21. Особистий закон фізичних осіб

Особистий закон фізичної особи (lexpersonalis) — колізійний принцип у міжнародному приватному праві, згідно з яким визначається правопорядок, компетентний регулювати правовідносини, пов'язані з питаннями особистого статусу особи фізичної: її дієздатність, виникнення та припинення правоздатності, визнання безвісно відсутнюю або оголошення померлою, ім'я фіз. особи, питання опіки та піклування.

За О. з. ф. о. визначаються не права та обов'язки особи, а компетентний закон, який повинен застосовуватися до тієї чи ін. групи питань, пов'язаних з фіз. особами, що беруть участь у приватних (цивільних, сімейних, трудових) правовідносинах, ускладнених іноз. елементом. О. з. ф. о. традиційно визначається за допомогою двох типів коліз. прив'язок: до закону громадянства (lexpatria) та до закону місця проживання (lexdomicilii) фіз. особи. У деяких країнах діє «змішана» система коліз. прив'язок.

Особистий закон особи без громадянства (апатрида) визначається здебільшого як право країни, в якій особа має пост, місце проживання або звичайне місце перебування; особистий закон біженця — як право країни, в якій він має звичайне місце перебування. За наявності в особи двох і більше громадянств її особистим законом може вважатися право країни, в якій ця особа постійно проживає або з якою вона має тісніший зв'язок.

Необхідно зазначити, що сьогодні розширюється коло держав, які все частіше використовують так звану “змішану систему” особистого закону, тобто застосовуються обидва варіанти, що підвищує його ефективність.

Прикладом особистого закону фізичної особи може бути п. 1 ч. 2 ст. 23 Мінської конвенції 1993 року (ст. 26 Кишинівської конвенції 2002 року) “Про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах”: “Дієздатність фізичної особи визначається законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є дана особа. Дієздатність особи без громадянства визначається за правом держави, в якій вона має постійне місце проживання”.

Стаття 16. Особистий закон фізичної особи зу про МПП

1. Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.

2. Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв'язок, зокрема, має місце проживання або займається основною діяльністю.

3. Особистим законом особи без громадянства вважається право держави, у якій ця особа має місце проживання, а за його відсутності - місце перебування.

4. Особистим законом біженця вважається право держави, у якій він має місце перебування.

5. При визначенні особистого закону відповідно до частин другої і третьої цієї статті вважається, що якщо недієздатна особа змінила місце свого проживання без згоди свого законного представника, то така зміна не спричиняє зміну особистого закону такої особи.

22. Правовий статус фізичних осіб в МПП Термін «фізична особа» означає людину як суб'єкта права і застосовується в різних галузях права, у тому числі в МПрП. Фізична особа має свій статус, але законодавство виділяє за самостійним статусом різновиди фізичних осіб: 1) громадяни; 2) іноземні фізичні особи (іноземці), особи без громадянства; 3) біженці; 4) мігранти та ін. У даному разі нас цікавлять іноземці та особи без громадянства, яких необхідно відрізняти (за обсягом прав та обов'язків) від громадян України.

Іноземець — особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадяни­ном (підданим) іншої держави або держав. Особа без громадянства — особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадя­нином (згідно зі ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

Права іноземців та осіб без громадянства в Україні. Ці особи мають ті самі права і свободи та виконують ті самі обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією України та Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та іншими законами України, а також її міжнародними договорами.

Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом, незалежно від по­ходження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять та інших обставин. Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод гро­мадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про запровадження відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави 1 на території України. Це рішення набуває чинності після його опублікування і може бути скасоване у разі зникнення підстав, за яких воно було прийняте.

Здійснення іноземцями та особами без громадянства своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні. Іно­земці та особи без громадянства зобов'язані поважати та дотримуватися Кон­ституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу України (ст. 2 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

Серед основних прав і обов'язків, у частині II «Основні права, свободи та обов'язки іноземців та осіб без громадянства» цього закону зазначається:

1) право на інвестиційну та підприємницьку діяльність — іноземці та особи без громадянства мають право займатися в Україні інвестиційною, а також зовнішньоекономічною та іншими видами підприємницької діяльності, перед­баченими законодавством України. При цьому вони мають такі самі права та обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не випливає з Конституції та законів України (ст. 7);

2) право на трудову діяльність:

а) іноземці та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права та обов'язки у трудових відносинах, якщо інше не передбачено законо­давством України та її міжнародними договорами;

б) іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також яким надано статус біженця в Україні, мають право працювати на підприємствах, в установах та організаціях або займатися іншою трудовою діяльністю на підставах і в порядку, встановлених для громадян України;

в) іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для працевлаштування на визначений термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного у встановленому порядку дозволу на працевлашту­вання. Працевлаштування в Україні іноземців та осіб без громадянства, найнятих інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції, здійснюється без отримання дозволу на працевлаштування (ст. 8).

У Конституції України (ст. 26) зазначено, що іноземці та особи без грома­дянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнарод­ними договорами України.

Такими винятками є: ст. 70 розділу III Конституції «Вибори. Референ­дум» — право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років; ч. 2 ст. 76 розділу IV Кон­ституції «Верховна Рада України» — народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років; ч. З ст. 127 розділу VIII Конституції «Правосуддя» — на посаду судді може бути рекомен­дований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України; ч. 4 ст. 22 Зе­мельного кодексу України — землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадян­ства.

Відповідно до ст. 13 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без гро­мадянства» іноземці можуть відповідно до законодавства України мати у влас­ності будь-яке майно, успадковувати і заповідати його, а також мати особисті немайнові права.

Також у даному законі зазначено: іноземці та особи без громадянства мо­жуть укладати і розривати шлюби з громадянами України та іншими особами відповідно до законодавства України; іноземці та особи без громадянства ма­ють рівні з громадянами України права та обов'язки у шлюбних і сімейних відносинах (ст. 18); іноземцям та особам без громадянства гарантуються недо­торканність особи, житла, невтручання в особисте і сімейне життя, таємниця ли­стування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, повага їх гідності нарівні з громадянами України (ст. 19); іноземці та особи без громадянства можуть пересуватися на території України і обирати місце проживання в ній відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України. Обмеження в пересуванні та виборі місця проживання допускаються, коли це необхідно для забезпечення безпеки України, охорони громадського порядку, охорони здоро­в'я, захисту прав і законних інтересів її громадян та інших осіб, які проживають в Україні; іноземці та особи без громадянства, яким надано статус біженця в Україні, мають рівні з громадянами України права на пересування, вільний вибір місця проживання, за винятком обмежень, встановлених законом (ст. 20); іноземці та особи без громадянства мають право на звернення до суду, інших державних органів для захисту їх особистих, майнових та інших прав; у судо­чинстві іноземці як учасники процесу користуються такими самими проце­суальними правами, що й громадяни України (ст. 22).

Господарський кодекс України у розділі II «Суб'єкти господарювання» виз­начає ними громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які здійсню­ють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як під­приємці (п. 2 ч. 2 ст. 55). Іноземці та особи без громадянства при здійсненні господарської діяльності в Україні користуються такими самими правами і мають такі самі обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено цим кодексом та іншими законами.

Отже, підбиваючи підсумки аналізу правового статусу іноземних фізичних осіб та осіб без громадянства, слід зазначити, що закріплений у законодавстві національний режим щодо цивільної правоздатності іноземців має безумовний характер, тобто він надається іноземцю у кожному конкретному випадку без ви­моги взаємності.

Національний режим щодо окремих прав іноземців може гарантуватися ба­гатосторонніми конвенціями, угодами про правову допомогу, двосторонніми договорами в силу відповідних домовленостей або на підставі принципу взаємності.