6. Загальна характеристика політичної думки періоду Реформації.

Політичні вчення епохи Реформації. Реформація - це широ­кий антифеодальний і антикатолицький рух в 1 половині XVI ст., який зак­лав початок протестантизму. Реформація означала рух за необхідність удосконалювати церкву, світські порядки, правові інститути. Якщо для Відродження головним було визнання людської гідності, то провідною тенденцією Реформації було прагнення відновити чистоту християнської релігійності. Для Реформації дуже показова обов'язковість жорсткого підпорядкування людини громаді.

Лідером Реформації був М. Лютер, який виступав не лише проти за­силля папської влади, але й за зменшення влади церкви взагалі. Лютер викривав користолюбство тогочасної верхівки католицької церкви, ставив під сумнів законність усіх покарань і пла­тежів, які церква накладала на віруючих. Хоча диспут над тезами був заборонений, вони сприяли об'єднанню різних верств громадян у боротьбі за релігійну та національну незалежність Німеччини.

Провідними ідеями М. Лютера були:

• необхідність всенародної боротьби з папством під проводом світської влади;

• безумовний послух народу світській владі;

• ідеалом є сильна та стабільна абсолютна монархія;

• світська влада не є ідеальною, а лише стримує явне зло;

• необхідним є законний примус з боку держави;

• монарх як суб'єкт верховної влади є вільним від морально-релігійних обмежень; його дії підвладні лише "судові розуму" та вищим законам;

• піддані мають право на незалежні переконання, а у випадку пере­слідування за них - право на опір.

Реформація у розумінні Т. Мюнцера - це соціально-політичний пе­реворот, який повинні здійснювати селяни та міська біднота. Т. Мюнцер виступав за ненасильницьку ліквідацію феодаль­ного ладу і за встановлення такого порядку, в якому жоден христия­нин не мав би приватної власності, не посідав би урядової посади. Його ідеалом був суспільний устрій, позбавлений майнового розша­рування; оскільки всі люди рівні перед Богом, то всі вони повинні бути рівні на Землі.

Другим, крім лютеранства, напрямком Реформації був кальвінізм. Основні його ідеї викладені у праці Ж. Кальвіна "Настанови в христи­янській вірі" (1536). На відміну від лютеранства, яке ставило церкву у за­лежність від держави, кальвінізм зберігав щодо останньої незалежність. Відкрита непокора і повалення правителя-тирана допускається, на думку }К. Кальвіна, лише тоді, коли використані всі способи пасивної непокори, легальні форми боротьби. Найкращою формою правління Ж. Кальвін вва­жав олігархічну організацію управління державою. Ідеалом є встанов­лення теократії (республіки святих).

9. Період Просвітництва та Відродження в політичних вченнях

Політична наука, започаткована ще в епоху античності, активно відроджується наприкінці Середньовіччя (табл. 5). Це пов'язано з ім'ям одного з видатних засновників політичної науки— італійця Нікколо МакіавеллІ (1469—1527). Саме в його працях «Роздуми про першу декаду Типга Лівія» та «Володар» дістає дальший розвиток політична наука. Політичні вчення епохи Відродження

• Розвиток гуманістичних начал о політичній думці ї від теології

• Звільнення політичної теорії від теології

• Аналіз проблем прав і свобод сутності держави, її законів

Нікколо Макіавеллі (1469—1527)

• Італійський державний діяч та політичний мислитель, фундатор сучасної політичної теорії; започаткував виділення науки про політику в окрему галузь. Основні твори: «Государ», «Історія Флоренції», «Міркування На І декаду Тіта Лівія».

• У центр світобачення поставив людину, яка у своїй діяльності керується власними інтересами.

• Людський егоїзм вимагав створення держави як вищої сили, здатної регулювати поведінку індивідуумів.

• Державу розглядав як політичний стан суспільства (state), що характеризується певними відносинами між владою і підданими. Цей стан постійно змінюється і залежить від співвідношення сил, що борються за владу.

• Охарактеризував тенденції зміни форм влади: монархія вироджується у тиранію, аристократія — в олігархію, демократія — в анархію, анархія— в монархію. Найкраща форма влади — змішана, де різні суспільні сили врівноважують одна одну.

• Розумів політику як боротьбу за досягнення та здійснення влади. Влада повинна належати тому, хто зумів перемогти у процесі вільного змагання.

• Змалював правителя, який не звертав уваги на закони моралі під час боротьби за владу. Це стало причиною уявлення про те, що Макіавеллі начебто відстоював принцип «мета виправдовує засоби» (феномен т. з. «макіавелізму»).

• Вважав, що держава — вищий вияв людського духу, а служіння їй — мета і зміст щастя людини

Жан Боден (1529—1596)

• Французький політичний діяч, юрист, теоретик держави — Основна праця.

• «Шість книг про республіку», в якій вперше сформульоване поняття «суверенітету» як суттєвої ознаки держави.

• Держава виникає не як результат добровільної угоди, а через завоювання та насильство.

• Основою і осередком держави є сім'я. Держава — це правове управління багатьма родинами і тим, що їм належить.

• Вище від носія суверенітету можуть бути тільки Бог і закони природи.

• Правитель мусить залишати підданим природні свободи та їх власність.

• Форма держави залежить від географічного середовища. Жителі Півночі, наприклад, розбудовують демократію та виборні монархії.

• Найкраща форма правління — обмежена законами монархія.

• Монарх — суверен, але управління країною, призначення на державні посади слід поєднувати з аристократичними та демократичними принципами

Гуго Гроцій (1583—1645)

• Голландський юрист та державний діяч.

• У трактаті «Про право війни і миру. Три книги» заклав основи вчення про природне право.

• У «природному» стані люди не знали ні держави, ні приватної власності, але згодом між ними почалася ворожнеча. Щоб подолати її, люди уклали суспільний договір і створили державу.

• Ідея договірного виникнення держави була відома задовго до Гроція, але саме він розглядав її як базове поняття теорії держави.

• Право поділяв на природне і воле-встановлююче. Джерелом природного права є людський розум. Воно вимагає утримання від чужого майна, притягання людей до заслуженої кари та ін. Природне право «не може бути змінене навіть самим Богом».

• Установлююче право поділяв на людське і божественне, які повинні відповідати приписам природного права.

• Народ може вибрати будь-яку форму державного правління, але в подальшому не може змінювати її.

• Природне право слід поширити і на міжнародні відносини. Не сила, а справедливість і закон мають визначати взаємини між державами

Політичні вчення Нового часу

• Формування ліберальної політичної ідеології

• Обгрунтування принципу поділу влади та ідеї правової держави

• Формування концепцій народного суверенітету та прав людини і громадянина

Томас Гоббс (1588—1679)

Англійський філософ.Політична доктрина викладена у працях «Філософські основи вчення про громадянина» (1642), «Левіафон, або Матерія, форма і влада держави церковної та світської» (1651) та ін. Вона включає такі ідеї: У природному стані, де люди були рівні, йде війна всіх проти всіх.

• Перехід від природного стану до держави відбувається через укладення «суспільного договору».

• Державу називав «Левіафаном»— штучним утворенням, сконструйованим людьми. Угоди, за допомогою яких створений Левіафан, виконують роль Божого веління.

• Уклавши договір, індивіди переходять у громадянський стан, втрачаючи попередні права, в т. ч. право змінювати форму влади.

• Держава гарантує підданим свободу, яка дозволяє робити все, що не заборонено правом.

• Коли суверен не забезпечує підданим безпеки, вони використовують «право самозахисту»

Джон Локк (1632—1704)

• Англійський філософ і політик, фундатор лібералізму.

• Основні політичні погляди викладені в «Двох трактатах про правління» (1689—1690).

• Первинним видом людського єднання вважав «природний стан», у якому люди є вільними і рівними, керуються природним законом, встановленим Богом.

• Потреба в регламентації відносин власності стала головною причиною формування суспільства.

• Відмовившись від частини своїх природних прав, люди уклали між собою суспільний договір, утворивши громадянське, а згодом — і політичне суспільство (державу).

• Держава виступає гарантом природних прав. Вона не може бути могутнішою за людей. Суверенітет залишається за народом.

• Гарантія втілення свободи— рівний для всіх, обов'язковий і постійний закон

• Суспільство і держава— не одне і те ж. Тому руйнація держави не означає розпаду суспільства. Суспільство може створити іншу, досконалішу владу.

• Необхідний розподіл повноважень між законодавчою та виконавчою владами, щоб запобігти зловживанням короля.

• Доки не буде світового уряду, держави перебуватимуть у природному стані, а отже, війни будуть звичним явищем

Шарль -Луї Монтеск'є (1689—1755)

• Французький політичний мислитель, правознавець, письменник.

• Основні праці: «Роздуми про принципи величі римлян та їх занепад», «Про дух законів».

• На відміну від ідеолога лібералізму Дж. Локка, не ставить особистість над державою і не протиставляє прав громадян правам держави. Свобода — це право «робити все, що дозволено законом».

• Забезпечення політичних та громадянських свобод можливе тоді, коли в державі існують незалежні одна від одної гілки влади — законодавча, виконавча, судова (саме незалежність, а не розподіл функцій стоїть на першому місці).

• Загроза свободам є й тоді, коли різні влади очолюють представники одного стану, тобто однієї партії.

• Виступив одним із засновників теорії правової держави, базуючись на ідеях географічної школи: найбільший вплив на характер правової системи держави, на «дух її законів» має клімат, який визначає характер і вдачу народу.

Жан-Жак Руссо (1712—1778)

• Французький філософ, письменник.

• Автор творів: «Про суспільний договір або Принципи політичного права», «Міркування про походження і причини нерівності між людьми», «Судження про вічний мир».

• Розвиток цивілізації пов'язаний з виникненням і ростом суспільної нерівності (з регресом свободи).

• Щоб зберегти майно, було створено публічну владу. Це породило політичну нерівність.

• Оскільки попередній суспільний договір був «приманкою багатих» для пригноблення бідних, уявлення про договірне походження влади в Руссо пов'язане не так з минулим, як з майбутнім.

• Перехід до стану свободи передбачає укладення справжнього суспільного договору, за яким суверенітет у державі повинен належати народові.

• Суверенітет народу проявляється у здійсненні ним законодавчої влади.

• Свобода полягає в тому, що громадяни перебувають під захистом законів і самі їх приймають.

• Оскільки народ є єдиним сувереном, немає необхідності ділити владу на законодавчу та виконавчу.

• Політична рівність громадян неможлива, поки існує майнова і соціальна нерівність.

• Принципи рівності, свободи та народного суверенітету сповна можуть бути реалізовані лише в умовах республіканського ладу