37

Вступ

Меняйленко О.С. (2012) свідчить, початок ХХІ ст. ознаменувався не тільки значним прогресом у розумінні законів природи, але й катастрофічними змінами у самій природі та загрозами втрати біологічного різноманіття. Особливо помітними такі зміни є у регіонах з високим техногенним навантаженням і значною часткою земель, задіяних у сільськогосподарське виробництво, до яких належить і весь схід України, зокрема й Луганщина [6].

За Чередниченко О.І. та Волошиновою Н.О (2012 р.), надзвичайно важливим фактором, що істотно впливає на територіальну організацію соціально-економічного життя і ефективність виробництва, є екологічна обстановка. Останнім часом в Україні вона суттєво погіршилася. Одним з основних факторів, що вплинули на екологічне середовище, є розвиток видобувної та переробної промисловості при застарілих технологіях і пов’язана з цим надмірна урбанізація багатьох регіонів [13].

Як свідчить Форощук П. (2012), сучасна екологічна криза є кризою сталих екосистем, знищення котрих відбувається переважно опосередковано, у результаті антропогенного впливу. Збереження біорізноманіття – тільки перший етап стабілізації екологічної кризи. Збереження цілісності екосистем є одним із перших кроків для покращення екологічної ситуації, збереження

рівноваги у природі та запобігання екологічній катастрофі.

Фахівці вважають, що 60 % умовно природної та природної території та 40 % антропогенно зміненої можуть забезпечити не тільки збереження цілісності екосистем, але і отримати максимум корисної для людини продукції (Одум, 1986). Все це може забезпечити формування екологічної мережі від локального до глобального рівня [10].

Мета: дослідити екологічну мережу селітебного ландшафту та збереження біологічного різноманіття.

Задачі:

1. Проаналізувати літературу по темі дослідження;

2. Вивчити законодавчу базу України щодо питань дослідження;

3. Ознайомитися з флорою та фауною району;

4. З’ясувати особливості селітебного ландшафту Марківського району Луганської області;

5. Вивчити заходи Управління агропомислового розвитку Марківської райдержадміністрації щодо екологічної мережі в Марківськом районі;

6. Укласти картосхему;

7. Показати роль екологічної мережі в урболандшафтах України.

Розділ I Огляд літератури

I.1 Характеристика зу «Про екологічну мережу України»

Закон України «Про екологічну мережуУкраїни»набув чинності 1 січня 2005 року. Цей Закон регулює відносини, пов'язані з формуванням, збереженням та раціональним, невиснажливим використанням екологічної мережі.

Згідно названого Закону України «екологічна мережа» – це єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біологічного різноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і підлягають особливій охороні [2].

До складових структурних елементів екологічної мережі Закон відносить:

• території та об'єкти природно-заповідного фонду;

• землі водного фонду, водно-болотні угіддя, водоохоронні зони;

• землі лісового фонду;

• полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження;

• землі оздоровчого призначення;

• землі рекреаційного призначення;

• території, які є місцями перебування чи зростання видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України тощо.

Включення територій та об'єктів до переліку територій та об'єктів екологічної мережі не призводить до зміни форми власності і категорії земель на відповідні земельні ділянки та інші природні ресурси, їх власника чи користувача.

Державне управління у сфері формування, збереження та використання екологічної мережі здійснюють:

• Кабінет Міністрів України;

• Рада міністрів Автономної Республіки Крим,

• спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, заповідної справи, а також гідрометеорологічної діяльності та його територіальні органи;

• інші центральні органи виконавчої влади;

• місцеві органи виконавчої влади;

• органи місцевого самоврядування.

Розділ ІІІ Закону визначає засоби забезпечення формування, збереження та раціонального використання екологічної мережі. Також Закон встановлює порядок проектування екологічної мережі [1,2].

I.2 Основні поняття зу «Про екологічну мережу України»

В ст. 1. ЗУ «Про екологічну мережу України» правознавці розтлумачують наступні поняття:

Біологічне різноманіття – сукупність усіх видів рослин, тварин і мікроорганізмів, їх угрупувань та екосистем у межах території України, її територіальних і внутрішніх морських вод, виключної економічної зони та континентального шельфу.

Буферна зона – місцевість с природним або часто зміненим станом ландшафту, що оточує найбільш цінні ділянки екологічної мережі та захищає її від дії зовнішніх негативних факторів природного походження або спричинених діяльністю людини.

Кадастр територій та особливості природно-заповідного фонду– система обліку та оцінка кількісного та якісного стану територій та окремих об’єктів природно-заповідного фонду.

Консервація земель – виведення з господарського обороту (сільськогосподарського або промислового ) земель на певний термін для здійснення заходів щодо відновлення родючості та екологічного задовільного стану ґрунтів.

Популяція – сукупність особин одного виду з загальними умовами , необхідними для підтримання його чисельності на певному рівні впродовж тривалого періоду.

Природний регіон – природно-територіальне утворення значної площі, суцільність якого визначається характерними для нього фітоландшафтними , фізико-географічними адміністративними та іншими ознаками .

Природний коридор -  природна або приведена до природного стану ділянка землі чи водної поверхні, яка на різних рівнях просторової організації екологічної мережі забезпечує для природного середовища умови безперервності, системної єдності та функції біокомунікації [1].