7.​ Професія юриста, як одна з найперспективніших в умовах розбудови правової держави.

8.​ Правова форма діяльності. Види за законодавством України.

9.​ Вимоги до випускника юридичного внз.

Сучасне життя ставить перед випускниками юридичних ВНЗ вимогу: «Не лише знай, але і вмій» 

Не дарма, мабуть, кажуть, що теорія має пройти іспит практикою. Для юридичної освіти це завжди актуально. Особливо це актуально нині, в умовах забезпечення нормотворчої, правоохоронної і правозастосовчої діяльності, необхідності гарантувати реалізацію прав і інтересів фізичних та юридичних осіб. Абсолютна більшість юристів-практиків та їх клієнтів, тобто тих, хто кожного дня стикається з проблемами “живого” права, зазначають такий недолік сучасної юридичної освіти, як її невідповідність сучасним потребам і відсутність серйозного підходу до формування практичних навичок випускників юридичних вищих навчальних закладів.

НОВІ КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ

Професія юриста багатогранна. Нині вже недостатньо просто знати норму права, уявляти собі бажане правило поведінки сторін і фіксувати недоліки практичної реалізації норми права. Особливого значення набувають вимоги щодо вміння юриста швидко, а іноді й інтуїтивно орієнтуватися в різних правових ситуаціях, коли в нього обмежений доступ до джерел права. Якщо юрист не вміє спокійно, впевнено і з повагою спілкуватися із клієнтом, то такий юрист, поза сумнівом, мало кому потрібен. Вміння правильно виступити в суді, грамотно скласти документ, проконсультувати клієнта з певних питань – ось основні вимоги до кандидатів на вакантне і добре оплачуване місце. Знання законів і вміння розмірковувати “як повинно бути” в шкалі оцінювання юриста як “робочої одиниці” вже давно відійшло на другий план.

Наразі на першому плані – навички і особистісні характеристики юриста. Для цього юридичні ВНЗ, і особливо лідери юридичної освіти (юридичний факультет КНУ ім. Тараса Шевченка, Юридична академія ім. Ярослава Мудрого, Одеська національна юридична академія тощо) повинні таким чином змінити систему освіти, щоб їх випускники не лише багато знали, але і багато вміли. Частково вони це роблять. Найбільш соціально активна молодь знає, що до юридичної практики необхідно долучатися ще в ролі студента. У такому випадку буде більше шансів знайти хорошу роботу по закінченні навчання. Натомість, ця медаль має і другий бік. Чим раніше студент починає працювати, тим нижчий рівень його підготовки, тим нижчий рівень юридичних послуг, які він у змозі надати. Тому проблему практичної підготовки студентів-юристів слід ретельно дослідити.

ЮРИДИЧНІ НАВИЧКИ

Як наголошувалося на початку статті, важливою складовою професійного рівня юриста є його практичні навички і вміння. До них можна віднести:

• інтерв’ювання і консультування клієнта;

• аналіз судової справи й обрання позиції по справі;

• виступи в судових засіданнях;

• розв’язання конфліктів альтернативними способами;

• юридична техніка;

Юридичні вищі навчальні заклади мають самостійно визначатися із кожного перераховуваного пункту. Це залежить від того, якого спеціаліста хоче підготувати заклад і куди він буде спрямовувати основні зусилля викладацького складу, тобто слід визначитися, якою вбачається йому “модель” юриста-професіонала і будувати навчальний процес таким чином, аби студент за роки навчання максимально наблизився до цієї уявної моделі.

Ця модель складатиметься із переліку знань, навичок, цінностей і якостей, якими має володіти сучасний юрист і, відповідно, коригуватися залежно від професійної спрямованості того чи іншого ВНЗ. Наприклад, у студентів Академії суддів України і Академії Державної податкової служби набір знань і практичних навичок природно буде різнитися. Водночас, це не означає, що студенти вузької спеціалізації повинні мати знання і навички лише в тій сфері, до роботи в якій їх готують. На сьогодні підготовленому юристу необхідно мати базові знання в більшості галузей права. На підтримку цих слів можна навести підхід до здачі кваліфікаційних іспитів на право заняття адвокатською діяльністю, де перелік питань містить практично всі базові галузі права незалежно від того, до якої саме роботи готує себе адвокат. Спеціалізація не має шкодити універсальним, базовим знанням і навичкам юриста.

ЩО ПОВИНЕН ВМІТИ ЮРИСТ?

Частково ці вимоги містяться в законодавчих актах. Так, для адвокатів – це вимоги щодо наявності знань в основних галузях права, стажу роботи тощо. У прокуратурі також існує система постійної перевірки знань практичних працівників.

Дедалі більшої популярності набувають вимоги громадських організацій юристів, що здійснюються свою діяльність в тій чи іншій сфері, наприклад, у галузі інтелектуальної власності. Це можуть бути рекомендації міжнародних асоціацій, думки видатних вчених тощо.

Вимоги до юриста висувають клієнти, які нерідко керуються звичайними ринковими критеріями: ціна і якість юридичних послуг.

Можна звернутися і до державних стандартів у галузі вищої освіти.

Що ж має вміти сучасний юрист? Він повинен щонайменше:

• знати основні законодавчі акти, вміти їх тлумачити та застосовувати на практиці;

• юридично правильно кваліфікувати факти та події;

• складати документи правового характеру, давати правові висновки та консультації;

• приймати правові рішення і здійснювати юридичні дії у точній відповідності із законодавством;

• встановлювати факти правопорушень, визначати заходи відповідальності за них, здійснювати заходи щодо відновлення порушених прав;

• систематично підвищувати свою професійну кваліфікацію, вивчати законодавство і практику його застосування.

До перерахованого, звичайно, можна додати ще чимало вмінь і навичок. Проте це ті базові категорії, які виявляються у щоденній діяльності практично кожного юриста незалежно від його професійних і галузевих особливостей.

ЗНАЧЕННЯ ПРАКТИКИ

Більшість із наведених вмінь і навичок юриста здобуваються на практиці. Насамперед, це стосується вміння складати документи правового характеру, аналізу факту чи події, виявлення правопорушення тощо. На жаль, сучасна українська юридична освіта переважно орієнтована на здобуття студентами лише правових знань, тобто сукупності теоретичних уявлень про державу, право, законодавство, правовідносини, а також практичних знань про зміст законів та інших нормативно-правових актів, етапів судового процесу тощо.

Водночас, неналежна увага приділяється іншій, не менш важливій складовій підготовки студента, – вмінню швидко і правильно орієнтуватися в реальних правових ситуаціях, складати документи правового характеру (заяви, клопотання до суду, інших державних і недержавних організацій), давати практичні рекомендації потенційним клієнтам.

Щоправда, в останні роки ситуація у цій сфері змінюється на краще. У межах підготовки студентів із дисциплін цивільного права і цивільного процесу їм дають вирішувати тематичні завдання, що на 100% взяті із практики. У межах вивчення дисциплін кримінального права і кримінального процесу студентам надаються реальні фабули кримінальних справ, їх навчають готувати проекти постанов про порушення кримінальної справи, про арешт обвинуваченого, обвинувальний висновок тощо.

З-поміж вад практичної підготовки студентів слід виділити майже повну відсутність практики ознайомлення студентів із оформленням документів у сфері господарських відносин: статутних документів, заяв і форм для постановки на облік у державних органах і установах, претензій, документів по земельним питанням тощо. Ураховуючи, що значна кількість випускників все ж таки йде працювати в комерційні структури, то це упущення значно зменшує їх шанси зробити це кваліфіковано. Крім того, важко знайти працедавця, готового взяти до себе “професіонала”, який, маючи певні уявлення про законодавство в сфері господарювання, є зовсім непідготовленим у практичних питаннях. Не потребує доведення, що без сторонньої допомоги практично жоден випускник, який не має практики роботи, не зможе зареєструвати господарське товариство або з першого разу “вдало” подати позов до господарського суду. І не тому, що він не має знань у цій сфері. Він може мати відмінні знання, які, на жаль, не зможуть йому в повній мірі допомоги на етапі підготовки необхідних документів, реєстраційних заяв, форм, їх подачі.

До суттєвого недоліку в процесі підготовки юридичних кадрів можна віднести відсутність формування в студентів навичок опитування і консультування клієнтів. Почасти під час семінарських занять студенти не відповідають, а читають необхідний матеріал із конспектів або підручників. У результаті за п’ять років підготовки вони так і не вміють професійно спілкуватися із клієнтами. Випускник просто не знає:

• що саме слід питати в клієнта і відповідати йому (невідомі цілі, потреби клієнта);

• про необхідність провести попереднє ознайомлення із законодавством, у галузі якого буде основана маса запитань клієнта;

• з яких етапів складається опитування і консультування клієнта;

• з чого починати опитування і чим закінчувати;

Частково ці проблеми вирішуються із запровадженням у ВНЗ такої дисципліни, як правовий консалтинг. На мій погляд, важко переоцінити значення цього предмета в майбутній практичній діяльності студента.

ВЧИТИСЬ, А НЕ ПРАЦЮВАТИ

Автор цієї статті не хоче, щоб факультет став для студента юридичною конторою, канцелярією суду або ще чимось. Жодна робота не замінить студенту навчання. Проте студента ще на перших курсах слід готувати до практичної діяльності. Навчальний план має будуватися таким чином, аби студент, опановуючи знання, вже на студентській лаві починав вчитись їх застосовувати. На моє глибоке переконання, такий випускник матиме не лише набагато більше шансів знайти хорошу роботу, але і зможе якнайкраще її робити. Таке практичне навчання студентів входить у навчальні плани більшості юридичних ВНЗ і передбачає проходження студентами виробничої практики в суді, прокуратурі, місцевих державних адміністраціях тощо. Проте вимоги до її проходження, відверто кажучи, не завжди суворі.

Хорошим “тоном” в юридичній освіті слід визнати створення при юридичних ВНЗ так званих “юридичних клінік”, де студенти під наглядом досвідчених викладачів і практичних працівників роблять свої перші кроки в практичній діяльності, допомагаючи малозабезпеченим верствам населення в захисті їх прав та інтересів. Корисним також є проведення на семінарських заняттях імітованих судових процесів, ситуацій із консультування клієнта, дискусій із правових проблем тощо.

Автору цієї статі імпонує сучасна вітчизняна система юридичної освіти, де студент набуває ґрунтовну теоретичну підготовку, на базі якої і прив’язуються необхідні практичні навички і уміння. Західна ж освіта переважно готує практично підготовлених, але науково “короткозоріших” спеціалістів. Такі юристи бачать кілька кроків попереду і йдуть у потрібному напрямі, однак, не мають уявлення про шлях загалом. Натомість, наші студенти мають уявлення про шлях, однак, із перших кроків своєї практичної діяльності почасти тупцюють на місці або навіть рухаються в неправильному напрямі. Тому необхідно знайти “золоту середину”, коли студент буде мати не лише уявлення і знання про державу і право, але і буде знати, як це право в державі слід застосовувати. Вітчизняним юридичним ВНЗ, на мій погляд, доцільно переосмислити співвідношення практичної і теоретичної складових у “професіограмі” студента-випускника, адже сучасні умови життя не просто вимагають, а диктують випускнику: “не лише знай, але і вмій”. При цьому кожному юридичному вищому навчальному закладу необхідно вирішити для себе кілька запитань:

• коли саме, на якому курсі навчати студентів практичним навичкам?

• як поєднати теоретичне і практичне навчання без нанесення шкоди обом складовим?

• як включити практичне навчання до навчального плану?

• чи потрібні спеціальні методики практичного навчання юристів?