Лінійно-функціональний тип організаційної структури управління підп- риємством

Лінійно-функціональний (комбінований) тип організаційної структури повинен усувати недоліки окремого лінійного та функціонального типів структур управління, зокрема таких: функціональні ланки позбавлені права безпосереднього впливу на виконавців; вони готують рішення для лінійного керівника, який здійснює прямий ад- міністративний вплив на виконавців. Передбачається, що першому (лінійному) керів- нику в опрацюванні конкретних питань і підготовці відповідних рішень, програм, пла- нів допомагає спеціальний апарат, який складається з функціональних підрозділів (відділів, груп, бюро).

Роль функціональних органів (служб) залежить від масштабів господарської ді- яльності та структури управління підприємством. При лінійно-функціональній струк- турі управління має переваги лінійна організація, але чим вищий рівень управління, тим більшу роль відіграє функціональне управління. Якщо в межах управління діль- ницею його роль незначна, то в масштабах управління підприємством роль функціо- нальних органів зростає. Функціональні служби здійснюють всю технічну підготовку виробництва, готують варіанти вирішення питань, пов'язаних з керівництвом проце- сом виробництва, звільняють лінійних керівників від планування, фінансових розра- хунків тощо (рис. 3.5).

Комбіновані структури забезпечують такий поділ праці, при якому лінійні ланки управління повинні приймати рішення та контролювати, а функціональні – консульту- вати, інформувати, організовувати, планувати (табл. 3.5).

	ГЕНЕРАЛЬНИЙ КЕРІВНИК

І р і в е н ь

Функціональний керівник 1

ЛІНІЙНИЙ КЕРІВНИК 1

ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ КЕРІВНИК 2

ІІ р і в е н ь ІІІ р і в е н ь

^В11 ^В12 ^В13

^В14

^В15

^В16

в и к о н а в ц і

в и к о н а в ц і

Рис. 3.5. Лінійно-функціональний (комбінований) тип організаційної структури управління

Таблиця 3.5

Переваги та недоліки комбінованих органічних структур управління

Переваги	Недоліки
Висока компетентність спеціалістів, які відповідають за здійснення конкрет- них функцій. Відповідність структури обраній стра- тегії діяльності підприємства. Поєднання принципу спеціалізації управління з принципом єдності керів- ництва.	Недостатня гнучкість при вирішенні но- вих завдань. Ускладнена координація діяльності фун- кціональних підрозділів з упровадження нових програм. Ускладнена реалізація внутрішньовиро- бничих конструкторських і технологічних новацій без залучення керівників вищої ланки. Надмірний розвиток вертикальної скла- дової системи управління.