Заробітна плата як ціна товару «робоча сила» та форма розподілу за результатами праці. Форми та системи заробітної плати
Праця – це ресурс, який займає особливе місце на ринку ресурсів у зв’язку з тим, що доходи від цього ресурсу є домінантними для найчисленнішої соціальної групи населення в будь-якій країні світу.
Заробітна плата – це основний вид доходу. Для більшості домогосподарств вона є головним джерелом формування їх бюджетів. У розвинутих країнах на зарплату припадає переважна частка національного доходу.
Заробітна плата – це ціна або винагорода, яку виплачують найманому працівникові за використання його робочої сили. Цей особливий вид ціни ще називають ставкою заробітної плати.
Розрізняють номінальну та реальну заробітну плату.
Номінальна заробітна плата – це сума грошей, яку працівник одержує за погодинну, денну, місячну роботу.
Реальна заробітна плата – це сума товарів і послуг, які можна придбати за грошову (номінальну) заробітну плату. Вона залежить від двох чинників:
величини заробітної плати – прямо;
рівня цін на життєві блага – обернено.
Існує дві основні форми заробітної плати – почасова і відрядна.
Почасову зарплату визначають тривалістю затрат праці на виробництві (погодинна, потижнева, помісячна тощо).
Відрядну зарплату визначають кількістю виробленої продукції.
Крім почасової та відрядної, використовують й інші форми та системи оплати праці: почасово-преміальну, відрядно-преміальну, акордну та інші. Все ширше використовують так звані гнучкі форми оплати праці. У США, наприклад, використовують такі чотири системи оплати праці, коли поряд з твердим окладом передбачена винагорода результатів праці на принципах участі в прибутках фірми:
участь у доходах;
участь у прибутках;
одноразова винагорода (за конкретно виконане завдання);
плата за кваліфікацію і знання.
Чинники, що зумовлюють національний рівень заробітної плати
Мінімальний рівень заробітної плати має бути не нижчим від прожиткового мінімуму.
Прожитковий мінімум – це мінімальна кількість засобів, потрібних для забезпечення життєдіяльності працівника і членів його сім’ї, відновлення робочої сили.
Існують дві основні форми прожиткового мінімуму: 1) фізіологічна (життєві засоби, потрібні для задоволення лише головних фізіологічних потреб) та 2) соціальна (мінімальні духовні та соціальні потреби).
Сімейні доходи, їх рівень, джерела і структура
Середній рівень доходів населення країни та їх диференціацію найчастіше визначають на основі аналізу сімейних доходів.
Сімейний дохід – сума доходів свідомо організованої на основі родинних зв’язків та спільності побуту невеликої групи людей, життєдіяльність яких спрямована на реалізацію соціальних, економічних та духовних потреб індивідів, сім’ї.
Джерела сімейних доходів досить різноманітні. Доходи сім’ї можуть складатися як з трудових доходів, так і з доходів від власності та у вигляді соціальної допомоги.
Про рівень життя населення свідчить не тільки рівень сімейних доходів, а й напрямки їх використання, до яких належать:
придбання економічних благ довгострокового користування (квартир, меблів, електропобутової техніки, затрати на освіту, довгострокове страхування життя тощо);
придбання економічних благ поточного споживання (одяг, їжа, оплата комунальних послуг з охорони здоров’я, транспортних та інших послуг);
сплата податків та обов’язкових неподаткових платежів;
придбання цінних паперів, нерухомості та іншого майна з метою збереження цінності заощаджень або ж з метою отримання додаткових доходів на заощаджені кошти;
інші витрати.
Заощадження – це частина доходу, що не споживається. Отже, заощадження З дорівнюють національному доходу НД мінус споживання С:
З = НД-С
Заощадження здійснюють домогосподарства, підприємства, організації та держава. У ринковій економіці основними об’єктами заощадження є домогосподарства та підприємства.