8. Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності.

Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування (ч. 4 ст. 43 ГК України). Ця імперативна заборона виростає із установчих засад, встановлених ст. 5 Конституції України, в якій зазначено, що «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ.

Особи, яким заборонено вести підприємницьку діяльність. можуть бути умовно поділені на 2 групи:

1 група-це фізичні особи, яким це забороняє закон. Зокрема, у Конституції України (ст. 42) зазначається, що підприємницька діяльність депутатів, посадових та службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.

2 група - це фізичні особи, обмежені у правах вироком суду внаслідок скоєння злочину. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду. Загальні правила призначення такого покарання встановлені у ст. 55 КК України. Як правило, таке покарання має застосовуватися у зв'язку із вчиненням злочинів, змістом яких є порушення порядку заняття підприємницькою діяльністю.

9. Умови ведення підприємницької діяльності.

Умовами здійснення підприємницької діяльності є:

1. державна реєстрація суб’єкта підприємницької діяльності;

2. виконання підприємцем вимог законодавства про працю у випадку використання найманих працівників;

3. ведення підприємницької діяльності в спосіб, який не завдає шкоди довкіллю;

4. здійснення підприємництва без порушення прав та законних інтересів громадян і їх об’єднань, інших суб’єктів господарювання, установ, організацій.

Головною умовою здійснення підприємницької діяльності є державна реєстрація суб’єкта підприємницької діяльності. Згідно з ч. 2 ст. 19 ГК України суб’єкти господарювання підлягають державній реєстрації відповідно до цього Кодексу та закону.

Державна реєстрація є необхідною умовою здійснення підприємницької діяльності юридичними особами та фізичними особами-підприємцями, вона — елемент легітимації підприємництва і має конститутивне значення. З одного боку, державна реєстрація є одним із етапів створення юридичних осіб і закріплення підприємницького статусу фізичних осіб, а з другого - це певна процедура, пов’язана з діяльністю органів державної реєстрації, що здійснюють попередній державний контроль за входженням суб'єктів у господарський обіг Отже, вона є формою державного регулювання підприємницької діяльності.

10. Підстави припинення підприємницької діяльності.

Згідно зі ст. 51 ГК України підприємницька діяльність припиняється з таких підстав:

• з власної ініціативи підприємця;

• у разі закінчення строку дії ліцензії;

• у разі припинення існування підприємця;

• на підставі рішення суду у випадках, передбачених ГК України, та іншими законами.

Підстави припинення підприємницької діяльності можна поділити на дві групи: добровільні підстави (з власної ініціативи підприємця) та примусові підстави (всі інші підстави ст. 51 ГК України).

Припинення підприємницької діяльності з власної ініціативи підприємця відбувається на основі його вільного волевиявлення. Рішення про повне чи часткове припинення підприємницької діяльності юридичних осіб приймають їх органи управління в межах компетенції, встановленої законодавством та/чи установчим документом підприємницької організації.

У разі закінчення строку дії ліцензії підприємець не має права продовжувати ведення господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню. У ст. 22 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» передбачається, що посадові особи органів ліцензування та спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування у разі недодержання законодавства у сфері ліцензування несуть відповідальність згідно із законом. До суб'єктів господарювання за провадження господарської діяльності без ліцензії застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у розмірах, встановлених законом.

Припинення існування підприємця неминуче зумовлює припинення його діяльності в силу зникнення самого суб’єкта діяльності. Для фізичних осіб - підприємців припинення існування відбувається як наслідок їхньої фізичної смерті. Юридичні особи - підприємці припиняються шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

У ГК України не міститься вказівок на підстави, виходячи з яких суд своїм рішенням може частково чи повністю припинити підприємницьку діяльність, однак відповідні положення наявні в інших законах. Так, згідно з ч. 2 ст. 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» підставами для постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця є:

• визнання фізичної особи - підприємця банкрутом;

• провадження нею підприємницької діяльності, що заборонена законом;

• неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону.

Підставами для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов’язано з банкрутством юридичної особи, зокрема є:

• визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути;

• провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом;

• невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону і неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону;

• наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням.

Крім цього, підприємницька діяльність господарської організації може бути припинена за рішенням суду внаслідок здійснення процедури банкрутства у порядку, визначеному Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».