Тема 2. Дидактика вищої школи.

Пит. 2.1. Поняття дидактики вищої школи.

Дидактика (грец. didaktikos – повчальний) – галузь педагогіки, спрямована на вивчення і розкриття теоретичних основ організації процесу навчання (закономірностей, принципів, методів, форм навчання), а також на пошук і розроблення нових принципів, стратегій, методик, технологій і систем навчання.

Навчання, викладання, учіння – основні категорії дидактики.

Навчання – спосіб організації освітнього процесу. Воно є найнадійнішим способом здобування систематичної освіти.

В основі будь-якого виду чи типу навчання закладено систему «викладання – навчання».

Викладання – діяльність науково-педагогічних працівників, яка виявляється у:

􀂃 передаванні інформації;

􀂃 організації навчально-пізнавальної діяльності студентів;

􀂃 наданні допомоги в разі труднощів у процесі навчання;

􀂃 стимулюванні інтересу, самостійності й творчості студентів;

􀂃 оцінці навчальних досягнень студентів.

Зовнішніми критеріями ефективності процесу навчання вважають:

􀂃 ступінь адаптації випускника до соціального життя і професійної діяльності;

􀂃 темпи зростання процесу самоосвіти як пролонгований ефект навчання;

􀂃 рівень освіченості чи професійної майстерності;

􀂃 готовність підвищувати рівень освіти.

Тому завданнями дидактики вищої школи є:

􀂃 розробка змісту загальної і професійної освіти у різних типах вищих навчальних закладів з урахуванням особливостей соціально-економічного розвитку України;

􀂃 удосконалення змісту підготовки фахівців різних профілів (визначення оптимальних шляхів, вибір методів, форм, технологій навчання);

􀂃 дослідження особливостей навчання обдарованої студентської молоді;

􀂃 обґрунтування наукових засад подальшого розвитку та підвищення пізнавальної самостійності та активності студентів у навчальному процесі;

􀂃 поглиблення досліджень, спрямованих на інтенсифікацію навчального процесу;

􀂃 обґрунтування шляхів інтеграції навчальних дисциплін;

􀂃 конструювання (модернізація) освітніх технологій;

􀂃 побудова змісту і процесу навчання на основі гуманізації;

􀂃 побудова змісту освіти на основі національної культури (мови, історії, літератури та ін.);

􀂃 пошуки нових ефективних форм організації навчання на засадах демократизму і гуманізму.

Пит 2.2. Види і стилі навчання

Види навчання.

Догматичне навчання. Сформований у Середньовіччі вид церковно-релігійного навчання через слухання, читання, механічне запам’ятовування й дослівне відтворення тексту.

Пояснювально-ілюстративне навчання. Основна мета такого виду навчання – передавання-засвоєння знань і застосування їх на практиці. Іноді його називають пасивно-споглядальним. Педагог прагне викласти навчальний матеріал із застосуванням наочних та ілюстративних матеріалів, а також забезпечити його засвоєння на рівні відтворення й застосування для розв’язання практичних завдань.

Проблемне навчання. В основі проблемного навчання – ідея відомого психолога С. Л. Рубінштейна про спосіб розвитку свідомості людини через розв’язування пізнавальних проблем, що містять суперечності. Тому суть проблемного навчання – у постановці (педагогом) і розв’язанні (студентом) проблемного питання, завдання і ситуації.

Програмоване навчання. В його основі – кібернетичний підхід, відповідно до якого навчання розглядають як складну динамічну систему.

Модульне навчання передбачає таку організацію процесу, коли науково-педагогічний працівник і студенти працюють із навчальною інформацією, представленою у вигляді модулів. Кожен модуль є завершеним і відносно самостійним.

Академік Євтух констатує: «Стилі навчання визначають за домінуванням певної групи методів у загальній системі методів і прийомів навчання. Вони постають як спосіб ставлення педагога до педагогічної діяльності і спілкування.»

Репродуктивний стиль навчання. Основна особливість репродуктивного стилю в тому, щоб передати студентам певні очевидні знання. Педагог просто викладає зміст матеріалу й перевіряє рівень його засвоєння. Головним видом діяльності науково-педагогічного працівника є репродукування, що не допускає альтернатив.

Творчий стиль навчання. Його стержнем є стимулювання студентів до творчості в пізнавальній діяльності. А також – підтримання з боку педагога ініціатив своїх підопічних. Педагог добирає зміст навчального матеріалу відповідно до критеріїв проблемності.

Емоційно-ціннісний стиль навчання забезпечує особистісне залучення студентів до навчально-виховного процесу на рівні емпатичного розуміння й ціннісно-смислового сприйняття навчального матеріалу й духовно-морального образу самого вчителя.