2. Властивості

Товар має дві властивості: споживчу вартість і вартість. На це вказує вже великий Аристотель, коли пише про те, що сандалії можна використати двояко: їх можна взути і користуватись ними, а можна їх обміняти на іншу річ. Ці властивості товару існують як дві протилежні, але нерозривні його сторони.

Споживча вартість - це здатність товару задовольняти якусь потребу людини. Вона представлена у самій речі, тотожна сукупності тих хімічних і фізичних властивостей, які притаманні самому предмету. Так, хліб або сіль самі по собі і є споживчі вартості, бо саме завдяки своїм хімічним і фізичним властивостям вони здатні задовольнити певні потреби людини.

Слід зазначити, що здатність задовольняти якісь окремі потреби людини може бути притаманна і таким елементам природи, які існують у готовій для споживання формі і не є продуктами праці. Прикладом може бути повітря, яким дихає людина, задовольняючи одну зі своїх найважливіших фізіологічних потреб. Ці блага не є продуктом людської праці, і хоч вони мають споживчу вартість, вони не є товарами і не призначені для обміну шляхом купівлі-продажу. Поряд з цими благами є й такі продукти праці, які хоч і мають певну споживчу вартість, але не завжди набувають форми товару. Це має місце тоді, коли ці продукти праці споживаються самим виробником. Зауважимо, що продукт праці може потрапляти до споживача і внаслідок обміну на інші продукти. Але й ці продукти праці, якщо вони обмінюються не через акт купівлі-продажу, не є товарами. Отже, продукт праці, що має споживчу вартість, не завжди набуває форми товару. Навпаки, товаром не може бути продукт праці, який не має споживчої вартості. Це зрозуміло, бо ніхто не купить продукт праці, який не може задовольнити жодну потребу людини.

Споживчі вартості дуже різноманітні, бо різноманітними і багатогранними є потреби людини. З цього погляду їх важко класифікувати, але все ж на найбільш загальному рівні їх поділяють на дві групи: предмети особистого споживання і предмети, що задовольняють виробничі потреби.

Потреби людини задовольняються завдяки споживчим вартостям, а оскільки останні у своїй переважній більшості створюються в процесі суспільного виробництва, то його кінцевою метою виступає саме виробництво споживчих вартостей.

Споживча вартість завжди має свою якісну і кількісну характеристики. Якісна - визначається мірою задоволення конкретної потреби й найповніше виявляється в якості товару. Саме якість стає найважливішим показником ефективності функціонування виробництва. Якість споживчої вартості має всебічну форму прояву. Це і надійність, і естетичність, і економічність, і багато інших моментів.

Кількісна сторона споживчої вартості виявляється у самій кількості товару і вимірюється показниками ваги, об'єму, довжини тощо.

Споживча вартість безпосередньо не характеризує економічні відносини між людьми, і саме цьому вона не вивчається політекономією, а є предметом такої загальної економічної науки, як товарознавство.

У процесі розвитку суспільного виробництва і змін в сукупності потреб людини одні потреби зникають, інші з'являються. Цей процес відображається в споживчій вартості, яка стосовно цього має історичний характер. Яскравим прикладом може бути споживча вартість бензину, як одного з продуктів нафтопереробки. Так, у Царській Росії вже в 1823 р. з нафти вміли отримувати керосин. У процесі перегону нафти отримували й бензин. Але виробництво й населення ще не мали потреби в цьому продукті, і тому він вважався небезпечним і знищувався. Тільки в 1902 р. на нафтопереробному заводі в м.Грозному було спалено 70 тис. тонн бензину.

Розвиток виробництва і науки відкривають усе нові й нові можливості для задоволення кількісно і якісно зростаючих потреб населення, а відтак, постійно з'являються нові споживчі вартості або вже існуючі розкривають свої нові можливості. Так, якщо спочатку вугілля було джерелом вогню і тепла, то сьогодні з вугілля отримують велику кількість інших споживчих вартостей, і воно стає сировиною для багатьох хімічних процесів.

Другою неодмінною властивістю товару є вартість. Вартість - це суспільна праця, що втілена, уречевлена в товарі. Праця людини у своєму конкретному прояві завжди виступає як індивідуальна праця. Саме вона і втілюється в товарі, утворюючи його індивідуальну вартість. Проте вартість товару, як продукту праці, що надходить у споживання через купівлю-продаж, визначається не індивідуальною працею, а суспільно необхідною. Справа в тому, що споживна вартість товару завжди має суспільний характер, тобто призначена для споживання іншими людьми, а не тих товаровиробників, що їх виготовили. Це суспільне споживання у своїх якісній і кількісній визначеності стосовно кожного окремого товару визначає загальні обсяги праці, що необхідна для їх виготовлення. Водночас у суспільстві на кожний даний момент формуються й ті умови праці, які відображають середні умови організації суспільного виробництва і його середній технічний рівень. Усі ці обставини в сукупності й визначають суспільно необхідну працю, яка і є першоджерелом вартості. Отже, суспільно необхідна праця - це праця, витрачена за середніх для даного суспільства умов виготовлення того чи іншого товару.

Вартість завжди має певну величину, і ця величина змінюється. На зміну величини вартості впливає кількість праці. Чим більше суспільно необхідної праці витрачено на товар, тим більша його вартість. Вартість автомобіля марки "Мерседес" набагато перевищує вартість велосипеда, бо на створення "Мерседеса" потрібно в багато разів більше праці, ніж на те, щоб виробити велосипед.

Сама праця характеризується продуктивністю й інтенсивністю. Продуктивність праці - це її ефективність, це кількість товарів, які виготовляються за одиницю часу, наприклад, за годину. Чим вища продуктивність праці, тим менша вартість товару і навпаки.

Інтенсивність - це ступінь напруженості праці. Вона вимірюється кількістю праці в одиницю часу. У суспільстві на кожному його етапі існує середня інтенсивність праці, яка і є однією з умов формування суспільно необхідних витрат праці. Але за певних умов інтенсивність праці в окремих випадках може бути вищою за суспільно необхідну. Проте таке зростання інтенсивності праці не впливає на величину вартості одиниці товару, бо збільшення інтенсивності праці, наприклад, удвічі, хоча й приведе до відповідного збільшення кількості товарів, але на цю збільшену кількість товарів буде припадати і вдвічі більша кількість витраченої праці.

Отже, вартість - це втілена в товарі уречевлена праця, яка виступає суспільно необхідною працею, а оскільки праця вимірюється робочим часом, то можна сказати, що вартість товару можна виміряти суспільно необхідним робочим часом.