8. Методи оцінки ризикованості інве- стиційних проектів, їх переваги та не- доліки

Існуючі сьогодні підходи до оцінки ризи- ку можна звести до трьох груп.

Перший підхід полягає в тому, що ризик оцінюється як сума добутків можливих збит- ків, зважених з урахуванням їх імовірності.

За другим підходом ризик оцінюється як сума ризиків від ухвалення рішення і ри- зиків зовнішнього середовища (незалежних від внутрішніх рішень).

Третій підхід визначає ризик як добуток імовірності настання негативної події та ступеня негативних наслідків.

Усі ці підходи мають як переваги, так і недоліки. Так, вказані підходи до оцінки ризиків не відтворюють взаємозв'язку і розбіжностей між поняттями «ризик» і «неви- значеність»; не визначають індивідуальність ризику, суб'єктивність його прояву; об-

межують спектр критеріїв оцінки ризику, як правило, одним показником. Крім того, включення до показників оцінки ризику таких елементів, як альтернативні витрати, упущена вигода є недоцільним, тому що вони здебільшого характеризують прибутко- вість. Ризик слід розглядати як можливість втрат, що виникають внаслідок необхідно- сті прийняття інвестиційних рішень в умовах невизначеності. А ступінь цієї можливо- сті можна охарактеризувати за допомогою різних критеріїв, як-то імовірність настання події; величина відхилення від прогнозованого значення (розмах варіації); дисперсія; математичне очікування; середньоквадратичне відхилення; коефіцієнт асиметрії; ек- сцес, інші математичні і статистичні критерії.

Оскільки невизначеність може бути задана різними способами (імовірнісні роз- поділи, інтервальна невизначеність, суб'єктивні імовірності тощо), що спричиняє різні прояви ризику, на практиці доводиться використовувати всі вказані критерії. Крім то- го, при оцінці ризику варто враховувати індивідуальний підхід, що описується криви- ми індиферентності чи корисності.

При аналізі ризиків використовуються різні методи їх оцінки. До найбільш розповсюджених відносять:

• метод коригування норми дисконту;

• метод достовірних еквівалентів (коефіцієнтів вірогідності);

• аналіз чутливості критеріїв ефективності (NPV, IRR);

• метод сценаріїв;

• аналіз імовірнісних розподілів потоків платежів;

• метод дерева рішень;

• метод Монте-Карло (імітаційне моделювання) тощо.

Розглянемо переваги, недоліки і проблеми їх практичного застосування, а також удосконалені алгоритми кількісного аналізу ризиків інвестиційних проектів.

Метод коригування норми дисконту

Перевагами цього методу є простота розрахунків, зрозумілість і доступність отримуваних результатів. До істотних недоліків слід віднести той факт, що приведен- ня майбутніх потоків платежів до дійсного моменту часу (тобто звичайне дисконту- вання за більш високою нормою) не надає ніякої інформації про ступінь можливого ризику (можливого відхилення результатів від запланованого проекту). При цьому отримані результати істотно залежать тільки від величини винагороди за ризик.

Він також припускає збільшення ризику в часі відповідно до постійного коефіціє- нта, що навряд чи може вважатися коректним, тому що для багатьох проектів харак- терна наявність ризиків у початкові періоди з поступовим зниженням їх до кінця реа- лізації. Таким чином, прибуткові проекти, що не припускають згодом істотного збіль- шення ризику, можуть бути оцінені невірно і відхилені.

Даний метод не несе ніякої інформації про імовірнісні розподіли майбутніх пото- ків платежів і не дає змоги оцінити їх. Нарешті, наслідком простоти методу є істотне обмеження можливостей моделювання різних варіантів, що зводиться до залежності критеріїв NPV, IRR, PI тільки від одного фактора – норми дисконту.

Незважаючи на визначені недоліки, метод коригування норми дисконту досить поширений у вітчизняній практиці оцінки ефективності інвестиційних проектів.