Модуль і

Варіант 1

У праці «Філософія мистецтва» І. Тен стверджує, що історія мистецтва має свій особливий простір і час, який не співпадає з реальною історичною хронологією. «Історія мистецтва – це драма, де всі особи присутні одночасно». Вона пов’язує минуле, теперішнє та майбутнє в одну мить. У мистецтві поняття «раніше» і «пізніше» є дуже відносними. Шекспір не «знімає» Софокла, Ренуар не «заперечує» Рембрандта, Бетховен не «відмінює» Баха. Усі вони існують у єдиному не-євклідовому просторі, де «попереднє» та «наступне» створюють парадоксальну «атемпоральну цілісність».

Чи згодні ви з думкою І. Тена? Якщо так, чи є тоді прогрес у мистецтві? Якщо ні, тоді в чому полягає розвиток мистецтва?

Варіант 2

Осмислюючи логіку розвитку мистецтва, А. Рігль запроваджує концепт «художньої волі» (Kunstwollen). «Художня воля – це телеологічний принцип, що обумовлює історичну зміну стилів та еволюцію форм мистецтва в досягненні їх найвищого ідеалу».

Ретельно проаналізуйте теорію А. Рігля. Яким чином концепція А. Рігля, з одного боку, пов’язана із розвідками про «світову волю» А. Шопенгауера, а з іншого – з системою Г. Гегеля, де історія людства співпадає з розвитком Абсолютної ідеї, яка має власну логіку, що відмінна від мети окремих націй чи держав?

Варіант 3

Досліджуючи художній образ, А. Банфі говорить, що «образ є сильним не тому, що він є прекрасним, а тому, що він дає надзвичайно широкі та глибокі асоціації».

Чи поділяєте ви позицію А. Банфі? Якщо так, чи є тоді художній образ автономним явищем, незалежним від волі інтерпретатора? Якщо ні, який тоді критерій оцінки ви пропонуєте?

Варіант 4

В своїх розвідках, присвячених музиці, Ф. Ніцше стверджує, що «музика – це стихія буття». «Музика не є мистецтвом. Вона є більш, ніж мистецтво». «Музика – це форма об’єктивації волі. Музиці не потрібні ні образи, ні поняття; її природа безмежна. Музика здатна проникати у саму сутність речей». Отже, «музика присутня у кожному мистецтві. Вона поєднує всі мистецтва; музика – це першоджерело творчості взагалі».

Чому, на думку Ф. Ніцше, саме музика виражає «художню сутність світу», а не поезія (як, скажімо, у Г. Гегеля чи М. Гайдеггера)?

Варіант 5

В роботі «Воля до влади» Ф. Ніцше зазначає, що між класикою та романтизмом є суттєва різниця. Це обумовлено тим, що їх творчим імпульсом є протилежні можливості. «Класичний художник починає творити тому, що бачить у світі гармонію і прагне її показати. Романтичний художник, навпаки, починає творити тому, що бачить у світі відсутність гармонії і прагне її знайти». Отже, «класичний художник працює тоді, коли він звертається до світу; романтичний художник, навпаки, працює тоді, коли він залишає світ і звертається до себе».

Як Ф. Ніцше моделює ці творчі установки? Чому основою творчості класика є дія, а романтика – протидія? Окресліть головні тези Ф. Ніцше на цю тему.

Варіант 6

У своїх працях «Воля до влади» та «Весела наука» Ф. Ніцше згадує «жіночу» та «чоловічу» естетику. Стара естетика, на думку Ф. Ніцше була «жіночою»: «Жінка – істота, яка мріє та споглядає. Художник теж постійно перебуває у мріях. Головною мрією жінки є її дитина; головною мрією художника є його твір. <…> Любов матері до дитини можна порівняти з любов’ю митця до свого твору. Вагітність робить жінку м’якою та спокійною. Також і митець, поки він народжує свій твір, перебуває у стані спокою та мрії». «Отже, митець – натура ніжна та м’яка». «Наша естетика була жіночою в тому сенсі, що саме такі ніжні натури митців створювали свій ідеал прекрасного. Всій попередній філософії бракувало справжнього сильного художника». «На зміну жіночій естетиці повинна прийти чоловіча».

Який зміст Ф. Ніцше вкладає в поняття «чоловіча естетика»? Які атрибути вона має? Чи можлива «неспоглядальна естетика» взагалі, якщо творчий процес потребує роздуму та часу. Чи може творчість бути абсолютно стихійною?

Варіант 7

Порівнюючи концепцію поезії В. Дільтея та Г. Гегеля, можна побачити ряд спільних моментів. По-перше, для обох філософів мистецтво не є простим наслідуванням дійсності. За Г. Гегелем, мистецтво – це засіб саморозгортання (Selbstdarstellung) Ідеї. За В. Дільтеєм, мистецтво – це засіб трансформації матерії в дух, тобто діяльність, що перевтілює реальність в художні форми. По-друге, для обох мета літератури полягає в тому, щоб підвести ідею до індивідуально-конкретного, або висвітлити «ноуменальне» через «феноменальне». І по-третє, для обох надзвичайно важливою є категорія «поетичного світогляду». Г. Гегель і В. Дільтей вважають, що поезія здатна творити світогляд, який за багатством ідей нічим не поступається філософії. Так, поезія Данте, В. Шекспіра, І. В. Гете, Ф. Шиллера, що містить певні моделі мислення, поведінки, стратегії буття, допомагає людині зрозуміти себе і суспільство, так, як це робить філософська думка.

Детальніше ознайомтеся з концепціями поезії Г. Гегеля та В. Дільтея. В чому ще полягає їх близькість і відмінність?

Варіант 8

Досліджуючи три доби сучасної естетики, В. Дільтей пише, що вони пропонують різне розуміння сутності мистецтва. Естетика Просвітництва розглядає мистецтво як наслідування ідеальних форм природи. Естетика німецького ідеалізму описує мистецтво як реалізацію духу в конкретній художній формі. Естетика романтизму презентує мистецтво як автономну реальність, що не підкоряється ані законам природі, ані законам духу. Чим, на думку В. Дільтея, обумовлена така зміна акцентів?

Варіант 9

У широковідомій праці «Поетичний і філософський рух Німеччини 1770–1880-х рр.» В. Дільтей стверджує, що філософія – це «естетика інтелекту», оскільки кожна теорія або система містить в собі ідею цілісності, краси та досконалості. Аргументуючи цю думку, Дільтей доводить, що філософські системи Ф. В. Шеллінга, Г. Гегеля та Ф. Шлєєрмахера є логічною обробкою естетичного досвіду Г. Лессінга, Ф. Шиллера та І. В. Гете.

Чи можна погодитися з думкою В. Дільтея? Проаналізуйте аргументи В. Дільтея та висловіть власну позицію.

Варіант 10

Розглядаючи будь-яку картину або фотографію, людина завжди помічає певну дистанцію між реальним предметом і його зображенням. Аналізуючи специфіку цієї дистанції, М. Гартман стверджує, що сприйняття твору мистецтва визначається двома протилежними установками. З одного боку, глядач знає, що життя, зображене у творі, є образом дійсності. З іншого боку, глядач розуміє, що твір мистецтва є особливою реальністю.

Як в концепції М. Гартмана ці дві установки пов’язані між собою? Чому «образ дійсності» (в першому випадку) та сама «дійсність» (в другому випадку) є чимось тотожним і водночас іншим?

Варіант 11

Аналізуючи виконавські види мистецтва (музику, хореографію, театр), М. Гартман ставить два питання: про «ідентичність твору мистецтва» і про «со-авторство» виконавця. Наприклад, «чи є музичний твір, який подано у різних інтерпретаціях, тим самим твором?». Або «чи є музикант-виконавець, який акцентує у творі те, що імпонує власне йому, тобто відкриває у творі свій особистий вимір, со-автором композитора»?

Як ці питання вирішує М. Гартман? Як на них відповіли би ви?

Варіант 12

Досліджуючи зв’язок між художником і реципієнтом, М. Гартман пропонує таку схему: досвід → переживання → естетичний вплив → співпереживання. По-перше, основою художнього твору є власний досвід митця. По-друге, умовою глибокого сприйняття художнього твору є подібність «душевної конституції» митця та реципієнта. По-третє, мета твору – викликати конкретну естетичну реакцію: подив, захоплення, враження. По-четверте, емоційний та інтелектуальний відгук реципієнта (роздум про зміст твору, інтенцію автора, особливості художньої форми твору). Ця схема, на думку М. Гартмана, показує, що саме твір є «точкою напруження», яка вимірює силу контакту між художником та реципієнтом.

Чи поділяєте ви позицію М. Гартмана? Як мислитель пояснює те, що іноді твір залишається не зрозумілим? Що є ключем до сприйняття твору – розуміння себе чи автора? Чи можна сказати, що естетичний зв’язок між автором і реципієнтом – це і є «співпереживання» (Mitterleben)?

Варіант 13

Осмислюючи природу мистецтва, Е. Кассірер стверджує, що мистецтво створює не тільки «зовнішній» світ художніх речей, але і «внутрішній» світ афектів, емоцій, образів. Тобто мистецтво – це така духовна діяльність, де «індивідуальне почуття людини стає загальнозначущим». Отже, «саме в мистецтві інтимна природа людини отримує найбільш повний і глибокий вираз».

Чи справді мистецтво – це та інтимна функція, що виражає заглиблення людини в свій внутрішній світ?

Варіант 14

У «Філософії символічних форм» Е. Кассірер доводить, що «мистецтво – не просто продукт настрою або випадку; воно має власні фундаментальні закони формотворення». Про які саме закони йде мова? Чи відрізняються закони формотворення в мистецтві від законів формотворення в інших галузях? В чому специфіка мистецьких законів?

Варіант 15

Як відомо, поява у середині ХІХ ст. фотографії, що здатна точніше і швидше відображати дійсність, ніж це робить живопис, ініціювала питання про долю мистецтва. Порівнюючи живопис і фотографію, Е. Кассірер вважає, що фотографія ніколи не замінить живопис, оскільки вони мають різне ставлення до реальності. «Художній твір відрізняється від простої репродукції тим, що знаходить і акцентує в реальності саме ті виразні моменти, які розкривають наявне скоріше в його сутності, аніж феноменальності». Отже, «художня творчість – це не просто механічне копіювання світу, але висвітлення його сутності в усіх зв’язках і закономірностях. Мистецтво – це реконструкція світу, і навіть більше, це – конструкція світу як цілого».

Яким чином мистецтво (в концепції Е. Кассірера) за допомогою чуттєвого образу виражає ідеальну сутність світу речей?