9. Система міжнародного приватного права

Під системою в загальній теорії систем розуміють сукупність елементів, у якій реалізуються відносини, що мають заздалегідь задані властивості. Відповідно до цього галузь права як система — це сукупність правових норм (елементів), у якій реалізується певний предмет (відносини), що має відповідні властивості (метод). Предметом міжнародного приватного права є колізійні відносини та приватноправові (цивільно_правові) відносини за участю іноземного елемента. Колізійні відносини — це норми, побудовані за методом посилання (відсильні норми, перелік яких зумовлений кількістю існуючих прив’язок). Приватноправові норми визначаються з ознак належності до цивільно_правових (приватних), зокрема відносин, зумовлених вступом і функціонуванням країни у СОТ та ЄС. Такими є відносини у сферах права власності, ринку цінних паперів, зовнішньоекономічних відносин за участю юридичних і фізичних осіб тощо.

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Під системою міжнародного приватного права розуміють його цілісну структуру, що розглядається у поділі на правові інститути, що поєднуються у дві частини – загальну та спеціальну.

Загальну частину міжнародного приватного права складають норми, які мають загальнотеоретичне, методичне значення для усіх інститутів міжнародного приватного права. Загальна частина вивчає поняття та предмет міжнародного приватного права, його систему та джерела. Важлива увага в Загальній частині приділяється методам правового регулювання відносин з «іноземним елементом». Традиційно основним для міжнародного приватного права є колізійний метод, основним юридичним інструментом якого є колізійна норма.

Важливе значення для міжнародного приватного права має також матеріально-правовий метод. Інші методи міжнародного приватного права мають похідний характер.

Спеціальна частина міжнародного приватного права включає окремі правові інститути, ускладнені «іноземним елементом». Традиційно основними інститутами Спеціальної частини міжнародного приватного права є: цивільно-правове положення суб’єктів міжнародного приватного права; право власності; спадкове право; сімейне право; трудові відносини, зовнішньоекономічні договори;зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди; міжнародний цивільний та арбітражний процес. В межах інституту права власності розглядаються також питання права інтелектуальної власності. Правовий інститут «зовнішньоекономічний договір» вивчає загальні вимоги до зовнішньоекономічних договорів та окремі види договорів.

10. Поняття та загальна характеристика джерел міжнародного приватного права

Під джерелами (формами) права слід розуміти видані від імені держави або визнані державою офіційно-документальні форми вираження та закріплення норм права, які надають їм юридичного, загальнообов’язкового значення . Зміст міжнародного приватного права визначається системою

його джерел. Визнання того чи іншого джерела права елементом системи права залежить більшою мірою від того, до якого різновиду правових систем тяжіє національна правова система. Але навіть в країнах, які входять до однієї правової системи, існує різниця щодо окремих видів джерел права.

Немає єдності в цьому питанні і в науці міжнародного приватного права. Одні вчені розрізняють чотири види джерел міжнародного приватного права:

1) внутрішнє, тобто національне законодавстводержави,

2) судову та арбітражну практику,

3) міжнародні договори,

4) міжнародні та торговельні звичаї

Окремі авториназивають три види, об’єднуючи внутрішнє законодавство і судову та арбітражну практику єдиним терміном – внутрідержавне законодавство.

Розрізняють також п’ять видів джерел міжнарод-ного приватного права:

1) внутрішнє законодавство;

2) міжнародні договори (угоди);

3) правовий звичай;

4) правовий прецедент;

5) правову доктрину.

Водночас ні у кого не викликає сумніву, що головна специфічна риса, яка притаманна джерелам саме міжнародного приватного права, – подвійність або, як ще її називають, дуалізм . З одного боку, це міжнародні договори та міжнародні та торговельні звичаї як результат міжнародного рівня регулювання відносин, з іншого –внутрішнє законодавство в широкому розумінні, яке держава визнаєяк результат правового регулювання на національному рівні. Але,як слушно зазначає М. М. Богуславський, подвійність джерел не означає поділ міжнародного приватного права на дві частини, тому що предметом регулювання є одні й ті самі відносини – цивільно-правові відносини міжнародного характеру, суб’єктами яких є фізичні та юридичні особи. Водночас відмічається й певна узгодженість міжнародного та внутрішнього (національного) регулювання [15, С. 17]. Вона досягається завдяки наявності механізму так званої трансформації міжнародно-правової норми. Під трансформацією розуміється перетворення міжнародно-правової норми на норму національного

законодавства. Специфіка вбачається і в тому, що міжнародне-правове регулювання (угоди та звичаї) все з більшою упевненістю витискає внутрішнє.

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Під джерелами МПП в юридичній науці розуміють форми, які відображають правову норму. Традиційно визнають чотири форми джерел МПрП:

1) внутрішнє законодавство;

2) міжнародні угоди (договори);

3) міжнародні та торговельні звичаї;

4) судова й арбітражна практика.

Внутрішнє законодавство. Закони і нормативно-правові акти, які є джерелами МПрП, поділяються на спеціальні та загальні. До перших належать такі, що регулюють відносини виключно цієї галузі права (Закон "Про зовнішньоекономічну діяльність"). До других — загальні, тобто такі, що регулюють відповідні відносини частиною своїх норм, наприклад, Господарський кодекс України (розділ VII), Цивільний процесуальний кодекс України (ст. 10) та ін.В іноземних державах, особливо тих, що належать до "родини континентального права", приблизно з 60-х років XX ст. практикується прийняття законів з питань МПрП. У державах "родини загального права" прийняття таких законів не набуло значного поширення.

Міжнародні договори. Практика регулювання правовідносин у договірній формі є важливою для держав, оскільки норми міжнародних угод у більшості правових систем є основним джерелом регулювання питань, які належать до сфери МПрП. Міжнародні договори (угоди) містять уніфіковані норми, що спеціально створюються для врегулювання міжнародних невладних відносин. Часто норми на-ціо-нального права є результатом трансформації міжнародної угоди у внутрішнє законодавство. Причому вони можуть визначати не тільки правовий статус іноземних суб'єктів права в певній державі, а й права та обов'язки таких суб'єктів за кордоном. Внутрішні за походженням, цивільно-правові за змістом, ці норми є матеріально-правовими нормами МПрП.

Звичай — це правило, які склалося давно, систематично застосовується, хоч і не вимагає фіксації у певній правовій формі. Звичаї поділяють на міжнародні та торговельні.

Міжнародні звичаї засновані на послідовному і тривалому застосуванні певних правил. Зумовлені суверенітетом і рівністю держав, міжнародні звичаї стають обов'язковими для них. Різновидом міжнародних звичаїв є звичаї торговельні, які широко застосовуються у міжнародній торгівлі та торговельному мореплаванні. Вони є обов'язковими для застосування, якщо: 1) норми законодавства безпосередньо посилаються на них; 2) сторони під час укладання контракту погодилися регулювати свої відносини певним звичаєм. Якщо ж відносини між сторонами не урегульовано законодавством і умовами контракту, суд, вирішуючи спірне питання, може також застосовувати торговельні порядки.

Міжнародні та торговельні звичаї, судова й арбітражна практика є джерелами матеріально-правових норм у державах тією мірою, якою вони їх визнають [48].

Судова й арбітражна практика. Це погляди суддів на певне питання, зафіксовані в рішеннях суду (судові прецеденти). Вони мають вирішальне значення для розв'язання судами аналогічних питань у майбутньому. Це характерно для держав "родини загального права". Вважається, що для України судова й арбітражна практика не є джерелом права, у тому числі й МПрП, хоча на практиці може бути по-іншому. Водночас практично ніде не називаються загальновизнані принципи і норми міжнародного права, хоча їх слід вважати основними джерелами МПрП. Зовнішньополітична діяльність України, як зазначено у ст. 18 Конституції України, спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права. Основними джерелами є відповідне національне законодавство; частину його становлять чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надається Верховною Радою України, ділові звичаї, угоди сторін тощо.