1. Однією з особливостей теоретико-методологічних знань є можливість отримання їх за допомогою наукових методів дослідження.

Оптимальний варіант територіальної організації виробництва визначається сукупним аналізом групи наукових методів.

У наукових дослідженнях територіальної організації народного господарства викорис-товується широкий спектр загально-наукових і спеціальних, традиційних та новітніх методів. Найважливішими з них є: системного підходу, структурного аналізу, економіко-статистичний, економіко-математичного моделювання, балансовий, картографічний, районної плані-ровки, техніко-економічних розрахунків.

Системний підхід – це шлях поділу складних об’єктів і явищ дійсності на підсистеми (аналіз) і наступне їх об’єднання (синтез). Даний метод дав можливість комплексного вивчення структури господарства та внутрішніх взаємо-зв’язків, його елементів (галузей та ланок) доповнити вивченням їх взаємодії. Системний підхід – це всебічний аналіз, який використовує принцип взаємопов’язаності всіх об’єктів, явищ і процесів та етапності їх дослідження: від поставленої мети, визначення завдань до формулювання наукової гіпотези вивчення особливостей оптимального варіанта розміщення виробництва. Застосування принципів системного аналізу дає можливість розглядати кожну велику економічну проблему як особливу, певним чином структуризовану систему у взаємодії з іншими.

2. Структурний аналіз об’єктів та процесів полягає у виділенні окремих аспектів їх структури:

– функціонального, який є сукупністю зв’язків між складовими системи, її елементами;

– галузевого (компонентний), який характеризує склад, сукупність і співвідношення галузей, видів діяльності, інтеграцій, що складають певну систему;

– територіального, який відображає співвідношення і взаємне розміщення різних форм тери-торіального зосередження господарської діяльності людини (зон, районів, вузлів, центрів, пунктів тощо);

– організаційно-управлінського, який визначає ієрархічність упорядкування систем органів управління життєдіяльністю людей на відповідній території; а також економічної, екологічної, соціальної діяльності населення в межах певних галузей, міжгалузевих виробничих комплексів (МВК) тощо.

3. Економіко-математичне моделювання використовується для моделювання тих чи інших об’єктів та процесів економічного простору. В основу даного методу покладено системний підхід. Він допомагає з’ясувати, як характер просторової організації компонентів, особливості їх функціонування формують цілісні територіальні утворення – соціально-економічні комплекси. Будується економіко-математична модель, яка певною мірою відповідає оригіналу. Результати, одержані під час вивчення моделі, переносяться на реальний план.

Найчастіше використовується два види моделей – балансові, які будуються у вигляді системи шахових таблиць, та оптимізаційні, які подаються у графічній або табличній формі.

Для вибору оптимального варіанту розміщення підприємств галузі можна використати най-простішу економіко-математичну модель транспортної задачі:

(Сі + ЕнКі + t i j) x ij min,

де: Сі + ЕнКі – приведені витрати на виготовлення продукції в і-му пункті або районі розміщення; t i j – витрати на транспортування одиниці продукції з і-го пункту виробництва в j-й пункт споживання; xij – шуканий обсяг постачання продукції з і-го пункту виробництва в j-й пункт споживання.

Використання економіко-математичних моделей і сучасних ЕОМ дозволяє з мінімальними затратами праці і часу обробляти великі об’єми даних, вибирати оптимальне рішення відповідно до поставленої мети.

4. Економіко-статистичні методи дозволяють вивчати просторово-економічні об’єкти та явища в їхньому взаємозв’язку й динаміці. З-поміж них найпомітнішими є обчислення індексів і середніх величин, кореляційний аналіз, групування, типізації, графоаналітичний метод.

Картографічний метод збагачує інформацією про розміщення продуктивних сил, бо карта є її джерелом. Вона дозволяє наочно уявити особливості розміщення. Завдяки використанню карт, картосхем, картограм, картодіаграм свідомо сприймаються та запам’ятовуються не тільки особливості розміщення, але й статистичні матеріали, які характеризують рівні розвитку галузей і регіонів.

Районна планіровка – це особливий комплексний метод, що застосовується при проектуванні розміщення виробництва на рівні регіону (а не окремого підприємства) у поєднанні його з містобудуванням. Він, у свою чергу, використовує методи математичного моделювання, картографічний і інші та є методом аналізу території.

Балансовий – найпоширеніший у плануванні територіального господарства. У передпланових дослідженнях широко використовуються системи матеріальних, фінансових та інших балансів. Розробляються баланси трудових ресурсів, грошових доходів і видатків населення, які узгоджуються з товарними фондами, територіальні баланси потужностей будівельних організацій, баланси місцевих будівельних матеріалів, виробів металообробної промисловості міжгалузевого використання та ін. Баланси поділяються на звітні й планові. Науково-дослідні заклади постійно проводять спеціальні дослідження з удосконалення регіональної системи балансів. Особливе значення мають розробки звітних міжгалузевих балансів виробництва, розподілу і споживання продукції в областях та економічних районах.

5. При обґрунтуванні РПС застосовуються техніко-економічні розрахунки економічної ефективності. У деяких методах, названих вище, широко використовуються розрахунки, які спрямовані на визначення економічної ефективності прив’язки тих чи інших об’єктів до певної території.

Усі наукові методи тісно взаємопов’язані і доповнюють один одного.

Критерієм ефективності розміщення і територіальної організації продуктивних сил завжди вважались витрати. Ефективність витрат поділяється на загальну та порівняльну. Загальна ефективність народного господарства визна-чається методом співставлення одержаного приросту новоствореної вартості (національного доходу) із затраченими капіталовкладеннями. Порівняльна ефективність розраховується при виборі найвигіднішого варіанту розміщення об’єкта серед усіх інших наявних об’єктів. Показники ефективності такі: питомі капітало-вкладення, трудоємність, фондоємність, матеріалоємність, рентабельність, терміни окупності витрат, собівартість продукції, продуктивність праці, виробничі витрати.

Техніко-економічні показники аналізу територіальної організації господарства розраховують шляхом визначення розмірів відповідних витрат на виробництво одиниці продукції. Витрати окремих ресурсів і випуск нової продукції доцільно визначати у вартісному або натуральному обчисленні:

1) матеріалоємність виробництва:

Мм = Вм/Пр,

де: Вм – витрати матеріалів, тис. грн.;

Пр – річний випуск продукції, грн., шт., т;

2) енергоємність виробництва:

Ем = Ве /Пр,

де: Ве – витрати енергії, кВт/год.;

3) трудоємність виробництва:

Тм = Зп/Пр,

де: Зп – затрати праці, людино/год.;

4) водоємність виробництва:

Вм = Вв/Пр,

де: Вв – витрати води, л;

5) фондоємність виробництва:

Фм = Вф/Пр,

де: Вф – вартість основних фондів, грн.;

6) капіталоємність виробництва:

Км = Вкв/Пр,

де: Вкв – вартість капітальних вкладень на спорудження об’єкта;

7) транспортабельність продукції:

Тп = Впр/Пр,

де: Впр – витрати на перевезення продукції;

8) собівартість продукції:

С = Вс + Вм + Во,

де: Вс і Вм – вартість сировини, матеріалів, палива, енергії та інших предметів праці та амортизаційних відрахувань, грн.;

Во – витрати на оплату праці і реалізацію продукції, грн.

1.4. РАЙОННА ПЛАНІРОВКА

1. Районна планіровка території та її цілі.

2. Основні завдання районної планіровки.

3. Комплексна оцінка території.

1. Районна планіровка – це важливе поняття в теорії розміщення продуктивних сил. Особливість її полягає в тому, щоб комплексно (а не ізольовано) розглядати питання розміщення конкретних підприємств на відносно невеликій території (в області чи окремому районі) з урахуванням перспектив розвитку конкретних міст та селищ міського типу. Тому районну планіровку можна вважати методом раціонального розміщення продуктивних сил.

Районна планіровка дозволяє пов’язати два складні процеси – розміщення продуктивних сил і містобудування. Саме в процесі районної планіровки взаємопов’язані акти локалізації різних підприємств вписуються в ту чи іншу територію, планіровочну структуру міст тощо. Тому районну планіровку називають ланкою, що пов’язує розміщення продуктивних сил з містобудівним проектуванням. При цьому враховується спільне використання транспорту, будівельної бази, місць відпочинку, джерел енергії тощо. Це дуже важливо, бо в Україні зараз районна планіровка здійснюється на високо-освоєній території.

З цього випливають цілі районної планіровки. Це раціональна територіальна організація продуктивних сил на території певного району, яка б забезпечувала комплексне використання всіх його ресурсів, оптимальні умови для проживання населення, функціонування господарства, збереження природи та забезпечення суспільно ефективного розвитку. Потрібно зазначити, що донедавна ці цілі обмежувалися економічною ефективністю організації території (максимальні результати при мінімальних затратах). Але зараз, щоб реалізувати обов’язкову для всіх країн Концепцію стійкого розвитку, в першу чергу, покращити екологічну ситуацію, умови життя населення, цього замало. Для цієї концепції важливим є сама спрямованість розвитку країни та її регіонів на суспільну ефективність, тобто соціо-економіко-екологічну збалансованість розвитку, найбільш узагальненою метою якої є:

– забезпечення підвищення суспільної продук-тивності праці;

– покращання умов та якості життя людини (перш за все фізичного і соціального здоров’я);

– збереження природи.

Отже, районна планіровка – це державний документ, що визначає довгострокову стратегію розвитку та розміщення продуктивних сил на території певного регіону, узгоджену з містобудуванням, природними та соціально-економічними умовами району тощо.

Необхідність при розміщенні продуктивних сил прив’язки їх об’єктів до території, забезпечення взаємопов’язаної реалізації різних підприємств на цій території, використання її можливостей та врахування бар’єрів росту робить районну планіровку важливою при будь-якому способі виробництва. Виконання її цілей потребує великих зусиль.

Районна планіровка спирається на розробку численних програм, схем розміщення продуктивних сил міст, адміністративних районів, областей тощо. Основою для неї є прогноз розвитку національної економіки і Генеральна схема дослідження продуктивних сил в Україні.