Тема 6 Правове регулювання банкрутства Мета заняття:

• вивчити основні поняття тами, а саме: банкрутство, суб’єкти банкрутства, підстава для застосування банкрутства, провадження у справах про банкрутство, санатори, оцінка майна банкрута, продаж майна банкрута, черговість задоволення претензій кредиторів;

• вивчити законодавчі акти, які врегульовують питання банкрутства ;

• з’ясувати, як законодавство визначає суб’єктів банкрутства та підстави для застосування банкрутства, провадження у справах про банкрутство;

• з’ясувати, чим викликана черговість задоволення претензій кредиторів;

• навчитись застосовувати набуті знання при розв’язанні юридичних задач.

ПЛАН

1. Поняття та ознаки банкрутства. Суб’єкти банкрутства.

2. Стадії провадження у справах про банкрутство.

3. Санація боржника.

4. Мирова угода в справі про банкрутство.

5. Ліквідаційна процедура в справі про банкрутство. Черговість задоволення претензій кредиторів.

1. Поняття та ознаки банкрутства. Суб’єкти банкрутства.

Банкрутство — це встановлений арбітражним судом факт неспроможності суб'єкта підприємницької діяльності вико­нати свої грошові зобов'язання не інакше, як через застосу­вання ліквідаційної процедури. Відносини, пов'язані з бан­крутством, регулюються Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі — Закон).

Інститут банкрутства запроваджено у зв'язку з ринковою орієнтацією економіки України, основним принципом якої є принцип підприємництва: здійснення підприємницької діяльності самостійно, на власний ризик і під власну відпові­дальність підприємця. Інститут банкрутства слугує звільнен­ню ринкової економіки від неефективних господарюючих суб'єктів.

Ознаки банкрутства:

1) застосування інституту за загальним правилом в сфері підприємницької діяльності;

2) встановлюється арбітражним судом як юридичний факт, що породжує певні наслідки;

3) зміст цього факту — неспроможність суб'єкта підприєм­ницької діяльності у повній мірі розрахуватися по своїх бор­гах (неплатоспроможність);

4) неплатоспроможність боржника має бути стійкою і не піддаватися усуненню попри здійсненим судовим заходам по відновленню платоспроможності суб'єкта.

Матеріально-правовими умовами порушення проваджен­ня у справі про банкрутство є стійка (понад три місяці) і знач­на (на суму не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати) неплатоспроможність.

Процесуально-правовими умови порушення провадження у справі про банкрутство є подання боржником або кредито­ром (кредиторами) до арбітражного суду (за місцезнаходжен­ням боржника) заяви про порушення справи про банкрутство з комплектом передбачених законом документів.

Сторонами в справі про банкрутство є боржник (банкрут) і кредитори.

Боржник — суб'єкт підприємницької діяльності, неспро­можний виконати перед кредиторами свої грошові зобов'я­зання, які сукупно складають не менше 300 мінімальних роз­мірів заробітної плати, протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати. Боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом, іменується банкрутом або суб'єктом бан­крутства.

Суб'єктами банкрутства не можуть бути:

• відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (фі­лії, представництва, відділення тощо);

• казенні підприємства;

• комунальні підприємства, майно за якими закріплене на праві оперативного управління згідно з прийнятим на пле­нарному засіданні органу місцевого самоврядування відповід­ним рішенням;

• в частині санації та ліквідації — державні підприємства майно яких не підлягає приватизації

• тимчасовий мораторій — сільськогосподарські виробники.

Кредитор — юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку документально підтверджені вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків та зборів (обов'язкових платежів).

Не можуть бути стороною у справі про банкрутство:

— кредитори, вимоги яких повністю забезпечені заставою;

— кредитори, вимоги яких задоволені; вимоги яких відповідно до Закону вважаються погашеними у зв'язку з досягненням згоди про їх припинення, у тому числі заміну або припинення зобов'язання.

За своїм становищем кредитори поділяються на:

1) ініціаторів процесу про банкрутство (їхні вимоги, що подаються лише арбітражному суду, мають бути безспірними: визнанні боржником, підтверджені виконавчими чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника);

2) тих, які вступають в процес після публікації оголошення про пору­шення справи про банкрутство (їхні вимоги подаються як арбітражному суду, так і боржнику, мають бути обґрунтованими, але не обов'язково безспірними).

Органи кредиторів: збори кредиторів та комітет кредиторів

Крім сторін, учасниками провадження у справі про бан­крутство є:

— арбітражний керуючий (розпорядник майном, керуючий санацією, ліквідатор),

— власник майна боржника (орган, уповноважений управ­ляти майном);

— Фонд державного майна України і державний орган з питань банкрутства — у разі порушення провадження щодо державних підприємств-боржників, або підприємств, частка державного майна в статутному фонді яких перевищує 50 відсотків;

— представник органу місцевого самоврядування — щодо комунальних підприємств-боржників;

— представник працівників боржника.