11. Національне законодавство як джерело міжнародного приватного права: поняття, види та загальна характеристика

Говорячи про національне законодавство як про джерело МПрП, у кожній окремій країні, залежно від доктринального підходу до суті МПрП та до складу його норм, мають на увазі позитивування або лише норм колізійного права, або останніх плюс матеріально-правових норм у різних сферах так званого "зовнішнього права" держави (право іноземців, зовнішньоекономічна діяльність, іноземне інвестування тощо). Доктрина в Україні віддає перевагу другому підходу.

Термін "внутрішнє(національне) законодавство" як джерело МПрП вживається у широкому розумінні. Маються на увазі не тільки закони, але й підзаконні акти держави. Належність норм внутрішнього законодавства до джерел міжнародного приватного права залежить від змісту предмета цієї галузі права у конкретній правовій системі.

Закони та нормативно-правові акти, які є джерелами міжнародного приватного права, поділяються на такі, що:

1) повністю регулюють відносини цієї галузі права або ж

2) певна частина норм яких регулюють ці відносини.

До першої групи належать, наприклад, закони держав про міжнародне приватне право. державах, особливо тих, що належать до "сім'ї континентального права", приблизно з 60-х років широко практикується прийняття зазначених законів, які діють і до сьогодні.

Закони з міжнародного приватного права є комплексними актами, оскільки вони містять систему матеріально-правових та колізійних норм, які регулюють загальні питання: кваліфікації, зворотного відсилання, встановлення змісту іноземного права, взаємності, реторсії та ін. Але переважно норми цих законів регламентують правовий статус фізичних та юридичних осіб; право власності, зокрема інтелектуальної; зобов'язальні, шлюбно-сімейні та трудові відносини; питання спадкування тощо. До вказаних законів можуть включатися також питання юрисдикції, цивільного процесу, визнання й виконання рішень судів та інших органів іноземної держави.

Другу групу законодавства становить значна кількість юридичних актів, в яких тільки спеціальні розділи чи окремі норми регламентують правовідносини з "іноземним елементом". В Україні це здебільшого колізійні норми, які містяться в останніх розділах кодифікованих актів. Такими є, наприклад, норми розділу VI Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 р. за назвою: "Особливості усиновлення дітей громадянами України, які проживають за її межами, та іноземцями"1. Це також норми Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р.; "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 4 лютого 1994 р. , "Про режим іноземного інвестування" від 19 березня 1996 р.

Крім законів про міжнародне приватне право та спеціальних розділів (частин, книг) кодексів, в іноземних правових системах є й інші нормативні акти, спеціально прийняті для регулювання приватноправових відносин з "іноземним елементом". Вони доповнюють закони з міжнародного приватного права або ж певною мірою заміняють їх, як це робить Декрет про економічне, промислове, наукове й технічне співробітництво з іноземними юридичними та фізичними особами, прийнятий у Болгарії 1974 р.