3.Потреба в бк та ініціативи, які йому передували

22 березня 2001 р. Верховна Рада України ухвалила но­вий Бюджетний кодекс у третьому читанні і в цілому. Коли Президент України підписав його 21 липня 2001 р., стало зрозуміло, що цей Кодекс стане наріжним каменем бюджет­ної політики в Україні на багато років. Попри те, що цьому документу судилася безпрецедентна в історії вітчизняного законодавства напруга постголосувальних перипетій (зокре­ма, президентське вето, спроба його подолати та голосування документу в новій редакції, запропонованій Комітетом Вер­ховної Ради України з питань бюджету з урахуванням пропо­зицій Президента), очікується, що Бюджетний кодекс закладе підвалини бюджетної політики в Україні на передбачуване майбутнє. Більш того, вже наприкінці 2000 р. уряд України взяв на озброєння низку ключових положень Бюджетного кодексу, надав їм статусу Постанови Кабінету Міністрів України і матеріалізував їх при підготовці Бюджету-2001. Уважний погляд спеціаліста помітить також ідентичність кількох статей України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" і відповідних положень Бюджетного кодексу. Таким чином, в очікуванні вирішення своєї остаточної законодавчої долі більшість положень Бюджетного кодексу вже випробу­вані на вибоїнах вітчизняної бюджетної системи.

Зважаючи на те, що новий Кодекс закладає підвалини модифікованого бюджетного процесу в Україні, важливо, щоб усі, хто причетні до бюджетного кодексу, а також ши­рока громадськість були якнайшвидше ознайомлені з основ­ними положеннями цього документу.

Ухвалення Бюджетного кодексу переслідує подвійну ме­ту. З одного боку, необхідно створити або ж узаконити зро­зумілу і логічну схему для ухвалення бюджетних рішень та ефективного їх виконання - спільну, наскільки це можливо, для всіх ланок бюджетної системи. З іншого, реформувати та вдосконалити систему міжбюджетних відносин в Україні.

Існуючий Закон про бюджетну систему України позначений серйозними недоліками та прогалинами.

Після здобуття незалежності Україна за інерцією облаштовувала свої бюджетні будні за допомогою системи дер­жавних фінансів, успадкованої від радянської доби. Практи­ка засвідчила, що ця система, заснована на законі про бюджетну систему 1996 р., дедалі більше суперечила потре­бам часу і країни, що прагне здійснити успішний перехід до сучасної ринкової економіки (хоч було б нечемним не відда­ти належне авторам цього закону, який все ж таки без потрясінь виконав свою роль містка від централізованої систе­ми державних фінансів до її поступової децентралізації). Найвідчутнішими недоліками цього спадку є дуже не­прозорий і суб'єктивний процес ухвалення рішень, хронічна нестабільність у видаткових і доходних повноваженнях місце­вих бюджетів, а також викривлені стимули для місцевих бю­джетів щодо збільшення додаткових надходжень та ефектив­нішого здійснення видатків для надання суспільних послуг.

Окрім того, чинний Закон України про бюджетну сис­тему побіжно висвітлює таке важливе питання, як правоспроможність місцевих бюджетів брати кредити на вну­трішньому та зовнішньому ринках капіталу. Цей закон оми­нає увагою питання деталізованого розмежування видатків на здійснення повноважень між органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Закріплення доходних повноважень, у свою чергу, є нечітким і не відповідає прак­тиці, що склалася (скажімо, вже кілька років ПДВ цент­ралізується в державному бюджеті). Відчутним є дисонанс між бюджетним законом та відповідними положеннями Кон­ституції України та Закону "Про місцеве самоврядування в Україні". Ці неузгодженості спричинили декларативність проголошеного принципу самостійності бюджетів, посіяли зерна недовіри між виконавчою та законодавчою гілками влади та послабили загальну ефективність усього бюджет­ного процесу в Україні.