10.4. Управління продуктивністю

Продуктивність можна розглядати в різних аспектах. Традиційний підхід — це вимірювана продуктивність праці, яка характеризує ефективність затрат праці в матеріальному виробництві.

Класичне поняття продуктивності зображено у вигляді схеми (рис. 65).

Рис. 65 Загальне поняття продуктивності

Підвищення продуктивності — результат управління і втручання у вирішальні перетворення. Воно відбувається за дотримання будь-якої з перелічених нижче умов:

• продукція зростає, затрати зменшуються;

• продукція зростає, затрати залишаються незмінними;

• продукція зростає, затрати зростають, але повільнішими темпами;

• продукція залишається незмінною, затрати зменшуються;

• продукція скорочується, затрати скорочуються, але швидшими темпами.

Алгоритм процесу управління продуктивністю операційної системи організації охоплює такі етапи:

• чітке встановлення межі системи;

• визначення організаційного оточення;

• ухвалення цілей організаційної системи;

• виокремлення основних підгруп ресурсів, які споживає операційна система;

• визначення основних видів перетворень, які мають місце в операційній системі з метою перетворення витрат у продукцію;

• планування бажаних результатів, які сподіваються отримати від реалізації продукції;

• розроблення критеріїв чи вимірювачів результативності та їхніх пріоритетів;

• визначення видів і пріоритетів коефіцієнтів продукції, витрат, які забезпечують менеджера допоміжною корисною інформацією продукціонування системи;

• розробка критеріїв оцінки, регулювання зворотного зв'язку та планування поліпшень.

Традиційно ефективність використання трудових ресурсів на вітчизняних підприємствах втілюється в зміні продуктивності праці — результативному показникові роботи підприємства, в якому поєднуються задовільні сторони роботи та її недоліки.

Продуктивність живої праці визначається затратами робочого часу в даному виробництві, на даному підприємстві, а продуктивність суспільної праці — затратами живої і суспільної праці.

Загальноприйнятий рівень продуктивності праці характеризується двома показниками:

• виробленням продукції за одиницю часу (прямий показник);

• трудомісткістю виготовлення продукції (зворотний показник).

Ці показники виробітку та трудомісткості представлені такими формулами:

де b — виробіток продукції за одиницю часу;

В — обсяг виробленої продукції;

Т — затрати живої праці на виробництво продукції;

t — трудомісткість виготовлення продукції.

Залежно від складу трудових затрат розрізняють:

• технологічну трудомісткість, яка охоплює всі затрати основних працівників, t_тех;

• трудомісткість обслуговування виробництва, що вбирає затрати допоміжних робітників, t_обсл ;

• трудомісткість управління виробництвом, яка охоплює затрати праці ІТП, службовців, персоналу обслуги та охорони, t_упр

• повну трудомісткість, яка являє собою затрати праці всіх категорій промислово-виробничого персоналу:

Важливим етапом аналітичної роботи на підприємствах є пошук резервів продуктивності праці, розробка організаційно-технічних заходів реалізації цих резервів.

Сучасна вітчизняна класифікація резервів підвищення продуктивності праці вирізняє такі групи:

• підвищення технічного рівня: механізація та автоматизація виробництва, запровадження нових видів обладнання; впровадження нових технологічних процесів; поліпшення конструктивних властивостей виробів; поліпшення якості сировини й конструктивних матеріалів;

• поліпшення організації виробництва і праці: підвищення норм і зон обслуговування; скорочення кількості робітників, які не виконують норм; спрощення структури управління операційною системою; автоматизація облікових та обчислювальних робіт; зміна робочого періоду; підвищення рівня спеціалізації виробництва;

• структурні зміни у виробництві: зміна питомої ваги окремих видів продукції; зміна трудомісткості виробничої програми; зміна частки купованих напівфабрикатів і комплектуючих виробів; зміна питомої ваги нової продукції.