Проблема війни і миру

Запобігання світовій війні залишається найважливішою глобальною проблемою людства. І для цього є всі підстави. Вченими підраховано, що за останні 6 тис. років люди пережили понад 14, 5 тис. воєн, в яких загинуло 3 млрд 640 млн людей. Війна завдає нечуваної шкоди людській популяції і екосистемам. Тільки в період Другої світової війни (1939— 1945) військовими діями була охоплена площа бл. 3,3 млн км², у ході війни загинуло 55 млн людей. Під час війни в Перській затоці у лютому 1991 р. було висаджено у повітря 1250 нафтових свердловин, внаслідок чого щодня згоряло бл. 1 млн т нафти, забруднюючи повітря на сотні кілометрів від Кувейту. Ракетно-бомбові удари НАТО по військових і цивільних об'єктах Югославії в першій половині 1999 р. призвели до великих пожеж і руйнування, дуже небезпечного забруднення повітря, грунту, вод Дунаю токсичними хімічними речовинами і нафтопродукта­ми. Будь-які військові дії завдають навколишньому природному середо­вищу шкоди, особливо якщо вони ведуться на великій території протя­гом тривалого часу, однак і при короткочасних військових конфліктах можуть виникнути надзвичайні екологічні ситуації, якщо можливий про­тивник застосує сучасні засоби знищення. Навмисні негативні впливи людини на природу і навколишнє середовище у військових цілях отри­мали назву екоциду (біоциду, екологічної війни). У наш час найбільш руйнівний потенціал має зброя масового знищення — ядерна, хімічна і бактеріологічна. Всі компоненти навколишнього природного середови­ща, і насамперед люди, беззахисні перед цими видами зброї.

Ядерна зброя характеризується великою потужністю і різною вра­жаючою дією, яка визначається впливами на навколишнє середови­ще ударної хвилі, світлового випромінювання, проникаючої радіації, радіоактивного зараження і електромагнітного імпульсу. Ударна хви­ля при ядерному вибуху має колосальну руйнівну силу, яка наносить незахищеним людям і тваринам важкі травми, аж до їх загибелі. При надмірному тиску у фронті ударної хвилі (понад 50 кПа) спостеріга­ється повне пошкодження лісового масиву, вириваються з корінням дерева, а у людей розриваються внутрішні органи, переламуються кі­стки. Світлове випромінювання викликає найсильніші опіки відкри­тих ділянок тіла, в тому числі сітчатки очей. У Хіросимі і Нагасакі термічні ураження (опіки) були основними наслідками ядерних вибу­хів. Під впливом проникаючої радіації, що викликається смертонос­ними гамма-променями і нейтронами, у людей і тварин виникає про­менева хвороба, яка у важких випадках закінчується загибеллю. У 70—80-ті pp. було введене поняття «ядерної зими» — різкого і тривалого похолодання, що може виникнути у разі війни із застосуванням термоядерної зброї. При цьому середнє зниження температури повіт­ря над Північною півкулею прогнозується більш ніж на 20 °С. Гранді­озні пожежі, які неминуче будуть супроводжувати ядерні вибухи, ство­рять величезну масу газоподібних домішок і диму, які спричинять за­темнення поверхні Землі («ядерної ночі») на багато тижнів і навіть місяців. «Ядерна зима» — це глобальна екологічна катастрофа, яка у разі її виникнення буде руйнівно діяти на основні природні екосисте­ми Землі і призведе до знищення людства.

Хімічна зброя призначена для отруєння людини і біоти за допомогою бойових отруйних речовин — газів, рідини або твердих речовин. Засоби їх застосування: ракети, міни, снаряди, бомби або розпилення з літаків. Хімічні отруйні речовини здатні укорінюватися і пересуватися по трофі­чних ланцюгах, створюючи високу токсичну небезпеку для життєдіяль­ності організмів. У великих кількостях хімічна зброя застосовувалася під час Першої світової війни і у В'єтнамі. У 1914—1918 pp.бойові отруйні речовини, в основному іприт, спричинили загибель 10 тис. людей і 1,2 млн людей зробили інвалідами. У наш час створений принципово новий клас бойових отруйних речовин нервово-паралітичної дії (зарин, табун, зоман тощо), а також отруйні речовини психогенної, загальноотруйної і задуш­ливої дії. Всі вони негативно впливають на природні екосистеми, викли­каючи масові ураження людей, загибель великої частини популяцій будь-яких хребетних тварин, рослин. У В'єтнамі бойові отруйливі речовини застосовувалися в основному у вигляді дефоліантів (гербіцидів), що призводило до втрати рослинами листя, порушення росту, а згодом і до їх повної загибелі.

Внаслідок розпилення армією США понад 100 тис. т дефоліантів (ге­рбіцидів) у В'єтнамі було знищено 12 % лісів, 40 % мангрів і понад 5 % сільськогосподарських угідь. Зі 150 видів птахів залишилося 18, майже повністю зникли комахи, багато рослин загинуло як біологічний вид. Великої шкоди було заподіяно здоров'ю 1,6 млн вьєтнамців. Понад 7 млн людей були вимушені покинути райони, де була застосована хімічна зброя. Автори звіту Американської академії наук вважають, що рослинність В'єтнаму і Камбоджі зуміє подолати наслідки цього масованого застосу­вання знищувальних бойових речовин тільки через десятиріччя, якщо не через сторіччя. У ході військових дій у 1961 — 1975 pp. у В'єтнамі, Лаосі і Кампучії американські війська використали не тільки хімічну зброю. Широко застосовувалася тактика «випаленої землі». Внаслідок масова­ного бомбардування утворилися величезні площі антропогенного бедленда (від англ. «погані землі»). За допомогою могутніх бульдозерів зрізали­ся під «корінь» тропічні ліси разом з грунтом, затоплялися прибережні території, широко застосовувався напалм (запалювальна суміш) тощо. Саме в період війни в Індокитаї А. Гальфсоном (1970) був уперше введе­ний термін «екоцид» (екологічна війна).

Бактеріологічною (біологічною) зброєю називають бактеріальні засо­би (бактерії, віруси), отрути (токсини), призначені для масового уражен­ня людей. Використовуються за допомогою живих переносників захво­рювань (гризунів, комах тощо), або у вигляді боєприпасів, начинених зараженими порошками або рідиною. Бактеріологічна зброя може ви­кликати масові інфекційні захворювання людей і тварин чумою, холе­рою, сибіркою та іншими хворобами, навіть попадаючи в їх організм у малих кількостях. Багато бактерій здатні утворювати спори, які можуть зберігатися в ґрунті протягом десятиріч. Ліквідація усіх видів зброї масо­вого знищення — єдиний реальний шлях запобігання глобальній еколо­гічній катастрофі, пов'язаній з воєнними діями. Зараз зброя масового знищення загрожує самому існуванню планети. Потужність накопиче­них запасів ядерної зброї в 80-ті pp. XX ст. оцінювалася в 3,5 т тротилово­го еквіваленту на кожного жителя Землі. Як і раніше на гонку озброєнь витрачається до 1 трлн дол. на рік, в арміях держав світу зайнято понад 25 млн людей.

Екологічна проблема

До розвитку глобальної екологічної й тісно пов’язаної з нею соціально-економічної кризи, які сьогодні загрожують існуванню нашої цивілізації, призвели, образно кажучи, два „вибухи” – демографічний, тобто різке зростання чисельності населення за останнє століття, й промислово-енергетичний, а також причинені ними катастрофічні ресурсопоглинання й продукування відходів. За висновками експертів, некероване зростання населення планети – головна причина розвитку глобальної екологічної кризи, яка спричинила решту криз (виснаження ресурсів, забруднення геосфер, негативні кліматичні зміни тощо).

Одною з екологічних проблем є зростання кількості міст-гігантів, що стали найбільшими та найнебезпечнішими забруднювачами довкілля й згубниками природи, її „раковими пухлинами”.

Нерегульований приріст населення, котрий призвів до розширення енерговиробництва, що спричинило такі негативні наслідки, як: активне забруднення природи, випадання кислотних дощів, утворення озонових „дір”, парникового ефекту.

Вивчення динаміки споживання людством мінеральних ресурсів показало, що десь, через 200-250 років на Землі скінчаться запаси нафти, вугілля, горючих сланців і торфу.

В разі збереження сучасних промислових та енергетичних технологій приблизно за цей самий період буде вичерпано до 2/3 запасів кисню в атмосфері планети за одночасного неухильного зниження темпів його відтворення зеленими рослинами (внаслідок деградації біосфери, зменшення площі лісів, біорізноманітності, біомаси і біопродуктивності взагалі).

Паливно-енергетична і сировинна проблеми

У розвитку світового господарства важливу роль відіграє комплекс проблем, пов'язаних з використанням енергетичних і сировинних ресурсів. Як засвідчили економічні потрясіння середини 70-х років, ці проблеми мають не тільки екологічний (забруднення довкілля та ін.), а й економічний характер, серйозно впливаючи на весь процес економічного розвитку, і насамперед на стан виробничої, валютно-фінансової, зовнішньоекономічної діяльності значної кількості держав світу.

Більшість енергетичних і сировинних ресурсів належать до невідновлюваних, і в цьому полягає їх особлива цінність і перманентна дефіцитність. Крім того, паливно-сировинні, як і інші економічні ресурси, є обмеженими, що викликає проблему, яка за всіма ознаками належить до категорії глобальних. Це виявляється в тому, що енерго-сировинна проблема безпосередньо зачіпає інтереси всіх людей, народів, країн і регіонів світу. Саме вона значною мірою визначатиме їх подальший розвиток і добробут населення. Крім того, зростаючий обсяг світового господарського процесу дедалі гостріше ставить питання про наявність і відкриття у світі нових родовищ корисних копалин, пошук і використання нових джерел енергії.

Динаміку споживання сировини та енергоресурсів визначають здебільшого два чинники: рівень виробництва, загальне зростання якого приводить до абсолютного збільшення потреб у сировині й енергії; науково-технічний прогрес, вплив якого виявляється у відносному зниженні рівня і зміні структури витрат на одиницю кінцевої продукції.

У США і Західній Європі з розвитком національної економіки (у напрямі зменшення питомої ваги обробної промисловості і збільшення частки послуг та інформатики) знижується енергоспоживання відносно ВВП. Аналогічні процеси відбуваються і в Японії. У більшості ж азіатських країн (зокрема в Республіці Корея, КНДР) спостерігається прямо протилежна тенденція. Відбувається бурхливе зростання важкої промисловості, а ефективність енергоспоживання знижується (особливо в Китаї), що призводить до підвищення попиту на нафту і зростання цін на неї. Отже, сировинна та енергетична проблеми викликані як обмеженою кількістю розвіданих запасів корисних копалин, так і нераціональним їх використанням. Істотне значення має і нерівномірний розподіл цих ресурсів між різними регіонами і країнами.

Поліпшення загального становища з енергетичними і сировинними ресурсами можливе лише у разі докорінної зміни підходів до їх видобування, експлуатації і споживання. Проблема дефіциту сировинних та енергетичних ресурсів, її розв'язання залежить від відносин "людина — навколишнє середовище" та моделі технологічного розвитку. Мова йде про необхідність переходу до раціонального використання природних ресурсів у виробничому процесі, впровадження маловідходних і безвідходних технологій, використання вторинних матеріалів. Потрібно створювати матеріально-технічні замінники окремих обмежених ресурсів і використовувати утилізовані відходи, нетрадиційні джерела енергії.

Розв'язання сировинної та енергетичної проблеми передбачає географічну реструктуризацію світової промисловості, оптимальніше її розміщення як з точки зору скорочення потужностей у разі відсутності власних ресурсів, так і з точки зору зниження витрат на їх транспортування. Важливе значення при цьому має створення нових економніших і раціональніших засобів транспортування енергії та сировини.

Отже, розв'язанню паливно-сировинної проблеми сприятиме вжиття таких заходів:

• впровадження нових технологій виробництва — енерго- і ресурсозберігаючих;

• використання нетрадиційних джерел сировини й енергії;

• раціональне розміщення виробництва та його структурна перебудова;

• всебічне використання країнами досягнень науки і широке поширення інновацій.