7.2. Характеристика інноваційних процесів

У найзагальнішій формі інноваційний процес визначається як створення, поширення й застосування продукції і технологій, яким притаманна науково-технічна новизна і які задовольняють нові суспільні потреби. Початковою стадією інноваційного процесу є фундаментальні дослідження, спрямовані на вивчення теоретичних засад певних процесів чи явищ. Поштовхом до їх проведення є виникнення певної гіпотези, яка потребує підтвердження. Світовий досвід показує, що фундаментальні дослідження можуть дати позитивний результат лише в 10 % випадків. Дещо більший вихід позитивних результатів буде, якщо дослідження мають цілеспрямований (пошуковий) характер, у ході якого висуваються ідеї щодо матеріалізації наявних теоретичних знань. Вони завершуються обґрунтуванням та експериментальною перевіркою нових методів задоволення суспільних потреб. 1 фундаментальні, і пошукові наукові дослідження здійснюються у спеціалізованих наукових закладах і фінансуються здебільшого за рахунок державних коштів. На жаль, в Україні за останнє десятиліття значно зменшився накопичений

науковий потенціал, і фундаментальні дослідження за наявних умов фінансування не можуть давати відчутної віддачі.

Другим етапом інноваційного процесу є визначення напрямів прикладного застосування знань, отриманих під час фундаментальних досліджень. Результатом прикладних науково-дослідних робіт можуть бути нові технології, нові матеріали, нові системи. Ці роботи також потребують значних інвестицій, є ризикованими й виконуються, як правило, на конкурсній основі галузевими науково-дослідними інститутами чи вищими навчальними закладами на замовлення держави або за рахунок великих промислових компаній, акціонерних товариств, інноваційних фондів тощо.

На третьому етапі виконуються дослідно-конструкторські та проектно-конструкторські роботи, спрямовані на розробку, проектування, виготовлення та випробовування дослідних зразків нової техніки, технології чи нового продукту. Ці роботи вже можуть здійснюватися силами самих організацій (за наявності відповідних лабораторій, конструкторських бюро, експериментального виробництва) або, за їхнім замовленням, у ВИЗ чи спеціалізованих КБ. Фінансування цих робіт, як правило, здійснюється заінтересованими фірмами за власний рахунок (у тому числі на пайових засадах).

Четвертий етап передбачає комерціалізацію нововведення, тобто його запуск у виробництво, розробку програми маркетингу й виведення нового продукту на ринок. Інвестиції на цьому етапі є не менш ризикованими, ніж на попередніх. їх, як правило, бере на себе суб'єкт господарювання, акумулюючи для цього кошти у спеціальних фондах, а також використовуючи позичковий капітал (банківські кредити). Далі до ринкового освоєння новинки можуть приєднатися інші фірми, придбавши ліцензію на її виробництво. Відбувається так звана дифузія (трансферт) нововведення. Інвестування у придбання нововведень є найменш ризикованим, тому багато фірм долучаються до інноваційного процесу саме на цій стадії. Найтиповішими щодо дифузних процесів є технологічні нововведення, оскільки їм притаманна найбільша інваріантність — здатність збереження незмінними отриманих кількісних характеристик (наприклад основних техніко-економічних та експлуатаційних параметрів нової продукції) щодо перетворень та змін у зовнішньому середовищі. Багато фірм економлять значні кошти на первинних дослідженнях, використовуючи як базове нововведення прототип. Особливо в цьому плані слід вирізнити японські корпорації. Масово закуповуючи ліцензії й поліпшуючи їх, вони зуміли вирватися вперед у багатьох високотехнологічних галузях. Так, придбавши в Радянського Союзу ліцензію на конверторний спосіб виплавки сталі, Японія нині використовує його на більшості своїх підприємств, значно економлячи на енергоспоживанні. Отже, дифузія і вдосконалення новації є також складовою інноваційного процесу, вони дають змогу поширювати новацію не тільки в даній галузі, але і в інших. Зокрема, штучне волокно "нейлон", винайдене працівниками фірми "Dupon", спершу використовувалося для виготовлення парашутів, потім — у трикотажній, швейній і текстильній промисловості (панчохи, нейлонові сорочки, плащі типу "болонья", куртки з наповнювачем тощо), далі знайшло застосування в автомобілебудуванні як корду для автомобільних покришок. Значний розвиток у різних галузях економіки отримали результати наукових досліджень, здійснених у рамках космічних програм (наприклад антипригарне покриття з тефлону). Особливо великою була віддача від "космічних" розробок у США. Саме програма "Аполлон" дала змогу Сполученим Штатам вийти на перше місце у світі з виробництва комп'ютерів. Методи автоматичної перевірки, розроблені для ракети-носія "Сатурн", стали застосовуватися для оцінки ступеня забруднення атмосфери автомобільними викидами і для сортування посилок на пошті.

Таким чином, у структуризації інноваційного процесу можна дотримуватися загальноприйнятої схеми: "фундаментальні дослідження — прикладні дослідження — конструкторські та експериментальні розробки — дослідження ринку — конструювання — ринкове планування — дослідне виробництво — ринкове випробування — комерційне виробництво". Інноваційний процес доходить кінця, коли нововведення перестає бути корисним, старіє і знімається з виробництва. Тут важливо своєчасно зрозуміти, шо продукт став безперспективним, і не запізнитися з його заміною на новий.

З урахуванням здатності нововведення до вдосконалення й застосування в інших сферах загальну модель інноваційного процесу можна зобразити таким чином (рис. 48).

Наведена модель характеризує розвиток нововведень на макрорівні, передбачаючи їх поширення за межі материнської організації. Вона є корисною менеджерам як нагадування про те, що будь-яку новинку, хоч би якою досконалою вона здавалася спочатку, завжди можна вдосконалити або використати за іншим призначенням. Тому інноваційний пошук має бути безперервним.

Рис. 48 Загальна модель інноваційного процесу з врахуванням трансферту нововведень

Деяку відмінність має модель інноваційного процесу на окремому підприємстві. Вона складається із шести етапів (табл. 18).

Таблиця 18. Етапи формування інноваційної моделі на підприємстві

№	Етапи процесу	Зміст процесу
1	Визначення потреб у нововведенні	Вивчення проблеми, усвідомлення потреби в нововведенні, переконання членів організації в необхідності нововведення
2	Збирання інформації про нововведення	Початкові відомості про нововведення. Пошук нововведення
3	Попередній вибір нововведення	Розробка нововведення, оцінка інформації, вибір нововведення
4	Прийняття рішення про впровадження нововведення	Рішення про впровадження нововведення; ухвалення рішення
5	Впровадження нововведення	Пробне впровадження, повне впровадження, використання
6	Інституціоналізація нововведення	Рутинізація, модифікація, дифузія

Наведена модель дає змогу встановити послідовність дій менеджменту фірми щодо ліквідації проблем, які виникають перед нею у процесі функціонування. Ці проблеми зумовлюються безперервним розвитком науки й техніки, появою нових знань, які формують нові потреби і пропонують кращий спосіб їх задоволення. Усвідомлення того, що відсутність належної уваги до інноваційної діяльності гальмуватиме розвиток фірми, призведе її до технологічного відставання, ослабить її ринкові позиції, є дійовим стимулом для вищого керівництва. Тільки за рахунок систематичного новаторства, цілеспрямованого і організованого пошуку змін і аналізу можливостей, які надає середовище господарювання, своєчасного і обгрунтованого залучення нововведень можна постійно поліпшувати діяльність організації, підвищувати її престиж і конкурентоспроможність. Для пошуку інноваційних ідей необхідно використовувати як потенціал підприємства, так і сигнали зовнішнього середовища. Зокрема, П. Друкер радить звертати увагу на такі джерела інноваційних можливостей:

• несподівані для фірми чи галузі події (успіх чи провал, певна зовнішня подія);

• невідповідність між реальністю та уявленнями про неї;

• інновація внаслідок потреби технологічного процесу;

• зміни в структурі галузі промисловості чи ринку, не усвідомлені всіма;

• демографічні зміни;

• зміни у сприйняттях та значеннях;

• нові знання.