Методи емпіричного дослідження
Спостереження - це систематичне цілеспрямоване, спеціально організоване сприймання предметів і явищ об’єктивної дійсності, які виступають об´єктами дослідження. Як метод наукового пізнання спостереження дає можливість одержувати первинну інформацію у вигляді сукупності емпіричних тверджень. Емпірична сукупність стає основою попередньої систематизації об´єктів реальності, роблячи їх вихідними об´єктами наукового дослідження.
У соціології і соціальній психології розрізняють просте (звичайне) спостереження, коли події фіксують збоку, і співучасне (включене) спостереження, коли дослідник адаптується в якомусь середовищі і аналізує події начебто «зсередини».
Спостереження мусить відповідати таким вимогам:
- передбачуваності заздалегідь (спостереження проводиться для певного, чітко поставленого завдання);
- планомірності (виконується за планом, складеним відповідно до завдання спостереження);
- цілеспрямованості (спостерігаються лише певні сторони явища, котрі викликають інтерес при дослідженні);
- вибірковості (спостерігач активно шукає потрібні об´єкти, риси, явища);
- системності (спостереження ведеться безперервно або за певною системою).
Порівняння - це процес зіставлення предметів або явищ дійсності з метою установлення схожості чи відмінності між ними, а також знаходження загального, притаманного, що може бути властивим двом або кільком об´єктам дослідження. Метод порівняння буде плідним, якщо при його застосуванні виконуються такі вимоги:
- порівнюватись можуть тільки такі явища, між якими може існувати певна об´єктивна спільність;
- порівняння повинно здійснюватись за найважливішими, найсуттєвішими (у плані конкретного завдання) ознаками.
Порівняння завжди є важливою передумовою узагальнення
Узагальнення - логічний процес переходу від одиничного до загального чи від менш загального до більш загального знання, а також продукт розумової діяльності, форма відображення загальних ознак і якостей об´єктивних явищ. Найпростіші узагальнення полягають в об´єднанні, групуванні об´єктів на основі окремої ознаки (синкретичні об´єднання). Складнішим є комплексне узагальнення, при якому група об´єктів з різними основами об´єднуються в єдине ціле. Здійснюється узагальнення шляхом абстрагування від специфічних і виявлення загальних ознак (властивостей, відношень тощо), притаманних певним предметом.
Найпоширенішим і найважливішим способом такої обробки є умовивід за аналогією. Об´єкти чи явища можуть порівнюватися безпосередньо або опосередковано через їх порівняння з будь-яким іншим об´єктом (еталоном). У першому випадку отримують якісні результати (більше-менше, вище-нижче). Порівняння ж об´єктів з еталоном надає можливість отримати кількісні характеристики. Такі порівняння називають вимірюванням.
Вимірювання - це процедура визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці виміру. Цінність цієї процедури полягає в тому, що вона дає точні, кількісно визначені відомості про об´єкт. При вимірюванні необхідні такі основні елементи: об´єкт вимірювання, еталони, вимірювальні прилади, методи вимірювання. Вимірювання ґрунтується на порівнянні матеріальних об´єктів. Властивості, для яких при кількісному порівнянні застосовують фізичні методи, називають фізичними величинами. Фізична величина - це властивість, загальна в якісному відношенні для багатьох фізичних об´єктів, але у кількісному відношенні індивідуальна для кожного об’єкта. Наприклад, довжина, маса, електропровідність тощо. Але запах або смак не можуть бути фізичними величинами, тому що вони встановлюються на основі суб’єктивних відчуттів. Мірою для кількісного порівняння однакових властивостей об´єктів є одиниця фізичної величини - фізична величина, якій за визначенням присвоєно числове значення, що дорівнює 1. Одиницям фізичних величин присвоюють повні і скорочені символьні позначення - розмірності. Цей метод широко використовується в педагогіці, методиці, психології (якість знань підготовки спеціалістів, успішність тощо).
Найважливішою складовою наукових досліджень є експеримент - апробація знання досліджуваних явищ в контрольованих або штучно створених умовах. Це такий метод вивчення об´єкта, коли дослідник активно і цілеспрямовано впливає на нього шляхом створення штучних умов чи застосування звичайних умов, необхідних для виявлення відповідних властивостей. Сам термін «експеримент» (від латинського experimentum - спроба, дослід) означає науково поставлений дослід, спостереження досліджуваного явища у певних умовах, що дозволяють багаторазово відтворювати його при повторенні цих умов. Експеримент - важливий елемент наукової практики вважається основою теоретичного знання, критерієм його дійсності. Особливого значення набуває експеримент при вивченні екстремальних умов. З розвитком науки і техніки сфера експерименту значно розширюється, охоплюючи все більшу сукупність об´єктів матеріального світу. В методологічному відношенні експеримент передбачає перехід дослідника від пасивного до активного способу діяльності. Експеримент проводять:
- при необхідності відшукати у об´єкта раніше невідомі властивості;
- при перевірці правильності теоретичних побудов;
- при демонстрації явища.
Переваги експериментального вивчення об´єкта порівняно зі спостереженням полягають у тому, що:
- під час експерименту є можливість вивчати явище «у чистому вигляді», усунувши побічні фактори, які приховують основний процес;
- в експериментальних умовах можна досліджувати властивості об´єктів;
- існує можливість повторюваності експерименту, тобто проведення випробування стільки разів, скільки в цьому є необхідність.
Дослідження об´єкта проводиться поетапно: на кожному етапі застосовуються найдоцільніші методи відповідно до конкретного завдання. На першому етапі збору фактичного матеріалу і його первинної систематизації використовують методи: опитування (анкетування, інтерв´ювання, тестування), експертних оцінок, а також лабораторні експерименти (у фізиці, хімії).
Опитування дає змогу отримати як фактичну інформацію, так і оцінні дані, проводиться в усній або письмовій формі. При створенні анкети або плану інтерв´ю важливо сформулювати запитання так, щоб вони відповідали поставленій меті. Анкета може включати декілька блоків запитань, пов´язаних не лише з рівнем періодичності використання тих чи інших засобів, а й оцінкою об´єкта дослідження.
Різновидом вибіркового опитування є тестування, яке проводиться з метою виявлення суттєвих ознак об´єкта, засобів його функціонування, використовується в лабораторних експериментах, коли масове опитування через анкетування неможливе. Тестування інколи проводять двічі - на початковому етапі дослідження, де воно виконує верифікаційну функцію. Тести складають так, щоб однозначно виявити ті чи інші властивості опитуваних.
Метод експертних оцінок використовується для отримання змінних емпіричних даних. Проводиться опитування спеціальною групою експертів (5-7 осіб) з метою визначення певних змінних величин, необхідних для оцінки досліджуваного питання. Експерти підбираються за ознакою їх формального професійного статусу - посади, наукового ступеня, стажу роботи тощо.
На другому етапі дослідження методи, що використовуються, мають цільове призначення - обробку отриманих даних, встановлення залежності кількісних та якісних показників аналізу, інтерпретацію їхнього змісту. Вибір і послідовність методів визначаються послідовністю обробки даних.
На даному етапі широко використовуються методи статистичного аналізу: кореляційний, факторний аналіз, метод імплікаційних шкал та інші.
Кореляційний аналіз - це процедура для вивчення співвідношення між незалежними змінними. Зв´язок між цими величинами виявляється у взаємній погодженості спостережуваних змін. Обчислюється коефіцієнт кореляції. Чим вищим є коефіцієнт кореляції між двома змінними, тим точніше можна прогнозувати значення однієї з них за значенням інших.
Факторний аналіз дає можливість встановити багатомірні зв´язки змінних величин за кількома ознаками. На основі парних кореляцій, отриманих у результаті кореляційного аналізу, одержують набір нових, укрупнених ознак - факторів. У результаті послідовної процедури отримують фактори другого, третього та інших рівнів. Факторний аналіз дає змогу подати отримані результати в узагальненому вигляді.
Метод імплікаційних шкал - це наочна форма виміру та оцінки отриманих даних, які градуюються за кількістю або інтенсивністю ознак. Шкали класифікуються за типами або рівнем виміру. Прості шкали дають однозначну оцінку тієї чи іншої ознаки. Серію шкал (так звану батарею) можна перетворити в єдину шкалу значень окремих ознак. Ця процедура називається шкалюванням (схема 9).
Масштаб по координатних осях зазвичай застосовують різний. Від його вибору залежить форма графіка - він може бути плоским (вузьким) або витягнутим (широким) уздовж осі. Розрахункові графіки, які мають максимум (мінімум) функції або якої-небудь складний вид, особливо ретельно необхідно викреслювати в зонах вигину. На таких дільницях кількість точок для креслення графіка має бути значно більше, ніж на головних ділянках. У деяких випадках будують номограми, істотно полегшують застосування для систематичних розрахунків складних теоретичних або емпіричних формул в певних межах вимірювання величин. Номограмміровани можуть бути будь-які алгебраїчні вирази. У результаті складні математичні вирази можна вирішувати порівняно просто графічними методами. Побудова номограм - трудомістка операція. Однак, будучи раз побудованої, номограма може бути використана для знаходження кожної з змінних, входять до номограммірованние рівняння. Застосування ЕОМ істотно знижує трудомісткість Номо-програмування. Існує кілька методів побудови номограм. Для цього застосовують рівномірні або нерівномірні координатні сітки. В системі прямокутних координат функції в більшості випадків на номограма мають криволінійну форму. Це збільшує трудомісткість, оскільки потрібна велика кількість точок для нанесення однієї кривої. В логарифмічних координатних сітках функції мають прямокутну форму і складання номограм спрощується. У процесі експериментальних вимірювань отримують статистичний ряд вимірювань двох величин об'єднуються функцій: У = / (X). (3) Кожному значенню функції уг, ..., уп відповідає певне значення аргументу хг, х2, ..., Хп. На основі експериментальних даних можна підібрати алгебраїчні вирази, які називають емпіричними формулами. Такі формули підбирають лише в межах виміряних значень аргументу л: 1 - хп. Емпіричні формули мають тим більшу цінність, чим більше вони відповідають результатам експерименту. Необхідність у підборі емпіричних формул виникає у багатьох випадках. Так, якщо аналітичний вираз (3) складне, вимагає громіздких обчислень, складання програм для ЕОМ, то часто ефективніше користуватися спрощеною наближеною емпіричною формулою. Досвід показує, що емпіричні формули бувають незамінні для аналізу виміряних величин. До емпіричними формулами пред'являють дві основні вимоги - по можливості вони повинні бути найбільш простими і точно відповідати експериментальними даними в межах зміни аргументу. Таким чином, емпіричні формули є наближеними виразами аналітичних. Заміну точних аналітичних виразів наближеними, простішими, називають апроксимацією, а функції - апроксимуючими. Процес підбору емпіричних формул складається з двох етапів. На першому етапі дані вимірювань наносять на сітку прямокутних координат, з'єднують експериментальні точки плавною кривою і вибирають орієнтовно вид формули. На другому етапі обчислюють параметри формул, які найкращим чином відповідали б прийнятої формулою. Підбір емпіричних формул необхідно починати з найпростіших виразів. Криві, побудовані за експериментальними точкам, вирівнюють відомими в статистикою методами. Наприклад, методом вирівнювання, який полягає в тому, що криву, побудовану за експериментальними точкам, представляють лінійною функцією. Для знаходження параметрів заданих рівнянь часто застосовують метод середніх і метод найменших квадратів. Для дослідження закономірностей між явищами (процесами), які залежать від багатьох, іноді невідомих чинників, застосовують кореляційний аналіз. В процесі проведення експерименту виникає потреба перевірити відповідність експериментальних даних теоретичним передумовам, тобто перевірити гіпотезу дослідження. Перевірка експериментальних даних на адекватність необхідна також у всіх випадках на стадії аналізу теоретико-експериментальних досліджень. Методи оценкіадекватності засновані на використанні довірчих інтервалів, що дозволяють з заданої довірчою ймовірністю визначати шукані значення оцінюваного параметра. Суть такої перевірки полягає в зіставленні отриманої або передбачуваної теоретичної функції у = / (х) з результатами вимірювань. У практиці адекватності застосовують різні критерії згоди: Фішера, Пірсона,
Статистичні таблиці широко використовують в аналізі виробничо-експлуатаційної діяльності підприємств і організацій міського господарства для найбільш раціонального, наочного та систематизованого викладення результатів зведення і групування статистичних даних. Викладення статистичних даних у табличній формі дозволяє розглянути властивості і якості ознак об'єкта економічного аналізу, його взаємозв'язків та ін.
Подібно до граматичного речення, кожна таблиця має статистичний підмет і присудок. Підметом таблиці є та аналізована сукупність, ті об'єкти або їх частини , які характеризуються рядом числових показників. Показники, що характеризують аналізовану сукупність (підмет), є її присудком. Підмет і присудок таблиці розташовують, виходячи з мети і завдань опрацювання статистичних даних. У таблиці підмет найчастіше знаходиться зліва, а присудок - зверху. У підметі таблиці вказують зміст рядків, а в присудку - зміст граф.
Правильна побудова статистичних таблиць є важливим фактором успішного опрацювання і аналізу статистичних даних. Читання і аналіз статистичних таблиць має велике значення у практиці аналітичної таблиці (аналіз по горизонталі) і окремих ознак її присудка (аналіз по вертикалі), визначення наявності й характеру взаємозв'язків між окремими аналізованими показниками, подання узагальнюючих висновків про досліджувані об'єкти.
Для забезпечення найбільш наочного і систематизованого вираження узагальнюючих характеристик аналізованої сукупності при складанні статистичних таблиць необхідно дотримуватись певних правил:
форма таблиці має бути узгоджена з існуючими таблицями для забезпечення можливості порівняння статистичних даних, які характеризують розвиток економічних явищ за визначені періоди часу, або за станом на якийсь момент часу;
загальна назва, заголовки підмета і присудка мають формулюватись коротко, змістовно і чітко;
у заголовках таблиці слід вказувати територіальні й часові характеристики наведених даних, відображати специфічні характеристики аналізованих показників (планові, фактичні, розрахункові), одиниці їх виміру;
статистичні таблиці повинні бути замкнутими, тобто мати підсумкові результати;
при відсутності відомостей у відповідній клітинці таблиці ставлять три крапки, відсутність економічного явища позначають знаком тире "-", число 0,0 ставлять у випадках невеликої величини, коли число в даній клітинці знаходиться за межами точності, прийнятій у таблиці (не перевищує 0,05), позначка (X) ставиться у тому разі, коли клітинка не заповнюється;
кількісні показники у межах однієї графи повинні наводитися з однаковою точністю, тобто до 0,1, до 0,01, до 0,001;
якщо аналізовані показники мають різні одиниці виміру, їм виділяють спеціальну графу.
Статистичні таблиці на стадії збору цифрової інформації і підготовки економічного аналізу забезпечують одноманітність і впорядкованість досліджуваних показників, на стадії обробки даних є своєрідним алгоритмом розв'язання аналітичних задач і проведення розрахунків, на стадії закінчення аналізу - засобом оформлення його результатів.Електронні таблиці — це програми, призначені для зберігання та опрацювання інформації, наданої в табличній формі. Електронні таблиці є двовимірними масивами (які зазвичай називають робочими листами), що складаються із стовпців і рядків. Програмні засоби для проектування електронних таблиць називають також табличними процесорами. Вони дозволяють не тільки створювати таблиці, а й автоматизувати опрацювання табличних даних. Функції табличних процесорів такі: • створення і редагування електронних таблиць; • оформлення і друк електронних таблиць; • створення документів з багатьма таблицями, об’єднаними формулами; • побудова діаграм, їх модифікація і розв’язання задач графічними методами; • робота з електронними таблицями як з базами даних (сортування таблиць, вибірка даних відповідно до запитів); • створення підсумкових і зведених таблиць; • використання під час побудування таблиць інформації із зовнішніх баз даних та ін. За оцінками фірми PC Data of Reston, найбільш популярними електронними таблицями для персональних комп’ютерів є табличні процесори Excel (фірма Microsoft), Lotus 1-2-3 (фірма Lotus Development) і Quattro Pro (фірма WordPerfect Novell Applications Group). Табличний процесор Microsoft Excel Електронна таблиця (ЕТ) Excel призначена для бухгалтерського обліку, статистичних досліджень, технічних та наукових розрахунків тощо, бо містить зручний апарат для опрацювання даних (обчислення за допомогою функцій та формул, дослідження впливу різних факторів на дані, вибірка даних за критерієм, побудова графіків та діаграм тощо). Microsoft Excel може працювати з чотирма основними типами документів: робочим аркушем (електронною таблицею), робочою книгою, діаграмою, макротаблицею. Після завантаження табличного процесора на екрані буде подана відкрита чиста книга. Робочий аркуш призначений для організації та аналізу даних. Одночасно на декількох аркушах дані можна вводити, правити, робити з ними обчислення. У книгу можна вставити аркуши діаграм для графічного представлення даних та модулі для створення макросів, що використовуються при виконанні спеціальних задач. Робоча книга — основний документ Excel. Вона являє собою електронний еквівалент папки-швидкозшивача. Книга складається з аркушів, імена яких виводяться на ярличках у нижній частині екрана. За умовчанням книга відкривається з 16 робочими аркушами: Аркуш 1, Аркуш 2, ... Аркуш 20, однак їх число можна збільшити або зменшити. У книгу можна вмістити декілька різних типів документів, наприклад робочий аркуш з електронною таблицею, лист діаграм, аркуш макросів і т. п. Діаграма являє собою графічне зображення зв’язків між числами електронної таблиці. Вона дозволяє показати кількісне співвідношення між величинами. Макротаблиця (макрос) — це послідовність команд, яку доводиться постійно виконувати користувачеві в повсякденній роботі. Макроси дозволяють автоматизувати операції, що часто зустрічаються. Після завантаження програми Excel на екрані з’являється вікно, що складається зі стандартних елементів: рядка заголовка, рядка меню, панелей інструментів (піктографічного меню), рядка введення, робочого аркуша (вікна документа), смуг прокрутки, рядка стану. За умовчанням програма використовує параметри, що є активними після встановлення Excel. Усі ці параметри користувач може змінити за допомогою діалогового вікна Параметры меню Сервис. Класифікація об’єктів документа табличного процесора: 1) таблиця: 2) діаграма: • комірка; • заголовок; • рядок; • ділянка побудови; • стовпчик; • вісь; • діапазон; • ряд; • легенда. Уся робоча ділянка вікна Excel зайнята чистим робочим аркушем (або таблицею), розділеним на окремі комірки. Рядки пронумеровані цифрами від 1 до 16 384, стовпці названі буквами та їх комбінаціями від АА, АВ і так далі до IV. На перетині стовпця і рядка розміщується комірка. Комірка ЕТ — основний елемент ЕТ для зберігання даних. Адреса комірки складається із стовпця і рядка, на перетині яких вона міститься. Для введення або редагування даних у якому-небудь елементі таблиці необхідно зробити цю комірку активною. Комірка може бути пустою або містити одне з таких даних: число, включаючи дату і час; текст; формулу. Початкові дані в таблицях Excel подаємо у вигляді чисел та тексту, а для виконання операцій над вмістом тих або інших комірок використовуємо формули. Excel дозволяє використовувати у формулах не тільки числа, але й інші типи даних. Використання формул. Формула являє собою операнди, сполучені знаками математичних і (або) логічних операцій. Операндом можуть бути дані, посилання (адреса об’єкта, яка використовується у формулах), функції. Введення будь-якої формули починається зі знака «дорівнює» (=). Якщо його пропустити, то формула буде сприйнята як текст. Однотипними (подібними) є формули, які мають однакову структуру (будову) і відрізняються тільки конкретними посиланнями. Для спрощення введення однотипних формул у діапазон комірок формулу вводять тільки в одну (початкову) комірку, після чого її копіюють в інші комірки. Під час копіювання однотипних формул використовуються відносні, абсолютні та змішані посилання. Відносне посилання — посилання, яке автоматично змінюється при копіюванні формули. Записується у звичайному вигляді, наприклад A5, F6. У всіх комірках, куди воно буде копіюватися, змінюються і літера стовпця, і номер рядка. Абсолютне посилання — посилання, яке не змінюється при копіюванні. Записується так: перед літерою стовпця та номером рядка додається знак $, наприклад $A$5, $K$12. При копіюванні формули у всіх комірках з’являться такі самі посилання. Змішане посилання — посилання, яке частково змінюється при копіюванні. Записуючи змішане посилання, перед незмінним стовпцем або перед незмінним рядком ставиться $, наприклад $C12, $H2, A$5, N$56. У комірки таблиці можна вводити вбудовані функції, об’єднані в групи (категорії): математичні, статистичні, логічні, текстові, фінансові тощо. Функції в електронній таблиці реалізовані за допомогою стандартних програм, які можна викликати за ім’ям. Використання всіх функцій у формулах відбувається за однаковими правилами: • кожна функція має своє неповторне ім’я; • при звертанні до функції після її імені в круглих дужках зазначається список аргументів, розділених крапкою з комою; • введення функції в комірку треба починати зі знака «=», а потім указати її ім’я. Логічними називаютьсяфункції, які можуть приймати одне з двох можливих логічних значень: «істина» або «хиба». У табличному процесорі за допомогою логічних функцій можна вирішувати логічні задачі. До логічних належать функції: ЕСЛИ, ИЛИ, И, НЕ. У логічній функції обов’язково використовується умова. Умова являє собою величини і (або) вирази одного типу, які зв’язані одним із знаків відношення: =, <>, >, <, >=, <=. Умова може бути простою та складеною. Прості умови можуть бути складені з даних, посилань, виразів. Якщо умова складена зі сталих величин, то її значення не змінюється. Якщо в умову входять змінні величини, то її значенням, залежно від змінних, може бути як «істина», так і «хиба». Для перевірки умови в табличному процесорі використовується функція ЕСЛИ, яка має вигляд: ЕСЛИ (Условие; Выражение 1; Выражение 2). Діє ця функція так: спочатку перевіряється логічна умова, якщо вона істинна, то виконується Выражение 1, якщо хибна, то Выражение 2. Складеною називають умову, яка складається із простих, зв’язаних за допомогою логічних операцій И (І) (логічне множення), ИЛИ (АБО) (логічне складання), НЕ (НІ) (заперечення). Формат запису функцій И, ИЛИ, НЕ такий: И (Условие 1; Условие 2; ...) — вертає «ИСТИНА», якщо всі аргументи мають значення «ИСТИНА»; ИЛИ (Условие 1; Условие 2; ...) — вертає «ИСТИНА», якщо хоча б один з аргументів має значення «ИСТИНА»; НЕ (Умова) — вертає «ИСТИНА», якщо аргумент хибний, і «ЛОЖЬ», якщо аргумент істинний, тобто змінює на протилежне логічне значення свого аргументу. Представлення даних у вигляді діаграм Діаграма є об’єктом електронної таблиці й призначена для представлення даних у графічній формі. Дані, які містяться в одному рядку або в одному стовпці, називаються рядом. Перед побудуванням діаграми треба вказати ряди, а потім перейти до типу діаграми. Діаграми характеризуються такими параметрами: • ім’я — надається користувачем; під цим іменем діаграма включається до складу електронної таблиці; • тип — вибирає користувач із запропонованого списку; • область діаграми — обмежує поле креслення побудови діаграми; • розміщення — може відбуватись або на тому самому аркуші, що і таблиця, або на окремому аркуші; • ряд — дані (діапазон комірок), за якими будується діаграма; • осі — кожна з них характеризується параметрами: вид, шкала, шрифт, число, вирівнювання; • легенда — список назв рядів (позначень змінних); • область побудови — ділянка, обмежена осями, призначена для розміщення рядів даних. Діаграма будується за допомогою Мастера диаграмм. Побудовану діаграму можна редагувати та форматувати. Excel також має у своєму розпорядженні засоби для обробки інформації в базі даних із застосуванням апарата сортування, фільтрації і формування підсумкових даних, включаючи засоби
зведених таблиць.
Обробка зібраних даних — важливий етап емпіричного дослідження. Від того, як вирішено питання обробки інформації, значною мірою залежать строки, вартість і взагалі успіх дослідження. Відповідь на нього має бути знайдена до тиражування анкети, оскільки від програмного забезпечення, що використовуватиметься для обробки матеріалу, залежить кодування анкети.
До початку збирання інформації бажано визначитись, які методи аналізу даних застосовуватимуться (побудова таблиць певного виду, факторний аналіз тощо), а також які конкретно ознаки аналізуватимуться за допомогою того чи іншого методу. Зрозуміло, що такий план може бути лише приблизним, оскільки аналіз даних — ітераційний процес, розвиток якого відбувається в діалозі (безпосередньому або заочному) з комп'ютером. План потрібний для того, щоб дібрати необхідне програмне забезпечення, а також як початковий етап аналізу.
Зібрану інформацію обробляють або вручну, або за допомогою І комп'ютера. Ручні методи обробки інформації застосовуються (і тепер досить рідко і переважно у разі, якщо соціолог не має змоги працювати на комп'ютері, а треба обробити невеликий за обсягом (ЗО—50 одиниць) масив анкет з незначною (від 10 до 20) кількістю запитань. Це можуть бути, наприклад, дані пілотажного дослідження або дані експертного опитування. При проведенні обчислень під час ручної обробки даних широко використовують калькулятори.
Для обробки великих масивів, що містять дані стосовно тисяч Ц об'єктів, які описуються кількома сотнями ознак, слід застосовувати обчислювальну техніку, що має достатній обсяг пам'яті та ^високу швидкість обчислень.