Особливості пересування по розчленованій місцевості

Долаючи лісові завали, що утворилися внаслідок буреломів і вітровалів, необхідно постійно намічати шлях на якомога більшу відстань, щоб не потрапити в пастку. Можна пересуватись по товстих повалених стовбурах дерев постійно контролюючи напрямок руху і запобігаючи ушкодженню сучками та гілками.

На крутих трав'янистих схилах, особливо гірських, часто виникають серйозні труднощі - слизька трава, виходи ґрунтових вод, хитке каміння. Перш ніж розпочати підйом або спуск, необхідно заздалегідь намітити маршрут. Слід уникати трав'янистих схилів над крутими і прямовисними скелями.

Виходити на круті мокрі схили взагалі не варто. Пересуватись ними можна лише у крайньому разі, забезпечивши самостраховку або зовнішню страховку. Слід обирати такий шлях, де підйом чи спуск проходить по вибоїнах або стежках, протоптаних тваринами, що розташовані одна під одною і обминають перешкоди.

Піднімаючись по трав'яному схилу, ноги ставлять на всю ступню, щоб посилити зчеплення з поверхнею землі Якщо кут нахилу перевищує 10°, носки розвертають назовні "ялинкою". Рухаючись поперек схилу (траверс, ноги ставлять усією підошвою поперек схилу таким чином, щоб ступня "внутрішньої" відносно схилу ноги була повернута трохи вгору, а ступня "зовнішньої" - трохи вниз. Спускаючись пологим схилом носки розвертають трохи до середини - "клишаво". А на дуже крутих спусках іноді доводиться ступати як сходинками - повернувшись до схилу боком, ступні ставлять поперек схилу і страхуються за допомогою альпенштока

(рис. 8

На схилах крутизною 25-30° піднімаються і спускаються короткими зигзагами ("серпантином"). Швидко стримати ковзання на схилі можна таким чином: трохи присівши, упертись вістрям альпенштока у схил позаду себе і налягти рукою, ближчою до схилу, на древко. Йдучи схилом, не треба до нього притулятись - це створює додатковий кут для ковзання.

Для проходження маршруту в умовах засніжених схилів найбільш придатними є штормовий костюм, взуття на профільованій підошві, брезентові рукавиці, темні захисні окуляри.

Навіть незначні снігові схили і фірнові поля можуть бути небезпечними. Часто на них зустрічаються нагромадження каміння, яке іноді видно з-під снігу. Не маючи засобів для затримання на схилах і необхідної страховки, в разі падіння вниз зі схилу, можна отримати серйозні ушкодження, тому на сніговий схил не можна виходити без альпенштока.

Рухаючись схилом, вкритим м'яким снігом, легким натиском підошви поступово витоптують східці, намагаючись їх не зруйнувати. Якщо схил вкритий сніговим настом, приступки вибивають носком черевика, ущільнюючи сніг. У фірні східці також вибивають рантом черевика, вістрям альпенштока, льодорубом тощо.

При пересуванні засніженим схилом наявні дві точки опори, а на дуже крутих схилах і в глибокому снігу за допомогою альпенштока, необхідно створити третю точку опори. Рухаючись схилом, необхідно підтримувати корпус у вертикальному положенні, що дозволяє не зруйнувати приступки. Всі учасники походу просуваються слід у слід. Ведучому групи знаходять заміну в інтервалі 5-7 хв., що забезпечує оптимальний режим руху і витрати сил. Увесь час слід пам'ятати про лавинну небезпеку, відшукуючи найбільш безпечний шлях.

Сніговими схилами незначної крутизни піднімаються прямо вгору "ялинкою", вибиваючи приступки внутрішніми рантами черевиків. На крутих схилах краще підніматися зигзагами, вибиваючи рантами черевиків паралельні приступки трохи навскіс. Спускатися слід спиною до схилу, роблячи неширокі кроки і приминаючи сніг підборами. Виходити на твердий фірн і льодові схили без спеціальної підготовки, спорядження і страховки забороняється.

Правила руху на пологих скельних ділянках є аналогічними правилам пересування трав'янистими схилами. При цьому слід враховувати особливості підстилаючої поверхні. Підніматись на круті, і особливо прямовисні, скелі не рекомендується без спеціального спорядження відповідної підготовки. Легковажне ставлення до цих питань є дуже небезпечним і може призвести до тяжких наслідків.

Слід пам'ятати, що підніматися крутими скелястим схилами значно легше, ніж спускатися. Тому навіть в альпіністській практиці для спуску найчастіше користуються мотузки (рис. 9.).

При подоланні скельних ділянок необхідні штормовий костюм, черевики з гумовою профільованою підошвою (або кросівки), брезентові рукавиці (щоб утримати мотузку), а на складних ділянках - захисний пластмасовий шолом (монтажна каска) для захисту від падіння каміння.

Перш ніж підніматися скельними схилами, слід намітити шлях пересування, виявити найбільш складні його ділянки визначити безпечні місця для відпочинку, з урахуванням можливості падіння каміння розробити варіанти обходу небезпечних місць. Під час руху необхідно зберігати вертикальне положення тіла (не треба притулятись до схилу чи відхилятись від нього). Основні м'язові зусилля при подоланні скельних ділянок припадають на ноги і руки, які дозволяють підтримувати тіло в рівновазі, тримаючи опору. Перш ніж спертися рукою чи ногою на виступ, необхідно перевірити його надійність.

Під час пересування слід постійно опиратись на три точки. Перш ніж перенести ногу на наступний виступ, потрібно переконатися, що друга нога і обидві руки мають надійну опору. Просуватися вгору треба поступово, уникаючи ривків, широких кроків (а тим більше стрибків), підтримуючи рівновагу, і берегти сили (рис. 10.).

Підйом по скелі завжди слід супроводжувати зовнішньою страховкою. Більшість спусків здійснюється за допомогою альпіністської мотузки. Найпоширеніші способи спортивний, на карабінах, "дюльфером" (сидячи на мотузці), на гальмівних пристроях.

Подолання таких досить небезпечних перешкод, як тріщини, промоїни, рівчаки, канави, струмки, річки, має свої особливості. В залежності від характеру перешкоди, конкретних умов місцевості, можливостей групи обирається вид переправи: перестрибування, перехід по каміннях, через кладку, вбрід, за допомогою навісної переправи тощо

Пересуванні! по воді. Долання водних перешкод

При підготовці маршруту за картографічними мате-ІІии і в ході опитування місцевих жителів, здійснюється Іння необхідної інформації про всі мости, кладки, бро-к придатність для переправи. Обираючи місце і спосіб ирави, слід брати до уваги ширину і глибину об'єкта, •кгер дна, швидкість течії, наявність місць, зручних для

' <ОВКИ.

І Іеширокі перешкоди (промоїни, рівчаки, канави, струм-южна просто перескочити, в разі необхідності спираю-на альпеншток або жердину.

Переправа по каменях найчастіше практикується на

опиких гірських річках. При цьому важливо, щоб ці ка-

ІІ, які виступають з води, знаходились на відстані кроку

Іевеликого стрибка один від одного і не були надто

.ькими.

Гірські і невеликі рівнинні річки, лісові струмки іноді сходять через кладку, по стовбуру дерева, що пере-• Ідило річку, а також по колоді спеціально перекинутій

Іного берега на другий. Підстраховують таку перепра-

чоручнями, натягнутими з основної мотузки або дов-

жердиною, яку міцно тримають на обох берегах

! И.

Переходити річку в брід зручно в тих місцях, де вона

ІІша - тут, як правило, менша глибина і слабкіша течія.

І|>учне для переправи також русло, розгалужене на окремі

рукави. Полегшує переправу дрібнокам'янисте або піщане

$но. Гірські річки переходять, не роззуваючись.

Долаючи водну перешкоду через брід поодинці, само-(гграховку забезпечують двометровою жердиною, на яку опираються і якою перевіряють глибину перед собою. На річках із швидкою течією переправу здійснюють "шерен-іою". Цей спосіб передбачає одночасний перехід кількох •Іоіб, які просуваються обличчям до протилежного берега, тинявшись за плечі (рис. 11.).

•

112-113

Для переправи над водою (навісна переправа, щ4 лельно натягнені мотузки) необхідно мати спеціальне и»{ рядження і володіти прийомами туристсько-альпіністоь^ техніки і страховки (рис. 12.).

Болота, що утворилися в результаті підтоплення чи п| резволоження низинних ділянок, переходять, переступим! чи або перестрибуючи з купини на купину чи на клати*| твердого фунту, на яких ростуть поодинокі дерева і чаї яр ники. Для самостраховки користуються альпенштоком ;»в довгою жердиною.

юта, що утворилися у результаті заростання стоячих І, являють собою серйозну небезпеку. Під вкритим „:. м хитким поверхневим шаром - сплавиною - знахо-Ьр вода або мул. Такі болота слід обминати, їх можна рінати за гойданням сплавини під ногами. Переходити І болото можна лише в крайньому випадку м'якими •Ними, кроками шириною 4-5 см з довгою жердиною в н, Загрузнувши в трясовині, жердину слід покласти на рій ну і, спираючись на неї, спробувати вибратись на Річне місце або ж чекати на допомогу товаришів.

Особливої уваги вимагає дотримання правил безпеки І водних об'єктів. Ще до початку подорожі необхідно за-•чїти техніку безпеки поведінки на воді, правила, яких

114-115

слід дотримуватися при купанні, відпрацьовувати • | порятунку потопаючих.

Для участі у водних походах необхідно вміти ми,і?| користуватися плавучими засобами, рятувальним ч&4 нанням.

Всі плавучі засоби (човни, байдарки) знаходяться ш

порядженні керівника експедиції, або спеціально прилип

ного відповідального, без дозволу яких користуватись м

нами забороняється (виключаючи випадки, коли неойнц

надання термінової допомоги). І

Плавучі засоби повинні бути обладнані всім необхідні

Безпечність користування ними значною мірою залежиЦ

від надійності лав (банок) для гребців, перед якими помп)

бути міцні упори для ніг. Забороняється використовуйте

для сидіння дошки, покладені на борти. І

Необхідною умовою безпеки є правильне розміщ»^

на човні людей і вантажу, а також маневрування. Сід.иІІ

човен і сходити на берег дозволяється тільки поодинці 1

бороняється стрибати в човен (чи з човна), ставати нот)

на борт. Правильне завантаження досягається, при в|>«и

ванні загальної маси екіпажу, рівномірним розподілом ні

тажу по всій довжині човна та його надійним закріплений

Класти вантаж на лави і борти човна забороняється. Пн|І

кладати вантаж і пересаджуватися з місця на місце до її*

ляється лише біля берега чи після повного пришвартувапіі

На кожному човні призначається старший, виконає

команд якого обов'язкове для всіх. Під час маневрувань

рекомендується для виконання одних і тих самих дій вим

ристовувати однакові команди. Всі роботи на воді викоіп

ються сидячи. При цьому не допускаються різкі рухи.

Не можна користуватися веслом для відштовхуванії човна від берега і при пересуванні по мілководдю. Всі рям вальні засоби повинні зберігатися в доступному місці і (м бути прив'язаними).

Забороняється виходити в плавання під час сильні зливи, при швидкості вітру понад 5 м/сек., а також хвилк ванні, що перевищує 3 бали. Якщо ж непогода застала гр\ пу під час подорожі, треба негайно плисти до берега^ уті муючи човен проти хвиль.

Вр/ аварії на воді необхідно дотримуватись таких

Нщко звільнитись від важких предметів і одягу;

• іідмливати від човна, а, тримаючись за нього, нама-•им> наблизитись до берега;

шп з берега має надійти допомога, не поспішати пли-т до берега, а берегти сили, намагаючись утриматись

• ипнву.

• ризі тривалої стоянки човни витягують на берег і Щіякріплюють. На їх борти навішують м'які кранці, щоб •Йти ушкодженню внаслідок тертя об борт іншого суд-ІШІ його причалювання до пристані.

Ншвання човнами і плавання на судноплавних ділян-

^Нк вимагає певних знань з навігації. Перше і обов'яз-

Нря всіх правило - будь-яке гребне судно (човен,

рІ',-І) не має права перерізати курс самохідного судна.

( І Іалельному курсі човен не повинен підходити близь-

| амохідного судна і заважати його рухові. В цьому

обхідно відреагувати на подані сигнали і залишити

І ер. При зустрічному курсі судна розходяться, як

•тю, лівими бортами.

I Іри проведенні на водних об'єктах гідрометричних іг із застосуванням тросів необхідний додатковий ін-уктаж з техніки безпеки. В цьому випадку для пере-і»»ння човна вздовж троса використовують спеціальні кітрої (петлі, гаки, карабіни), що дозволяє в разі необхід-

II швидко звільнити човен від троса. Забороняється Імивати на човні до троса за течією, якщо її швидкість ювищує 0,3 м/сек.

Необхідно дотримуватись відповідних правил по-

І/н/ш на воді:

м незнайомому місці не стрибати у воду з берега, з круч, мостів, причалів, і особливо вниз головою: у воді можуть знаходитись небезпечні предмети; 'не купатись у місцях із забрудненою водою (нижче скидів стічних вод, водопою худоби тощо); не переоцінювати свої сили і не ризикувати без не­обхідності;

116-117

> не ставити перед собою завдань, що перевершуй! ваші можливості; І

> не запливати на глибокі місця при наявності швидя течії; І

> не влаштовувати ігри на воді, особливо з тими, хто пін ває гірше за вас; І

> ні в якому разі не плавати поблизу гідротехнічних Іігії руд і на судноплавних ділянках водойм; І

> при перших ознаках втоми вийти на берег; І

> не купатись поодинці;

> підпливаючи до мілини не слід поспішати опускати ІшІ на дно: це можна робити тільки тоді, коли ви впевним що вже дісталися мілкого місця;

> ті, хто не вміє плавати, повинні купатися тільки там, і добре відомий рельєф дна, заходячи у воду не глиГма пояса; І

> не відпливати від берега більше як на 70 - 100 м;

> потрапивши у скрутне становище, не втрачати самотій дання, не впадати в паніку;

> при сильній течії слід плисти за течією навскіс, постумщ во наближаючись до берега; І

> заплутавшись у водоростях, не слід робити різких рухіиі звільняючись від них спокійно і поступово; Ц

> не заходити у воду після вживання спиртного, навіть иа| що це лише кухоль пива; ]|

> не купатись відразу після їжі: це можна робити иі| раніше як через 1,5 год.; ||

> не заходити у воду, якщо ви спітніли або змерзли; І]

> не залишатись у воді, якщо вам стало холодно. ЛюдтІІ не досить загартованим не рекомендується купатш яII при температурі води нижче 18°С. Тривалість переГІу І вання у воді залежить також від температури повітри і ] сили вітру: в похмуру вітряну погоду не слід довго пери ' бувати у воді. Після виходу з води треба добре обтер І й ся рушником, розігрітись за допомогою гімнастичнм вправ або бігу.

Пересування транспортними засобами

їй переїздах під час маршруту необхідно турбуватися Ібезпечення і безаварійної роботи транспортних за-

абсолютної безпеки для людей. Усі машини повинні І повному порядку. До керування ними допускаються

що мають необхідну кваліфікацію і досвід, разі найму транспортних засобів в автогосподарствах Ідно пересвідчитись у їх технічній справності в присут-Іідповідального представника даного підприємства, дповідальність за безаварійність роботи автомашини нання правил дорожнього руху покладається на водія

І ЗШИНИ.

>жна автомашина повинна бути забезпечена протипо-

пми засобами. В розпорядженні водія мають бути со-

попата, відро. Ремонтний інструмент перевіряється

І, кожним виїздом на маршрут. Виїзд на маршрут, в по-

Іх умовах, повинен забезпечуватись збільшеним запа-

І.ального і мастила, а в засушливих районах - також

ом води для заправляння радіатора. В пустельних,

их і заболочених районах доцільно використовувати

= /Іашини з двома ведучими мостами.

Пюди у транспорті повинні бути розміщені з максималь->» зручністю. Під час руху автомашини забороняється •Іди й на бортах, стояти в кузові, сідати в машину і зіскаку-чти на ходу, залишати не піднятими борти.

При переправленні автомашин на паромі, при роз'їзді і вузьких гірських дорогах, у дощову погоду чи в ожеледь * крутих схилах у машині може залишатись тільки водій.

При низькій температурі перевезення людей у відкри-м автомашинах може призвести до переохолодження і вмерзання, тому час від часу необхідно робити зупинки, •ІГі люди могли зігрітися.

Всі транспортні засоби повинні бути укомплектовані ікяосуваннями для надійного закріплення вантажу, боч-Іи з пальним і мастилом, водою, а також ящиками для

118-119

інструментів, дрібного інвентарю, спорядження, харчи продуктів тощо. Вантаж у кузові повинен бути розміїциіі рівномірно. Не допускається перевантаження автом;ичц У важких подорожах, особливо у віддалених раимні іноді доводиться користуватись гужовим транспортом і ревезення вантажів на конях, ослах, верблюдах, олеїн І. ін. На коня не слід навантажувати більше 80 кг, на оі.ми оленя - більше 40 кг. Верблюд здатен везти до 250 кі »І тажу.

Використання тварин для перевезення людей і т\>* портування вантажів дозволяється при наявності вен.І парного свідоцтва. За допомогою необхідно пересінд тись у тому, що тварина витривала і не полохлива.

Нав'ючують тварин погоничі або люди, що мяїн досвід у цій справі. Для в'юків найкраще підходять міш* Вантаж для в'юка розподіляється таким чином, щоб оби< частини були однакові за вагою, об'ємом і, бажано, фі мою. При переході через відкриту місцевість габари в'юка можуть бути довільними, не заважаючи при цьому 11 ресуванню тварини. На лісових стежках, а також у горах н обхідне більш компактне пакування вантажу. На складім ділянках маршруту треба передбачити можливість швидс го звільнення тварин від вантажу.

Пересуваючись гужовим транспортом, не слід допуо ти перевантаження возів. Вози будь-якого типу повинні м ти гальмівні пристрої. Рухаючись незнайомими, особлиі гірськими, дорогами, по бездоріжжю, в негоду, переправні ючись через брід або ненадійний місток, при роз'їзді зустрічним автотранспортом необхідно вдаватись до :» побіжних заходів - зсаджувати людей, перевіряти перепр; ви, містки тощо.

Забороняється проводити в'ючних тварин у зв'яаі вузькими гірськими стежками, через ненадійні містки, болі та, річкові переправи.

Спорядження

Побір особистого і групового спорядження для тури->го походу чи подорожі залежить від природних умов, •ну, тривалості походу, сезону, чисельності групи, мети ,ань походу і т.ін.

•сновний принцип добору і комплектування туристсь-:порядження - брати з собою тільки те, без чого не І на обійтись, і нічого зайвого. Навіть досвідчені мандрів-ІМ складають список необхідного спорядження і доклад­ного аналізують, викреслюючи все зайве. І Головні вимоги до туристського спорядження - його |НІсть, легкість, надійність, пристосованим до похідного (Іду, здатність створити максимально безпечні умови І подолання маршруту і збереження здоров'я учасників ДОрожк

Особисте спорядження має складатися з мінімуму обхідних речей:

рюкзак (у гірському поході варто мати два рюкзаки: ос­новний, або вантажний (70-100 л), і легкий, штурмовий (30-50 л));

120121

> капелюх (легка шапочка з козирком або полями, всжя на шапочка чи берет); 1

> взуття (кеди або кросівки з повстяною устілкою і шкі|« черевики на підошві "вібрам" з міцними шнурками), М має бути міцним, закритого фасону, на низькому підЬоі достатньо розношеним, бажано на один розмір білив звичайного, щоб можна було вкласти устілку або вдия вовняні шкарпетки; І

> штани типу техасів або джинсів; , І

> шорти; 5 І

> сорочка; І

> змінна білизна; І

> шкарпетки бавовняні (дві - три пари) і вовняні (одна • в пари); 1

> носові хустки; І

> штормовий костюм;

> светр вовняний;

> плавки; І

> костюм тренувальний трикотажний; * І

> водонепроникна плащ-накидка або накидка поліетилі нова з капюшоном; > І

> окуляри сонцезахисні в жорсткому футлярі; г *

> годинник; *'

> туалетний набір; *

> столовий набір (кружка, ложка, миска, ніж); р

> швейний набір (голки, нитки, шпильки, ґудзики);

> індивідуальна аптечка чи медичний пакет; і

> польова сумка, загальний зошит для польового щод« ника, набір олівців, ручка, гумка, особисті документи, І

> ліхтарик із запасом батарейок; |

> сЬотоапаоат з набооом Фотоплівок:

речі, різні за призначенням, масою, формою, міцністю, |ІІд розмістити найбільш раціонально. При цьому не-йно пам'ятати, де що лежить. Речі повсякденного кори-Ьння повинні бути завжди під рукою. Крихкі і ламкі [мети треба вкладати у спеціальні чохли. По групового спорядження на випадок ночівлі вхо-

Івмет;

юсуд для приготування їжі;

окира;

Іозливна ложка;

ІВічки стеаринові;

ІІрники у водонепроникній упаковці;

(едична аптечка;

Іемонтний набір;

|>ляга для води (5-10 л);

Іарчові продукти;

рупові документи і картографічні матеріали.

Перед походом усім його учасникам повідомляється

І пункт збору групи для виїзду на маршрут, схема мар-

ту, його основні і контрольні пункти, система зв'язку.

Харчування в туристському поході

Успішність туристського походу значною мірою залежить ефективності системи життєзабезпечення в польових >вах, складовою частиною якої є харчування. Якісне і по­цінне харчування є запорукою працездатності, хорошого юпочуття всіх учасників походу, а тим самим і злагодже-гі, оперативності і безконфліктності в діяльності всієї гру-Тому необхідно потурбуватися, про збалансованість,^ Іиоманітність і харчову повноцінність похідного раціону. Р 1 При цьому слід пам'ятати про властивості окремих про-кгів, що обумовлюють особливості їх зберігання, транспорт нання, приготування в польових умовах. Неможливість трии ного зберігання, обмежені можливості транспортувавши

122-123

особливості термічної обробки продуктів у нестаціоІІйнЯ умовах у поєднанні з необхідністю швидкого пригоіуиая їжі обумовлюють переважне використання консервоімчи концентрованих і сушених продуктів, що за своїми ми«Я ними смаковими якостями дещо відрізняються від І нічЛ Тому забезпечення нормального харчування мас пт постійною турботою керівника і осіб, відповідальних І,І • ділянку роботи. 1

Енергетичні витрати організму І

Життєдіяльність людського організму обумовлює Па < перервні енергетичні витрати, пов'язані з основним м' міном речовин (робота органів і функціонування оргамнм як єдиного цілого), трудовою діяльністю і відпочинком І витрати вимагають обов'язкової компенсації.

Всю необхідну організмові кількість енергії він отриму в результаті переробки органічних речовин — білків, жи|мі вуглеводів, що містяться в харчових продуктах. З продуй м ми харчування в організм надходять також вітаміни, мін* ральні речовини і вода. Хоча для людини важлива не ІІ|>* сто потрібна кількість калорій, вітамінів і мінеральних І > лей, а й смачна і різноманітна їжа. Саме її різноманітнії І гарантує забезпечення всього того, що необхідно органі:іи для його повноцінного функціонування. Харчування має г» ти збалансованим, що означає повне задоволення потроіі організму в поживних і біологічно активних речовинах. О' новою такої збалансованості є визначення правильної' співвідношення основних харчових компонентів. Фахівці питань харчування рекомендують таке співвідношення бім ків, жирів і вуглеводів (у кілокалоріях) з огляду на їх енерк тичну цінність: 1:2,7:4.

Попри всі рекомендації загального характеру, складе ня раціону вимагає врахування віку, стану здоров'я, фізі ної підготовки кожної окремої людини, конкретних клімат них умов і т. ін.

•новним джерелом поповнення енергетичних запасів

•му є вуглеводи, що забезпечують 70-75% необхідної

Ьнергії. Білки і жири забезпечують головним чином,

•утворення, виділення травних соків, а також інші

Ви, відповідальні за правильний обмін речовин.

•Ічна частина енергії витрачається на основний

К» забезпечення функціонування організму як єдиного

І, Це відносно стабільна величина, що становить у се-

Юму 1 ккал. за 1 год. на 1 кг маси тіла. Добова норма

Іодини вагою 70 кг складає приблизно 1700 ккал.

*іні види фізичної діяльності, їх інтенсивність і три-

І> суттєво впливають на енергетичні витрати. Так, при

І в середньому темпі з рюкзаком вагою 15 кг вони у

ііазів перевищують ті, що відбуваються у стані спокою,

ходьбі на лижах без рюкзака із швидкістю 10 км/год -

разів. Для збалансування енергетичних витрат не-

мо враховувати обсяг передбачуваних фізичних на-

Ькень, можливих у польових умовах.

•Зараховуючи енергетичний баланс, потрібно знати, що

Іти енергії у людини, яка займається розумовою пра-

становлять 2500-3000 ккал на добу, а учасник кате-

Іюго спортивного туристського походу при 8-годинному

оді з рюкзаком за плечима витрачає 5500-6000 ккал.

для виконання робіт середньої інтенсивності у спор-

-оздоровчому туристському поході в умовах, близь-

Іо звичайних, слід орієнтуватись на добову норму

4000 ккал. Ця норма в разі ускладнення природних

(високогір'я, низькі температури тощо) і за підвищен-

кїичних навантажень збільшується до 4600-5000 ккал.

Хімічний склад і калорійність продуктів харчування

іабезпечення калорійності і збалансованості харчуван-зактично не викликає проблем при налагодженості на-Іого транспортного зв'язку. Пішохідні ж туристські марш-високих категорій складності, пов'язані з тривалим пе-ванням у малонаселеній місцевості віддалених районів,

124-125

супроводжуються серйозними проблемами, що стосукміні тому числі й харчування. Мова йде про вагові навант;н-в|| учасників походу, що включають і вагу харчових продую їв І доводиться брати з собою. Ця остання повинна складати м • рахунку на одну особу строком на два тижні не більше 1{> *'• З іншого боку, при денній нормі раціону 1000-1100 г вщмл ти енергетичні витрати практично неможливо. В таких умяі добовий дефіцит калорій можна звести до мінімуму, виков товуючи сублімовані обезводнені висококалорійні продуч раціонально розподіляючи їх по мірі просування маршруя На нескладних ділянках і у дні відпочинку достатньо об'гІШ малокалорійної їжі, тоді як при тривалому підвищеному 1 вантаженні калорійність необхідно збільшити за рахунок! лооб'ємних висококалорійних продуктів. Усе це вимагає ІІІ ня основних властивостей продуктів харчування. І

Першим і головним при складанні харчового раціоні врахування вмісту в тому чи іншому продукті білків, жни вуглеводів, відповідних за, побудов і відтворення кпім компенсацію енергетичних витрат організму. ]

Білки - високомолекулярні азотисті сполуки, що <шй даються з амінокислот, які є основним пластичним й теріалом, для побудови тканин організму. Вони бері участь у всіх основних життєво важливих процесах - ойм речовин, м'язовій і розумовій діяльності людини.

Серед рослинних продуктів найбільш цінні білки мімч гречка, рис, квасоля, картопля, хліб; з числа продуктів її ринного походження - м'ясо, риба, яйця, сир, молоко. ЬІп тваринного походження в 1,5 рази поживніші за рослим Вони містять незамінні амінокислоти і не лише добре з;и І юються організмом, а й сприяють кращому засвоєнню |І^ линних білків. Не менше половини добового раціону І{ винні складати саме білки тваринного походження.

Доросла людина повинна споживати щоденя до І/ 200 г білків (близько 15% добової норми). При окисленні І білків організм отримує 4,0 ккал енергії. При білкон«-дефіциті спостерігаються млявість, набряки, розлад їли ку, шкіряні запалення, зниження імунітету.

Жири - пластичний матеріал і джерело енергії дг І/анізму. Вони додаються до різноманітних страв і пог

І §мак, підвищують калорійність. Жири обумовлюють римність і характер протікання багатьох процесів в ор-іі пов'язаних з обміном і перетворенням речовин. '.І І| >и є найбільш компактним і концентрованим джерелом |І при окисленні 1 г жирів виділяється 9,0 ккал. енергії. Як щичне джерело вони використовуються головним чи-Оді, коли організм перебуває у стані спокою, або під час щння тривалої монотонної роботи. В нормальних умовах Маїють забезпечувати понад 30% добової енергетичної Іті раціону, тобто щоденна норма споживання жирів по-І досягати 100 г. Оптимальне співвідношення жирів тва-ІГО і рослинного походження у щоденному раціоні 3:1. вуглеводи - основне джерело енергії для організму, Ібезпечує нормальне функціонування м'язів, серця, »и, Вуглеводи входять до складу клітин і тканин, бе-участь у пластичних процесах. Вони регулюють кон-ріцію цукру в крові.

Іуглеводів людина споживає у чотири рази більше, ніж | І жирів. На них припадає близько 55% добової ка-Іності раціону. Енергетична цінність 1 г вуглеводів ста-Ть 4 ккал.

|обова потреба організму у вуглеводах досягає 500 г. Івоюваність дуже висока: овочі - 85%, хліб - 94%, цу-

• 99%.

І організмі вуглеводи затримуються недовго, а їх запа-

незначними. При великих фізичних навантаженнях,-у достатній кількості і з необхідною періодичністю за-Ічувати організм вуглеводами. Продукти, багаті на вуг-, ди, можуть вживатися як додаткове харчування під час

коротких привалів чи перерви в роботі, іуглеводи містяться в продуктах переважно рослинно-Іходження. З них найбагатшими на вуглеводи, легко і Іко засвоюваними організмом, є цукор, глюкоза, мед, солодощі і кондитерські вироби, а також крупи, хлібо-чні вироби, фрукти і овочі. З продуктів тваринного по-ення до таких можна віднести лише молоко, у складі І на вуглеводи припадає близько 4,5%. \ан\ стосовно вмісту білків, жирів, вуглеводів у продук-

харчування наводяться в довідковий літературі

130-131

Вміст вітаміну С, який найбільш інтенсивно витрячц ся організмом, поповнюється за рахунок вживання гІІІии з аскорбіновою кислотою (вітамін С), яку можна кунит будь-якій аптеці.

Баластні речовини 3 продуктами рослинного пня ження до організму надходять речовини, які не є дж< v*»' енергії і не перетравлюються в шлунку. Проте вони її. І конують певну функцію, надаючи продуктам відпоінд об'єму і тим самим створюючи відчуття ситості, а такім = безпечуючи процеси травлення і виділення.

Основний харчовий раціон повинен доповнюиип спеціями і прянощами (часник, перець, лавровий лисі, й рушка, кріп та ін.), які надають стравам приємного смт аромату, збуджують апетит, сприяють травленню, а д§ навіть мають бактерицидну дію.

І Характеристика основних І продуктів харчування

Хліб - калорійний продукт, багатий на вітаміни, що 1 довольняє третину добової потреби людини в поживних І човинах. Проте у свіжому вигляді він не дуже придатні для похідних умов, оскільки має велику вагу і об'єм, шіи ко псується, незручний у транспортуванні. Умови автомо ного функціонування туристської групи дозволяють зрої ти триденний його запас, а далі по можливості заміняти в харями, галетами, печивом, бубликами і т. ін.

Замість хліба можна рекомендувати грінки. Для їх при готування хліб нарізається скибками завтовшки 1 см, ІЦ смажується на олії, натирається часником із сіллю і с«ІІ( дається в целофан. Приготовлений у такий спосіб хліб мі втрачає смаку і поживних якостей протягом тижня.

Сухарі краще робити невеликого розміру, нарізаю*» хліб соломкою завтовшки 1 см. Сушать їх у духовці. 'СміГ" сухарі виходять із хліба типу "лаваш", який достатньо пі; І шити на повітрі. Вони майже не кришаться, не потребу спеціальної упаковки; їх смак відновлюється при звича му розмочуванні.

вти, бублики, крекери, печиво можна вживати

ід час короткого привалу.

Макаронні вироби краще використовувати для приго-ІнмІІя супів, оскільки промивати їх у польових умовах не в" Іручно,

Крупи - важливе джерело мінеральних речовин і амінів. За їх вмістом і калорійністю мало розрізняються, *у основними критеріями при їх виборі є різноманітність, Іконі якості і швидкість приготування. Найпоширенішими Івд крупів є рис, гречка, манка, пшоно, вівсянка. Зручно Метуватись вівсяними пластівцями і толокном, які швид-иряться і добре засвоюються, Рис, гречану і манну кру-ІІІІбхідно попередньо підсмажити - каша буде набага-^Вчнішою. Практично всі крупи добре поєднуються з ^•Ім, і з них можна готувати солодкі каші або подавати ^•нір до м'ясних страв. Для приготування млинців, ^1, галушок, для смаження риби і овочів необхідне бо-

^•йже всі охоче їдять горох і квасолю - і як гарнір до

Н| і в супах. У польових умовах краще користуватись

витратами, що швидко розварюються, або замочувати

Ідоі на 5-6 год. перед їх приготуванням.

| Упаковуються крупи в полотняні мішечки, що вклада-

ІбЯ в поліетиленові.

- Жири. Харчовий раціон повинен включати крім верш-

|©го масла, також топлене масло, олію, сало. Добре під-

Ілитися під час привалу печиво чи галети з шоколадним

івлом і гарячим чаєм.

Збалансованим вмістом тваринних і рослинних жирів,

тока, цукру, солі, ароматизаторів і вітамінів відзначає-

пя маргарин. Хороша засвоюваність, висока калорійність

шоляють рекомендувати його для широкого використан-

• польових умовах.

Заслуговує на увагу і такий продукт, як смалець із «парками, що готується з доданням цибулі, моркви і ІіГ)но порізаних шматочків м'яса. Сало, корейка, грудинка комендуються для вживання під час привалу.

Висококалорійними продуктами із значним вмістом ч>ів і вуглеводів шоколад і халва.

132-133

Олію краще зберігати в поліетиленових флями, •

шкове масло, маргарин, топлене масло і смалеці, Я

ках із кришками, що закручуються. Л

М'ясо і м'ясні продукти складають до ?!•''„ •

всього харчового раціону. Свіже м'ясо варто вико|ІинІ

вати при стаціонарному базуванні. Для похідних умпії

мало придатне через складність приготування, зборне

транспортування. |

Більша частина запасу м'ясних продуктів повитім І

в у готовому до вживання вигляді: м'ясні консерви, суНЯ

ване або спеціально підготовлене м'ясо, ковбасні пирії

З великого вибору м'ясних консервів перевпіу її

віддати тушкованій яловичині і свинині, а також коїм ни|

типу "Сніданок туриста". Паштети і фарші зручні дим Ц

вання під час привалів і як сухий пайок. М'ясні консорвіі

підлягають довгому варінню, оскільки при цьому ши

втрачають свій смак і аромат. Для походу найкращий

можливих варіантів є м'ясні консерви в металічіі

банках.

Сублімовані продукти - це продукти, висушян) спеціальною технологією (обезводнення заморожені продукту у вакуумі). Вона дозволяє зберегти зовнішній | гляд, смак, аромат і поживність харчових продуктів ^ значному зменшенні їх маси. Такій обробці можуть підці( тися як свіжі продукти, так і продукти, що пройшли мо| кулінарну обробку. Сублімовані продукти після замочув| ня їх у воді є цілком готовими до вживання.

Спеціальній обробці (сушінню, коптінню, смаженні т. ін.) піддаються як сирі, так і цілком готові м'ясні продуй Ковбасні вироби добре зберігаються як у літній, ти зимовий період. З огляду на похідні умови перевагу від.ІІа сирокопченим і твердим сортам ковбас, їх підсушують, ^ кривають тонким шаром розтопленого жиру, загортаний папір (у поліетиленових мішечках ковбаса швидко ми ється). Вживають ковбасу і як обідню страву, і під час ІІр валу в поєднанні з сиром, корейкою.

М'ясні бульйонні кубики покращують смак і підвищ ють поживність перших страв. Вони використовуються приготування бульйонів.

\ЦІ консерви - страва, повністю готова до вживан­ій своєю поживною цінністю не поступається м'ясу, ИДкістю засвоєння перевищує його удвічі. В холод-року рекомендується вживати рибні консерви в олії,

і гоматі.

Іш риба має бути використана протягом одного дня.

І?І. або готують з неї рибну юшку. Сушена або в'яле-

може поповнити харчові припаси групи. Іочн/ продукти. Молоко містить усі необхідні для *у компоненти. Харчовою промисловістю виробля-Іущене і сухе молоко, вершки, різні види сирів. Ці й мають високі поживні якості, добре зберігаються і Іинспортуються.

цені і сухі молочні продукти використовуються для нання молочних каш, гарячих напоїв (какао); їх та-,ають у тісто.

окими поживними властивостями відзначаються ;ири. При складанні меню важливо враховувати, що Іаність молочних продуктів найвища в першій поло-І, тому сир доцільно подавати на сніданок і під час в. Узимку слід запобігати замерзанню сиру, бо це є швидке його псування.

>чов/ концентрати - це максимально підготов-вживання страви. Найпоширенішими з них є супові

до складу яких входять овочеві, круп'яні чи мака-фоби, з доданням жирів, м'яса, прянощів, а також І\, картопляна крупка. Спосіб їх приготування дуже

і не вимагає багато часу (іноді достатньо просто концентрат окропом). Ці продукти дуже зручні при Іртуванні, добре зберігаються. Ічі і фрукти. Вживання свіжих овочів і фруктів ко-

будь-яку пору року, їх попередньо миють і зберіга-аперових пакетах. Хоча в похідних умовах вони ви-вуються переважно в переробленому вигляді (кар-І мука, сушені цибуля, морква, сухофрукти тощо). Це Іюється незручність транспортування і зберігання >вочів і фруктів.

•ор і кондитерські вироби. Норма споживання цук-0-150 г на добу. Він використовується переважно

«Шік

134-135

для підсолоджування молочних страв і гарячих няп Вечірня доза солодощів повинна дещо перевищувати в кову і обідню. 1

Цукерки-льодяники, шоколад споживають під ч*ші ху, коротких зупинок-привалів як висококалорійний я дукт, що дозволяє швидко відновити сили. Цукор і кия терські вироби повинні зберігатись у водонепрониі упаковці. 1

Інші продукти. До цієї групи можна віднести тоні.ім ароматичні і смакові приправи та харчові додатки. Ні значно поліпшують смак страв, різноманітність меню 1 чай, кава, какао, сіль, спеції, прянощі, концентровані І ЇМ соуси, вітаміни тощо. Зберігати і транспортувати їх криці герметичній упаковці (жерстяних і поліетиленових біїні коробках). |

У похідних умовах є можливість поповнити меню мі І хунок лісових ягід, дикорослих фруктів, їстівних ропщ грибів. Проте слід пам'ятати обов'язкове правило: вжині ня можна тільки добре відомі ягоди, гриби та ін. Але нп мі то наперед планувати поповнення раціону за рахунок дна ни, риби, ягід, грибів. Краще завчасно потурбуватися Я недоторканний запас продуктів харчування. '

_____________________________________^

Режим харчування І

Основою режиму харчування є його регулярність, Щ то сталий ритм. Одна й та сама за якісним складом і н лорійністю їжа засвоюється по-різному в залежності від т го, як її вживання розподілена протягом дня.

В побуті прийнято триразове харчування. При гшр ході від домашніх до похідних умов не рекомендує І мі різко змінювати режим харчування і характер їжі. Трир.н ве гаряче харчування не лише зберігає звичний режим, .І дозволяє ефективніше компенсувати енергетичні витр.м пов'язані з постійними фізичними навантаженнями т тенсивним рухом.

НІданок дозволяє створити енергетичний запас ор­ну, що дає можливість підтримувати працездатність Ким першої половини дня, на яку припадають макси-41 фізичні навантаження в умовах походу. Тому сніда-Иг. бути висококалорійним (близько 30% добової нор-ГІорій), невеликим за об'ємом, легко засвоюваним, ба-I на вуглеводи, вітаміни, тонізуючі речовини. Від призначений компенсувати можливий дефіцит її, що утворився в організмі в результаті напруженої Ги, значних фізичних навантажень, інтенсивного руху, він повинен бути досить тривним, мати високий вміст Інних білків, жирів, вуглеводів. В обід раціональним є Ивання продуктів, багатих на клітковину, і таких, які ) затримуються в шлунку. Калорійність обіду повинна дати 30-35% добової норми.

їечеря. Має компенсувати витрачену протягом дня »гію і підготувати організм до наступного робочого дня. р продуктів повинен бути розрахований на відновлен-Іілків у тканинах організму, поповнення запасів вугле-І. Під час вечері не рекомендується споживати продук-цо збуджують нервову систему і активізують діяльність Іних органів. Калорійність вечері має досягати 25% до->ї норми. Решту добової норми калорій (10-15%) ор­ім одержує з продуктами, які споживають під час при-

Іі.

Раціональний режим харчування передбачає також йо-Ізноманітність, яка забезпечується правильним добо-страв на основі заздалегідь продуманого меню. Проте рактиці не завжди вдається забезпечити триразове га-І харчування, особливо у складних гірських умовах і в >вий період, через малу тривалість світлового дня і з /вань економії часу. Такі умови диктують вимушений гхід на дворазове гаряче харчування, а відновлення Ігетичних витрат досягається за рахунок калорійного і, ожливості, збалансованого харчування у вигляді сухо-ійка під час довгих привалів.

Іри дворазовому гарячому харчуванні калорій доцільно )ву норму розподілити таким чином: сніданок - 35%, - 20%, харчування на привалах - 15%, вечеря - 30%.

136-137

При наявності термосів обід можна доповнити мрйМІ стравами. Ц

Після тривалої роботи, пов'язаної із значними фІяИІ| ми навантаженнями, довгого переходу слід відпочиїи • тягом 20-30 хв., перш ніж приступити до їжі. НасІуяІ вихід на маршрут, не слід робити раніше як через ІояІ після чергового прийому їжі. Т

Вода. |

Режим водоспоживання

Якщо без їжі людина може прожити кілька тижнії, І без води - всього кілька діб. Вода необхідна для підтрими ня життєдіяльності організму. Саме її наявність у тканині живого організму забезпечують необхідні хімічні перині рення. Така роль води визначається її хімічними і фізичну ми властивостями: вона забезпечує надходження пожй( них речовин до тканин і органів.

Вода складає 65% загальної маси тіла людини. В І)| ганізмі вона наявна у вільному і у зв'язаному стані(у скпл( клітин). Для людини однаково небажаним є як надмірні так і недостатнє споживання води. При надмірному її спи живанні зростає навантаження на серце і нирки, посини ється вимивання з організму необхідних йому солей. О(>м воднення може викликати важкі розлади в роботі сери шлунку та інших життєво важливих органів.

Добова потреба людського організму у воді, що скік дає в середньому 2,5 л, задовольняється не лише за ра>' нок випитої рідини, й за рахунок її вмісту в рідких і тверді І продуктах харчування, а також води, що утворюється самому організмі в результаті хімічних реакцій. З цієї загалі, ної кількості, об'єм випитої рідини становить 0,8-1,0 л; води спожитої у складі супів - 0,5-0,6 л, твердих продуктів - 0,7 й води, що утворюється в самому організмі в результаті тр;т них процесів - 0,3-0,4 л (при окисленні 100 г жирів ви/м пяється 107 мл води, білків - 41 мл, вуглеводів - 55 мл)

'ІІьна витрата води організмом у стані спокою дося-) мл/год. При середньому фізичному навантаженні • • < помірного клімату витрата води збільшується до І/добу. Напружена м'язова діяльність при підви-імператури повітря викликає інтенсивне виділення пез шкіру і за рахунок посилення легеневої венти-ця цифра зростає до 10 л/добу. Витрачена ор-¹1 вода вимагає обов'язкової компенсації. (іональна організація харчування і режиму спо-<я води при подоланні маршруту передбачає ос-поповнення водних витрат організму до почат-після закінчення переходу чи іншого фізичного чппаження під час привалу, на бівуаку. Найдо-ппие більшу частину денної норми рідини вживати «•/й, коли навантаження на серце є мінімальним. 1'. ході маршруту під час коротких зупинок можна випити • Іри ковтки підкисленої рідини чи прополоскати ротову ні І мину. Для в тамування спраги краще використовувати вр.Ільну або звичайну підсолену воду. Людям із посиле-» потовиділенням рекомендується до сніданку проковтну-І-10 г солі, запивши чаєм або водою. Позбутися відчуття Ості в роті допоможе кисла або м'ятна цукерка чи таблет-Іекорбінової кислоти з глюкозою. Для цього придатна та-( тала снігова або джерельна вода з додаванням лимон-

0 або журавлинного екстракту, лимонної чи яблучної кис-и, яблучного оцту. У спеку добре втамовує спрагу зеле-

1 чай із м'ятою, материнкою, смородиновим листям і т. ін. В польових умовах необхідно вміти відшукувати і вико-

Іговувати природні джерела води, серед яких - відкриті Іойми (ріки, озера, струмки), грунтові води (джерела, ко-цязі), атмосферна волога (дощ, сніг, лід, роса), а також Ьлини-водоноси (водорості, бамбук, кактуси).

Проточну воду із джерел, гірських і лісових річок і >умків можна пити сирою (хоча краще прокип'ятити). Во-Ю із стоячих водоймищ (озер, ставків) слід користувати-з обережністю. Не можна використовувати для пиття во-

з канав, калюж, ям. Небезпечно пити сиру воду з во-йм, розташованих поблизу промислових підприємств, релених пунктів, пасовищ.

138-139

Якщо викликає сумнів якість води в районі подорож виконання робіт, потрібно взяти з собою необхідний .їм який найкраще тримати у спеціальних флягах. Для цв найбільше підходять військові фляги місткістю 0,5 м, | разі їх відсутності - пластмасові пляшки місткістю 1,В«| з-під газованої чи мінеральної води. Н

У безвихідному становищі перед вживанням н(У сумнівної я кості її необхідно прокип'ятити протягом 15-Л)І або знезаразити за допомогою спеціальних засобів (оя таблетка пантоциду на 0,5-1,0 л води). В разі їх відсуїня з цією метою можна використати настойку йоду (5-10 т пель на 1 л води) або марганцевокислий калій (3-5 криоі ликів на 1 л води). І

Для очищення каламутної води її можна профільтруї ти, пропустивши через посудину (відро, казанок, поліетіі новий мішок, флягу), в якій чергуються шари піску і Дій ного вугілля. Воду з болота, озера, річки можна профІЯ трувати, викопавши біля берега ямку, в якій невдовзі н,І и1| рається і відстоїться вода.

Солона озерна і морська вода абсолютно неприд.пц для пиття. В таких умовах прісну воду можна видобути І и| доростей, віджимаючи їх до виділення соку. В зимпиіі період солону воду можна опріснити шляхом її заморі "ні вання у відрі або казанку. Заморожувати воду т\»-П тільки до половини об'єму. Після цього лід виймають, ірін топлюють і знову заморожують до половини об'єму. Пк І\ дво-, триразового заморожування вода стає майже зоік,(( прісною.

Взимку воду можна отримати також розтоплюваніІнІ снігу або льоду в казанку над вогнищем.

І

І Приготування їжі. Похідний посуд

У залежності від особливостей приготування їжі (й стаціонарній плиті, на портативній газових чи бензином плиті або примусі, таганку, на вогнищі) добирають пос

повинен мати відповідну місткість, бути транспорта-

Іим, легким і зручним у користуванні.

Не І кість посуду визначається з розрахунку 1 л рідини

пжного. При цьому найкраще використовувати -міиієві або виготовлені з тонкої нержавіючої сталі ка-ІИ, каструлі з кришкою, їх треба мати неменше трьох І перших, других страв і напоїв). Оптимальні розмір і ІМй посуду повинні дозволяти поставити його один у

|ИИ,

_гДля приготування їжі на вогнищі підходять каструлі з Іпічними дужками, щоб можна було їх підвісити. Для Ігування їжі може бути використаний також посуд типу •парки. Необхідно також мати сковороду, один-два •оники, кухонну дошку, крючки для підвішування каст-над багаттям. Ще одна обов'язкова умова: посуд по-м легко піддаватись чищенню і миттю. Дпя запобігання пошкодженню посуду при його транс-/ванні слід подбати про брезентові чохли для нього.

Туристське кострове і кухонне спорядження. Багаття

Облаштування похідної кухні для приготування їжі в по-• их умовах багато в чому залежить від природних умов

•ну і завдань туристської групи. Так, на Крайній Півночі і чіівпустелях Середньої Азії оптимальним є використання

инових примусів і портативних газових плит, як і в спеле-'^измі і гірському туризмі, незалежно від району подорожі. І Традиційним у похідних умовах є приготування їжі на [Нищі. Для його розпалювання використовують сухі гілки |их дерев і сухі стовбури дерев, повалених вітром чи Іщеплених блискавкою, а також сухостій. У лісовій і лісо-Іповій зонах у лісі і в річкових заплавах завжди можна Ібирати достатню кількість сухих гілок для забезпечення греб туристської групи.

Для розпалювання багаття використовують також сухі гарники, гілки і дерева, винесені на берег під час повені. ш

В гірських і напівпустельних районах як паливо можи 1 використаний сухий гній кізяк.

У негоду для розпалювання багаття використсшу дрібні нижні гілки ялини, сосни, сухий луб, щепу з сухот рева, сухий чагарник, мох тощо. З цією метою застоя ють такий сухий спирт, свічки, обрізки плексигласу, спаї льні мисливські або туристські сірники.

Кожний учасник туристського походу повинен миті собою індивідуальний недоторканний запас сірників і запальничку чи кресало з кременем (рис. 13). Сірники н ють бути загорнуті у водонепроникну обгортку- полівій/ новий пакетик або пластмасовий балончик з-під феї плівки.*

При відсутності сірників, запальнички, кресала вогомі можна видобути тертям за допомогою палички з твердої! дерева, пластини м'якого дерева і лука з вірьовочною тяіи вою. Обкрутивши тятиву навколо палички і розкручуючи ( за допомогою лука, можна досить швидко видобути вогоні (рис. 13 б.). Існує також хімічний спосіб видобування вогню! при доданні до марганцевокислого калію краплині гліцери= ну розминанням суміші в паперовому пакетику можна вин ликати термічну реакцію, що супроводжується спалахом полум'я. Марганцевокислий калій і гліцерин обов'язково м винні бути в похідній аптечці. В сонячний день видобути

^ можна за також за допомогою лінз окулярів, об'єктива рсшпарата і т.п.

Місце для багаття треба попередньо підготувати. З р метою підрізають верхній шар дернини і загортають її Ііітряний бік таким чином, щоб вона захищала вогнище ІІтру. Дернину слід зрізати на більшій площі, ніж це не-ІІдно для облаштування вогнища з тим щоб відкритий онь був відділений від трав'яного покриву смугою ґрунту риною 25-30 см. Довкола багаття в радіусі 3-5 м приби-

• І> усі предмети, що можуть зайнятися від вогню чи натись постраждати від високої температури і попа-

• п іскор (рис. 14.).

" Багаття для приготування їжі має бути невеликим, щоб Можна було легко регулювати інтенсивність полум'я, відсу-івючи чи, навпаки, підкладаючи дрова, і забезпечити •Ільний доступ до посудини, в якій готується їжа. Висота Іогнища має не перевищувати 25-30 см, а площа повинна дозволяти полум'ю охоплювати казанок, не підносячись Над ним на велику висоту. Перекладина для підвішування посудини повинна мати таку довжину, щоб між краєм багат-ій і стойкою залишалося (приблизно 0,5 м), куди б можна іуло відсунути казанок з уже готовою їжею, щоб вона не -•Ідгорала, але залишалася теплою.

І Вирушаючи в дорогу, багаття необхідно залити водою, Іернину розгорнути, накривши нею погашене вогнище. Це

142-143

забезпечує швидке відновлення, трав'яного покриву, міщі чого на місці стоянки не залишається випалених латок 11 При розпалюванні вогнища слід дотримуватися прмі№ протипожежної безпеки. З метою запобігання пожежі мІоШ для багаття облаштовуються з підвітряного боку, щоб іоД] не могли дістатись до наметів, і на максимально можливі відстані від навколишніх дерев і кущів. Не можна розклиш ти багаття на торф'яному ґрунті, бо він може спалахнув навіть через кілька днів. ']

Обираючи місце для багаття, необхідно враховувт особливості добової циркуляції повітря: (в гірській міси вості у вечірні годині вітер віє з гір у долину, а вранці - Ив впаки; бризова циркуляція повітря біля водойм обумовля добову зміну напрямку вітру, при якій удень повітряні по™ ки спрямовуються від водойми на сушу, а вночі — з суші || І водойми.

Необхідно також знати горючі властивості тих чи ін.....•

порід дерева. Так, ялина і модрина дають значний жар 11 гато іскор, а жаринки від вогнища "відлітають" іноді відстань кількох метрів. Гілки хвойних дерев із глицею,; І І -кож луб дають снопи іскор і багато диму. Кедр і сосна рять рівним, яскравим полум'ям без іскор, але залишаїт стінки казанка густо, закопченими. Березові дрова дати величезний жар, але від них багато іскор. Вільшані і шепп гові дрова горять рівно, без диму і кіптяви.

Підтримувати багаття і доглядати за ним доручаєте -спеціально призначеному черговому - костровому.

Розрізняють типи вогнищ у залежності від потреб їх при

значення: для зігрівання і сушіння одягу; для приготуваніш

їжі; для ночівлі в зимових умовах; сигнальні вогнища і т. ін

За способом укладання дров виділяють такі основні ти

пи вогнища (рис. 15.):

Курінь - найпростіше багаття: гілки розташовуються | по колу і в центрі спираються одна на одну верхівками у ви І гляді куреня. По мірі згоряння гілки підкладаються у вогни | ще в такий самий спосіб. "Курінь" дає високе яскраве жар ке полум'я. Використовується переважно в цілях сиі налізації і для зігрівання. Недоліком його є те, що "курім дуже швидко перегорає.

Цвосхилий курінь - вогнище, в якому гілки розташову-.и у двох площинах, спираючись одна на одну верхівка-у вигляді двосхилого куреня. По мірі згорання гілки надаються в такий самий спосіб. Двосхилий "курінь" дає ш рівномірне полум'я і використовується для зігрівання ІІІння одягу.

Колодязь. У такому вогнищі гілки складаються у ви-ІІ прямокутника ("колодязя"), при чому кожний наступ-шар є перпендикулярним до попереднього. "Колодязь" 'Іна складати суцільним шаром і лише каркасом. При го­ні "колодязь" дає рівномірне жарке полум'я. Це найкра-І| з усіх видів багаття для приготування їжі.

Зірка - вогнище, в якому гілки розташовуються у ви-

Іляді променів зірки, що розходяться від центру. По мірі

Мгорання гілки підсуваються до центру, що забезпечує еко-

Іцомне витрачання палива і досить рівномірне полум'я. Та-

*кий вид багаття використовується переважно в місцях, де

бракує палива, для зігрівання і приготування їжі.

Тайгове - один із найбільш економних видів багаття, в нкому кілька гілок (або колода) складаються під кутом до

144-145

іншої, товщої, верхівкою на неї. По мірі згорання гілки ніш ваються уздовж колоди, що забезпечує рівномірне помуйз і поступове згорання гілок і колоди. Як і "зірка", тайгоїш Ви гаття використовується переважно в місцях, де не висІіА палива, для зігрівання і приготування їжі. 1

Нодья - складається із трьох колод. Відомі два впрім ти нодьї: при першому на дві паралельні колоди клад№ третю; при другому кожну колоду кладуть, опираючи її т попередню у вигляді стінки. При цьому необхідно прилІЦ тувати додаткові жердини-стойки. Цей вид багаття дає І|Щ вале рівномірне полум'я і використовується при облаІІІ!)) ванні ночівлі в зимових умовах.

Для полінезійського викопується яма глибиною и| менше половини довжини дров, а частіше на її дві третини Товщі гілки ставляться вертикально і не дуже щільно гкиїщ стінками ями для забезпечення доступу повітря. Вони сі ми рють зовнішній шар. Більш тонкі палаючі гілки кидають яму

ПОЛУМ'ЯМ ДОНИЗУ. Це Забезпечує рІВНОМІрНе І Дуже ЖіІрІ'і

полум'я, а після перегорання в ямі довго тримається ж.Ім Використовується полінезійський тип багаття переважим для приготування їжі і випалювання деревного вугілля.

Дров'яний примус - спеціальний тип вогнища діш| /районів з дефіцитом природного палива. Виготовляється і сухого стовбура дерева, переважно хвойних порід (найкрм ще з сосни), завдовжки 35-50 см. Стовбур розколюєтьі й навпіл, серцевина видовбується, після чого обидві полони ни з'єднуються за допомогою міцного дроту. Для зручної;Іі його встановлення з боків до нього прикручуються три стойки, що виступають угорі і внизу на 3-5 см. В отвір їм місці серцевини вертикально, полум'ям донизу, вкидаю І й тонкі трісочки. Таке вогнище забезпечує протягом 2-3 год стовп рівномірного жаркого полум'я. Цього цілком доста І ньо для приготування їжі і для того, щоб зігрітися.

В похідних умовах використовують, як правили комбінації різних типів багаття. Так, для швидкого одержан ня полум'я необхідної висоти спочатку розкладають багаї тя типу "курінь" із невеличких, найбільш сухих гілок або том ко наколотих дров. Після його розгорання підкладанняі -дров його перетворюють, наприклад, на "колодязь".

Чия збереження вогню під час дощу доцільно закрити піцо двома широкими шматками кори або влаштувати

(рис. 16.).

¹ мюв'язковою умовою безпечного і зручного розпалю-Іи багаття є використання спеціальних кострових при-уиань, які захищають навколишнє природне середови-Л Найпростішим з них є дюралюмінієві стойки-рогачики, •Івскопічні перекладини, дротяні 3-подібні гачки для посу­ді миталевий тросик замість перекладини, стойка-триніг та ' Іґїов'язковим атрибутом, необхідним для розпалювання миша, є спеціальні брезентові рукавиці

Приготуванні їжі на вогнищі вимагає дотримування

ювідних правил безпеки. Так, відро чи казанок, що ви-

ь над полум'ям, можна пересувати і знімати тільки у

зентових рукавицях. Забороняється чергування біля ба-

Ія без одягу, здатного захистити тіло від опіків (опти-

иьним варіантом є брезентовий штормовий костюм). Не

кна ставити, посуд з гарячими стравами на землю поруч

Іодьми, особливо в темну пору доби: це може стати при-

юю нещасного випадку з серйозними наслідками. Посуд

отовою їжею має висіти на стойці поруч з вогнищем або

тяти біля нього на добре освітленому місці.

146-147

Туристські походи, особливо висококатегорійні, пе|Іі| бачають умови, далекі від комфортних, пов'язані з відчу] ним збільшенням фізичних навантажень. Ця обстаииК обумовлює підвищення вимог до загального стану орг;Імі( му людини, що значною мірою забезпечує безаварійній! при подоланні маршрутів.

Медичний контроль і добір учасників походу за нІ| повідними критеріями_здійснюються фахівцями фізкульїу] них диспансерів і кабінетів лікарського контролю при реї онних і міських поліклініках, їх завдання - виявити захворн| вання, які не дозволяють людині брати участь у поход^ або займатися складними видами туризму. Перелік таки захворювань визначено і затверджено Державним коміт| том з фізкультури і спорту спільно з Міністерством охорон) здоров'я. До них належать органічні (уроджені) пороки сп() ця, гіпертонія, захворювання серцевого м'яза, туберкулі.н легенів у активній стадії, гострі захворювання легенів бронхів, носоглотки, хронічний гастрит, виразка шлуш 12-палої кишки, холецистит у стадії загострення, камс

ІЧному міхурі, геморой із частими кровотечами, ви-ИИня прямої кишки, запалення нирок, ниркових мисок і Ьвого міхура, камені в нирках, гостре запалення серед-Іго вуха, кон'юнктивіт, гнійне запалення слізної залози, Іекційні захворювання шкіри, деякі захворювання жіно-I статевих органів, злоякісні пухлини, грижі, ревматизм рмобів. Це також захворювання і травми опорно-рухового прату, отримані незадовго до експедиції, і струс головно-мозку, наслідком якого є періодичні головні болі. Не мо-п, брати участь у поході особи, що перенесли протягом переднього місяця затяжний грип, тяжку форму ангіни, Ірпатину чи інші інфекційні захворювання. Психічні за-"рювання, в тому числі епілепсія, є протипоказанням пі І ь для одноденних походів і маршрутів.

Виключена участь у туристських походах і подорожах ідей з вираженим порушенням слуху і зору, що може ста-Імричиною втрати орієнтації під час маршруту і призвес-Ідо нещасного випадку.

г Загострення будь-якої хронічної хвороби в похідних Ьвах при відсутності кваліфікованої медичної допомоги •^причинитись до тяжких наслідків. Крім того, хвороба ^Вроджується патологічними змінами загального харак-Ирщо виявляються у слабкості, підвищеній стомлюва-К, головному болі, безсонні, дратівливості, пригніче-рті, послабленій опірності організму. Все це посилює Ільність організму до захворювань і створює на марш-Іі потенційно небезпечні ситуації.

І Перш ніж вирушити в туристський похід, кожний з його

Ісників повинен здійснити комплекс профілактичних заходів.

Необхідно санувати ротову порожнину (полікувати зу-

. Людям, схильним до захворювання на ангіну і запален-

носоглотки, треба пройти профілактичний курс. Обов'яз-

ю слід позбавитись мозолів на ногах. При підвищеному

Ггінні ніг доцільно провести курс профілактичного лікуван-

I шляхом обробки міжпальцевих проміжків протягом чоти-

»ох днів присипкою у складі борної кислоти і уротропіну

О 4,5 г), магнезії і тальку (по 0,5 г).

До початку експедиції на вимогу санітарно-епідеміо->гічної служби необхідно зробити профілактичні щеплення

148-149

проти ряду інфекційних і особливо небезпечних захв(І|І вань. Так, обов'язковій вакцинації підлягають усі члени ні педиції, якщо проведення польових робіт передбачаєте І місцях, де наявні природні вогнища кліщового енцефаліт Крім медичного контролю, важлива роль під час * ристського походу належить самоконтролю, який поляїмі щоденному спостереженні за своїм самопочуттям обов'язковим записом його результатів у польовому щ деннику і його наступним аналізом.

Для отримання більш чи менш адекватної карій* фізичного стану організму і функціонування всіх його о ганів, а також можливості участі людини в туристському її ході достатньо застосувати кілька простих, доступних І д сить інформативних тестів та функціональних проб.

Щоб отримати співставні дані, тести повинні проводі тися в один і той самий час доби, найкраще відразу гн<>г сну. Вікова норма визначається співвідношенням факіи¹ ного значення тесту із встановленим у клінічних умовах

Одним із найважливіших показників стану серщ во-судинної системи є частота пульсу. Пульс проспі ховується на променевій, сонній або стегновій артерії стані спокою частота пульсу у чоловіків дорівнює 60-70 уд( рам, у жінок - 70-80 ударам за хвилину. Пульс прослухом) ють протягом 10 сек. і отриманий результат множать н;І І

При певному фізичному навантаженні пульс пригиі рюється і після 20-30 присідань становить 100-120 уд;І|>і за хвилину. Частота пульсу в 130-140 ударів за хвилину Іш зміни навантаження свідчить про незадовільний фу нкціональний стан організму, недостатню тренованість, т повну акліматизацію до місцевих умов, перевтому аГю симптомом якогось захворювання. Нормалізація часі "І' пульсу після тестової проби у здорової людини настаї рез 1-2 хв. У противному разі або при наявності арі^

місце порушення процесів компенсації серцево-судин-истеми внаслідок недостатньої адаптаційної здатності |Іізичних навантажень чи навіть якесь захворювання. Дані про самопочуття, сон, апетит фіксуються в •овому щоденнику за п'ятибальною шкалою. Втома та її Іни, наявність чи відсутність бажання працювати оціню-5я за трибальною шкалою відповідно до міри їх вияву бкі; помірні; сильні).

Маса тіла і сила рук визначаються за кількістю віджи-

Ь від підлоги, підтягувань на перекладині (не менше 8-

взів для молодих людей і 4-5 - для людей середнього

або за допомогою кистьового динамометра.

Одним із найбільш адекватних способів оцінки

Ічного стану людини є 1,5-мильний тест Купера, що

Ігає у визначенні мінімального часу, за який людина здат-

Юдолати пішки відстань у 1,5 милі (2400 м). Для молодої

ини цей показник не повинен перевищувати 11,5 хв. Ще

їм тестом аналогічного змісту може бути результат

Іиання на четвертий поверх у спокійному темпі (80 кроків

вилину), при якому частота пульсу має досягати в серед-

йу 108-120 ударів за хвилину, а через 2 хвилини - 96-104.

Для оцінки стійкості до кисневого голодування

посовують пробу Генча, що полягає в максимально

Іливому затриманні дихання на видиху після глибокого

ку (в середньому воно має досягати 33 сек.). При цьому

І робити повний видих у швидкому темпі.

Здатність організму підтримувати рівновагу

кна визначити за вестибулярною пробою Бонда-

тського. Вона полягає в тому, щоб якомога довше про-

|яти на одній нозі, не відриваючи п'ятку від підлоги і, три-

Іючи руки на поясі, з заплющеними очима.

Силу ніг і стрибучість визначають за допомогою \0би Абалакова. Для цього на стіні роблять позначки че-і кожний сантиметр на висоті 250-350 см. Стоячи облич-м до стіни на відстані стопи з піднятими руками, відміча-І. рівень, до якого дістають кінцями середніх пальців,,; Іім підстрибують з місця, намагаючись якомога вище до иися руками, і знову відмічають висоту. Різниця між ци-І даними і є висотою стрибка.

150-151

Система самоконтролю передбачає також їжі артеріального тиску. Так, у молодих людей (2(КШ ^ столічний тиск повинен перебувати в межах 10в«! діастолічний (друга цифра ртутного стовпчика) - • у віці 40-50 років - відповідно 120-130 і 75-80 мм

Швидкісну реакцію нервової системи оц/ за допомогою тепінг-тесту. Вона визначать* * симальною кількістю точок, проставлених за 10 < яи раті розміром 10 х 10 см (норма для молодих люди вить не менше 60 точок).

Перша медична допомога - це невідкладні щ мовані на врятування життя хворого чи потерпілі травми на місці нещасного випадку, що передують ню кваліфікованої медичної допомоги.

Мета першої медичної допомоги - полегши?! протікання процесів, пов'язаних із травмуванням, інших захворюваннях - запобігти їх подальшому |Щ| При цьому важливо своєчасно евакуювати поторгІМ лікарні. Якщо маршрут пролягає у важкодоступми* ( віддалених від населених пунктів, і ситуація усклидні метеорологічними умовами, потерпілий протяшм І годин і навіть діб може розраховувати виключно ми Д( гу товаришів і життєві сили власного організму. БуиЦ падки, коли життя потерпілого цілком залежить від 0| ності і кваліфікованості першої медичної допомоги, у| воляє також запобігти серйозних ускладнень і ризі організмі необоротних змін. Тому кожний учасник Іур кого походу повинен володіти методикою наданий її медичної допомоги собі і своїм товаришам, зн.ии довність здійснення необхідних заходів незалежм явності чи відсутності у нього медичної освіти.

Завдання першої медичної допомоги в над ситуаціях (травми, гострі захворювання тощо) здійсненні таких заходів :

•иіня дії травмуючих факторів, що містять у собі

дня здоров'я і життя людей;

Іння дихання і серцевої діяльності у пртерпілого •ні реанімаційні дії);

мя кровотечі;

та ран стерильними матеріалами;

Іювання;

Іація (фіксація) травмованих ділянок тіла за до-

• підручних засобів;

І тілу потерпілого найбільш зручного положення

Ідності з характером ушкодження;

Іоння по можливості швидкого і обережного транс-"Іня потерпілого до лікувального закладу або вик-

ичної допомоги на місце нещасного випадку.

Іданні першої медичної допомоги слід виходити

0 з міркувань безпеки, доцільності тих чи інших тонувати всі необхідні маніпуляції швидко, обе-

Іевнено, з дотриманням усіх належних вимог, ' при цьому спокій і рівновагу.

маючи до надання першої медичної допомоги,

•перативно і адекватно оцінити стан потерпілого

ннішні обставини, дотримуватись певної послідо-

по можливості врахувати і усунути загрозливі

1 скоригувати свої дії відповідно до їх впливу.

Іа все необхідно точно якщо це дозволяє ситу-

;іти всі обставини, за яких стався нещасний ви-

І им щоб встановити характер ушкодження (особ-

ому разі, коли потерпілий знепритомнів). Ці дані мо-

Іти відправною точкою в подальшому лікуванні і в

І врятувати життя потерпілому.

огляді потерпілого оцінюють його загальний стан,

р і тяжкість тілесних ушкоджень, можливість і спосіб

й, необхідні для цього засоби, які можна знайти в

« умовах.

ижких випадках (артеріальна кровотеча, непри-., припинення дихання) до надання першої допомо-»Ідно приступати негайно, пам'ятаючи при цьому, иірна поспішливість теж може завдати шкоди по-иу.

152-253

Перш за все необхідно переконатися, що у пото|І зберігається дихання і йому ніщо не перешкоджає.

Ясність свідомості потерпілого неважко з'ясуваїн перших його відповідей на задані запитання. ТриноІ симптомами є сповільнена реакція, адинамія, втрат,І мості. Ознаками тяжкої травми і критичного стін терпілого є раптова блідість, сірий колір шкіряного гни знижена (менше 15 за хвилину) або прискорена (біп за хвилину), частота дихання, слабкий пульс або й<> вна відсутність (з частотою менше 40 і більше 120 уд.І хвилину). При травмуванні без втрати свідомосі терпілий здатен сам оцінити свій стан і тим самим сп ефективному лікуванню.

Необхідно ретельно оглянути голову, тулуб, к^ потерпілого, порівняти праву і ліву сторони. Так легиі шукати місце ушкодження і оцінити загрозу втрати трі ваним крові, виявити переломи кісток та інші ушкодж Важче діагностувати травми тазових кісток, хребта, гр клітки, живота.

В разі необхідності слід викликати медичну допоі\ транспортувати потерпілого до лікарні (рис. 17.), яки дозволяють географічні, технічні та інші умови.

При наявності симптомів, що супроводжують тяжі падки травмування (втрата свідомості, ушкодження го; хребта, живота, переломи великих кісток), і можливості ликати допомогу це треба зробити негайно.

Транспортувати потерпілого до лікувального зак можна лише у двох випадках:

> за умови його задовільного загального стану і здаті самостійно пересуватися;

> в разі неможливості виклику допомоги до місця, де тр; ся нещасний випадок по телефону або через радіомеї

Три відсутності зв'язку у випадку тяжкого травмування ника для того, щоб виграти час, доцільно розділити '. Двох її членів відряджають до найближчого населе-пункту по допомогу, а інші (не менше п'яти - семи чо-) транспортують потерпілого в напрямку дороги, (де Іивий рух автотранспорту), або рівної відкритої ділян-відки може бути поміченим сигнал пілотом літака чи зльота.

Іля транспортування потерпілого на значні відстані у ових умовах потрібно змайструвати ноші (рис. 18.).

154-15

Головна вимога до саморобних нош - їх зру^і надійність. Недбало зроблені ноші можуть додаткон мувати потерпілого.

Лікареві необхідно детально викласти всі сим зміни у свідомості, пульс, розмір зіниць. При накі джгута необхідно письмово фіксувати час із точіп хвилин. До речі, загальним для всіх неписаним пран фіксування в польовому щоденнику будь-яких по/з відбуваються під час туристського походу.

Часто для надання першої медичної допомоги де диться повністю або частково роздягати і роззувати поп пілого. При цьому з метою запобігання додатковому Іщ муванню і небажаному ускладненню його стану, необхі/ дотримуватись таких правил:

> одяг треба знімати, починаючи з неушкодженої чаї ті| тіла. Якщо одяг прилип до рани, то не можна відрпин від неї тканину: треба просто обрізати її навколо р

•І кровотечі одяг треба швидко розрізати уздовж ра-•Ідюрнувши його, звільнити відповідну ділянку тіла

перев'язки;

тяжких травмах голінки або стопи (при підозрі пере-у) необхідно розрізати задник взуття по шву гострим ІМ, після чого знімати його поступово, звільняючи в Іиу чергу п'ятку;

Еяючи травмовану кінцівку від одягу чи взуття не-о, додатково її притримувати; ати потерпілого без крайньої необхідності, особли-I холодну пору року, небажано. В таких випадках ІЬНяють лише ту частину тіла, яка потребує відповідної Іичної обробки. Для цього цілком достатньо зробити І ні таким чином, щоб після накладання пов'язки і спи-І iv! кровотечі можна було опустити відрізаний клапоть І у, закривши ним оголену частину тіла. Ілвила накладання шин. При накладанні шини не-І) зафіксувати не тільки місце перелому, а й суглоби нижче від нього. Накладання шин вимагає обереж-щоб уникнути додаткового травмування потерпілого. Іну обов'язково кладеться шар вати або м'яка тканина. Ійпоширенішими помилками при накладанні шин є: сування шин без м'якої прокладки, що викликає біль може призвести до утворення пролежнів; (остатня довжина шини, що не дозволяє належним юм зафіксувати ушкоджену кінцівку; сутність ватно-марлевого валика, необхідно при ;сування кисті; ибке фіксування шини;

сутність при переломі руки пов'язки, що дозволяє тримувати її в підвищеному положенні. зни. Рани можуть бути поверхневими, з порушенням чно шкіряного покриву, і більш глибокими, що супро-ються ушкодженням підшкірної клітковини, м'язів, к (сухожиль), судин, кісток і внутрішніх органів. За юм ран, їх зовнішнім виглядом і станом розрізняють , рубані, колоті, рвані рани, а також рани, що виникли ідок удару, укусу, опіку.

156-157

Небезпечними для життя є глибокі поранення ' шиї, грудей, живота, рани з ушкодженням велики носних судин. Поранення кисті містять у собі небе.и кодження сухожиль. Поранення часто супроводі розвитком запальних процесів з утворенням флеїм сцесів. Чим глибша рана, тим швидше розвивають! < протікають інфекційні ускладнення.

Кровотечі. Якщо кров із рани витікає назопмі) маємо справу з зовнішньою кровотечею. Особливо :ім( ми втратами крові загрожують глибокі рубані і різані І ті також поранення обличчя і голови. При колотих І ти опіках грудей і живота можливі внутрішні кровотечі, І| крововилив у внутрішню порожнину.

Кровотеча може бути капілярною (при незначних пі неннях, коли виступають краплі крові) венозною (при ГІіІ глибоких пораненнях із ушкодженням вен (з рани 11 їм сочиться кров темно-червоного кольору), артері;пи,І (при глибоких пораненнях з ушкодженням артеріальнії-дин кров яскраво-червоного кольору б'є з рани пульсую струменем).

При всіх видах поранення перша допомога полян визначенні його тяжкості, виявлені можливих внутріи ушкоджень, оцінці загального стану потерпілого ми* вості шоку внаслідок втрати крові, припиненні кровоія попередженні інфікування рани.

Основні правила обробки рани. Найчастіше пом» неві рани не викликають сильної кровотечі, тому пери 1.1 помога обмежується, як правило, у перев'язуванням р;нп краї обробляють ватним тампоном, змоченим у йодній І стойці так, щоб йод не потрапив у саму рану. Потім її зОр кують пантенолом, покривають стерильною серветком індивідуального пакету і забинтовують. В тому разі, які краї рани сильно розійшлися, перед бинтуванням їх » обхідно зблизити (але не до повного змикання) і в так» положенні зафіксувати кількома смужками лейкопластирі Рану забороняється промивати як водою (що пов'я.чм небезпекою зараження), так і спиртом або йодною насти» кою, які викликають сильний біль. Безпосередньо на раму можна класти також ніяких мазей і вати. Якщо в резулм поранення виступають на поверхню будь-які внутрішні <

Інини, то їх прикривають стерильною марлею і ні в

зі не вправляють усередину.

шнення кровотечі. Обробка будь-якої рани, що кро-

, спрямована перш за все на припинення кровотечі.

лу всі дії повинні бути швидкими і точними, оскільки

•рата крові знесилює потерпілого і може містить в собі

ого життю. Запобігання цій небезпеці набагато полег-

скорює подальше лікування потерпілого, а також зни-

Іивість тяжких наслідків поранення.

»зну і капілярну кровотечу найлегше зупинити за

зю пов'язки (рис. 19 а - г).

На відповідну ділянку тіла накладають стерильну мар-Ібо бинт, потім - знову бинт або марлю, складені в (В шарів (у крайньому разі - носову хустку). Ця пов'яз­ко примотується бинтом і, тиснучи на судини, спиняє >течу. Поранену кінцівку після накладання пов'язки зафіксувати у підвищеному положенні, що також Інє зменшенню кровотечі. Протягом двох наступних го-меобхідно постійно контролювати стан ушкодженого ну чи тканини, стежачи за пов'язкою. В подальшому перевіряти її кожні 10-15 хвилин. Якщо пов'язка про-Іа майже відразу після накладання і кров при цьому Іскраво-червоний колір, це може бути свідченням уш-ення артерії. При його відсутності кров просочувати­ся кров'ю поступово і може проступити через годину чи ь більше.

158-159

При підозрі на артеріальну кровотечу поверх скрип ної пов'язки слід накласти нову, тугіше притискаючи й м< йому витку бинта. При венозній кровотечі і незначному дженні артерій цього, як правило, виявляється досі і

Швидке ПрОМОКаННЯ ПОВ'ЯЗКИ, ЩО НЄ ПРИПИНЯЄТЬСЯ, П|Н

вання крізь неї крові краплинами, а тим більше стру* (що трапляється не часто і свідчить про глибоке порям ушкодження великої артері'І), вимагають негайних з;Іх метою припинення артеріальної кровотечі. В таких вин артерію притискають пальцем у точці, де вона найін підходить до поверхні тіла, і накладають джгут-закрун може бути як спеціальний медичний джгут, так і пристос з цією метою будь-які еластичні предмети з цупкої теріалу (ремені, мотузки, хустки і т. ін.), з яких можна ,І ти петлю довжиною 70-80 см і шириною 2-10 см.

Джгут-закрутку накладають завжди вище рани: при ненні передпліччя - на плече, голінки - на стегно (рис

Послідовність накладання джгута-закрутки така:

> притиснути пальцем артерію, визначити місце її дання джгута, звільнити віджповідну частину тії І верхнього одягу для забезпечення щільного приля джгута (тимчасового припинення кровотечі можи сягти, максимально згинаючи кінцівку, що іноді під< мо робить сам потерпілий);

> закрутити за допомогою палички петлю і, відчувш велике стискання, відпустити палець і зняти поі для огляду рани;

> затягувати закрутку доти, поки не припиниться кро ча (небезпечно продовжувати уже закручувати > уже після видимого припинення кровотечі: це може звести до ушкодження судин і нервів);

> накласти на рану нову пов'язку, закріпивши палич забинтованій кінцівці чи на тілі;

> перш ніж зафіксувати паличку, необхідно прикріпи неї записку з зазначенням часу накладення джгу точністю до хвилин).

Треба пам'ятати, що джгут можна тримати не більи дини. Якщо дорога до лікарні займе більше часу, то чер хвилин після накладення джгута його розкручують на 5 -

Іітискають рану долонею. При цьому кровотеча може уватись. Періодичність ослаблення джгута - півгоди-Іопомагає запобігати омертвінню кінцівки внаслідок ня кровопостачання і утворення тромба на місці сти-ртерії джгутом. Тому джгут можна використовувати Іазі крайньої необхідності і звеликою обережністю. В ній більшості випадків кровотечу можна зупинити ним накладанням давлячої пов'язки. :и є результатом впливу високої температури (по-зряча або палаюча рідина, розпечені предмети і акож хімічних речовин, отруйних рослин, сонячних з. Хоча при опіках ураження зазнають переважно з шкіра і підшкірна клітковина, вони небезпечні для льності організму в цілому, •ізняють чотири ступені опіків: ервоніння і набрякання шкіри; ворення пухирів, наповнених жовтуватою рідиною плазмою крові); ворення струпів, місцевий некроз (омертвіння тка­нин);

• обвуглювання тканин.

Іавіть неглибокі обширні опіки викликають шок, на об-ІНих ділянках тіла відбувається утворення токсинів, які рояться кров'ю по всьому організму. Мікроорганізми Іикають загноювання ран. Ураження третини поверхні опіками II ступеня, являє собою себрйозну небезпеку життя потерпілого.

Перша допомога при опіках передбачає здійснення та-Іаходів:

міркувань власної безпеки і безпеки оточуючих, якомо-,І швидше припинити вплив фактора термічного ура-сення;

Іри загоранні одягу необхідно якнайшвидше накинути Іа палаючу ділянку шматок тканини (ковдри, куртку то-цо), посипати її снігом чи занурити у воду; Іри опіках, викликаних гарячою рідиною, необхідно не-айно скинути одяг і підставити місце опіку під струмінь Іолодної води. Це знижує міру і глибину ураження тка-Іин, зменшуючи тяжкість опіку);

160-161

> уражену ділянку збризкують пантенолом (у р.иі • ності необхідних медикаментів — сечею) і нпмІ|В стерильну пов'язку, а в разі її відсутності - будь нЛ ту тканину. •

Участь потерпілого в експедиційних роботах пригм лише при опіках 1-М ступеня, якими уражена невелик(Л ка тіла(розміром не більше долоні), за умови їх локипів на кисті руки і не на обличчі. Але і в цьому разі чер*І • дини після опіку шкіру повторно збризкують пантенопв хир, що утворився, підрізають ножицями, протертими • і знову накладають стерильну пов'язку. Процедуру пощ ють двічі на день до повного загоювання рани. 1

При опіках II ступеня, якими уражена площа сирм! величини (більше долоні), необхідне здійснення прогині вих заходів. З цією метою потерпілий повинен прии ну-дві таблетки анальгіну; випити дві-три кружки тем­ни з доданням чайної ложки питної соди на кожну Крім того, необхідно накласти холодну пов'язку (ситні ний медичний пакет, пакетик з льодом і т. ін.). В ра.чі нц при опіках ІІІ-ІУ ступеня потерпілого необхідно торміЦ госпіталізувати. При неможливості швидкої евакуації, верхню опіку двічі-тричі на день збризкують пантеноІІпМі терпілому дають по одній таблетці анальгіну, димеді»мц| еритроміцину і багато теплої рідини для пиття з додані соди (до 1,5 - 2 л на добу з 5 чайними ложками соди)

Опіки отруйними рослинами можуть виникати і дотику до відкритих ділянок шкіри листя чи стебел ш| них рослин (цикута, вовче лико, аконіт та ін.). На уражі місцях з'являються пухирці, заповнені мутною рідиною, потім перетворюються на виразки, які важко піддаш лікуванню і довго не гояться.

Перша допомога полягає у збризкуванні місця мі пантенолом і прийнятті однієї таблетки димедролу. Дпи побігання таким випадкам слід добре продумувати екіиір ку в місцях, де ростуть отруйні рослини.

Сонячні опіки найчастіше трапляються в горах і суп воджуються підвищенням температури й виникненням хирців. На значній висоті розріджене повітря слабко її", нас сонячне проміння, тому його дія значно сильній

ч| Сніг добре відбиває ультрафіолетове проміння, і юлить до опіків найбільш уразливих місць. Це все губи, нижня поверхня підборіддя, і навіть я захисту обличчя в гірських умовах користуються або спеціальними мазями від загару. «їроження. Загальне переохолодження (замер-Істає в результаті впливу на організм людини низь-. іратур, що посилюється при підвищенні вологості І також за рахунок тісного одягу і взуття, додаткових І ш спорядження (ремінь резинка), які стискають І і утруднюють кровообіг, і т. ін. За характером ура-I тривалістю впливу низьких температур на організм л розрізняють три ступені (стадії) обмороження, що Ііься визначенню лише після відігрівання потерпілого. гупінь - збліднення або побіління обмороженої ділянки ^ха, ніс, щоки, пальці ніг і рук), втрата чутливості шкіри, вння рухливості. Після відігрівання замерзлої ділянки нормалізується її температура, відновлюється чут-ш, рухливість пальців, але зберігається набряк. Шкіра н: синьо-червоного відтінку. Через п'ять-сім діб почи-.І її злущування, супроводжуване свербінням. Збері-.І підвищена чутливість цих ділянок тіла до холоду. ступінь - утворення після відігрівання пухирців, що юджується підвищенням температури тіла, гаряч-/Іожливий швидкий розвиток інфекції з нагноєнням на

( пухирців.

ступінь - відмирання (некроз) замерзлих ділянок шкіри, ри обмороженні будь-якого ступеня необхідна юва медична допомога. Запобігання обмороженню зється посиленням кровообігу на ділянках тіла, що ають замерзати. Якщо мерзнуть ноги, треба викону-ними широкі розмахування вперед-назад і глибокі ;ання, якщо руки - енергійні махи від плеча і швидке ання пальців у кулак з наступним їх розтисканням. змерзанні носа, щік, вух для забезпечення припливу до обличчя треба деякий час іти, сильно нахилившись Ід і не знімаючи при цьому рюкзака, або зробити 10-15 Іких нахилів уперед. Бажано випити гарячого солодко-Ію або кави, прийняти кілька таблеток глюкози з іном С або з'їсти кілька шматочків цукру.

162-163

При перших ознаках обмороження необхіднії •(• ділянки тіла, які побіліли. Онімілі від холоду па/ІІ.пі ^ ба сховати під одяг.

При ураженні стоп необхідно зняти з потерлії > тя і шкарпетки і сісти так, щоб товариш міг сховаї нути його ступні у себе під пахвою, товариша. Тр< ' дати йому теплого солодкого чаю або кави.

Не слід розтирати онімілі ділянки тіла спиртог. вовняною рукавицею, бо в разі більш глибокого ^ І можна пошкодити шкіряний покрив і занести інфеї І

При обмороженні 11-111 ступеня ушкоджені діляїн І кують пантенолом, накладають стерильну пов'язн, т по одній таблетці анальгіну, димедролу і дротавериіц ні пи). Бажано випити теплого солодкого чаю або к.Іин І значному погіршенні стану, високій температурі дпнпь по одній таблетці еритроміцину або аспірину. В таких ш.-* ках необхідно терміново евакуювати потерпілого для па, ня йому фахової медичної допомоги. Але робити цс І й дуже обережно, щоб не викликати додаткових усюкідмі При загальному переохолодженні організму пои'І>(І го треба негайно доставити в тепле приміщення або, н це неможливо, розкласти велике багаття. Відігріти можна за допомогою енергійного, але обережного мни Необхідно напоїти потерпілого теплим солодким чаш кавою. Вживання спиртного може завдати потерпілому ( ликої шкоди. Якщо це можливо, хорошим засобом є І*(| ванна з температурою води 36-37°С.

У випадку втрати свідомості, при сповільненому /

ханні, відсутності пульсу необхідна термінова реанімаціє

Електротравми є наслідком безпосереднього конт|

ту з джерелом або лінією електропередач. Стан органи

залежить від сили струму, що пройшов через тіло.

Ураження блискавкою супроводжується, як праииг тяжкими симптомами: втратою свідомості; припиненням різким пригніченням дихання; нетриманням; частим щн мічним пульсом; розширенням зіниць; посинінням облич¹ шиї, грудної клітки, кінчиків пальців; наявність слідів оми* припиненням роботи серця.

Невідкладна допомога надається на місці неща< випадку в такій послідовності:

отерпілий втратив свідомість, але при цьому "оться дихання і серцебиття, необхідно перш за

отебнути одяг, покласти його на бік, підклавши І» валик з одягу для стимулювання роботи ди-І < шляхів; Іми грудної клітки або за допомогою дзеркальця,

ного до рота потерпілого (при збереженні дихан-о запотіває), встановити, чи потерпілий дихає; Ітиги ротову порожнину від крові, слини, блювотних

•ідсутності дихання негайно приступити до ре-•ції (штучного дихання і непрямого масажу серця).

До основних прийомів реанімації відносяться штучне Іння ("рот у рот", "рот у ніс") і закритий масаж серця. Во-икористовуються з метою врятувати життя потерпілого, І перебуває у критичному стані (шок, відсутність дихан-Іупинка серця, втрата свідомості). Шок - небезпечний для життя стан, викликаний впли-•рікогось сильного подразника, тяжкої травми, поранен-•Йачної втрати крові. Відразу після серйозного травму-и може виникнути загальне мовне і рухове збудження, Ікорення дихання (еректильний шок). Потерпілий, не-Іиючи на тяжкі ушкодження, намагається рухатись. Він джений, багато і голосно говорить. Через 5-10 хв. Цей Й починає змінюватися пригніченістю, що супровод-ться послабленою реакцією на оточення, нерухомістю, ідненням. З'являється липкий холодний піт, часте і по-хневе дихання, прискорення пульсу до 140-200 ударів на лину з наступним його послабленням (торпідний шок). Реанімаційні заходи треба здійснювати в такій послідов-

ті:

обережно покласти потерпілого на спину (при блюванні

повернути голову набік);

перевірити наявність дихання і серцебиття;

164-165

> в разі відсутності дихання і серцебиття приступиш і реанімаційних заходів - штучного дихання і зафиі масажу серця; 1

> при наявності кровотечі якомога швидше її зупинищ

> при переломах здійснити іммобілізацію ушкоджії кінцівок; і

> активізувати кровопостачання мозку і серця надлнЦ більш високого положення ногам у разі відсутності їх ^ кодження. Для цього достатньо підняти їх, підкл.Ів| рюкзак, спальний мішок, згорнутий одяг тощо;

> не давати пити, оскільки не виключена небезпека ущ| дження внутрішніх органів, що може супроводжувнІІ блювотою. Категорично забороняється давати І терпілому спиртне; ]

> негайно відрядити когось із членів групипо медичну І помогу. Транспортувати потерпілого в шоковому оя можна лише в крайньому випадку - щоб винести І проїжджого шляху, до посадочного майданчика в р виклику вертольота, а також при повній неможлиЦ прибуття лікаря до місця нещасного випадку.

Штучне дихання (штучна вентиляція легенЬ Перш ніж розпочати штучне дихання, необхідно пересвіді тись у прохідності верхніх дихальних шляхів потерпілої При наявності в них води в результаті утеплення звільни їх за допомогою прийому "на коліно" (рис. 20.).

Для цього, стоячи на одному коліні, треба покласти ми терпілого на друге, зігнуте коліно, так, щоб на нього спиімв ся нижній відділ грудної клітки, а верхня частина тіла і > І< ва звисали вниз. Потім однією рукою відкрити потерп

, а другою поплескати його по спині або поступовим ру-І, спрямованим від спини, натиснути на ребра. Цю про-Іуру повторювати доти, поки не припиниться інтенсивне Ікання води. Після цього перевернути потерпілого на ну і покласти на тверду поверхню. Пальцем, обгорнутим Ігом або носовою хусткою, швидко звільнити порожнину іі від піску, слизу, крові, блювотних мас та інших сто-Ініх предметів, в разі наявності вийняти знімні зубні про-11 і розпочати штучне дихання і закритий масаж серця до ии у потерпілого самостійного дихання і відновлення цевої діяльності. Це стосується синього типу утеплення. ! блідому типі зразу приступають до штучного дихання і Іитого масажу серця.

Дихальні шляхи звільняються легше, якщо голову по-пілого закинути назад. Тому під його шию треба підкла-

згорнутий одяг. Коли щелепи міцно стиснуті, їх треба режно розхилити будь-яким плоским предметом (дер-ом ложки і т. ін.), покласти між зубами шматок туго згор-<>го бинта чи тканини і очистити ротову порожнину, їм необхідно розстебнути одяг потерпілого, який пере-Іцжає диханню і кровообігу. Всі ці маніпуляції вимагають їдкого і обережного виконання, щоб не погіршити й без

критичний стан потерпілого.

Методика штучного дихання способом "рот у

ч". Швидко і обережно покласти потерпілого на спину з

втягнутими уздовж тіла руками на плоску тверду по-

чню. Звільнити грудну клітку від ременів, обв'язок, одя-

г.ін. Голову потерпілого закинути назад, однією рукою

ягти нижню щелепу вперед і вниз, а пальцями другої ру-

І.зтиснути ніс. Стежити, щоб язик не западав і не закри-

дихальні шляхи потерпілого. При западанні язика його

гримувати пальцями.

Для здійснення штучного дихання необхідно зробить симальний вдих, нахилитись над потерпілим, щільно тиснутись губами до його відкритого рота і зробити мак-Іальний видих. При цьому треба стежити за тим, щоб по

надходження повітря в дихальні шляхи і легені по-пілого його грудна клітка максимально розпрямлялася :.21.).

166-167

Після цього відняти рот від губ потерпілого і примим затискання носа. В цей момент повітря почне виходнЯІ| легенів потерпілого. ^1

Вдих треба робити через кожні 3-4 сек. Інтершш ^1 вдихами і глибина кожного вдиху повинні бути однаконйИІ Методика штучного дихання "рот у ніс", \Ґ спосіб застосовують при травмуванні язика, щелеп, гуп, • ложення потерпілого, частота і глибина вдихів, додай-лікувальні заходи в цьому випадку ті самі, що й при сиов⁵ "рот у рот". У цьому випадку рот потерпілого повинен Ш щільно закритий. Вдих (вдування повітря) робин.оЯ обидві ніздрі потерпілого. II

Ознаки відновлення дихання. Вчасне проведви штучного дихання дає шанс врятувати потерпілого. ПорцЦ-його самостійний вдих не завжди чітко виражений і ЧІМ виявляється лише у слабких ритмічних скороченнях цім них м'язів, що нагадують ковтальні рухи. Потім дихальні • хи посилюються, хоча можуть відбуватися з великй| інтервалами і мати конвульсивний судорожний хараюоц,

Зовнішній (закритий) масаж серця застосовуєгУ при раптовій зупинці серцевої діяльності (шок, потраплиН) в лавину, ураження блискавкою чи електрострумом і І ЇЙ При цьому у потерпілого спостерігається виражена синюи ність або блідість, пульс на променевій і сонній артеріям серцебиття не прослуховуються вухом.

Закритий масаж серця слід виконувати в такій послідої ності:

> швидко покласти потерпілого на спину на тверду І№ верхню і стати ліворуч від нього;

> покласти одну долоню на нижній відділ грудної к/ІІти потерпілого, поверх неї - другу; 1

> енергійним поштовхоподібним рухом рук, не згинаючий у ліктях, натискати на грудину; 1

> після кожного натискання піднімати руки від грудини щоб дати їй можливість розпрямитись і щоб порожнині серця встигли наповнитись кров'ю;

> за 1 хв. виконувати до 60 натискань.

Ознаки відновлення серцевої діяльності: по Іна пульсу на сонній або променевій артеріях, зменш' блідості або синюшності шкіри. При перших ознаках ро

м масаж припиняють, проте слід бути готовим відновн­ії о: серце може знову зупинитись. Тривалість реанімаційних заходів. Поєднання прий-роанімації. Успішність реанімаційних заходів значною "І обумовлюється їх вчасністю і якістю виконання маса-чя і штучного дихання, а також раціональним їх

ІНЯМ.

Імцо ці маніпуляції виконують двоє, то один робить ма-г.ерця, а другий - штучне дихання. При цьому вдихан-Івітря в рот або ніс потерпілого роблять через кожні чо-' натискання на його грудину (див. рис. 21.).

В тому разі, якщо реанімаційну допомогу надає одна іина, черговість маніпуляцій та їх режим змінюється: ч кожних двох швидких вдихів роблять 10-12 натискань рудину з інтервалом в 1 сек.

При збереженні серцевої діяльності (прощупується <>с, прослуховується серцебиття) штучне дихання про-Іть до відновлення самостійного дихання. При відсутності серцевих скорочень, штучне дихання і зж серця виконують протягом 60-90 хв. Якщо за цей час підновились самостійне дихання і серцева діяльність, Існення реанімаційних заходів припиняють. Реанімаційні маніпуляції припиняють тільки в разі Іви явних ознак біологічної смерті. Одна з перших •Ін.Ік- помутніння роговиці і її висихання. При стисканні ока ' її їдцями зіниця звужується і стає схожою на котяче око.

Втрата свідомості. Жодна з травм і захворювань у похідних умовах не викликає такої розгубленості і не при­зводить до таких з невиправних і навіть небезпечних дій, як

168-169

раптова втрата потерпілим свідомості. Будь-яка їм .І >ІШ форма дійсно є загрозливим симптомом. Втрат.І <•

МОСТІ, беЗВІДНОСНО ДО ЇЇ ПРИЧИН, МОЖе ПрИЗВеСТИ ДО ИІІІЯ

смерті потерпілого, якщо не надати йому невідкладно™

помоги. Тоді як в цілому нескладні, але цілеспрямовяя

групи можуть врятувати йому життя. 1

Втрата свідомості здебільшого спричиняється Ір*В

ванням черепа і головного мозку, а також тяжкими траиМЯ

скелета і внутрішніх органів, що може бути насліди

падіння з великої висоти, каменепаду. Втрата свідомооїі •

місце також при утепленні, потраплянні в лавину. При цьв

основною небезпекою є асфіксія. Втрата свідомості в циі

випадку- це реакція на нестачу кисню. Часто втрата ІяШ

мості відбувається в результаті електротравм (уражіи

блискавкою чи електричним струмом). Втратою свідоме

супроводжуються також тяжкі форми отруєння, інфокцЙ

захворювання з наступними ускладненнями. Втрата сні]

мості тривалістю до кількох годин може бути насліди

епілептичного припадку. Цей стан поступово переходити

сон, і тоді людину вже можна розбудити. При запаморочії

і колапсі втрата свідомості може продовжуватись угьв

кілька секунд (до 1 хвилини). Якщо свідомість .швидко І

відновлюється, треба шукати інші причини її втрати. 1

Слід пам'ятати, що втрата свідомості може мати рій

глибину і протікати в кілька стадій - від найлегшої до кн

тичної. Це необхідно знати для розпізнавання на р;Іни

стадіях розвитку загрозливого стану організації допомоги

Легка втрата свідомості (удар по голові, падіння

невеликої висоти, перегрівання, отруєння) виявляється

пригніченому стані потерпілого. Він ніби заглиблюється

себе, але при цьому зберігається мовний контакт: після ні

одноразового голосного повторення запитання він здач ми

повільно, тихо, іноді нерозбірливо, відповісти односкладні

вим "так", "ні". Потерпілий не розуміє найпростіших вкаІІ

вок, іноді виконує їх у сповільненому темпі; на запитання

чи відчуває біль, часто дає негативну відповідь. Але опш

режне обстеження травмованих ділянок тіла і перевірка ру

ХОМОСТІ СуГЛОбІВ ПрИ НаЯВНОСТІ ПереЛОМІВ ЧИ ІНШИХ Тр.''"І

викликає відповідну мімічну реакцію і стогін.

\>порозний стан (сонливість, повна апатія, неру-Іь) розвивається при поглибленні розладу свідомості, ипосне звертання потерпілий відкриває очі, але погляд І «лишається відстороненим. На біль реагує слабким сіном або мімічною гримасою. При сопорозному стані, а І Й при легкій втраті свідомості часто спостерігається і«ння, тому потерпілого необхідно перевернути на бік Іипобігання асфіксії внаслідок потрапляння блювотних у дихальні шляхи.

Кома (глибока втрата свідомості) - стан, який нагадує хоча "розбудити" людину при цьому не вдається. У пр-ІІпого повністю відсутня реакція на зовнішні подразни-» також больові відчуття. В цій стадії небезпека критич-) розладу дихання і роботи серця. Особливої уваги ви-щ: контроль за станом психіки потерпілого, тим більше відсутності свідків обставин травмування. В таких ви­ках завжди слід пам'ятати про небезпеку травмування міного мозку. Раннє його діагностування - в процесі Іти потерпілим свідомості - має вирішальне значення врятування життя потерпілого.

В коматозному стані настає параліч м'язів стравоходу Іду до шлунку. Це призводить до мимовільного витікан-шісту шлунку в ротову порожнину, а звідти з кожним Хом - у дихальні шляхи і легені, що стає причиною (іксії. В такій ситуації дуже швидко, іноді за лічені секун-може настати припинення серцевої діяльності і дихан-Такому потерпілому не допоможуть закритий масаж ця і штучне дихання, оскільки повітря не проникає в ди-ьні шляхи. Тому при втраті свідомості найважливішим є вбігання асфіксії. Для цього потерпілого, що перебуває 'ані непритомності, необхідно надати стійкого (фіксова-з) положення. Обережно, підтримуючи голову, його дуть на правий бік, потім ліву, тобто "верхню", ногу зги­нь під прямим кутом у тазовому і колінному суглобах. Іва рука потерпілого залишається за спиною, випрям-а вздовж тулуба, а його ліву руку згинають у ліктьово-суглобі і обернену вниз долоню підкладають під голову, им чином, потерпілий лежить не зовсім на боці, а з неве-им нахилом уперед. У цій позі опорними є кілька точок:

170-171

права сторона тазового суглоба і стегно, лівий коліннИІ суглоб, ліва гомілка і стопа, лівий лікоть і долоня, покладі на під голову.

Необхідно стежити, щоб вільному диханню потерпімо^ не перешкоджали підкладена під голову долоня чи буді. гі|( предмети. Обличчя потерпілого треба залишити відкриіищ для контролю за диханням і очищення ротової порожнині при виливанні в неї вмісту шлунку. В такому положенні ІІ« терпілий має залишатися доти, поки не опритомніє. Не обхідно постійно спостерігати за ритмом дихання, пульсі їм забарвленням шкіри. В разі зупинки серця або дихання І їй терпілого обережно перевертають на спину, підкладаючі під шию згорнутий одяг і приступають до реанімації. Під чи транспортування (особливо в пересіченій гірській місці вості) потерпілого, що знаходиться в фіксованому полі женні, не дуже туго прив'язують до нош широкими ремоні ми чи будь-якими шматками тканини, зав'язаними в діл ями тазового і плечових суглобів, голінок. Фіксатори повинні н| перешкоджати диханню.

При наявності переломів хребта, тазових кісток, верхмЦ і нижніх кінцівок, у разі падіння з великої висоти, удару вомиї ким каменем і т. ін. фіксоване положення протипоказане чі| рез небезпеку зміщення уламків кісток. Потерпілого в тани( випадках перевертають на спину, підкладаючи під Іпи(| згорнутий одяг, і трохи закидають голову назад, щоб з дощі забезпечити вільне дихання.

Під час проведення масових спортивно-оздоровчих ходів надання медичної допомогти потерпілим покі дається на дипломованого спеціаліста з вищою медичн освітою. В туристських подорожах медичне забезпечої входить у функції санінструктора, який призначаєтьсі числа учасників походу і не завжди має медичну освіту, .І пройшов відповідну підготовку в одному з медични кладів, організації цивільної оброни або червоного хр

Коло обов'язків санінструктора в туристському поході Іключає комплектування і підтримання в стані постійної го-Іовності похідної аптечки, вміння практично застосовувати Іаявні у ній засоби, діагностику найбільш поширених захво-І>ювань і травм, а також володіння прийомами надання пер­шої медичної допомоги і лікування, постійний контроль за таном здоров'я членів групи , якістю їжі, дотриманням пра-Іил особистої гігієни.

До переліку захворювань і травм, основи діагностики і Іікування яких повинен знати санінструктор, входять: про-тудні захворювання (гострі респіраторні інфекції, грип, Інгіна, запалення легенів), шлунково-кишкові захворюван­ня (дизентерія, черевний тиф, "гострий живіт", харчові •труєння), укуси отруйних змій і комах, гірська хвороба, нігова сліпота, тепловий і сонячний удар, обмороження, загальне замерзання (переохолодження), асфіксія при по-Іраплянні в лавину, воду або дим, внутрішні кровотечі, ура-нення блискавкою, електричним струмом, струс головного Ілозку, гнійничкові захворювання шкіри, опіки, удари, розтяг І розрив зв'язок, вивихи і переломи кісток.

Вирушаючи в похід, кожна група незалежно від даль-мості маршруту, повинна обов'язково мати з собою похідну •птечку, упаковану надійно, але з тим розрахунком, щоб у разі потреби її можна було швидко розпакувати. Герме­тичність упаковки, бажана в будь-яких походах, для водних маршрутів є обов'язковою.

Розрізняють два основних типи похідних аптечок (табл. 3.): Ірупову індивідуальну. Групова аптечка повинна включати по­вний набір медикаментів для надання допомоги у випадку можливих захворювань і травм, які найбільш часто трапля­ються на маршруті. До індивідуальної аптечки, крім необхід­ного мінімуму медичних препаратів і перев'язочних матеріа-пів, повинні входити індивідуальні ліки, необхідні при наяв-Іності у людини алергічних реакцій, а також хронічних хвороб, Чіри яких дозволено брати участь в експедиціях, і т. ін.

176-177

aТуристичні походи і подорожі безпосередньо пов'я.-м небезпекою виникнення екстремальних ситуацій. Крім І. тут має місце багатофакторність ризику. Змінюваність миг| орологічних умов, можливість стихійного лиха, травмувіїнні інших захворювань, виведення з ладу спорядження і б;н§І інших обставин можуть значною мірою ускладнити ситуації під час подорожі, експедиції. 1

Учасники туристських походів і подорожей протягом ти валого часу перебувають в умовах, що різко відрізняються • звичних, повсякденних. Уже сама ця обставина є екстремяя ним фактором, що обумовлює підвищену небезпеку вимя нення нещасних випадків і аварійних ситуацій, які виматЩІ значного фізичного напруження і психологічної мобілізації І

В сучасній літературі туризму спостерігається різноПІМ вживанні термінів для означення екстремальних ситуаці Це вносить плутанину в розміщення цього питання. 11 (я уникнути неясностей і помилкових або подвійних трактунимі визначимо основні поняття і терміни, які розглядатиму 11 даному розділі.

і Екстремальна ситуація - будь-яка подія, що спричи­нює різку зміну нормальних умов життєдіяльності людини. Серед екстремальних ситуацій виділяють позаштатні ситу-Вції, аварії і нещасні випадки.

І Позаштатна ситуація - будь-яка пригода, що містить у собі загрозу для здоров'я людей, призводить до •иникнення аварії, значно ускладнює виконання програми иоходу. Іноді для її означення використовується ана-Иогічний за змістом термін "надзвичайна пригода". І Аварійна ситуація, аварія - вихід з ладу будь-якого механізму, пристрою, спорядження в ході його використан­ня, під час пересування на маршруті.

Нещасний випадок- пригода, що завдала шкоди здо->в'ю людини і трапилася з незалежних від неї причин.

Катастрофа - подія природного або техногенного по-уцження, що призвела до загибелі людей і завдала 'ІІитків в особливо великих масштабах.

Дати вичерпні рекомендації на випадок усіх екстре-

Іьних ситуацій, які трапляються, практично неможливо.

м виключно суб'єктивних чинників підвищеного ризику

порозуміння у стосунках між членами групи, незгода з

івником, порушення дисципліни, вживання спиртного,

І' ревтома), існують ще й тактико-технічні фактори: помил-

Іи в орієнтуванні на місцевості, недооцінка перешкод і пе-

нюцінка власних сил, недостатній нічний відпочинок через

Іовдалий вибір місця базування, поспішність, порушення

рафіка, темпу, ритму і тривалості руху, неправильний роз-

>оділ вантажу тощо. Не треба скидати з рахунку також при-

пдні фактори, що в разі неправильних дій учасників похо-

у являють собою підвищену небезпеку. Основні з них такі:

І>уті ділянки скельних, снігових, осипних і трав'яних схилів,

178-179

льодовиків; камінні обвали, снігові карнизи, лід, ( снігові лавини (з сухого, вологого або мокрого снігу, із г вих дощок); гірські річки із швидкою течією; селеві по блискавка; шквальний вітер, бурі, урагани, смерчі, та ни, торнадо; низька температура повітря; сонячна раді розрідженість повітря на великих висотах; пороги, шеі гряди, завали, коловороти, ополонки на водоймах; тс ва, обмежена видимість; загазованість підземних пс нин; сифони і звуження в печерах, швидке несподіван топлення підземних порожнин; болотиста місцевість руйні тварини і рослини; неправильні дії учасників по; здатні спричинитись до нещасних випадків, (кид камінням один в одного при пересуванні по схилу; під|; ня снігу при траверсуванні схилу, що може стати причі лавини; перебування на снігових схилах без сонцезахі^ окулярів (опік очей - "снігова сліпота"); купання в гір річці на не облаштованій для цього ділянці, і т. ін.

Під час туристських походів і подорожей, пов'язаі перебуванням (особливо тривалим) у природному се| вищі, фактор ризику присутній завжди. Найбільш імом ми в природних умовах є аварійні ситуації, пов'язані з гк ками в орієнтуванні; втратою групового та індивідуалі спорядження внаслідок пожежі, сходу лавини, хуртої переправи через водні об'єкти і з подібних причин; ві; ванням від групи одного або кількох учасників; неперг ченим поділом групи; різким погіршенням погодних уі виведенням з ладу спорядження, неможливістю йок дальшої експлуатації; передчасним витраченням або ванням продуктів харчування, що викликає загрозу пх втратою або виходом з ладу транспортних засобів (м ни, човна, плота і т.п.).

Статистика аварійних ситуацій і нещасних випадні час туристських походів і подорожей свідчить, м більшості випадків вони є наслідком неправильних дії мих учасників у період підготовки до походу (необґруні не завищення можливостей груп, невдало обраний мирі або час походу, випадковий склад учасників, чи їх Ін логічна несумісність, недостатнє екіпірування або ним тання неякісного групового та індивідуального спор"" ня тощо), а також помилок, безпосередньо на м;м

Ише незначна частина аварій виникає з об'єктивних при-Ин, які не залежать від учасників походу (наприклад, коли >упа потрапляє в зону стихійного лиха - пожежі, повені, Кагану, землетрусу і т.ін.).

і Від нещасного випадку аварійна ситуація відрізняється їм, що в критичних умовах, які містять у собі загрозу для иття, опиняються не один або кілька людей, а вся група.

Ті, хто хоч раз потрапляв у екстремальну ситуацію, ак-нтують увагу на своєму незвичайному психічному стані. Ідних він може виявлятися в загальній мобілізації, при-Іві енергії і готовності протистояти обставинам, у інших-ригніченому стані, депресії, відчутті страху і паніці. Таке Іийняття ситуації спричиняється до алогічної поведінки цей, що суперечить здоровому глузду.

Страх є нормальною реакцією людини на небезпеку і Іливим фактором самозбереження. Межа подразнення, викликає страх, залежить від знання і міри адаптації лю-и до чинників, які його викликають (висота, сила водно-отоку на гірських порогах, гроза, дикі звірі і т.ін.). Найсильнішим проявом страху є паніка. Панічний стан вляється в сум'яття, переляку розгубленості, втраті кон-Ію над своїми думками і діями. Форми його вияву мо-» різними.

Заціпеніння і когнітивний дисонанс. Бувають випад-оли страх паралізує свідомість, і замість того, щоб тіка-Ід небезпеки, людина залишається в стані заціпеніння, датна зробити ні кроку. Потерпілий не реагує на кинутий І рятувальний круг, мотузку. За своїм виявом до силь-Іаніки подібний є когнітивний дисонанс, при якому лю-І, не контролюючи від страху своїх дій і свідомості, гь у бік небезпеки, тобто найсильнішого подразника. Це одна форма вияву паніки - активна паніка. Вона Іає інстинктивних діях, спрямованих на самозахист: |ка втеча, стрибок у бік, крик і т. ін. Інстинктивне бажання пливти до берега вщ перекинутого човна суперечить міркуванням безпеки: рацюналыним е р!шення не покидати ч на, а споюйно гребти за теч!ею до мткини. В зимовий перюд уявна небезпека може призвести до того, що люди § пан!ц! кидають рюкзаки, одяг, спальн! м!шки, небезпеку об* мроження I навпъ загибел!. Активна пан!ка може виявлЦ** тись також у форм! неконтрольованоТ агресм. Це один |§| найнебезпечн!ших вияв!в пан!ки: адже найчаслше вон§^ трапляеться у ф!зично сильних людей, якг*звикли покладщ* 4 тись на своТ м'язи; в такому стан! вони сам! можуть статИв непередбачуваним екстремальним фактором. I

Третш вид - тиха панма - виявляеться в повн!й безпошщ радност!, вщчутт! безвихщност!, приреченост!. ЛюдиИШв втрачае волю \ в!ру в порятунок \ припиняе боротьбу за ЖИ1Щ тя. В цьому випадку потерпший не обов'язково перебувши у стан!, повноТ безд1яльност1. В!н може продовжувати автщв матично виконувати якусь роботу. Такий стан дуже ^чаСТв стае причиною трапчних випадк!в на вод! - значно част!Ш|И н!ж невмтня плавати, травмування чи переохолодження,Л

Пан!чний стан може виявлятись ! в !нших формах, а тщв кож у посл!довн1Й зм!н! тих, що були розглянут! вище. Я

Особлива небезпечш'сть пат'ки полягас в Щ социальному характер! - вона досить швидко леррг даешься в!д одн1е'1 людини до 1ншоУ / зрештою мояЩ$ в разит и весь колектив. ^

Спец1альних засоб!в та лмв вщ пан!ки не юнуе. В ТТ пф передженн! важливу роль вщ1грають досвщ, загальнЛ ф1зична I психолопчна пщготовка, емоц!йна вр1внов^ женють I дисципл1нованють. Упевнен1сть людини в томи що вона здатна справитись з авар!йною ситуац1ею, дозвш ляе устшно боротися за життя. Той, хто може змайструвщ ти з пщручних матер!ал1в житло, зас!б для переправи, вмщ подати авар!йний сигнал пошуков!й труп! чи птотов! л1такщ здатен прохарчуватися тим, що може знайти в природнйщ умовах, не загине вщ страху, безпорадност! I голоду.

В1ропднють депресм, страху \ пан!ки зменшуються в т^ му раз!, якщо учасники експедиц!У чи подорож! волод1Ю1§ необхщними вщомостями про фактори небезпеки \ пер|« шкоди на маршрут!. Страх найчаслше пов'язаний з недо

статньою 1нформован1стю, I волод!ння достатн!м обсягом 1нформац|Т ще до початку експедици, виходу на маршрут дозволяв уникнути виплеску негативних емоцч'й - депресм, страху I пан1ки.

Як зас!б проти депресм I страху можна рекомендувати акупресуру на точки, що знаходяться на зовн!шн|'й сторон! гомшки нижче кол!на. Для цього подушечками вказ!вних палым'в обох рук натискають на ц! точки ! роблять легкий круговий масаж протягом 5 хвилин.

I Зна ч ну роль у тдготовц! до екстремальних ситу-| ацш, попередженн! депреси, страху I паш'ки в1д1грас I психолог!чна тдготовка. Головною метою тако'1 \ т'дготовки с виховання вол! до життя.

\ В раз! короткочасноТ зовн!шньоТ загрози людина д!е на чуттевому р!вн!, керуючись !нстинктом самозбереження: (вщскакуе вщ дерева, що падае; ч!пляеться за нерухом! предмети, з!рвавшись з висоти; намагаеться триматись на поверхн! води при загроз! утопления). В таких випадках не йдеться про волю до життя. 1нша справа - тривале вижи-вання. В екстремальн!й ситуацм рано чи п!зно настае кри-тичний момент, коли надм!рн! ф!зичн! ! псих|'чн! наванта-ження, знев!ра в необхщност! подальшого опору пригжчу-ють волю. Людина стае пасивною ! байдужою, !нстинкт са­мозбереження послаблюеться. ТУ вже не лякають можлив! наслщки ТГ необдуманоУ повед!нки, вона втрачае в!ру в по­рятунок ! тому гине, навпъ не використавши запас!в продо-вольства, !нших наявних можливостей, не вичерпавши до к!нця своУ ф!зичн! ресурси.

В умовах короткочасного виживання, що базуеться ли­ше на бюлопчних законах ! обумовлюеться шстинктом са­мозбереження, трапляються нетривал! псих!чн! розлади, невр!вноважен! повед!нков! реакц!У (ютерика, пан!ка).

Свщоме ! цшеспрямоване прагнення до виживання 1нак-ше можна назвати волею до життя. Вона виявляеться в умовах тривалого виживання ! мае в своУй основ! свщому мету, яка диктуе активний оп!р несприятливим обставинам.

В екстремальних умовах дуже багато залежить в!д кер!вника, в!д того настрою, який в!н зум!е створити в труп!. I в!н сам, ! найбтьш близью до нього люди повинн! вс!м

своТм виглядом, повед1нкою, розмовами вселяти в своУх-ф вариш1в в!ру в можливють порятунку. Необхщно забезпбЦ|| ти посильною роботою кожного члена групи, бо н!що такш прип-пчуе людину як у ф1зичному, так \ у псих!чному плш| як вимушена безд1яльнють, I особливо невщомють. ВажМ во пересилити ф!зичну втому, не вщкладати н!яких спрйЦ мобт!зувати всю волю, на виконання того, чого не хочИИ ся робити. В екстремальтй ситуацп саме так! незначн!,в перший погляд, вольов! р!шення, що забезпечують тривШВ виживання. Тим бшьше, що в таких умовах не може буН др!бниць. •

Виживанню в екстремальних ситуац!ях сприяе шир01 об1знанють у найр1зноман1тн1ших галузях, починаючи з астй номП' I медицини \ заюнчуючи рецептурою приготування ОН ав з усього, що можна знайти Уставного в польових умова^И

Прийоми виживання в кожи!и географ1чн!й зон! р1зн1, Я що с оптимальним в умовах тайги, неприйнятне для ЛИ тел!, I навпаки. Тому лопчно зробити спробу узагальнв^И основних правил \ рекомендацт стосовно поведЫки у^Н

к1в походу чи науково! експедицн, що потрапили в 9^Л ремальну ситуац!ю. Я

Заспокснтись. Моб1л1зувати волю I ва своУ знания, ||В бути готовим Д1яти. У зв'язку з тим , що екстремальна Э)Н ац!я не вщводить часу на роздуми, це треба робити нега!|Н осктьки обстановка вимагас оперативних р!шень I д!й. Н

Заспоко'ипи товариш!в. Оц1нити Тх моральну I ф1зив здатн1сть до подальших д!й, пщбадьорити, зняти напру)|^И ня у тих, хто пщдався пан1ц1. Н! в якому раз! не розслабЯ тися, запоб1гти поширенню настроТв розпачу \ приреченвН

Оперативно оцшити ситуацию. Для цього • обхщно: а) щентиф1кувати небезпеку; б) проанал1зу§Я Ймов1рн1сть наростання чи повторения дм небезпвЧ^И фактор!в (каменепад, лавина, блискавка I т. 1н.); в) шв^Н поставити Д1агноз потерптому, визначити невщкладн|Д потр1бно'|' медичноТ допомоги \ в раз!, якщо це допускаев го ф1зичний стан, перемютити потерпшого в безпо^Н м!сце. я

Об'с кт и в но оцшити м!ру небезпеки. ВщповщноИ

•«• • •• /** ^ ^^^^^1

ситуацп вжити заходт для досягнення локально! безгЦИ

(вщ1йти в укриття, виб!гти на узл1сся, пристати до берега, закртитись на скел! за допомогою додатковоТ самострахов-I ки тощо).

I Згу рту ват ися. Якщо е можливють, з!брати трупу для I обговорення ситуаци, пщрахунку втрат, оц!нки серйозност! I гравм 1 здатност! потерпшого до самост!йного пересування.