Класифікація терапевтичних цілей

Зміст опису- ється в: Напрямок зміни	теоретичних чи квазітеоретичних поняттях	поняттях диспозиції	поняттях спостереження
Формуються:	Сила Я; Інтеграція Воно, Я і Над-Я; Добре функціо-нуюча особистість; Самоконтроль тощо	Здатність до пози-тивної аутокому-нікації; Здатність до емпатії в партнерських сто-сунках; Здатність до самоконтролю гніву	У рольовій грі ви-словити начальнику свої потреби; Експлорація у терапевтичній ситуації; Релаксація
Знижуються:	Невідповідність Я-концепції та ідеаль-ного образу Я; Спротив; Помилки у пере-робці інформації тощо	Манія; Тривога; Схильність до певної поведінки уникнення	Прояв тривоги у терапевтичній бесіді; Розмови про екстернальне під час терапевтичного сеансу; Кількість випалених сигарет в день

Психологічні засоби – методи повинні бути чітко співвіднесені з цілями. У зв’язку з цим все більшу – але не незаперечну!!! – роль відіграє стандартизація методів.

2.4

Науково обґрунтовані методи клініко-психологічної інтервенції теоретично співвідносяться з раціональним змістом (теоріями, гіпотезами, емпіричними методами дослідження та емпіричними даними) психології та суміжних дисциплін.

Психотерапевтичні методи можна інтерпретувати як технологічні правила у тому випадку, якщо описання методів містить таку інформацію:

1) для яких проблемних вихідних станів і діагнозів,

2) з якою терапевтичною метою і

3) які психотерапевтичні дії рекомендовано.

Психотерапевтичні методи можна вважати теоретично обґрунтованими при відповідності їх таким критеріям:

основні критерії

1. докази їх ефективності;

2. методи не повинні базуватися на передумовах, несумісних з науковим пізнанням;

3. основи методу повинні виводитися із підтверджених психологічних законів;

додаткові критерії

4. етична правомірність тих терапевтичних цілей, які можуть бути досягнуті через даний метод;

5. етична виправданість самого методу;

6. якість і ймовірність очікуваних побічних ефектів;

7. об’єм затрат, пов’язаних із використанням самого методу.

Критерії 1,6,7 орієнтовані на технологічних аспект ефективності (співвідношення затрати-користь); критерії 2,3 – на епістемологічний аспект істини (доказовість/спростовуваність); критерії 4,5 стосуються етичної сторони при обґрунтуванні технологічних правил.

Психотерапевтичні посібники чи керівництва являють собою системи описання принципів терапевтичних дій для рішення конкретних проблем. Головний критерій їхньої якості – е забезпечення такою інформацією, яка може гарантувати, що різні терапевти, використовуючи одне й те ж керівництво, будуть однаково діяти при вирішенні суворо визначеної проблеми.

2.5

Методи клініко-психологічної інтервенції потребують емпіричної перевірки стосовно 2 пунктів:

1)теорії – теорії можна вважати підтвердженими тільки тоді, коли вони пройшли емпіричну перевірку; у цьому сенсі методи інтервенції потребують емпірично перевірених теорій, які пояснюють їхню ефективність;

2)інтервенції виявляються етично і науково виправданими лише тоді, коли проводилася емпірична перевірка їхньої ефективності.

Окрім перевірки ефективності, оцінюється ще й рентабельність (затрати/користь чи затрати/результат) і враховується оцінка пацієнта.

2.6

Функції інтервенції, згадані вище, реалізуються спеціалістами-психологами, які у ході освіти, спеціалізації і підвищення кваліфікації отримали специфічну компетентність.

У німецькомовних країнах станом на другу половину 90-х рр. ХХ ст. приблизно 60% психологів працюють в охороні здоров’я і біля двох третин з них мають психотерапевтичну кваліфікацію.

Схема отримання навичок і вмінь у галузі психології:

У німецькомовних країнах (згідно з постановами Федерації союзів німецьких психологів, Товариства психотерапевтів, і німецьким законом про психотерапію):

1. тривалість спеціалізації: повна освіта – 3 роки;

без відриву від виробництва – 5 років;

2. теорія: 600 годин;

3. практика: містить такі елементи

- діяльність – у певних визнаних закладах мінімум 600 год лікування у формі самостійно проведеної психотерапії під супервізією;

- супервізія – критичне осмислення практики під керівництвом – мінімум 10 пацієнтів чи мінімум 100 год супервізії;

- самостійний досвід у формі навчальної терапії, навчального аналізу окремо чи в групах.

4. (інколи!) самостійне навчання – 1200 год.

Американські концепції підготовки фахівців (слідують цільовому уявленню, встановленому на Боулдерській конференції 1949 році – комбінації науки і практики: модель вченого-практика)

1. чотирирічне основне навчання з отриманням ступеня бакалавра

2. післядипломне навчання до отримання ступеня магістра – 2 роки

3. післядипломне навчання до отримання ступеня доктора (філософії чи психології) – 3 роки

4. отримання ліцензії (у деяких штатах)

У німецькомовних країнах існує єдина думка про те, що отримання ступеня бакалавра, магістра чи ліцензіата не достатнє для незалежної діяльності з юридичною відповідальністю – потрібна спеціалізація, яка може бути реалізована за трьома різними моделями:

• за конкретним терапевтичним напрямком (для клінічної психології відсутня), наприклад набуваються навички психоаналізу, розмовної чи поведінкової психотерапії – проблематичний варіант, оскільки пов’язаний зі звуженням підходу;

• у галузі конкретних сфер діяльності, напр., набуття навичок для лікування патологічних прагнень, для педагогічного консультування – це найчастіше рання спеціалізація всередині клінічної галузі;

• профільна спеціалізація в клінічній психології чи психотерапії – набуття кваліфікації, яка необхідна для певної професійної галузі, напр., спеціалізація клінічних психологів/психотерапевтів чи лікарів-психіатрів тощо; гарантує найбільшу широту вмінь і є пріоритетною порівняно із двома попередніми.

3

Клініко-психологічна інтервенція вкладається в більш широкі рамки інтервенції взагалі. У сфері психічних розладів передбачені, відповідно до основних принципів охорони здоров’я, комплексні інтервенції, куди, окрім клініко-психологічної, входять також медична, соціально-трудова та інші. При комбінуванні інтервенції у сфері психічних розладів першочергове значення мають психофармакологічні засоби.

Комбінування інтервенції може призвести до наступних наслідків:

• Немає ефекту комбінації: окремі інтервенції ефективні настільки, наскільки і їхня комбінація.

• Позитивний ефект комбінації: комбінація інтервенцій більш ефективна, ніж кожна з них окремо; ефект комбінації може (а)являти собою суму окремих ефектів (адитивний ефект); (б)бути меншим, ніж сума, але більшим, ніж самий сильний з окремих ефектів чи (в)бути більшим, ніж сума окремих ефектів (потенціюючий ефект).

• Негативний ефект комбінації: комбінація окремих інтервенцій менш ефективна, ніж кожна окрема інтервенція.

Питання комбінованого лікування щоразу ставиться по-різному в залежності від загальної мети терапії.

4

Консультативна допомога надається не лише у сфері охорони здоров’я і не лише психологами. Але питання про розмежування консультування і клініко-психологічних форм інтервенції особливо гостро постає саме у сфері охорони здоров’я.

Ю.Б.Альошина виділяє два напрямки психологічної допомоги: 1)психологічне консультування і 2)психотерапію. Консультування використовується, коли клієнт скаржиться на міжособистісні конфлікти, і передбачає зміну його ставлення до своїх труднощів, а психотерапія – при потребі глибинної особистісної корекції внутрішньо-особистісних проблем. Але й таке розмежування досить умовне. У деяких випадках важко точно кваліфікувати роботу з клієнтом як консультативну чи психотерапевтичну.

Деякими авторами висловлюються думки про те, що психотерапія – це система спеціально організованих методів лікувального впливу на невротиків, тобто хворих, а психокорекція вплив на людей з дезадаптованою поведінкою і невротичним реагуванням. Відповідно, психотерапією займаються лікарі, а психокорекцією – психологи.

У Перре і Бауманна не зустрічається термін "психокорекція". Автори описують консультування, виходячи з основних ознак психологічної інтервенції:

1) Засоби – точка прикладання (так само, як і клініко-психологічна інтервенція) в емоціях і поведінці; серед психологічних засобів на першому місці передача інформації.

2) Функції інтервенції – консультування передусім стосується гігієни і профілактики, однак інколи мова йде і про реабілітацію та лікування.

3) Цільова орієнтація – у процесі консультування виробляються альтернативні рішення проблеми з метою вдосконалення бази для прийняття рішення чи дій, при цьому рішення приймає сам клієнт; у клініко-психологічній інтервенції спеціаліст допомагає вдосконалити не лише базу, але й провести в життя плановані зміни (в основному зміни особистості самого пацієнта), у процесі чого спеціаліст відіграє важливу активну роль.

Часто консультування й інтервенції розрізняють і за часовими затратами: консультування 1-5 сеансів; інтервенція – понад 5 сеансів.

Головна відмінна ознака, за Перре і Бауманном: при консультуванні зміни наступають після самого консультування без супроводу спеціаліста; при інтервенції сутністю є сам процес змін, який супроводжується спеціалістом.

На практиці консультування та інтервенція пересікаються один з одним.

5

Виділяють 3 площини клініко-психологічної інтервенції:

• площина психічних функцій чи порушення цих функцій;

• площина паттернів функціонування чи відповідно їхніх порушень (представлена синдромами і діагнозами);

• площина міжособистісних систем чи відповідно порушення цих систем (діада, сім’я, школа, підприємство тощо) (див. табл. 3).

Клініко-психологічна інтервенція використовується і у сфері соматичних хвороб, і у сфері психічних розладів. В обох цих сферах можна розрізняти ті ж самі площини і функції, які були розглянуті вище. При цьому часто пересікаються між собою галузі інтервенцій психології здоров’я (охорона і профілактика психічних розладів і соматичних хвороб) і поведінкової медицини (інтервенції при надмірній вазі, курінні, хронічному болю, порушеннях сну).

Поняття психотерапія, як правило включає в себе клініко-психологічну терапію порушених паттернів функціонування чи порушених інтерперсональних систем при психічних розладах; інколи поняття психотерапії відносять і до лікування соматичних хвороб; також воно використовується і для інтервенції при клініко-психологічні реабілітації.

Таблиця 3

Матриця функцій і площин інтервенції

Площина інтервенції Функції	Психічні функції	Паттерни функціонування	Міжособистісні системи
Функція розвитку Гігієна	Тренінг вирішення проблем	Власний досвід	Комунікативний тренінг на підпри-ємстві
Профілактика	Тренінг пам’яті для здорових людей похилого віку	Тренінг переробки стресу	Батьківський тренінг для молодих пар
Лікування/терапія (у т.ч. психотерапія)	Лікування розладів сну	Когнітивно-поведінкова терапія при депресії	Сімейна терапія дітей, які стражда-ють анорексією
Реабілітація	Тренінг пам’яті після поранень головного мозку	Програма лікування при хронічному алкоголізмі	Сімейна терапія для профілактики реци-дивів у пацієнтів із шизофренією

6

Реабілітація (за Цубером, Вейсом і Кохом) – це зусилля, спрямовані на те, щоб попередити перетворення хвороби чи недоліку у стійке порушення особистісних, соціальних і професійних умов життя чи звести чи наслідки до мінімуму.

Недолік (Недостатність) (за Бінтігом) – наявність відносно важкого, тривалого, але принципово придатного для реабілітації порушення – соматичного, розумового, психічного чи такого, що торкається органів чуттів – котре суб’єктивно чи об’єктивно утруднює життя і може мати наслідком поведінку, яка відхиляється від норми. Тобто недостатність характеризується не лише самим порушенням, але і його наслідками, його переробкою самим і індивідом і реакцією соціального оточення.

У недоліках (недостатностях), за визначенням ВООЗ, враховуються щонайменше три аспекти: ураження (impairment), функціональне обмеження (disability), соціальне порушення (handicap).

Однією з цілей реабілітації є соціальна інтеграція (активна участь у житті суспільства людини і формування сприятливого для неї оточуючого середовища) хворого чи неповноцінної людини.

Цубер, Вейс і Кох виділяють медичну, професійну і шкільну реабілітацію. Спектр реабілітаційних заходів у цих сферах представлений у таблиці 4.

На противагу медичній, професійні і шкільній реабілітації, психосоціальна реабілітація не має у своєму розпорядженні громадських, церковних і приватних носіїв. Оскільки психосоціальна реабілітація, відділена від інших галузей, очевидно не має сенсу і суперечить інтегрованому реабілітаційному підходу.

Таблиця 4

Спектр реабілітаційних заходів

Медичні послуги	У тому числі лікувальні і зуболікувальні послуги, лікарські і перев’язочні засоби, лікувальна гімнастика, рухова, мовленнєва і трудова терапія, протезування
Послуги у професійній сфері	У т.ч. допомога в отриманні чи збереженні робочого місця, у виборі професії, у професійній адаптації
Послуги по загальній соціальній інтеграції	У т.ч. допомога в отриманні адекватної шкільної освіти для неповноцінних осіб, за якомога більш активній участі у соціальному житті
Додаткові послуги	У т.ч. гроші на той "перехідний" період, поки людина не влаштувалася на роботу, внески законного соціального страхування, допомога у веденні домашнього господарства

Психосоціальні послуги надаються не лише психологами. Психологічне мислення має бути присутнім всіх сферах реабілітації.

Головну задачу психосоціальної реабілітації Вітте вбачає регуляції стосунків між неповноцінною людиною і оточуючим її середовищем:

• у сенсі реаккомодації (лат. re... – префікс зворотної або повторної дії, accomodatoi - пристосування) психологічна допомога має сприяти підвищенню почуття власної цінності й впевненості в собі у неповноцінних осіб;

• у сенсі реассиміляції (лат. re... – префікс зворотної або повторної дії, assimilatio - уподібнення) психологічна допомога має бути спрямована на формування нового оточуючого світу, який би являв собою оптимальний для неповноцінних осіб життєвий простір.

У зв’язку з останнім завданням для означення осіб з недостатностями (недоліками, вадами) здоров’я у нашій країні використовують більш бережливий і коректний термін – люди з особливими потребами.