Токсикологія радіоактивних речовин.

Основні питання:

• головна мета радіо токсикології;

• чинники, які зумовлюють токсичність радіонуклідів;

• класифікація радіонуклідів за токсичністю для людини і тварин;

• шляхи надходження радіонуклідів в організм та можливості їх виведення звідти;

• метаболізм радіонуклідів;

• чинники, які зумовлюють перехід радіонуклід у продукцію тваринництва.

Завершена самостійна робота повинна бути оформлення за єдиним зразком і передана викладачеві для визначення її якості за змістовністю.

Навчальна програма з дисципліни "Гідрорадіобіологія" є обов’язковим нормативним документом, який визначає мету і завдання дисципліни, регламентує її структуру і зміст, послідовність, розподіл навчального часу, який за видами занять наведено в таблиці 2.

2. Розподіл часу за видами занять з дисципліни "гідрорадіобіолологія"

2.1 Загальні методичні рекомендації щодо організації самостійної роботи

Самостійна робота здійснюється у різних формах і складається з:

• роботи з підручниками, навчальними посібниками, конспектами лекцій та джерелами наукової літератури;

• вивченні та конспектуванні спеціальної літератури;

• виконання індивідуальних розрахункових завдань;

• реферування тем, які вивчаються;

• підготовки доповідей на науково-студентські олімпіади та конференції;

• опублікування результатів наукових досліджень та творчих осмислень у вигляді статей, есе та тез наукової доповіді.

Важливим елементом самостійної роботи є підготовка та захист рефератів, що сприяє розвитку здібностей до аналізу та узагальнення науково-технічної інформації. В процесі самостійної роботи студент може використовувати окрім літературних джерел, які наведено у рекомендаціях, інші джерела науково-технічної інформації, що безумовно надасть значущості виконаній роботі і краще розкриє творчі можливості її виконавця.

Форми контролю СРС:

• опитування на лабораторно-практичних заняттях та індивідуальних консультаціях;

• реферати, з можливим наданням схем та малюнків;

• тестування (письмово);

• залік.

2.2 Класифікація самостійної роботи студентів

Самостійна робота студентів за курсами дисциплін, які передбачено програмою може проявлятись як у теоретичному, так і практичному видах діяльності, а також під впливом викладача у різних формах навчання – у підготовці наукових повідомлень та публікацій, виступи та діяльність у наукових гуртках, виступи на конференціях, участь у конкурсах, олімпіадах, вікторинах, виготовлення технічних засобів навчання, що простежується на нижче наведеній схемі, мал.1.

Самостійна робота студента

За видами діяльності для набуття знань

За проявом у формах навчання

Малюнок 1. Класифікація самостійної роботи студентів

2.3 Види, зміст, порядок і вимоги до виконання індивідуальних завдань.

Мета індивідуальної роботи полягає у можливості поглибленого вивчення студентами окремих питань дисципліни. Індивідуальні завдання з окремої дисципліни (реферати, розрахункові, графічні, курсові роботи) видаються студентам у терміни, передбачені вищим навчальним закладом.

Залежно від рівня сформованості у студента дослідницьких умінь, викладач може запропонувати написання реферату, науково - критичної статті, есе, рецензії, анотації, тез, а також виконання завдання на дослідження генезису розвитку певного явища.

Кожне індивідуальне завдання повинне містити окремий випадок пошуку чи способу вирішення, ставити перед студентами вимогу виявити певний ступінь інтелектуальної активності й самостійності. Знання та пізнавальний досвід, здобуті в ході виконання індивідуального завдання, набувають дієвого характеру, що є запорукою зростання пізнавальної активності студента. Студент поступово адаптується до самостійної роботи, яка містить і частку кінцевої мети вивчення дисципліни.

Індивідуальні завдання з дисципліни видаються студентам на початку семестру й виконуються ними самостійно, супроводжуючись консультуванням викладача.

2.4 Реферати

За період навчання у вищому навчальному закладі студент повинен опанувати різними видами наукової праці як за рівнем складності, так і за змістом викладеного матеріалу.

Найпростіша форма - реферат (від лат. refero - повідомляю) - це письмовий огляд наукових та інших джерел з обраної теми або стислий виклад у письмовому вигляді змісту наукової праці. Важливо зазначити, що у рефераті необхідно не лише висвітлити відповідну наукову інформацію, а й показати своє ставлення до неї.

Реферат демонструє ерудицію дослідника, його вміння самостійно аналізувати, систематизувати, класифікувати й узагальнювати суттєву наукову Інформацію. Реферат може містити аналіз і критику відповідних наукових теорій.

Розрізняють інформативні й розширені (або зведені) реферати.

Інформативний реферат найповніше розкриває зміст документа, містить основні фактичні та теоретичні відомості. В такому рефераті мають бути зазначені: предмет дослідження і мета роботи; наведені основні результати дослідження; викладені дані про метод і умови дослідження; визначені пропозиції автора щодо застосування результатів; наведені основні характеристики нових технологічних процесів, технічних виробів, нова інформація про відомі явища, предмети та ін. Інформаційний реферат розміщують у первинних (книги, журнали, збірники наукових праць, звіти про науково-дослідну роботу та ін.) і у вторинних (реферативні журнали і збірники, інформаційні карти та ін.) документах.

Розширений, або зведений (багатоджерельний, оглядовий), реферат містить відомості про певну кількість опублікованих і неопублікованих документів з однієї теми, викладені у вигляді зв'язного тексту.

Для більш повного розуміння змісту окремих етапів реферування і вимог до інформативного реферату, розглянемо етапи реферування наукової статті й основні вимоги до її реферату.

Реферування наукової статті повинно здійснюватись у три етапи.

Перший етап - це опрацювання наукової статті. Слід, насамперед, уважно її прочитати, виділяючи ключові моменти та принципові положення. На цьому етапі виділяють також довідково-інформаційний апарат, зазначаючи автора, назву праці, назву періодичного видання або наукового збірника, де міститься стаття, номер або том; місце видання (не для періодичних видань); рік та відповідні сторінки.

Другий етап - аналітичний - складання плану реферування статті за основними змістовими блоками. План повинен включати всі основні складові статті: вступ, постановку проблеми, засоби реалізації, саме дослідження, висновки. На цьому етапі формується чітке уявлення про схему документа.

Третій етап – синтезуючий, на якому слід зосередитися, наповнюючи складений на попередньому етапі план характерними методиками та аргументацією. Методика дослідження проблеми розкриває характер дослідження з точки зору концептуальних засад і базових принципів, а також рівень новизни дослідження. Аргументація є ілюстративною або наочною системою доказів чи спростуванням тієї або іншої тези (думки). Особливу увагу слід звертати на висновки, які подають у кінці реферату. Висновки мають бути стислим викладом положень прореферованої статті.

Основні вимоги до реферату наукової статті:

• повнота відображення змісту статті;

• відповідність основних тез і положень, зроблених реферуючим, змістові статті;

• визначення методики, яку автор обраної для реферування статті використовує, щоб розв'язати проблему;

• відповідність висновків автора поставленим завданням (чи досягнуто мети дослідження).

Процес написання студентом розширеного реферату включає наступні етапи:

1. Вибір теми.

2. Складання плану.

3. Вивчення спеціальної літератури за темою реферату.

4. Добір і вивчення додаткових джерел інформації з обраної теми.

5. Добір практичного та статистичного матеріалу.

6. Обробка зібраного матеріалу.

7. Безпосереднє написання тексту реферату.

8. Оформлення списку джерел інформації (бібліографічний покажчик).

9. Підготовка доповіді до захисту реферату.

Тему реферату студент вибирає у відповідності до наведеного в методичних рекомендаціях переліку, або ж обирає її самостійно, відповідно власного рівня підготовленості та здібностей з метою подальшого використання реферату для написання курсових та підсумкових кваліфікаційних робіт. Бажано, щоб теми рефератів не повторювались у межах однієї групи студентів. Вибір теми реферату студент повинен узгоджувати з викладачем.

Структура розширеного реферату має такий вигляд:

ВСТУП

1. Історія та теорія питання.

2. Вирішення проблеми в сучасних умовах.

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

У вступі обґрунтовуються актуальність теми, її особливості, значущість з огляду на соціальні потреби суспільства та розвиток конкретної галузі науки або практичної діяльності.

У розділі 1 наводяться основні теоретичні, експериментальні дослідження з теми, зазначається, хто з учених минулого вивчав дану проблему, які ідеї висловлював. Визначаються сутність (основний зміст) проблеми, основні чинники (фактори, обставини), що зумовлюють розвиток явища або процесу, який вивчається. Наводиться перелік основних змістових аспектів проблеми, які розглядалися вченими. Визначаються недостатньо досліджені питання, з'ясовуються причини їх слабкої розробленості.

У розділі 2 дається поглиблений аналіз сучасного стану процесу або явища, тлумачення основних поглядів і позицій щодо проблеми. Особлива увага приділяється виявленню нових ідей та гіпотез, експериментальним даним, новим методикам, оригінальним підходам до вивчення проблеми. У цьому розділі подається аналіз практики. Висловлюються власні думки щодо перспектив розвитку проблеми.

У висновках подаються узагальнені умовиводи, ідеї, думки, оцінки, пропозиції студента.

До списку літературних джерел включають публікації переважно останніх 5—10 років. Особливу цінність мають роботи останнього року.

У додатках наводяться формули, таблиці, схеми, якщо вони суттєво полегшують розуміння роботи.

У методичних рекомендаціях щодо написання реферату (якщо в них є необхідність) викладач повинен вказати джерела інформації, які можна використовувати під час виконання цього індивідуального завдання. Однак, написання розширеного реферату передбачає і самостійний пошук інформації. Додатковими джерелами інформації, насамперед, мають бути закони та постанови Уряду, статті у фахових виданнях та ін.

Студент може отримати консультацію у викладача з таких питань щодо написання розширеного реферату:

• вибір теми реферату;

• добір джерел інформації та статистичного матеріалу за темою реферату;

• визначення структури основної частини реферату;

• роз'яснення незрозумілого матеріалу з обраної теми;

• підготовка доповіді до захисту реферату.

Будь-який реферат слід розпочинати з викладу сутності проблеми. Найважливіші думки мають бути висловлені на початку реферату незалежно від того, де вони були висловлені у першоджерелі. Реферати розглядаються не як заміна першоджерела, а як змістовний виклад основних ідей автора.

На заключному етапі реферування звертають увагу на стиль і мову написаного.

Виклад матеріалу в рефераті має бути коротким і стислим. Слід використовувати синтаксичні конструкції, властиві мові наукових і технічних документів, уникати складних граматичних зворотів. У рефераті слід використовувати стандартизовану термінологію, уникати незвичних термінів" і символів або пояснювати їх при першому згадуванні в тексті. Терміни, окреІіі слова і словосполучення можна замінювати абревіатурами і загально прийнятими текстовими скороченнями, значення яких зрозуміле з контексту.

Вимоги до оформлення реферату:

Мова реферату - українська.

Обсяг реферату визначається специфікою теми і змістом документів, кількістю відомостей, їх науковою цінністю або практичним значенням. Він коливається від 500— 2500 знаків (інформативний реферат) до 20—24 сторінок комп'ютерного набору (розширений реферат).

Реферат виконується у вигляді рукопису (почерк має бути розбірливим) або ж машинописним (на друкарській машинці) чи машинним способом. В останньому випадку слід дотримуватись наступних вимог: набір у редакторі Microsoft Word ( шрифт Times New Roman, набір 14-й кегль, 1,5 інтервал) на сторінці А-4 з полями: з лівого боку, зверху і знизу - не менше 20 мм, з правого - не менше 10 мм. Сторінки повинні бути пронумерованими. Форму титульного аркуша реферату наведено в додатку А.

2.5 Есе

Есе (фр. essai - спроба, намір, начерк) — невеликий за обсягом прозовий твір, в межах 1–3 друкованих сторінок, що має довільну композицію, висвітлює індивідуальні думки та висловлення щодо конкретного питання і не претендує на вичерпне й визначальне тлумачення теми.

Характерними ознаками есе є логічний виклад, що наближає його певною мірою до наукової літератури. Як правило, есе повинно виражати нову, суб'єктивну думку про проблему, що вивчається і носить філософський або науково-популярний характер.

Самостійне опрацювання певних тем, які передбачено програмою самостійної роботи наведено у таблиці 3.

3. Програма самостійної роботи за навчальною програмою дисципліни "гідрорадіобіологія"

3. Навчально-методичне забезпечення

У відповідності до тематичного плану дисципліни студентам для самостійного опрацювання пропонуються нижче наведені теми з основними питаннями, на яких необхідно зосередити увагу при виконання роботи.

Тема 1. Джерела природних та штучних радіоактивних речовин на землі.

Мета самостійної роботи. Розширення знань та уявлень про джерела іонізуючого випромінювання та радіоактивні речовини, які впливають на загальний радіаційний фон у навколишньому середовищі.

План:

1. Природні радіоактивні ізотопи земного походження.

2. Космогенні природні ізотопи. Сонячне та галактичне випромінювання. Вторинне космічне випромінювання.

3. Природний радіаційний фон та його складові.

4. Основні джерела штучних радіоактивних речовин та умови їх утворення.

Ключові слова та визначення:

- фактор довкілля, природні та штучні ізотопи, період напіврозпаду, радіоактивні родини, дочірні елементи, тип випромінювання, радон, уран, торій, радій, торон, калій, концентрація радіоізотопу, стратосфера, атмосфера, космогенні природні радіоізотопи, ізотопи вуглецю, питома активність, гідросфера, літосфера, нейтрони космічного випромінювання, ізотопи водню, галактичне космічне випромінювання, сонячний вітер, вторинне космічне випромінювання, тропосфера, П-мезони, мюони, фотонна компонента вторинного космічного випромінювання, м’яка компонента вторинного космічного випромінювання, жорстка компонента вторинного космічного випромінювання, широтний ефект, природна радіоактивність, радіоактивність живих організмів, сумарна доза опромінення, радіоактивність повітря, джерела штучних радіоактивних речовин, ядерна реакція, етапи ядерної реакції, види ядерних реакцій: реакції активації, реакції поділу, реакції синтезу, криптон, стронцій, рутеній, йод, цезій, барій, церій, плутоній, ядерне паливо, ядерний паливний цикл відкритий і закритий, тепловидільний елемент (твел), рентгенівська трубка, бетатрон, радіонуклідна сканографія, побутові джерела іонізуючих випромінювань та ін.

Тема 2. Загальна характеристика деяких природних та штучних радіоізотопів здатних впливати на ступінь забрудненості радіонуклідами навколишнього середовища.

Мета самостійної роботи. Поглиблення та узагальнення знань щодо природних та штучних ізотопів та формування об’єктивних уявлень про міграційні процеси радіонуклідів в організмі та навколишньому середовищі.

План:

1. Загальна характеристика радіоізотопів природної радіоактивності води та грунту.

2. Загальна характеристика радіоізотопів, які утворюються при ядерному і термоядерному процесах.

3. Основні закономірності надходження і розподілення радіонуклидів у водному середовищі та участь у цьому процесі гідробіонтів.

Ключові слова і визначення:

- три групи природньо-радіоактивних ізотопів літосфери і гідросфери, радіоактивність грунтів на земній кулі, води, рослин; вуглець-14 - фізичні характеристики, активність у біосфері, ядерна зброя, обмін речовин; тритій - фізичні характеристики, значення для біосфери, гідросфери, вміст; калій - 40 розповсюдження, фізичні характеристики, вміст, значення; фізична, екологічна, радіотоксикологічна характеристики рубідію, торію, урану, радію, групи радіонуклидів в залежності від періоду напіврозпаду; найбільш біологічно значимі елементи, коли і як утворюються; стронцій, цезій, коефіцієнт дискримінації, стронцієві і цезієві одиниці, нейтронна бомба, наведена радіоактивність, потрапляння, розчинення, подальша міграція у водному середовищі, накопичення у мулі, фітопланктон, зоопланктон, спробні зони водоймищ, водні тварини, рослини, ланцюги живлення, санітарно-гігієнічна оцінка.

Тема 3. Біологічна дія інкорпорованих радіоактивних речовин.

Мета самостійної роботи. Сформувати науково обґрунтовані уявлення про механізм інкорпорування радіонуклідів в організмі рослин та тварин, закономірності обміну та накопичення певних радіонуклідів, а також принципи дозиметрії інкорпорованих радіоактивних речовин.

План:

1. Особливості дії інкорпорованих радіоактивних частинок.

2. Дія інкорпорованих радіоактивних речовин на організм рослин та тварин, гарячі частини.

3. Дозиметрія випромінювань інкорпорованих об’єктів випромінювання. Прогнозування надходження радіоактивних речовин у рослинну та тваринну продукцію.

Ключові слова та визначення:

- інкорпоровані радіоактивні частинки, - та - випромінювачі, радіочутливі рослини, аномалії, міграційні ланцюжки, осередки опромінення в організмі, остеотропні радіонукліди, гарячі частинки, флоральний захват, дозиметрія, радіоактивні аерозолі, радіоактивні опади, коефіцієнт накопичення радіонуклідів, метод проростків, технології зменшення нагромадження радіонуклідів у рослинній та тваринній продукції та ін.

Тема 4. Вплив іонізуючого випромінювання на життєво важливі структури організмів та на хімічні сполуки, які їх утворюють.

Мета самостійної роботи. Формування системи знань та уявлень про радіаційно-хімічні процеси, які відбуваються при ураженнях життєво важливих структур і хімічних сполук в живих організмах іонізуючим випромінюванням.

План:

1. Радіаційно-хімічні перетворення води, нуклеїнових кислот (ДНК та РНК), хімічні та структурні утворення, які при цьому виникають.

2. Дія іонізуючого випромінювання на клітинні мембрани, а також на структури які містять амінокислоти, білки пептиди, ліпіди, вуглеводні сполуки та іони металів.

3. Процеси, які відбувають в окремих системах метаболізму при іонізуючому опроміненні організму.

4. Сучасні уявлення та гіпотези, які пояснюють більш детально біологічну дію іонізуючих випромінювань на живі організми та їх макро- та мікроструктури.

Ключові слова та визначення:

- біологічна дія іонізуючих випромінювань, пряма і непряма дія, біологічні системи, макромолекула, теорія мішені, ДНК – мембранний комплекс, гаплоїдні та диплоїдні клітини, радіаційно-хімічні процеси, радіоліз, молекули-мішені, високореакційні гідроксильні радикали, гідратований електрон, вільні радикали, перекиси, кисень, окисники, продукти гідролізу, іонний та енергетичний вихід реакцій, радіаційно-хімічний вихід, нуклеїнові кислоти, однониткові та двониткові розриви молекули ДНК, метаболіти, клітинні мембрани, проникненість мембран, органоїди клітини, радіотоксини, амінокислоти, білки, пептиди, ферменти, денатурація білків, ліпіди, фосфоліпіди, жирні кислоти, полімери, іони металів, солі металів, метаболізм, синтез, процеси транскрипції, процеси трансляції, дихання клітин, мінеральний обмін, гіпотеза радіотоксинів, радіотоксини, структурно-метаболічна гіпотеза, механізм розвитку радіаційного ураження та ін.

Тема 5. Модифікація радіаційних уражень рослинних і тваринних організмів.

Мета самостійної роботи. Формування та узагальнення знань про шляхи і можливості впливу на радіаційне враження організму. Вивчення відповідних засобів антирадіаційного захисту та сучасних досягнень у цій галузі.

План:

1. Визначення біологічного протирадіаційного захисту.

2. Основні класи речовин, що мають радіозахисні властивості.

3. Механізм дії хімічних та біологічних сполук, що мають радіозахисні властивості.

4. Фактор зміни дози для окремих сполук з радіопротекторною дією.

5. Поняття про радіоблокатори, радіодекарпоратори, ентеросорбенти.

Ключові слова та визначення:.

• визначення поняття модифікації радіаційних уражень, біологічного захисту, фізичні протипроменеві фактори, газовий склад атмосфери, температура, вологість, освітленість і якість світла; класифікація радіопротекторів, вимоги до них, сульфгідрильні сполуки, біогенні аміни, відновники, солі металів, інгібітори метаболізму, природні метаболіти, поживні речовини, радіопротектори пролоктованої дії; механізм дії хімічних сполук, механізм дії біологічних речовин, механізм дії радіоблокаторів, радіодекарпораторів, ентеросорбентів; фактор зміни дози, визначення, історична справка; радіоблокатори, визначення, дія на етапі біосфера-грунт-рослина, кислі грунти і рухомість радіонуклидів, вапнування, гіпсування грунтів, використання гною, компосту, торфу, використання калійних і фосфорних добрив, збагачення раціонів по калію, кальцію; радіодекарпоратори-ентеросорбенти, комплексони, антоціан, чай, морква та ін.

Тема 6. Основні закономірності міграції радіоактивних речовин у навколишньому середовищі.

Мета самостійної роботи. Розширення знань та формування уявлень про шляхи міграції радіоізотопів в об’єктах навколишнього середовища та живих організмах.

План:

1. Потрапляння радіонуклидів у атмосферу та опадання на грунтово-рослинний покрив та водну поверхню землі.

2. Взаємодія радіонуклидів з грунтом і водою.

3. Схеми міграції радіонуклидів по біологічним ланцюгам за участю об'єктів аквакультури та гідробіонтів.

4. Надходження радіонуклидів у сільськогосподарські та водні рослини, фіто- і зоопланктон.

5. Надходження, розподілення та виділення радіонуклидів у організмах сільськогосподарських тварин та гідробіонтів.

Ключові слова та визначення:.

• основні причини потрапляння радіонуклидів у навколишнє середовище, ядерний та термоядерний вибухи, техногенні катастрофи. Загальні закономірності міграції, біологічні ланки, схеми потрапляння радіонуклидів до організму людини; локальні, тропосферні, стратосферні викиди, горизонтальна, вертикальна міграції, водна міграція, дифузія, утворення різних сполук; фізико-хімічні властивості грунту, хімічні властивості ізотопу, поглинаюча здатність, механічне, біологічне, фізичне, хімічне поглинання. Взаємодія з водою; схема потрапляння радіонуклидів у рослини, позакореневий шлях, затримка ізотопів поверхнею рослин, два періоди напівзагублення ізотопів, кореневе потрапляння; вплив кількості гумусу, водний режим, концентрація радіонуклідів; стронцієві і цезієві одиниці; шляхи потрапляння у організм тварин, схема розподілу ізотопів в організмі тварин, типи розподілу, прогнозування накопичення, шляхи виведення, ефективний період напіввиведення.

Тема 7. Первинні технології очищення продукції рослинництва та тваринництва від радіоактивних речовин та радіаційно-біологічні технології в тваринництві.

Мета самостійної роботи. Формування знань щодо сучасних технічних можливостей зменшення кількості радіоактивних речовин у рослинній та тваринній продукції і раціонального її використання.

План:

1. Переробка продукції рослинництва та тваринництва.

2. Організаційні та технологічні заходи щодо ведення сільськогосподарського виробництва в умовах радіоактивного забруднення.

3. Використання радіаційно-біологічних технологій у тваринницькій галузі.

Ключові слова та визначення:

- дезактивація, мінералізовані плівки та оболонки, технологія, побічні продукти, пірофосфат, кулінарна обробка, агропромислове виробництво, радіонукліди, зони поділу, радіозахисні заходи, стимулюючі випромінювання, статева стерилізація, консервування кормів, целюлозовмісні корми, радуризація, герметичне консервування, знезараження матеріальних об’єктів від мікроорганізмів та шкідників, стічні води та ін.

Тема 8. Радіотоксикологічна характеристика найбільш важливих для біосфери ізотопів штучної радіоактивності.

Мета самостійної роботи. Поглиблення знань щодо механізму токсичної дії радіонуклідів на живі організми та специфічного їх впливу в залежності від походження і фізичних характеристик.

План:

1. Поняття про предмет та завдання радіотоксикології.

2. Фактори що зумовлюють токсичність радіонуклидів.

3. Радіотоксикологічна характеристика "молодих" продуктів розпаду: - ізотопів йоду, полонію, цезію тощо.

4. Радіотоксикологічна характеристика ізотопів стронцію.

5. Радіотоксикологічна характеристика цезію-137.

Ключові слова та визначення:.

• предмет радіотоксикології, завдання; положення радіонукліда у таблиці Менделєєва, тип розпаду, схема, енергія випромінювання, період напіврозпаду, міграційна здатність, розчинність у воді, схема потрапляння до організму, проникнення через легені, систему травлення, поверхню тіла; тип розподілення: рівномірний, остеотропний, тіреотропний, печінковий, нирковий; період напіввиділення з організму, шляхи виділення; ізотопи йоду, полонію, свинцю, цезію; странцію; механізм потрапляння до організму, всмоктування у шлунково-кишковому тракті, критичний орган, розповсюдження у організмі, радіотоксикологічні характеристики, патоморфологічні зміни органів, період напіввиведення, перехід у тваринницьку продукцію, характеристика "йодної небезпеки", допустимі норми надходження, профілактика; "гарячі плями" стронцію, накопичення різними видами тварин, радіотоксикологічна характеристика, зміни у шлунково-кишковому тракті, кістках, профілактика та ін.

4. Критерії оцінювання знань і вмінь

Ефективність самостійної роботи студентів багато в чому залежить від ясності критеріїв оцінки. По-перше, оцінка повинна чітко відображати зв'язок витрат зусиль з отриманим результатом. По-друге, вона має носити порівняльний характер.

Рівень знань і вмінь студентів за традиційної системи оцінювання визначається за допомогою таких критеріїв:

Оцінка «відмінно» — студент дає обгрунтовані, теоретично правильні відповіді на запитання; демонструє знання матеріалу підручників, посібників, періодичних видань; викладає матеріал з логічною послідовністю, робить узагальнення й висновки; укладається у визначений строк; грамотно й акуратно оформляє виконання завдання; був присутній на лекціях, має конспект.

Оцінка «добре» — коли студент володіє знанням матеріалу завдання на рівні попередніх вимог, але ним допущені незначні помилки у формулюванні термінів, категорій, розрахунків; коли з допомогою викладача студент швидко орієнтується та знаходить правильні відповіді. Присутність на лекціях і практичному занятті обов'язкова.

Оцінка «задовільно» — студент дає неправильну відповідь на одне запитання; допускає грубі помилки в розрахунках і тільки за допомогою викладача може виправити допущені помилки. При цьому враховується наявність конспекту з конкретної лекції теми, самостійність виконання завдання.

Оцінка «незадовільно» — студент дає неправильні відповіді на 2—З запитання, допускає грубі помилки в розрахунках, не може їх виправити, не має конспекту лекції, виконує практичне завдання або контрольну роботу не в строк, а також у тому випадку, коли студент ухиляється від виконання завдання без поважної причини, не був присутній на лекції і не має конспекту. Незадовільна оцінка може мати два рівня відповідно дійсним знанням та напрацюванням студента – Fx та F, що потребує певної подальшої роботи з боку студента під керівництвом викладача.

FX означає: "незадовільно" - необхідно виконати певну додаткову роботу для успішного складання;

F означає: "незадовільно" - необхідна значна подальша робота.

За кредитно-модульної системи організації навчального процесу оцінка знань з окремої навчальної дисципліни чи змістового модуля проводиться відповідно до системи ECTS (табл. 4).

5. Оцінка рівня знань студентів за системою ects

Самостійна робота студентів є складовою та обов'язковою частиною змістових модулів дисциплін і є часткою 100- бальної оцінки знань.

Визначення кількості балів за певний вид навчального навантаження або виконання певного виду самостійної роботи, які є складовою частиною змістового модуля (дисципліни), пропонується відповідною кафедрою, залежно від видів навчального навантаження конкретної дисципліни.

Під час вивчення конкретної дисципліни застосовується поточний, проміжний (модульний) і підсумковий контроль знань. Усі ці види контролю взаємопов'язані й організуються так, щоб стимулювати ефективну самостійну роботу студентів протягом семестру та забезпечити об'єктивне оцінювання рівня їхніх знань й вмінь.

Поточний контроль здійснюється під час навчальних занять, у процесі розгляду й оцінювання виконаних завдань (розв'язування задач, написання рефератів тощо), спілкування викладача зі студентом на індивідуальних консультаціях. Основними формами поточного контролю є обговорення актуальних питань дисципліни на практичних заняттях (виступи студентів), аналіз ситуацій, виконання домашніх завдань (наприклад, розв'язування задач), експрес-тестування (протягом 10-15 хв.). Викладач може дещо змінювати зміст задач і формулювання тестів для поточного контролю, але вони не повинні відрізнятися за суттю, від тих, які обов'язково мають бути представлені в комп'ютерному варіанті на кафедрах або знаходитися в комп'ютерній мережі університету, що дозволяє студенту здійснювати самоконтроль знань і вмінь.

Проміжний контроль здійснюється у формі контрольних робіт за окремими частинами (модулями) дисципліни. Дисципліну потрібно поділити на окремі частини (модулі):

I частина (модуль) - теми (вказати номери тем відповідно до тематичного плану),

II частина (модуль) - теми (вказати номери тем відповідно до тематичного плану).

Згідно із зазначеним поділом дисципліни, проводяться контрольні роботи протягом двох академічних годин кожна (80 хв.) за кожним модулем.

Написання контрольної роботи є обов'язковим для кожного студента. Зміст контрольних робіт на кожний семестр визначається керівником дисципліни й викладачем, що проводить практичні заняття. Завдання для контрольних комплектуються із запитань і подібних задач відповідних тем.

Підсумковий (семестровий) контроль із дисципліни проводиться після закінчення її вивчення у формі письмового іспиту.

Студент допускається до іспиту, якщо він виконав усі обов'язкові роботи й завдання з дисципліни протягом семестру. Перелік таких робіт і завдань доводиться до відома студентів на початку семестру (активна участь у семінарських та практичних заняттях, розв'язування задач і аналіз ситуацій, виконання контрольних робіт, індивідуальних завдань, підготовка рефератів, виступи з доповідями на конференціях та ін.). Своєчасність і якість їх виконання з'ясовуються в процесі поточного контролю.

Іспитове завдання складається з однакових за складністю питань теоретичного та практичного характеру, що комплексно охоплюють увесь матеріал дисципліни згідно з навчальною програмою. За формою та змістом зазначені питання поділяються на два блоки. Перший блок іспитового завдання містить теоретичні питання, другий блок^:— практичні завдання.

На теоретичні питання дається змістовна письмова відповідь. Практичні завдання потрібно виконати з наведенням формул, належними стислими поясненнями проведених розрахунків тощо.

Слід лише зауважити, що до іспитових завдань входять задачі невеликої (середньої) складності - враховується обмежений час на їх розв'язання.

РЕЗЮМЕ

Таким чином, методичні пошуки педагогів у розв'язанні проблеми самостійної навчальної діяльності студентів мають бути спрямовані на:

• удосконалення методики організації самостійної навчальної діяльності;

• створення системи аудиторної і позааудиторної навчальної роботи;

• удосконалення методик самостійного виконання лабораторних і практичних робіт, дослідницької і пошукової діяльності студентів, методів і прийомів усної та письмової самостійної роботи;

• створення системи дидактичного забезпечення самостійної навчальної діяльності студентів;

• удосконалення технології самоаналізу та контролю засвоєння знань, умінь і навичок, здобутих студентами самостійно.

Оформлення титульного аркуша самостійної роботи здійснюється за зразками, які наведено нижче, додаток 1 і 2.

Додаток 1

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра _________________________

Реферат

з дисципліни _______________________________

(назва дисципліни)

на тему: «__________________________________»

Виконав: студент ____ курсу_____ групи

__________________________ факультет

Науковий керівник:__________________

(наукове звання, І.І.Б.)

Херсон – 200__

Додаток 2

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра _________________________

Контрольна робота

з дисципліни _______________________________

(назва дисципліни)

Варіант ____

Виконав: студент ____ курсу_____ групи

__________________________ факультет

Науковий керівник:__________________

(наукове звання, І.І.Б.)

Херсон – 200__

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

1. Г.Г. Воккен. Радиобиология. Уч. пос. для вет. Инст.-в и ф-в. «Высшая школа». М. – 1967. 232 с.

2. Основы сельскохозяйственной радиологии /Б.С.Пристер, Н.А.Лощилов, О.Ф.Немец, В.А.Поярков. – 2-е изд. перер. и доп. – К.: Урожай, 1991. – 472.

3. Ярмоненко С.П. Радиобиология человека и животных: Учеб. для биолог. спец. ВУЗов. – 3-е изд. пер. и доп. – М.: Высшая школа, 1988. - 424 с.

4. Радиобиология / А.Д.Белов, В.А.Киршин, Н.П.Лысенко, В.В.Пак и др.; Под ред. А.Д.Белова. – М.: Колос, 1999. – 384 с.

5. Белов А.Д., Киршин В.А. Ветеринарная радиобиология. – М.: Агропромиздат, 1987. – 287 с.

6. Сільськогосподарська радіобіологія./І.М. Гудков, М.М.Віннічук. Навч. пос. для агр. ВНЗ. – Житомир: ДАУ, 2003. – 472 с.

7. Гродзинський Д.М. Радіобіологія. – К.:Либідь, 2000. – 448 с.

8. Гудков И.Н. Основы общей и сельскохозяйственной радиобиологии. – К.: Изд-во УСХА, 1991. – 327 с.

9. Гудков І.М., Ткаченко Г.М. Основи сільськогосподарської радіобіології і радіоекології. – К.: Вища шк.., 1993. – 262 с.

10. Гудков И.Н., Ткаченко Г.М., Кицно В.Е. Практикум по сельскохозяйственной радиобиологии. – К.: Изд-во УСХА, 1992. – 207 с.

11. Гудков І.М., Вінничук М.М. Сільськогосподарська радіобіологія: Навч.посіб. для аграр. вищ.навчальних закладів. – Житомир: ДАУ, 2003. – 472 с.; табл.69. Іл.97. Бібліограф.: 25 назв.

12. Константінов М.П., Журбенко О.А. Радіаційна безпека: Навч. посіб. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2003. – 151 с.

13. Корнеев Н.А., Сироткин А.Н. Основы радиоэкологии сельскохозяйственных животных. – М.: Энергоатомиздат, 1984. – 208 с.

14. Кутлахмедов Ю.О., Кородін В.І., Кальтовер В.К. Радіоекологія: За ред. В.П. Зотова. – К.: Вища шк., 2003. – 319 с.

15. Школьний А.К. Радіоекологія: Навч.-метод.посіб. для самостійного вивчення дисципліни. – Івано-Франківськ: Галицька академія, 2005. – 208 с.

16. Кіцно В.О., Поліщук С.В., Гудков І.М. Основи радіобіології та токсикології: Навч. посіб. – К.: «Хай-Тек Прес», 2008. – 320 с.