КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
З ДИСЦИПЛІНИ «ФІНАНСИ»
Суми-2011
Тема 1 сутність фінансів Питання лекції
1.1 Виникнення фінансів, їх зв'язок з державою і розвитком товарно-грошових відносин. 1.2Сутність і необхідність фінансів.
Ключові терміни
Фінанси, фінансові відносини, фінансова діяльність, доходи, витрати, централізовані фінанси, децентралізовані фінанси, фінансові ресурси, фінансові резерви
1.1 Виникнення фінансів, їх зв'язок з державою й розвитком товарно-грошових відносин
Сутність фінансів, закономірності їх розвитку, сфера охоплюваних ними товарно-грошових відносин і роль у процесі суспільного відтворення визначаються економічним ладом суспільства, природою й функціями держави.
Як історична категорія фінанси з'явилися одночасно з виникненням держави при розшаруванні суспільства на класи. У часи первіснообщинного ладу не було класів, не було й держави. Перший великий розподіл суспільства на класи - це розподіл на рабовласників і рабів і перша держава - рабовласницька. Перехід від рабовласницької суспільно-економічної формації до феодальної привів до утворення феодальних держав.
У докапіталістичних формаціях більша частина потреб держави задовольнялася шляхом установлення різного роду натуральних повинностей і зборів. Грошове господарство у той період було розвинене тільки в армії. Головними витратами рабовласницьких і феодальних держав були витрати на ведення війн, утримання двору монарха, державного апарату; будівництво суспільних споруджень (храмів, каналів для зрошувальних систем, портів, доріг, водопроводів). Головними доходами були: надходження від державного майна (доменів) і регалій (монопольного права монарха на окремі промисли й торгівлю певними товарами); військова здобич, данина зі скорених народів; натуральні й грошові збори й повинності, мито, позики.
З розкладанням феодалізму й поступовим розвитком у його надрах капіталістичного способу виробництва все більше значення стали здобувати грошові доходи й витрати держав; частка натуральних зборів і повинностей різко скоротилася.
На ранніх стадіях розвитку держави не існувало розмежування між ресурсами держави й ресурсами її глави: монархи розпоряджалися коштами країни як своєю власністю. З виділенням державної скарбниці й повним відділенням її від власності монарха (16-17 ст.) виникають поняття державних фінансів, державного бюджету, державного кредиту.
Державні фінанси слугували потужним важелем первісного нагромадження капіталу, що відбувався в 16-18 ст. З колоніальних країн у метрополії стікалися величезні багатства, які у будь-який момент могли бути використані як капітал. Державні позики й податки широко використовувалися у виробничих цілях для створення перших капіталістичних підприємств. Важлива роль у створенні первісних капіталів належала системі протекціонізму, що дозволяла першим капіталістам установлювати на вироблені промислові вироби високі ціни, одержувати високі прибутки, які в значній частині спрямовувалися на розширення виробництва.
В умовах капіталізму, коли товарно-грошові відносини здобувають всеохоплюючий характер, фінанси виражають економічні відносини у зв'язку з формуванням, розподілом і використанням фондів коштів у процесі розподілу й перерозподілу національного доходу.
Основні кошти капіталістичних держав стали концентруватися у державному бюджеті.
Для державних фінансів капіталістичних країн характерне швидке зростання витрат, що обумовлено, насамперед, посиленням мілітаризації економіки. Наприкінці 19 ст. майже в усіх капіталістичних країнах витрати держави на військові цілі, погашення державного боргу й відсотків по ньому становили понад 2/3 всіх державних витрат. Великі кошти спрямовувалися також на утримання державного апарата - парламенту, міністерств, відомств, поліції, в'язниць тощо. Витрати на освіту, охорону здоров'я були вкрай невеликі. Основним джерелом доходів держави були податки, переважно непрямі.
Двадцяте сторіччя характеризується потужним розвитком продуктивних факторів, утворенням монополістичних об'єднань, злиттям держави з монополіями, розширенням функцій капіталістичних держав. Держава не тільки забезпечувала обороноздатність країни, охорону приватної власності на засоби виробництва, вільне підприємництво й правопорядок, але й почала брати участь у процесі виробництва, розподілі й використанні суспільного продукту.
В умовах державно-монополістичного капіталізму, особливо після Другої світової війни, різко зростають державні витрати, значною мірою обумовлені витратами на мілітаризм. Стрибок державних витрат відбувається в роки війн. Так, у США під час Другої світової війни внаслідок стрибкоподібного зростання військових витрат державні витрати збільшилися в 10 разів. Однак у післявоєнні роки витрати держави скорочуються у незначній мірі, і основна тенденція складається у постійному їх збільшенні.
Слід зазначити, що в структурі державних витрат після Другої світової війни відбулися істотні зміни. Вони виразилися в тому, що, незважаючи на величезне зростання витрат на мілітаризацію (особливо в США), питома вага цих витрат у порівнянні з кінцем 19 і початком 20 ст. знизилась й істотно збільшилася питома вага й абсолютні суми витрат на соціальні цілі (освіта, охорона здоров'я, соціальне забезпечення). Демократизація громадського життя в умовах розвинутої ринкової економіки призвела до того, що в ряді малих країн Західної Європи
з
(Швеції, Норвегії й ін.) витрати на соціальні цілі стали одними з головних. Звідси виникло поняття «шведська модель соціалізму».
Значний розвиток одержали витрати з втручання держави в економіку. Це виразилося в тому, що зросли державні капітальні вкладення в електроенергетику, вугільну, газову й іншу галузі промисловості, на підтримку сільського господарства - однієї із самих опікуваних галузей економіки. У головних капіталістичних країнах за рахунок державних коштів була створена атомна промисловість. Різко збільшився державний сектор економіки. Намагаючись підвищити зайнятість населення й скоротити безробіття, уряди видають підприємцям, що розширюють виробництво, субсидії для капіталовкладень. Різко підвищилися витрати на науково-технічний прогрес (до 50-70% загальної суми витрат на ці цілі). Держава стала активно допомагати монополіям своєї країни в гострій конкурентній боротьбі на світовому ринку, надаючи експортним фірмам так звані експортні премії.
Витрати з регулювання процесу капіталістичного відтворення в багатьох країнах досягли 20% і більше загальної суми витрат державного бюджету.
Втручання в процес відтворення й сферу соціальних відносин здійснюється не тільки на національному, але й на міждержавному рівні. Так, країни Європейського Союзу (ЄС) створили міждержавні фонди коштів, використовувані для фінансування сільського господарства, подолання структурного безробіття, перепідготовки й передислокації робочої сили, подолання істотних диспропорцій у розвитку окремих регіонів цих країн.
З'явилися нові державні витрати на охорону навколишнього середовища, подолання економічної відсталості окремих районів, надання субсидій і кредитів країнам, що розвиваються.
Величезні витрати викликали необхідність збільшення податків — головного фінансового методу мобілізації ресурсів у державний і місцеві бюджети. Податки - найважливіше знаряддя перерозподілу національного доходу.
У 20 ст. зросло значення прямих податків і головного серед них — прибуткового податку з фізичних осіб. Уперше цей податок був уведений у Великобританії в 1842 р., а у більшості країн Західної Європи й США — в першій чверті 20 ст. Внаслідок зниження неоподатковуваного мінімуму й зменшення податкових пільг щодо сімейного стану в роки Другої світової війни цей податок перетворився в масовий податок, у податок на заробітну плату й невеликі доходи. Їм обкладається практично все самодіяльне населення. Другим великим прямим податком виступає податок на прибуток корпорацій.
Поряд зі збільшенням прямих податків в 1970 - 1990 рр. відбулося підвищення непрямих податків, насамперед за рахунок надходжень по акцизах і податку на додану вартість. Зросла питома вага податків у валовому національному продукті - з 30% (у США) до 50% і більше (у малих країнах Західної Європи).
Однак, незважаючи на підвищення податків, аккумулюємих доходів не вистачає на покриття все зростаючих витрат держави. Бюджети капіталістичних
країн у роки після Другої світової війни характеризуються великими хронічними дефіцитами, що покриваються державними позиками, випуск яких спричиняє зростання державного боргу.
Після Другої світової війни різко розширилася сфера фінансових відносин. Значний розвиток одержали місцеві (регіональні) фінанси, позабюджетні спеціальні урядові фонди, фінанси державних підприємств.
1.2 Сутність і необхідність фінансів
Фінанси є однією з найбільш важливих і складних економічних категорій. Без них неможливе функціонування держави й діяльність юридичних і фізичних осіб, оскільки саме вони забезпечують вартісний рух створеного в суспільстві валового внутрішнього продукту (ВВП), відображаючи досить складні відносини, що виникають при цьому. Головним їх призначенням є забезпечення кожної фізичної особи, кожного суб'єкта підприємництва, кожної державної структури, а тому й суспільства в цілому, достатніми для здійснення їх діяльності коштами.
Фінанси мають як видиму, зовнішню, форму прояву, так і внутрішній зміст.
Видима сторона фінансів проявляється в грошових потоках, що рухаються між суб'єктами фінансових відносин. Ці потоки - їх характер і форми, спрямованість і обсяги - є предметом практичної фінансової діяльності. Прихована, змістовна, сторона фінансів пов'язана з тим, що відображає ті або інші грошові потоки, а саме - рух вартості створеного в суспільстві валового внутрішнього продукту, тобто обмінні й розподільні відносини. Від налагодженості цих відносин залежить ефективність економічної системи й розвиток суспільства. Обмінно-розподільні відносини характеризують внутрішню сутність фінансів і є предметом фінансової науки.
Приведемо загальне, найпоширеніше визначення фінансів.
Фінанси (від латинського "іїпапсіа" - платіж) у широкому розумінні -це економічні відносини, пов'язані з формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів коштів з метою виконання функцій і завдань держави й забезпечення умов розширеного відтворення.
Деякі економісти пов'язують фінансові відносини не тільки з розподільними й перерозподільними, але й з обмінними відносинами. Виходячи із цього, вони дають наведене нижче визначення фінансів.
Фінанси - сукупність грошових відносин, пов'язаних з формуванням, мобілізацією й розміщенням фінансових ресурсів, і з обміном, розподілом і перерозподілом вартості створеного на основі їх використання валового внутрішнього продукту, а за певних умов і національного багатства.
Фінанси у вузькому розумінні - це застосування різноманітних прийомів і методів для досягнення максимального прибутку підприємств, фірм, тобто збільшення загальної вартості капіталу, вкладеного за умови мінімального ризику.
Першою найбільш яскравою формою фінансових відносин були податки.
Ключовими елементами визначення сутності фінансів і основ їх функціонування, що полягає в постійному русі й кругообігу коштів, є характеристика фінансових відносин і фінансової діяльності.
Фінансові відносини, відображаючи рух вартості від одного суб'єкта до іншого, характеризують обмінні, розподільні й перерозподільні процеси й проявляються у грошових потоках.
Наприклад, у складі фінансових відносин підприємств виділяють наступні групи відносин:
> з контрагентами (тобто з установами, організаціями, які пов'язані з даним підприємством зобов'язаннями за спільним договором) - із приводу формування первинних доходів, створення й використання цільових фондів внутрішньогосподарського призначення (статутного капіталу, резервного фонду й т.п.);
> з іншими підприємствами - з приводу розподілу фінансів (сплата й отримання штрафів, внесення пайових внесків, участь у розподілі прибутку від загальної діяльності, придбання цінних паперів інших підприємств і держави й одержання по них дивідендів тощо);
> зі споживачами продукції у процесі реалізації продукції, а з постачальниками - при придбанні товарно-матеріальних цінностей;
>- зі страховими організаціями - з приводу різних видів обов'язкового й добровільного страхування;
>- з банківською системою - з приводу розрахунково-касового обслуговування у зв'язку з одержанням і погашенням позик, сплатою відсотків, а також наданням банкам у тимчасове користування вільних коштів підприємств за певну плату;
>- з державою - з приводу створення й використання бюджетних і позабюджетних фондів через внесення в бюджет податків, зборів, внесків. З іншого боку, здійснюється бюджетне фінансування невиробничої сфери, цільових програм тощо;
>- з філіями, цехами підприємства - пов'язані з розподілом прибутку, формуванням оборотних коштів, розрахунками з акціонерами.
Фінансова діяльність будь-якого суб'єкта проявляється у формуванні доходів і здійсненні витрат.
Це разом з тим і різні, і тісно взаємозалежні сторони прояву функціонування фінансів: адже, з одного боку, фінансові відносини завершуються формуванням доходів одного суб'єкта при здійсненні витрат іншим, а фінансова діяльність, з іншого боку, не може здійснюватися кожним суб'єктом відокремлено - доходи надходять від когось, а витрати йдуть комусь.
Доходи одного із суб'єктів завжди є витратами іншого.
Під доходами розуміють отримані в результаті певної діяльності надходження коштів. Доходи - це всі надходження, які забезпечують фінансування витрат (витрат). Джерелом доходів є в основному склад доданої
вартості - заробітна плата, прибуток, позичковий відсоток, рента, непрямі податки.
Під витратами розуміють використання коштів, наявних у розпорядженні того або іншого суб'єкта на даний момент, з метою забезпечення певних потреб. Витрати можуть здійснюватися за рахунок отриманих доходів або наявних фінансових ресурсів.
У категорії «фінанси» розрізняють централізовані й децентралізовані фінанси.
Централізовані фінанси - це економічні відносини, пов'язані з формуванням і використанням фондів коштів держави, які акумулюються в державному бюджеті й цільових фондах.
Децентрализовані фінанси - це економічні відносини, які охоплюють оборот грошових фондів підприємств.
Фінансові ресурси держави, регіону, підприємства, фірми - сукупність всіх видів коштів, фінансових активів, якими розпоряджається економічний суб'єкт.
Фінансові ресурси підприємств— це сума коштів, спрямованих в основні й оборотні кошти підприємств, на основі яких формуються продуктивні доходи.
Основу фінансових ресурсів становить капітал. Однак, з одного боку, не весь капітал має форму фінансових ресурсів (наприклад, резервний і непрацюючий капітал), а з іншого боку - фінансові ресурси можуть формуватися й шляхом залучення й запозичення коштів.
Формування фінансових ресурсів здійснюється з різних джерел:
- держави - з держбюджету, цільових фондів;
- регіону - з місцевих бюджетів, регіональних фондів;
- підприємств - це власні й позикові (залучені) кошти. Напрямки використання фінансових ресурсів держави:
- розвиток народного господарства, структурна перебудова галузей;
- фінансування установ невиробничої сфери;
- соціальний захист населення;
- зовнішньоекономічна діяльність;
- охорона навколишнього середовища;
- створення резервів;
- управління, оборона й т.п.
Напрямки використання фінансових ресурсів підприємств і організацій:
- розширене виробництво й розвиток підприємств;
- вирішення соціальних проблем колективу;
- матеріальне стимулювання працівників;
- створення фінансових резервів і т.п.
Необхідна збалансованість між фінансовими ресурсами держави й підприємств. У сучасних умовах дефіциту фінансових ресурсів необхідний пошук нових джерел фінансових ресурсів.
Головним джерелом фінансових ресурсів є ВВП (валовий внутрішній продукт), тобто знову створена в суспільстві вартість. Накопичена вартість існує у формі національного багатства.
Із цього погляду розрізняють два види фінансових ситуацій: нормальну й кризову. При нормальній фінансовій ситуації основним об'єктом фінансових відносин є ВВП, а національне багатство використовується тільки в частині нестачі ресурсів.
При кризовій фінансовій ситуації ВВП не вистачає для формування доходів і фінансових ресурсів, тому розпродається національне багатство.
Одним з елементів фінансових ресурсів є фінансові резерви - це особлива група фондів коштів, де накопичуються кошти, які на якийсь час вилучаються з обороту, а використовуються у випадках збоїв у процесі суспільного виробництва.
Методи формування фінансових резервів:
- бюджетний - створення в складі кожного бюджету бюджетних резервів, основними з яких є оборотна касова готівка й резервний фонд кабінету міністрів;
- госпрозрахунковий - формування фінансових резервів підприємств;
- страховий - створення фондів страхових організацій.
Таким чином, можна вказати на наступні характерні ознаки фінансів:
- обмінно-розподільчий характер;
- рух вартості від одного суб'єкта до іншого;
- грошова форма відносин;
- формування доходів і здійснення витрат;
- еквівалентний (за призначенням) характер обміну й розподілу й нееквівалентний перерозподіл.
Зміст категорії «фінанси» проявляється в їх функціях:
♦ розподільчій;
♦ контрольній.
Механізм дії розподільчої функції фінансів пов'язаний зі схемою розподілу ВВП. Він містить у собі кілька стадій:
1) первинний розподіл;
2) перерозподіл;
3) вторинний розподіл (див. рис. 1.1).
Первинний розподіл
с
валовий внутрішній
продукт
Формування прибутку
Виплата заробітної плати
Непрямі податки
Вилучення частини прибутку державного сектора
Надходження від державного майна, землі, послуг
Перерозподіл
Вторинний розподіл
Рис. 1.1 - Механізм дії розподільчої функції фінансів
Первинний розподіл — це розподіл доданої вартості й формування первинних доходів суб'єктів, зайнятих у створенні ВВП.
Первинними доходами на цій стадії є: у фізичних осіб — заробітна плата, у юридичних осіб — прибуток, у держави — прибуток державного сектора, що централізується в бюджеті, і надходження від державних послуг, ресурсів, угідь, а також непрямі податки.
Перерозподіл полягає в створенні й використанні централізованих фондів. За рівнем централізації вони поділяються на загальнодержавні, відомчі й корпоративні.
Загальнодержавні включають бюджет і фонди цільового призначення. Відомчі — це фонди, які створюють міністерства й відомства. Корпоративні фонди передбачають централізацію частини доходів структурних підрозділів у корпоративних об'єднаннях. Перерозподіл включає два етапи:
- вилучення частини доходів у одних суб'єктів і формування централізованих фондів. На даному етапі формуються вторинні доходи суб'єктів, що створюють ці фонди;
- використання централізованих фондів і формування доходів окремих суб'єктів. На цьому етапі можуть формуватися як первинні доходи - заробітна плата фізичних осіб, зайнятих у бюджетній сфері, які знову ж підлягають перерозподілу, так і вторинні доходи у вигляді різних виплат і надання безоплатних послуг із централізованих фондів фізичним особам і асигнувань коштів юридичним особам.
Вторинний розподіл — це другий етап перерозподілу. Необхідність перерозподілу пов'язана з наступним:
• утриманням невиробничої сфери суспільства;
• забезпеченням держави коштами для виконання її функцій (втручання в економіку, соціальний захист населення, управління, оборона й т.п.).
Сутність контрольної функції полягає в тому, що фінанси — це інструмент контролю за діяльністю суб'єктів обмінно-розподільчих відносин. Рух грошових потоків відображає обмін, розподіл і перерозподіл вартості й тому об'єктивно вимагає контролю. У процесі фінансових взаємин різні суб'єкти контролюють один одного. Саме така підконтрольність забезпечує збереження фінансових ресурсів і формування доходів на законній основі. Установлення й здійснення фінансових взаємовідносин автоматично передбачає й взаємний контроль сторін.
У практичній діяльності контрольна функція проявляється у фінансовому контролі. Необхідність контролю випливає з того, що фінансові відносини мають яскраво виражений суперечливий характер, оскільки кожний суб'єкт прагне одержати якнайбільше. Саме для того, щоб у процесі розподілу й перерозподілу ВВП окремі суб'єкти не привласнювали неприналежну їм частку, необхідний постійний всеохоплюючий фінансовий контроль.
Література
1. Кириленко О.П. Фінанси: Навчальний посібник. - Тернопіль: ТОВ "ЦМДС", 2002
2. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. - К.: Ніос, 2003
3. Опарін В.М. Фінанси (загальна теорія): Навчальний посібник. - К.: КНЕУ, 2001.
4. Романенко О.Р. Фінанси. Підручник. К., ЦУЛ, 2003,- 312с.
5. Стеців Л.П., Копилюк О.І. Фінанси: Навч.посіб. - К.: Знання, 2007 - 235с.