37. Адаптація студента-першокурсника до навчання у вищій школі.

Перехід від навчання в середній школі до навчання у вищому навчальному закладі характеризується зміною умов життєдіяльності особистості. На відміну від шкільного навчання у вищому навчальному закладі:

- відбуваються зміни у структуруванні навчального матеріалу, що вивчається, як за змістом, так і за обсягом;

- здійснюється перехід до лекційно-практичної системи організації навчального процесу;

- змінюються умови діяльності і оточення.

Зазначені особливості зумовлюють необхідність вирішення проблем адаптації першокурсників до навчання у вищій школі. Даний процес передбачає:

- ознайомлення студентів із системою вузівського навчання;

- формування установки на активну самостійну навчальну діяльність;

- оволодіння прийомами наукової організації праці, навичками навчальної та науково-дослідної роботи.

Тому завданням всіх вузівських структур є організація адаптаційної діяльності першокурсників. На вирішення цього завдання мають спрямувати свої зусилля деканат та органи студентського самоврядування, кафедри, куратори та викладачі, які працюють із першокурсниками.

Питання, пов'язані з адаптацією студентів І курсу, вирішуються у наступних напрямках:

- організація навчальної та науково-дослідної роботи;

- організація виховної роботи.

Зміст даних напрямків відображається у відповідних планах різних рівнів: факультетських планах виховної роботи, планах роботи кафедри, планах кураторів тощо.

Адаптація визначається як зумовлена змінами соціальної дійсності специфіч­на діяльність по оптимізації взаємодії індивіда з навколишнім середовищем. В про­цесі адаптації людина, орієнтуючись в нових для неї умовах, пізнає та оцінює діяльність і свої можливості щодо її виконання, а також коригує відповідно до цьо­го свою поведінку.

Адаптація як явище динамічно-процесуального плану характеризується за інтен­сивністю, швидкістю, темпом, ритмом. В кожному випадку зазначені характерис­тики мають індивідуальне виявлення. Але все ж таки цей процес залежить від вико­нання всіма вузівськими підрозділами наступних функцій:

- створення умов для успішної адаптації;

- вплив на формування у студентів індивідуального адаптивного механізму;

- створення умов для цілеспрямованого систематичного розвитку людини як суб'єкта діяльності.

Аналіз досліджень педагогічного процесу дозволяє визначити типові труд­нощі адаптації першокурсників, які зумовлені:

1) заміною рекомендованої зовні пізнавальної діяльності в школі аритмічною, яка вимагає високого рівня внутрішньої організації;

2) відносно меншою інтенсивністю систематичного контролю за успішністю навчання у порівнянні зі шкільною системою чіткого повсякденного і поурочного контролю;

3) недостатньою науковою обґрунтованістю критеріїв оцінювання успішності навчальної діяльності студентів;

4) низьким престижем вузівських поточних оцінок;

5) значним навчальним навантаженням, його нерівномірністю;

6) відсутністю або недостатнім розвитком навичок самостійної роботи;

7) нерозвиненістю вольових якостей студентів у поєднанні із залежністю від близької мотивації;

8) недостатньою само організованістю і самодисципліною.

Вищезазначені фактори посилюються емоційно: першокурсники пережива­ють сумніви з приводу своєї готовності до навчання у вузі в зв'язку із суб'єктивни­ми причинами, зосереджуються на власних недоліках перед вимогами, які зроста­ють, переглядають своє рішення щодо правильності, вибору професії, вищого навчального закладу. За таких умов необхідно:

- організувати допомогу студентам І курсу з перших днів навчання;

- об'єднати зусилля всіх вузівських структур у забезпеченні адаптаційної діяльності першокурсників;

- виявляти та ураховувати індивідуальні особливості студентів якомога раніше. Адаптація є процесом складним і неоднорідним. Тому важливо відокремити і охарактеризувати основні рівні даного процесу.

Перший рівень - рівень первинної декомпенсації, на якому відбувається:

- ознайомлення із вузівською системою організації навчання, оточенням;

- сприймання вимог, правил поведінки;

- перехід до вузівської системи організації навчальної діяльності;

- оцінка правильності вибору професії, вузу;

- зміна самооцінки під впливом нових умов навчання і спілкування.

Цей рівень, заданими науковців, займає до одного місяця. Він є важливим в плані активного емоційного переживання, а також значущості першого враження.

Другий рівень - рівень часткової компенсації— характеризується наступними ознаками: 1) першокурсники отримують первинний досвід навчальної діяльності у основних формах організації навчання: лекційних та семінарсько-практичних; 2) у студентів формуються загальні враження від викладання окремих викладачів, їх вимог, систем навчання у вузі взагалі; 3) відбувається оцінювання відповідей студентів на заняттях, їх навчальної діяльності, виконаних індивідуальних завдань; 4) кожна особистість займає власне місце (статус) у первісно складеній системі міжособистісних відносин; 5) студенти здобувають досвід самостійної роботи, її систематичності, організованості.

Даний процес має значення у тому сенсі, що від сформованих у його межах установок щодо необхідності систематичної самостійної роботи, самостійності, самодисципліни залежить успішність навчання.

Третій рівень - рівень повної компенсації.

У психологічно неформальному плані про повну компенсацію можна вести мову лише після першої екзаменаційної сесії, але за умов отримання позитивних очікуваних результатів. У разі негативних результатів сесії адаптаційний процес продовжується.

Враховуючи сутність адаптації, має сенс зазначити, що так звані "невстигаючі" студенти - це, у більшості випадків, особистості, не адаптовані до навчання у ви­щому навчальному закладі.

За характером адаптаційної діяльності студентів можна розподілити за двома типами:

• активний тип - характеризується активним впливом на соціальне середовище, оточення, критичне усвідомлення власного досвіду;

- пасивний тип - конформне прийняття цілей і ціннісних орієнтацій, стилів поведінки, спілкування.

Важливо, щоб адаптація не перетворювалася на примітивне пристосування до вузівського навчання тільки з орієнтацією на зовнішні ознаки та критерії кількісно­го рівня, а також і визначальним чинником якісної освіти.