2. Методологічні засади ринкового ціноутворення

2.1 Методологія ринкового ціноутворення

Методологія ціноутворення – це сукупність найбільш загальних правил, принципів і концептуальних засад формування ціни, які пов'язані в основному з макроекономічними особливостями

господарської системи або з різними сферами ціноутворення. Методологія єдина для всіх рівнів встановлення цін в рамках певної економічної системи або груп споріднених галузей та виробництв, тобто основні положення і правила формування цін не змінюються залежно від того, хто і на який термін встановлює ціни. Це дає змогу створити єдину систему цін в межах економіки країни.

Єдина методологія притаманна всім видам цін і кожній конкретній ціні. Загальні методологічні правила ціноутворення визначають законодавчі та урядові органи країни, які встановлюють правила розробки концепції ціноутворення, визначення і обґрунтування цін, формування системи цін, управління ціноутворенням. Так, Закон України "Про ціни і ціноутворення" № 507-ХП від 3 січня 1990 р. визначає основні принципи встановлення і застосування цін і тарифів та організацію контролю за їхнім дотриманням на території країни. Цей закон поширюється на всі підприємства й організації незалежно від форм власності, підпорядкованості і методів організації праці та виробництва.

Оскільки методологію ціноутворення пов'язують з типом економічної системи, відтак розглядають методологію ринкового та планового ціноутворення. Найголовніші відмінності ринкового та планового ціноутворення показано на рис. 1.7.

Рис. 1.7. Зіставлення ціноутворення в плановій і ринковій економіці

Методологія ринкового ціноутворення полягає в тому, що ціна товару формується як об'єктивна категорія під дією суто ринкових сил - попиту і пропозиції, причому цей процес проходить ближче до сфери споживання, де утворюється попит. За таких умов витрати на конкретну продукцію у практичному ринковому ціноутворенні відіграють другорядну роль. Як об'єктивна і самовизначальна категорія, ринкова ціна не терпить жодного адміністративного втручання. Якщо воно має місце, це спричинює деформування ринкового механізму, провокує товарний дефіцит і сприяє розвитку тіньової економіки.

Втім варто наголосити, що в ринковій економіці не існує абсолютної свободи ціноутворення, адже на ринку одночасно, паралельно діють суб'єктивна ринкова свідомість людини (індивідуальна й суспільна) і об'єктивний закон вартості. Так, з одного боку, людина прагне встановити ціну на основі свого середньоринкового, тобто суспільного уявлення про ціну, виходячи з усвідомленої нею системи економічних цінностей. З іншого боку, закон вартості "прагне" встановити ціну на рівні суспільно-необхідних витрат. Випадковості ринкової кон'юнктури (невідповідності попиту і пропозиції) заважають досягненню обох цілей.

Методи ціноутворення

При визначенні методологічних засад ціноутворення зазвичай розглядають методи, принципи, етапи, моделі ціноутворення та найпоширеніші типи цінової

політики. Двома найважливішими елементами методології є методики і принципи ціноутворення.

Методика ціноутворення - це складовий елемент методології, що включає сукупність більш конкретних правил (методів) формування ціни, які відображають специфіку галузей, виробництв, товарів. Відмінність між методологією і методикою полягає в тому, що методологія є підставою для розроблення стратегії ціноутворення, а методика містить конкретні рекомендації і засоби (інструментарій) для реалізації цієї стратегії у практиці. Наприклад, відомі такі методики: методика визначення цін на нові товари, методика ціноутворення на основі географічного чинника, методика ціноутворення в рамках товарної лінії та ін. (більш докладно див. Розділ 3). Незважаючи на те, що кожна методика має свої особливості, вона не повинна виходити за рамки вимог єдиної методології.