3. Господарські правовідносини: поняття, визначальна ознака та класифікація.

Правовідносини- це конкретне, реальне явище, що відбиває дієвість правової норми. Адже норми являють собою вербальні абстракції, що повинні віддзеркалювати сутність врегульованих відносин, і в правовідносинах, що є конкретними явищами та виразами тієї ж сутності, норма повинна знайти повну, адекватну реалізацію. Реалізація норми в правовідносинах також дозволяє визначити не тільки те, наскільки правильною є абстракція, що становить зміст норми, але й те, чи досить повно у нормі враховані специфічні закономірності правового регулювання.

Згідно зі ст. 1 ГК України господарські відносини виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Визначальною рисою господарських правовідносин є предметна єдність їх змісту: ці правовідносини виникають у процесі ініціювання (організації), проведення та припинення господарської діяльності, з приводу створення, функціонування і припинення суб'єктів господарювання та їх об’єднань.

Всі правовідносини у сфері господарювання можуть бути поділені на дві великі групи:

1. вертикальні, тобто владовідносини, в яких один із учасників наділений компетенцією з владного управління іншим учасником цих відносин;

1. горизонтальні, позбавлені ознак влади і підкорення, в яких взаємні права і обов’язки, здебільшого майнового характеру, виникають із договорів, правопорушень та інших юридичних фактів. Друга група - це або безпосередньо самі товарно-грошові відносини або похідні від них і ними обумовлені відносини.

У ст. 3 ГК України зафіксовано дещо іншу класифікацію господарських відносин на господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні ними господарської діяльності. Прикладами майнових господарсько-виробничих відносин є відносини, які виникають при виготовленні та реалізації продукції, виконанні робіт, наданні послуг.

Під організаційно-господарськими у ГК України розуміються відносини, що складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб’єкта господарювання, та відносини суб’єкта господарювання з його структурними підрозділами. Слід відзначити, що дане законодавцем визначення внутрішньогосподарських відносин істотно збіднює їх зміст, адже в структурі господарської організації має місце постійна важлива взаємодія не тільки функціональних підрозділів, а й інших різноманітних організаційних утворень.

4. Джерела господарського права.

Господарським законодавством України є система нормативно-правових актів та нормативних договорів, чинних на території України та скерованих на регулювання суспільних відносин, що виникають між органами влади, юридичними особами, фізичними особами та іншими суб’єктами у зв’язку із ініціюванням (організацією), веденням та припиненням господарської діяльності, а також з приводу створення, організаційного функціонування і припинення суб’єктів господарювання та їх об’єднань.

Нормативно-правовий акт та нормативний договір є основними джерелами права, в тому числі і господарського.

Нормативні договори - це укладені уповноваженими державними органами у письмовій формі договори, зареєстровані та затверджені за встановленою процедурою, які встановлюють, змінюють чи скасовують норми права.

Зокрема, в теорії нормативного договору розрізняють:

• внутрішньодержавні нормативні договори;

• міждержавні (міжнародні) нормативні договори

Нормативно-правові акти є основою законодавства України в цілому та господарського законодавства зокрема. Ознаками нормативно-правового акта є те, що він:

1. ухвалюється чи санкціонується уповноваженими суб’єктами правотворчості та формально є їх одностороннім волевиявленням;

1. має офіційну письмову форму (наявні такі атрибути як назва, найменування органу, який прийняв цей нормативно-правовий акт, підпис, печатка, дата прийняття);

2. встановлює, змінює чи скасовує норми права (правила загального характеру, обов’язкові для всіх учасників відповідних правовідносин, виконання яких забезпечується примусом держави);

3. приймається за чіткою формалізованою процедурою;

4. має юридичну силу, тобто посідає певне місце в ієрархії законодавства;

5. надає волі народу чи іншого колективу

6. офіційного характеру, перетворюючи її на волю держави.

У теорії права вказується, що нормативно-правовий акт - це офіційний акт-волевиявлення (рішення) уповноважених суб’єктів права, що встановлює (змінює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин. Або інакше; акт правотворчості, який містить юридичні норми. Отже, нормативно-правовий акт становить собою рішення правотворчого органу, спрямоване на встановлення, зміну або скасування дії норм права.

Нормативно-правовий акт виконує дві рівнозначні функції: функцію юридичного джере­ла права і функцію форми права, тобто виступає як спосіб існування і вираження норм права.

Відмінність між нормативно-правовими актами і нормативними договорами є достатньо умовною (оскільки міжнародні нормативні договори вводяться в дію законами і, таким чином, набувають вигляду та функцій нормативно-правового акта - закону; відмінним залишається лише первинне джерело та процедура створення відповідного нормативного документа).