6. Визначте зміст і значення правового виховання сучасної молоді. Запропонуйте перелік виховних заходів куратора академгрупи з цього напряму.

Сучасна молодь, уособлюючи, великий політичний і науковий потенціал, є об'єктом глибокого вивчення в усіх напрямках. Вивчення проблем молоді може допомогти розкрити тенденції і спрямованість розвитку молоді та різних груп і верств суспільства зокрема, оскільки в студентстві акумулюються різноманітні процеси, характерні для всього суспільства.

Нинішні студенти стають свідками багатьох змін у політичній, правовій, соціальній та економічних сферах. Сучасне студентство як найбільш активна частина суспільства - це реальна сила, здатна впливати і направляти ці зміни.

Під правовим вихованням прийнято розуміти цілеспрямовану систематичну діяльність держави, її органів та їх службовців, громадських об'єднань і трудових колективів по формуванню та підвищенню правової свідомості та правової культури.

Правильне виховання кожної окремої особистості веде до створення культурного, соціально активного і законослухняного суспільства.

"Правове виховання можна визначити, як систему заходів, спрямованих на формування правових ідей, норм, принципів, які є цінності світової і національної правової культури". Кожне з цих визначень несе в собі суб'єктивне бачення автора, але всі вони об'єднані спільним розумінням необхідності формування в людині ідеї права, виховання поваги до закону, порядку.

Таким чином, правове виховання є формування поважного ставлення до закону, бачення закону великою соціальною цінністю, що відноситься безпосередньо до кожного індивіду; розвиток почуття відповідальності, непримиренності до сваволі, корупції.

Але, правове виховання може бути успішним лише тоді, коли його цілі об'єктивно обумовлені, відображають стан суспільства, тенденції та закономірності його економічного, соціального, політичного і духовного розвитку.

Спільними основними цілями правового виховання громадян нашої країни, у тому числі молоді, є: підвищення рівня їх правових знань, формування і розвиток у них правосвідомості, правової вихованості, правової культури, вироблення таких якостей, як повага до права, переконаність в його необхідності та корисності , почуття законності та правового боргу, непримиренність до правопорушень, готовність, вміння і звичка діяти завжди і в будь-якій ситуації правомірно і активно, брати участь у застосуванні норм демократичного права і їх вдосконаленні, в охороні правопорядку.

Для кожної групи виховуваних основні загальні цілі конкретизуються, формуються проміжні, ближні, приватні цілі, визначаються найбільш суттєві з них.

Правовиховній роботі серед молоді передбачає, перш за все, ознайомлення із законами. При цьому було б не правильно виходити з того, що у нашої молоді немає ніяких знань про право.

Правове виховання нерозривно пов'язане і реалізується через правову освіту - безпосереднє отримання знань. Правове навчання - це "спосіб зовнішнього вираження і організації передачі теоретичного правового матеріалу об'єкта виховання"

У процесі навчання акцент робиться на виробленні правильного розуміння принципів і норм права, вміння давати адекватну реальності соціально-політичну і юридичну оцінку різним фактам, ситуацій і суперечностей, особливо тим, з якими виховуваних зустрічаються в повсякденному житті.

При цьому, звичайно, мова не йде про те, щоб дати всієї молоді професійну підготовку юриста або посадової особи, що займається правозастосовча практика.

У ході проведення заходів правовиховної характеру норми права часто ілюструються фактами з правової практики. Таке виклад сприяє кращому засвоєнню матеріалу.

У сучасній літературі називаються і характеризуються різні засоби і форми правового виховання. Проте в роботах, присвяченій проблемі правового виховання, засоби його здійснення не відмежовані з достатньою чіткістю від форм виховної роботи. Більше того, окремі автори, у ряді випадків відносять деякі явища і до засобів і до форм правового виховання.

Між тим, таке розмежування має не тільки теоретичні, і практичне важливе значення для наукової організації всієї роботи з правового виховання та навчання.

Наприклад, М.М. Галімов писав: "Якщо кошти правового виховання служать каналами передачі ідейного змісту правовиховної роботи, то форми правового виховання виступають як спосіб зовнішнього вираження змісту і постають, перш за все, як типи конкретних заходів з правового виховання".

Здавалося б, чітко уявляючи відмінність між названими явищами, М.М. Галімов повинен був настільки ж чітко проводити ця різниця і при аналізі, але він виявив певну непослідовність, називаючи правовий лекторій в одному місці усним засобом правової пропаганди, а в іншому - формою.

Однак правовий лекторій не є ні "каналом передачі ідейного змісту правовиховної роботи", ні "способом зовнішнього вираження змісту", ні "конкретним заходом". Правовий лекторій, незалежно від того, ким, де і на який термін він створений, являє собою соціальний інститут (громадська інституція) для здійснення правового інформування слухачів та проведення правовиховної роботи.

До засобів правового виховання належать: правова пропаганда, правове навчання, юридична практика, самовиховання. В основі застосування всіх зазначених коштів покладено здійснення правової інформованості, що передбачає передачу, сприйняття, перетворення і використання інформації про право і практиці її реалізації.

Особливе місце тут займає проблема "правового мінімуму", такого собі обов'язкового рівня знання права (рівня правової обізнаності), яким повинен володіти кожен громадянин суспільства, незалежно від його соціального статусу.

6. Розкрийте суть самовиховання як провідного чинника формування особистості. Назвіть його складові.

Самовиховання вимагає передусім від людини знання самої себе, вміння оцінювати власні позитивні й негативні риси. Для цього необхідно мати уявлення про особливості психічної діяльності людини, розуміти сутність самовиховання, методи і прийоми роботи над собою. Самовиховання потребує постійних вольових зусиль, уміння керувати собою, аналізувати свої вчинки, оцінювати поведінку, досягати поставленої мети, не занепадати духом від невдач. Підвищує ефективність самовиховання й наявність у людини ідеалу. Немалу роль відіграє рівень розвитку колективу: якщо він згуртований, у ньому панують здорова громадська думка, доброзичливість, взаємовимогливість, людині значно легше працювати над собою.

Прийоми самовиховання. Процес організації самовиховання передбачає опанування спеціальних прийомів роботи над собою.

В історії людства вироблено чимало різних прийомів самовиховання: самопереконання, самонавіювання, самоаналіз, самопідбадьорювання, самозаохочення, самопереключення, самонаказ та ін. Педагог має навчити вихованця обрати найадекватніші для певної життєвої ситуації.

-Самопереконання. Полягає в тому, що вихованцю пропонують у певній ситуації знайти аргументи і за їх допомогою переконати себе в тому, що він учинив правильно (неправильно). Дуже важливо навчитись у конфліктній ситуації переключати свої думки на приємні, які і відволікають від конфлікту, заспокоюють.

-Самонавіювання. Використовують за необхідності подолати в собі страх перед труднощами, невпевненість у власних силах, нерішучість. Самонавіювання передбачає повторення подумки або вголос певних суджень. Наприклад, щоб подолати запальність, подумки стверджують: «Ненавиджу в собі запальність. Я повинен і зможу її позбутися». На відміну від самопереконання, самонавіювання не передбачає аргументування.

-Самоаналіз. Включає критичні роздуми над своєю поведінкою, окремими вчинками, уміння аналізувати й оцінювати їх. Він допомагає розкривати причини успіхів чи невдач, розвиває самосвідомість і сприяє самопізнанню.

-Самопідбадьорювамня. Ефективне, коли людина губиться в складних ситуаціях, зневірюється у власних силах. Для цього одні згадують випадки, коли їм вдалося подолати нерішучість і досягти успіху, інші уявляють, яке задоволення вони матимуть, якщо відважаться зробити намічене. Можна також пригадати улюбленого героя роману, фільму, який не боявся труднощів, і намагатися бути схожим на нього тощо.

-Самозаохочення. Застосовують у випадках, коли після подолання труднощів складне завдання виконано. До нього вдаються і якщо необхідно подолати власні негативні риси.

-Самопереключення. Реалізують не тільки подумки, а й у діях, які викликають позитивні емоції. Так, учаснику конфліктної ситуації пропонують зайнятись улюбленою справою (читанням, випалюванням, малюванням тощо), яка захоплює його і відволікає від небажаних вчинків.

-Самоконтроль. Полягає у систематичному фіксуванні (подумки або письмово) свого стану і поведінки для того, щоб попередити небажані прояви. У процесі самовиховання самоконтроль відіграє роль внутрішнього регулятора поведінки і є свідченням становлення самостійності особистості

-Самооцінка. Суть її зводиться до зважування у думках своїх можливостей. Сприяє розвитку вміння дивитися на себе збоку, виробляє об'єктивні критерії оцінки власних вчинків, допомагає подолати недоліки поведінки Цей прийом запобігає переоцінюванню своїх можливостей, підвищує вимогливість до себе.

-Самоосуд. Особливість його полягає в незадоволенні своїми діями, вчинками, поведінкою. Докори сумління збуджують, викликають внутрішнє хвилювання і почуття вини перед оточуючими. Самоосуд породжує бажання якомога швидше виправити допущені промахи.

-Самонаказ. Цей прийом втілює в собі яскраво виражені вольові аспекти. Полягає він у прийнятті особистістю твердого рішення ніколи не відступати від своїх принципів, завжди поводитися тільки належним чином. Дотримання власного наказу зміцнює вольову сферу особистості, викликає самоповагу, робить її морально стійкою у різних життєвих ситуаціях.

-Самозаборона. Реалізується через свідоме позбавлення себе чогось приємного. її застосовують у тих випадках, коли не дотримано слова, не виконано обіцянки. Інколи людина може навмисно поставити себе в несприятливі умови, щоб відчути дискомфорт, відмовившись від того, що стало звичним. Самозаборона засвідчує наявність в особистості великої сили волі.

-Самопримус. Допомагає в боротьбі з внутрішньою неорганізованістю, небажанням вчитися чи працювати, лінощами. Виявляється у спонуканні себе до малоприємних занять, уникненні звичних пасивних форм проведення вільного часу тощо.

Методи самовиховання: самопізнання, самоставлення саморегуляція

-Самопізнання — процес відкриття себе, пізнання свого внутрішнього світу, сильних і слабких сторін своєї особистості.

-Самоставлення — ставлення людини до самої себе.

Ставлення до себе може бути глобальним (самоповага) і частковим (аутосимпатія, самосимпатія)..

-Саморегуляція (лат. regulare — налагоджувати) — здатність людини керувати собою на основі сприймання й усвідомлення актів своєї поведінки та психічних процесів.

Самовиховання є завершальним етапом шкільного виховання особистості. Цей процес супроводжуватиме її на наступних етапах саморозвитку і самовдосконалення. Уміння адаптуватися, орієнтуватися в непередбачених життєвих ситуаціях, вступати в боротьбу із здавалось би непереборними обставинами чи свідомо обходити небезпеки, вирішувати конфліктні ситуації за допомогою компромісів, не розгублюватись в екстремальних життєвих ситуаціях тощо — саме до цього слід готувати дітей, озброюючи їх методами самовиховання.