37. Порядок зміни та розірвання господарського договору.

В господарській діяльності нерідко виникають ситуації, коли необхідно змінити або розірвати договірні відносини між сторонами.

Зміна договору означає, що сторони досягли домовленості про зміну окремих умов договору, зафіксували досягнуті домовленості за встановленою законом процедурою у належній формі та вчинили інші дії, внаслідок яких договірні зобов’язання сторін почали регулюватися відповідно до змінених умов.

Розірвання договору, очевидно, слід розуміти як окремий випадок припинення договору. В разі розірвання господарських договорів зобов’язання сторін припиняються на підставі волевиявлення однієї чи всіх сторін договору у зв’язку із порушеннями у виконанні обов’язків за договором чи з інших підстав, передбачених законом. Розірвання договору можна вважати завершеним лише після добровільного чи примусового виконання сторонами всіх обов’язків, що існували у них на дату розірвання договору.

Підстави для зміни або розірвання договору викладені у ст. 651 ЦК України, це:

1. згода сторін;

1. рішення суду, прийняте на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

2. одностороння зміна договору або одностороння відмова від договору, якщо право на таку зміну чи відмову встановлене договором або законом.

Процедура зміни та розірвання господарських договорів викладена у ст. 188 ГК України та у ст. 11 ГПК України. Вказується, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

38. Державне господарське регулювання. Державний господарський нагляд (контроль).

Державне господарське регулювання - це форма державного управління господарською діяльністю, що існує як система правових та економічних засобів, за допомогою яких здійснюється владний вплив держави на суб’єктів господарювання з метою встановлення та/або підтримання балансу публічних і приватних інтересів в процесі суспільного виробництва та суспільного споживання.

Держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного та соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності, перелік яких міститься у ч.1 ст. 12 ГК України.

У ст. 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»1 від 05 квітня 2007 р. вказується, що державний нагляд (контроль) - це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, органів місцевого самоврядування, інших органів у межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб’єктів господарювання у сферах:

• збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей;

• фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин;

• цін і ціноутворення;

• монополізму та конкуренції;

• земельних відносин;

• виробництва і праці;

• споживання;

• зовнішньоекономічної діяльності.