3. Етіологічні гіпотези виникнення афективних розладів.

Біологічний підхід:

• Генетичні причини (тобто обумовленість спадковістю). На користь цього виступають таки факти як: початок депресії та розвиток її клінічної картини у родичів.

• Біохімічні причини. Найбільш популярною відносно причин афективних розладів є нейротрансмітерна концепція. До нейротрансмітерів (нейроних медіаторів), що викликають депресію, найбільш відомі:

• нейрогормони – хімічні сполуки головного мозку, які впливають на передачу сигналів між нейронами. Встановлено, що саме зниження рівня норадреналіну (норепіфріну) та серотоніну викликає стан депресії. В той час як стан манії викликається підвищенням рівня норадреналіну (норепіфріну), але при низькому рівні серотоніну.

• гормони ендокринної системи: кортизол, рівень якого різко підвищується під впливом стресу (виробляють надниркові залози); мелатонін (гормон Дракули), який виробляє шишковидна залоза. При цьому рівень мелатоніну збільшується взимку (коли тривалість ночі збільшується та зменшується по весні (коли збільшується тривалість «світлого» часу). Отже сезонний характер депресії може бути обумовлений змінами біологічних ритмів через сезонні варіації сонячного освітлення. Виходячи з цього підходу сезонну депресію лікують фототерапією (світлом), ранковими прогулянками, проведенням відпустки в осені та взимку у місцях де багато сонця.

Терапія, що пропонується з позицій біологічного підходу: електрошок, антидепресанти, світло, препарати звіробоя.

Психологічний підхід.

Згідно до ранніх психодинамічних уявлень (З.Фрейд, К.Абрахам, Кляйн, Кернберг та ін.) до депресії призводить залежність від об'єкту або втрата об'єкту (навіть символічна втрата), яка переживається на підсвідомому рівні. Отже люди, що страждають на депресію вкрай залежні у відносинах від інших – часто не здатні відокремити себе від значущої для них людини яку вони втрачають/чи втратили. Вони почувають себе спустошеними, невпевненими, беззахисними перед новими соціальними контактами.

Г. Кохут на основі психоаналітичних ідей висунув власну концепцію, згідно якої депресія є результатом порушеного розвитку Я і самооцінки.

Згідно Дж.Боулбі, ризик розвитку депресії дуже великий в тих випадках, коли батьки не забезпечують дитині стабільних безпечних відносин.

Поведінковий та когнітивно-поведінковий підхід.

Згідно за цими теоріями, депресія це реакція людей на зменшення соціальних винагород. На думку Левінсона достатня кількість соціальних винагород підкріплює почуття значущості особистості, в той час як недостатня їх кількість – викликає почуття знецінення.

На думку М.Селігмана та ін., центральну ланку стану депресії складає почуття вивченої безпорадності, що виникає у ситуаціях неможливості власного контролю над будь-якими подіями, при цьому тип атрибуції до якого схильні депресивні люди носить інтернальний, стійкій та глобальний характер. (Наприклад, «Це моя вина, я ушкоджує усе до чого доторкаюся, і так було і буде завжди»; «Я нещасна людина, і тому ніколи і ні в чому не зможу досягти успіху»). Це призводить до почуття повної безпорадності (людина і в майбутньому очікує негативних подій у власному житті, які неможливо запобігти).

Згідно А.Бека депресія це вплив негативного мислення (неадекватних когніцій, автоматичних думок, помилок умовиводів (перебільшення впливу негативних подій та знецінення впливу позитивних подій).

Когнітивна депресивна тріада за Беком: негативне оцінювання власного досвіду, власне самого себе, власного майбутнього.

Помилки депресивних людей у способах висновків зі свого досвіду за когнітивною теорією А.Бека називаються специфічними пізнавальними порушеннями – когнітивними перекрученнями, наприклад надгенералізація; ідеї самообвинувачення (через відчуття безнадійності).

Е. Дюркгейм (концепція аномічного суїциду) розглядав суїцид як результат аномії (відчуження індивіду від суспільства).

Міжособистісна концепція – пов'язує положення психоаналізу, біхевіоризму та когнітивної психології відносно депресії. Фокусує увагу перш за все на дефіциті соціальних контактів як однієї з причин депресивних переживань (міжособистісний рольовій конфлікт, міжособистісний дефіцит, міжособистісна втрата; міжособистісний рольовий зсув).

4. Виходячи з уявлень про причини виникнення афективних порушень пропонується той або інший засіб їх терапії:

- з позицій психодинамічного підходу – відпрацювання дитячих психотравм/ або втрат, що відбулися на ранніх етапах розвитку та викликали відчуття спустошеності, підвищену вимогливість до себе (перфекціонізм). Обмеження підходу: 1) пасивність людини, що не дозволяє її повного включення у терапевтичний процес; 2) орієнтація на довгу тривалість терапії;

- з позицій біхевіоральної теорії – наповнення життя подіями, що можуть приносити радість; фіксування на позитивних фактах та діях, отримання за них винагороди; навчання особистісній ефективності;

- з позицій когнітивної теорії: 1) підвищення активності та настрою (склад графіку виконання різноманітних справ); 2) усунення автоматичних думок на основі дослідження того, що «обумовлює» ці думки); 3) ідентифікація негативного мислення; 4) змінення первинних установок.

- з позицій міжособистісної терапії – прояснення міжособистісних проблем та усунення негативного сприйняття:

• у випадку міжособистісної втрати – аналізуються відношення із значущою людиною, почуття гніву/любові;

• у випадку міжособистісного дефіциту – навчання соціальним навичкам та впевненості у собі;

• у випадку міжособистісного рольового зсуву – аналіз та пристосування до змін (нових ролей, подій);

• у випадку міжособистісних рольових конфліктів (внаслідок різних очікуваній від ролі) – визначення та вирішення цих конфліктів.