей, які страждають розладом нервової системи (психоневротики); педагогічно запущені; з тимчасовим відставанням у розумовому розвитку; іноді дітей з багатою, але суперечливою натурою; з порушеннями у сфері спілкування; з підвищеною чи пониженою емоційною реакцією; з однобічним розумовим розвитком; з неправильним розвитком вольових якостей [10, c.125].

Досить важливим є виявити зовнішні і внутрішні причини важковихованості.

Такі дослідники, як В.П. Кащенко, Г.В. Мурашев, Н.В. Чехов виокремлюють три групи причин, що визначають важковихованість і відхилення в поведінці: соціальна зіпсованість, педагогічна запущеність та аномальні, хворобливі відхилення в психічному розвитку [4, c.10]. Цими причинами були і залишаються сирітство, бездоглядність, низький рівень духовного розвитку батьків, консерватизм вчителів, помилки в шкільному та сімейному вихованні. Зовнішні негативні явища, в комбінації зі слабкостями і відхиленнями в психіці, створюють внутрішні причини важковихованості і аморальності. Зокрема встановлено, що:

1. Ніяка окрема взята причина не може привести до негативних змінень в психіці. Важковихованим, правопорушником, злодієм, асоціальною особистістю людина стає тільки під дією сукупності несприятливих причин. Таким чином система виховання і робота вчителя має бути направлена на те, щоб не дати можливості різним негативним зовнішнім впливам і несприятливим умовам з'єднатись, діяти в комплексі.

2. Переробка, перебудова внутрішнього світу людини – процес природний, необхідний по відношенню до всіх без виключення. Звісно, подолання окремих особистісних недоліків і виправлення злочинця – це різні явища. Але в їх основі лежать єдині процеси перебудови свідомості і поведінки. При чому важливо, щоб були визначені наукові основи перевиховання [7, c. 12].

Часто трапляється, що діти живуть в ідентичних умовах, переживають одні і ті ж події, підпадають під однаковий негативний вплив, але одна дитина може пережити це і навіть стати більш цілеспрямованою, вольовою, а інша – духовно зламана, без віри в себе і людей.

Виділяють чотири основні групи внутрішніх посилань, які сприяють утворенню негативних явищ.

Перша група – фактори позитивного розвитку особистості, спотворені в результаті неправильного виховання. До них відносять:

- направленість особистості (якщо суспільна спрямованість не сформувалась, вихованець легко піддається будь-якому негативному впливу);

- рівень загального розвитку особистості (при низькому рівні розвитку внутрішній світ стає особливо вразливим для негативного впливу);

- діалектика формування внутрішнього світу особистості (позитивна якість формується одночасно з подоланням негативного);

- нетиповість особистості (не всі вчителі враховують в своїй роботі своєрідність школярів).

В цілому фактори позитивного розвитку є основою виховання несприйманню особистістю і подоланню її негативних властивостей.

Друга група – фактори негативного розвитку особистості, які виникли в результаті відхилень в психічному розвитку. Діти з відхиленнями в психічному розвитку реагують лише на негативне, слабо помічають позитивне. Мляві й апатичні, вони не можуть наполегливо вчитись й працювати. Відхилення в стані психічного здоров'я у важких дітей виявлені багатьма дослідженнями. Часто внаслідок важкої сімейної атмосфери у дитини з'являються неврози.

Третя група – вже сформовані негативні якості.

Конфліктне відношення дитини з оточуючим виховним середовищем виникає також в силу цілого ряду помилок в шкільному вихованні: зайвій прискіпливості або, навпаки, слабою вимогливістю до дітей, відсутності педагогічного такту. Конфліктні відношення з'являються в результаті помилок сімейного виховання.

Четверта група – несформованість соціального цінного індивідуального досвіду особистості. Сформувати такий досвід можливо лише на основі включення вихованців в життя первинного і загальношкільного колективів [24, c. 55].

В сучасних учнів різко звузилась база практичної діяльності, і сучасному педагогу необхідно докладати певних зусиль, щоб розширити цю базу. Якщо школою не буде організований різнобічний практичний досвід, всі словесні виховні впливи виявляться неефективними, некорисними. Недостатність позитивного досвіду призводить до негативного життєвого досвіду.

Структура асоціального досвіду:

- спотворення звичок, потреби;

- зіпсовані відношення з оточуючими;

- асоціальні мотиви поведінки.

Отже, для того щоб прийняти міри у боротьбі з важковиховуваними перж за все потрібно знати і розуміти які причини стали визначними в тому чи іншому випадку.