1. Предмет господарського права.

Предмет господарського права - це сукупність суспільних відносин, які виникають з приводу ініціювання (організації), ведення та припинення господарської діяльності, а також з приводу створення, організаційного функціонування та припинення суб’єктів господарювання та їх об’єднань.

Предмет господарського права як галузі права є цілком самостійним, оскільки суспільні відносини, що утворюють його, зосереджені у вигляді відносно відокремленої та якісно цілісної системи. Ця система суспільних відносин формується на основі попередніх стадій суспільного буття, ґрунтується на них, увібравши в себе досягнення їхнього розвитку, однак уже принципово не збігається з попередниками, виходить з них і диференціюється від них. будучи більш новим і більш складним утворенням.

Також слід зазначити, що предмет галузі права - це суспільні відносини певного змісту, що виникають, існують і припиняються об’єктивно. Право, що поділяється на галузі, ґрунтується на пізнавальній рефлексії законодавця та теоретиків права, об’єктом якої є структура суспільних відносин та процеси, що з необхідністю відбуваються у ній. Тому неминучим було становлення трудового права (із цивільного), фінансового права (Із адміністративного), господарського права (із цивільного, адміністративного, фінансового).

Господарське право як самостійна галузь адекватно регулює специфічні господарські відносини, які виходять за межі предметів інших галузей права, як-от відносини у сфері підприємництва та некомерційної господарської діяльності, відносини стосовно функціонування правових форм господарювання, відносини з приводу організації виробництва та обігу товарів (продукції, робіт, послуг), відносини у сфері зовнішньоекономічної діяльності, відносини з реалізації режиму іноземного інвестування, спеціальних режимів господарювання тощо.

2. Метод господарського права.

Методом правового регулювання у теорії права визнається специфічна сукупність засобів, якими врегульовуються суспільні відносини, що складають предмет цієї галузі права.

У загальному теоретичному плані розрізняють два основні методи правового регулювання та імперативний (або директивний) та диспозитивний (або автономний). Першому методу властиво використовувати однозначно сформульовані та обов’язкові до виконання приписи. Диспозитивний метод виявляється в нормах, формулювання яких допускає вибір зобов’язаним суб’єктом або варіанта поведінки із декількох можливих, або взагалі дозволяє обрати власний правовий варіант поведінки.

Однак зазначимо, що в чистому вигляді методи правового регулювання не застосовуються у жодній із галузей права. Метод кожної галузі в більшій чи меншій мірі містить як імперативні, так і диспозитивні елементи. Не є винятком і господарське право, у методі якого поєднані засоби як імперативного, так і диспозитивного правового впливу. Також вважається, що у господарському праві два основних методи доповнюються третім методом правового регулювання - методом рекомендацій.

Метод господарського права, як і метод будь-якої іншої галузі права, є інструментарієм у процесі регулювання суспільних відносин, що утворюють предмет галузі. Оскільки право є сукупністю норм, то специфіка методу зводиться до специфіки того, як конструюються норми, що концентруються у галузь. Зокрема, метод виявляється у тому, як:

фіксуються гіпотези норм (тобто із яких юридичних фактів виникають суспільні відносини, на регулювання яких зорієнтована галузь права);

формулюються диспозиції норм галузі (переважно одноваріантно, тобто імперативно, чи переважно багатоваріантно, тобто диспозитивно, або ж у межах галузі існують інститути, в яких частка імперативного чи диспозитивного елементу є різною);

встановлюються санкції норм (тобто які застосовуються види санкцій, яким є значення вини правопорушника, які існують підстави звільнення правопорушника від відповідальності тощо).