Методи переоцінки ввп та його компонентів у постійні ціни

Вивчаючи методи переоцінки ВВП та його компонентів у постійній ціни, потрібно знати, що ВВП визначається у фактично діючих цінах звітного періоду та в порівнянних цінах поперед­нього року або базисного періоду.

Слід орієнтуватися, що оцінка ВВП у фактичних (поточних) цінах використовується для:

• визначення обсягу та структури виробництва;

• характеристики процесу розподілу та перерозподілу ВВП;

• вивчення кінцевого використання ВВП за різними напрямами;

• відображення фактичних пропорцій та взаємозв’язків у економіці;

• зівставлення з іншими макроекономічними показниками процесу відтворення та визначення показників ефективності розвитку національної економіки (фондом оплати праці, прибутком, обсягом основного капіталу, чисельністю зайнятих або відпрацьованим часом, витратами матеріальних ресурсів, дефіцитом Державного бюджету, державним боргом тощо).

Важливим є визначення впливу на зміни обсягу ВВП у фактич­них цінах двох факторів:

• зміни кількості вироблених або використаних товарів та послуг;

• зміни цін на товари та послуги.

Для вивчення динаміки фізичного обсягу ВВП його переоцінюють у порівнянні ціни для елімінування впливу цінового фактора. Переоцінка здійснюється в ціни року, прийнятого за базу. Шляхом ділення реального ВВП звітного періоду (обсяг ВВП поточного періоду в цінах базисного періоду — ) на номіналь­ний ВВП базисного періоду (обсяг ВВП базисного періоду в цінах базисного періоду — ) отримують індекс фізичного обсягу ВВП:

Індекс фізичного обсягу характеризує зміни ВВП як сукупнос­ті товарів та послуг за умови, що ціни в поточному році порівняно з базисним не змінилися, та має назву «індекс реального ВВП».

Реальний ВВП використовується для аналізу оцінки результатів економічних реформ, політики стабілізації, проведення міжнародних зіставлень, а також для визначення розмірів інфляції, що характеризує зміну рівня цін. Шляхом співвідношення номінального ВВП (обсяг ВВП поточного періоду в цінах поточного періоду — та реального ВВП (ВВП поточного періоду в порівнянних цінах базисного періоду — одержують індекс — дефлятор ВВП:

Потрібно знати, що коли індекс — дефлятор ВВП є меншим за одиницю, то номінальний ВВП коригується в бік збільшення, що має назву інфлірування; якщо дефлятор перевищує одиницю, коригування номінального ВВП спрямовано на його зменшення — дефлятування.

Переоцінка ВВП в постійні ціни здійснюється на стадіях виробництва та кінцевого використання. Слід добре знатися на методах перерахунку ВВП та його компонентів у постійні ціни, якими є:

1. метод прямої переоцінки;

2. метод дефлятування;

3. метод екстраполяції.

Метод прямої переоцінки використовується у випадках, коли вироблена чи спожита продукція більш-менш однорідна за складом та в наявності є інформація про фізичний обсяг і ціни на неї (найчастіше в сільському господарстві). Для цього кількість продукції поточного періоду в натуральному вираженні (q₁) множимо на її фіксовану ціну базисного періоду (p₀) та одержуємо обсяг продукції поточного періоду в постійних цінах (p₀q₁):

q₁  p₀ = p₀q₁.

Метод дефлятування використовується, головним чином, для переоцінки ВВП методом кінцевого використання за допомогою відповідного індексу цін. У цьому разі для розрахунку обсягу продукції поточного періоду в постійних цінах ( ) обсяг продукції поточного періоду у фактичних цінах ( ) ділимо на індекс цін (І_р — характеризує зміну цін у поточному періоді порівняно з базисним періодом, що використовуються як постійні):

На практиці індекси цін будують зазвичай із використанням системи ваги базисного періоду (за формулою Ласпейреса), тому перерахунок агрегованих показників за допомогою методу дефлятування може приводити до помилкових розрахунків. Саме тому він використовується на максимально деталізованому рівні.

Метод екстраполяції базується на використанні індексу фізич­ного обсягу. Обсяг продукції базисного періоду в порівнянних цінах ( ) множимо на його індекс фізичного обсягу (І_q):

Метод екстраполяції застосовується, коли індекси цін менш точні, ніж індекси фізичного обсягу, або якщо індекс цін зовсім неможливо розрахувати (наприклад, за вартістю неринкових послуг).

Розглядаючи далі основні категорії теми, потрібно перейти до наступного показника — валового національного доходу. Валовий національний доход — це сума первинних доходів, отриманих резидентами в результаті прямої або непрямої діяльності на економічній території країни (внутрішньоекономічна діяльність) та за її межами, тобто в рамках національної економіки. Таким чином, валовий національний доход є характеристикою функціонування національної економіки в цілому. Слід відчувати принципову різницю між показниками валовий внутрішний продукт (ВВП) та валовий національний доход, яка зосереджується ось у чому:

• ВВП характеризує потік кінцевих товарів та послуг або знову створювану вартість у межах економічної території даної країни, тобто включає внутрішні доходи; валовий національний доход є результатом потоку первинних доходів, отриманих резидентами в процесі створення ВВП своєї країни та ВВП інших країн, тобто охоплює внутрішні й зовнішні доходи від виробництва та власності;

• у кількісному вимірі валовий національний доход та ВВП різняться на сальдо первинних доходів, отриманих від «іншого світу» / переданих ««іншому світові»».

Для поглибленого вивчення теми потрібно знатися на складових елементах первинних доходів, до яких прийнято відносити:

1. доходи від участі у виробництві:

• оплату праці найманих працівників;

• податки на виробництво та імпорт;

• прибуток, змішаний доход;

2. доходи від власності:

• проценти;

• розподілений доход підприємств;

• реінвестовані доходи від прямих іноземних інвестицій;

• доходи від власності, нараховані власникам страхових полісів;

• рента.

У процесі вивчення теми слід з’ясувати для себе зміст показника «валовий наявний доход». Валовий наявний доход — реальний доход, який може бути спрямовано на кінцеве споживання чи на заощадження нації. Цей показник є джерелом усіх доходів для фінансування споживання або заощадження, що необхідні для подальшого розвитку економіки та збільшення національного майна, тобто для створення умов розширеного процесу утворення.

Важливо звернути увагу на відмінності у визначенні розглянутих категорій. Валовий наявний доход різниться від валового національного доходу на сальдо поточних трансфертів та поточних податків на дохід і власність, що отримані від «іншого світу» та передані ««іншому світові»». Поточні трансферти — це операції, пов’язані зі зміною поточних доходів суб’єктів господарювання, коли одна інституційна одиниця надає товар або послугу іншій інституційній одиниці без отримання еквівалента. До поточних трансфертів належать податки на доходи та багатство, відрахування на соціальне страхування, соціальні допомоги, добровільні внески, подарунки, гуманітарна допомога, штрафи, пені, виплачені резидентами за кордоном, та ін. Отже, валовий наявний доход охоплює всі доходи, які отримують резиденти даної країни в результаті первинного та вторинного розподілу доходів.

Валовий наявний дохід дорівнює сумі ВВП в ринкових цінах, сальдо первинних доходів та поточних трансфертів, отриманих та переданих ««іншому світові»».

Завершуючи вивчення теми, потрібно зосередити увагу на категоріях кінцеві споживчі витрати та заощадження. Кінцеві споживчі витрати включають вартість витрат на безпосереднє задоволення індивідуальних та колективних потреб нації, а саме домашніх господарств, державних органів управління та некомер­ційних організацій, що обслуговують домашні господарства. Далі слід поглибити свої знання щодо складу витрат на кінцеве споживання вказаних секторів.

Витрати на кінцеве споживання домашніх господарств включають:

• витрати на придбання товарів і послуг у торгових організаціях за всіма каналами реалізації, включаючи придбання на ринках, у ресторанах, кафе, заводських їдальнях та в індивідуальних осіб;

• витрати на споживання електроенергії, води, газу для побутових потреб;

• продукцію, вироблену домогосподарствами для власного споживання;

• витрати на оплату послуг транспорту, зв’язку, побутових послуг (пралень, фотолабораторій, по ремонту побутової техніки, радіо- і телеапаратури тощо), послуг зі страхування тощо;

• виплати в натуральній формі;

• умовно обчислену плату за проживання у власному житлі.

До їх складу не входять витрати на придбання матеріалів для поточного ремонту власниками житла, оплату продуктів та послуг для виробничих потреб домогосподарств (належать до проміжного споживання); оплату будівельних робіт та капітального ремонту, купівлю будинків і квартир (включають до валового нагромадження основного капіталу); соціально-культурні послуги, надані підприємствами та організаціями своїм працівникам і членам їхніх сімей безкоштовно чи за зниженими цінами.

Витрати на кінцеве споживання органів державного управління та некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства, включають:

• вартість товарів та індивідуальних послуг, наданих цими одиницями безкоштовно або за пільговими цінами фізичним особам, зокрема у галузях житлового господарства, охорони здоров’я, соціального забезпечення, спорту, освіти, культури та мистецтва тощо;

• вартість колективних послуг суспільству в цілому з утримання установ управління та оборони, а також вартість сільськогосподарських послуг, наданих бюджетними організаціями, послуг шляхового господарства тощо.

Під час вивчення категорії заощадження необхідно звернути увагу на те, що це є частина валового наявного доходу, яку не спрямовано на кінцеве споживання. Цей показник дозволяє оцінювати приріст національного багатства за рахунок виробництва цього року та розраховується на валовій і чистій основі, яка відрізняється на суму споживання основного капіталу.

Валове заощадження розраховується як різниця між валовим наявним доходом та витратами на кінцеве споживання.

Важливо звернути увагу на те, що заощадження може бути величиною додатньою або від’ємною. Якщо заощадження є величиною додатньою, то інституціональні одиниці спрямували в поточному періоді наявний доход не лише на кінцеве споживання, а й на збільшення власних активів або на зменшення зобов’язань. Від’ємна величина заощадження означає, що для покриття витрат на кінцеве споживання інституціональні одиниці збільшили власні зобов’язання чи зменшили активи.

Джерелами фінансування капітальних витрат (тобто витрат на капітальне будівництво, придбання основного капіталу, нематеріальних активів — патентів, ліцензій тощо, приріст фінансових активів) є заощадження та капітальні трансферти.

Капітальні трансферти — це операції, пов’язані зі зміною активів інституціональних одиниць, які включають безоплатне передавання від однієї інституціональній одиниці до іншої прав власності на активи (крім готівки та матеріальних оборотних кош­тів) або коштів на їх придбання. До цієї групи операцій входять капітальні податки, інвестиційні субсидії, спадок, безоплатна передача основного капіталу, відшкодування збитків, списання бор­гів та ін.

Зміна вартості нефінансових активів, яка здійснюється за рахунок заощадження та капітальних трансфертів, включає:

• валове нагромадження основного капіталу,

• споживання основного капіталу,

• зміну запасів матеріальних оборотних коштів,

• чисте придбання цінностей,

• чисте придбання землі та інших невиробничих нематеріальних активів.

ПЛАН ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

1. Сутність ВВП.

2. Методи розрахунку ВВП.

3. Методи переоцінки ВВП та його компонентів у постійні ціни.

4. Агрегати СНР та їх взаємозв’язок.