Питання методології профорієнтації

Під методологією професійної орієнтації мають на увазі вчення про основні положення, структуру і методи дослідження наукових проблем професійного самовизначення і про вдосконалення практичних методів впливу на молодь з метою оптимізації інтересів особистості й суспільства в питаннях вибору професій.

До основних положень, що істотно впливають на постановку всієї роботи з профорієнтації, відносяться ідеї концептуального характеру. Одна з них – ідея організації роботи з профорієнтації, заснованої на діагностичному дослідженні особистості, ретельному врахуванні інтересів і здібностей, необхідних для правильного вибору професії. Основні положення діагностичного підходу сформульовані в трьохфакторній моделі профорієнтації Ф. Парсонса. У рамках даної теорії вибір професії розглядається як пошук відповідності між вимогами професії й індивідуальністю. На основі результатів тестування психічних і особистісних особливостей претендента на професію робиться висновок щодо властивої йому структури професійних здатностей, що не піддається зміні.

Ця ідея була поширена до середини 30-х років і носила назву «діагностичної концепції». В той час широко використовувалися тести. Недосконалість цих тестів, їх неправильне використання, а також ряд інших причин привели до того, що ідея діагностичного дослідження була замінена іншою, так званою «виховною концепцією».

Виховна концепція припускає, що будь-яка людина може бути підготовлена до будь-якої професії. Прихильники такого підходу, що представляють одну з наукових психологічних шкіл – біхевіоризм, – спиралися на твердження про більш-менш однозначну обумовленість поведінки людини набором зовнішніх подразників. Остання нерідко протиставлялася першій як єдино правильна.

Однак, у той же час було зібрано чимало фактів, що свідчать про важливу роль спадковості у формуванні професіонала. Ще в дослідженнях М.Я. Басова наводяться відповідні приклади з життя декількох поколінь видатних людей. Ігнорування природного фактору може привести до того, що обрана трудова діяльність буде виконуватися зі значною напругою, наслідком чого стануть втрата інтересу до професії, розчарування у своїх здатностях, навіть нервові захворювання.

Проте і тоді вже було ясно, що і діагностика, і виховання однаково важливі й органічно пов'язані напрями практичної роботи з профорієнтації учнів. Сучасний підхід у профорієнтації – особистісно-орієнтований – припускає своєчасну підтримку й розвиток тих особливостей і характеристик особистості, які служать передумовою майбутньої успішної професійної діяльності, сприяють пізнанню навколишнього світу, самопізнанню, самореалізації особистості, усвідомленню власної ролі у виборі професії, прийнятті відповідальності за прийняте рішення. У наш час помітно зросла роль діагностики. Одним з основних видів роботи практичного психолога є організація роботи з діагностики інтересів і здібностей школярів.

До ідеї методологічного характеру належить ідея диференційованого підходу до проведення роботи з профорієнтації з учнями. Вона передбачає попередню класифікацію учнів за групами залежно від їх життєвих і професійних планів і відповідну виховну роботу в цих групах. Диференційований підхід дозволяє вести роботу з профорієнтації більш цілеспрямовано, а отже, й ефективніше.

У соціології набула поширення ідея соціально-професійної орієнтації, яка пояснює обумовленість вибору професії не стільки орієнтацією на ту або іншу професію, скільки спрямованістю особистості на бажане для себе соціальне положення в суспільстві і пошуком шляхів його досягнення за допомогою обраної для цього професії. Таким чином, якщо професійна орієнтація визначається стисло як діяльність з підготовки молоді до вибору професії, то соціально-професійну орієнтацію можна також стисло визначити як підготовку молоді до вибору професії і свого місця в суспільстві.

До методологічних питань профорієнтації відносяться і питання визначення і розвитку системи профорієнтації.