3. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування безпосередньо пов’язані зі стратегією економічного розвитку країни. Перш за все, це підвищення ефективності самого машинобудування шляхом:

– структурної перебудови галузі зі збільшенням наукоємних виробництв;

– створення сучасного технологічного оснащення для всіх галузей машинобудівного комплексу з метою зниження енерго-, ресурсо- та працеємності виробництва і підвищення конкурентоспроможності його продукції;

– орієнтації продукції на потреби внутрішнього ринку та можливості входження в світовий ринок;

– екологізації виробництва, що передбачає випуск ресурсозберігаючих та природо-охоронних видів техніки.

2.6. Будівельний комплекс

1. Будівельний комплекс, його склад і значення.

2. Будівництво – основа будівельного комплексу.

3. Обслуговуючі галузі будівельного комплексу.

4. Промисловість будівельних матеріалів.

4.1. Цементна промисловість.

4.2. Залізобетонні та бетонні конструкції.

4.3. Цегляне виробництво.

4.4. Промисловість нерудних матеріалів.

4.5. Виробництво будівельного фаянсу й фарфору.

4.6. Промисловість будівельного скла.

5. Проблеми та перспективи розвитку комплексу.

1. Будівельний комплекс включає виробництво будівельних матеріалів, капітальне будівництво та галузі, які їх обслуговують (рис.1).

Рис.1. Склад будівельного комплексу

Отже, будівельний комплекс – це складна міжгалузева система, кожна з галузей якої є сукупністю корпорацій, концернів, підприємств і організацій, що виробляють будівельні матеріали і здійснюють виробниче (промислове, сільсько-господарське, дорожнє), культурно-побутове, житлове та інші види будівництва.

Основне завдання комплексу – створення та оновлення основних фондів народного господарства. Частка будівельного комплексу в народному господарстві досить значна. В Україні питома вага у ВВП тільки будівництва становить 8%. Комплекс охоплює майже 10% усіх зайнятих у народному господарстві; з них 6% – у будівництві.

2. Будівництво – одна з найстаріших галузей народного господарства. Рівень розвитку будівництва говорить про економічний розвиток країни та рівень життя її населення. Будівництво – дуже чутливий показник стану економіки країни. Так, фаза спаду й кризи в економіці найперше відчувається саме в будівництві, бо темпи падіння його обсягів чи не найбільші серед інших галузей народного господарства. Будівництво об’єднує підрядні будівельні, монтажні, спеціалізовані організації і ті, які виконують роботи господарсь-кими способами. Розвиток будівельної індустрії залежить від обсягів і темпів розвитку ряду галузей промисловості, зокрема, чорної металургії, машинобудування, енергетики, промисловості будівельних матеріалів, дерево-обробної промисловості та ін., що зумовлює складні міжгалузеві зв’язки капітального будівництва. Готова продукція будівництва – це закінчені та здані в експлуатацію будови, споруди або їх комплекси.

3. Серед галузей, які обслуговують будівельний комплекс, насамперед, необхідно назвати важке машинобудування, підприємства якого виробляють майже 2 тис. машин, механізмів, устаткування для виконання промислового, житлового, шляхового будівництва, меліорації земель, комунального господарства, а також для добування і виробництва будівельних матеріалів, серед них – екскаватори, бульдозери, котки, трубоукладачі, будівельні крани тощо.

В Україні ця галузь зародилась у 20-х роках. Розміщення підприємств зумовлене їх спеціалі-зацією, металоємністю. Так, підприємства, продукція яких потребує багато металу (крокуючі екскаватори), розміщені поблизу металургійних баз (Дніпропетровська, Харківська, Запорізька, Донецька області), а менш металоємні підприємства розташовані у центрах з висококваліфікованими робочими кадрами (Одеса, Львів та ін.).

Другою надзвичайно важливою, обслу-говуючою комплекс, галуззю є проектно-конструкторська та пошукова діяльність. На території України налічується більше 300 таких організацій. Без продукції цієї галузі – проектної та кошторисної документації – неможливе будівництво.

4. Базовою ланкою будівельного комплексу є промисловість будівельних матеріалів. В Україні виробництво будівельних матеріалів отримало високий розвиток завдяки значній сировинній базі та давньому господарському освоєнню території. Серед країн СНД та країн Центральної Европи, Україна є одним з найбільших виробників та експортерів різноманітних будматеріалів, які виробляються з природної сировини (вогнетривкі глини, каоліни, кварцити, будівельний камінь, кам’яні облицювальні матеріали тощо) та хімічним способом (пластмаси, смоли, клейкі речовини, лінолеум, покрівельні матеріали, полістиролові й кумаринові плити та ін.).

Промисловість будівельних матеріалів розвивається під впливом трьох факторів – сировинного, споживчого і транспортного, тому розміщення її залежить від переважання хоча б одного з них.

Найбільші центри промисловості будівельних матеріалів – Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Кривий Ріг, Маріуполь, Донецьк.

4.1. Промисловість будівельних матеріалів відзначається складністю галузевої структури. Цементна промисловість в її складі – одна з найважливіших. Цемент використовується як основний в’яжучий матеріал у виробництві бетону, залізобетону і шлакоблоків.

Цементна сировина досить широко розповсюджена на території України. В останні десятиріччя не тільки дуже зросла кількість цементних комбінатів, але й якість сировини (значно збільшилась частка високоякісних сортів цементу).

На території України утворились п’ять великих зон виробництва цементу: південно-східна (Донецька обл.), західна (Рівненська, Івано-Франківська, Львівська і Хмельницька області) та південна (Миколаївська обл.).

У Донбасі зосереджені дуже великі запаси високоякісних карбонатних порід (мергелі, доломіт, вапняки, крейда), з яких виробляють напівфабрикат цементу – клінкер. Тому тут споруджено найбільші цементні підприємства України – Амвросіївський (до нього належать п’ять заводів і чотири кар’єри), Краматорський та Єнакієвський цементні комбінати.

Значна частина цементу витрачається на виробництво покрівельного шиферу. Шиферні заводи споруджуються у місцях споживання готової продукції. Вони працюють на довізній сировині. Азбест надходить з Уралу, а цемент – з найближчих цементних заводів. Найбільше шиферу в Україні виробляють Балаклійський (Харківська обл.) і Здолбунівський (Рів-ненська обл.) цементно-шиферні комбінати.

4.2. Залізобетонні та бетонні конструкції й вироби – основний будівельний матеріал сучасного індустріального будівництва. Вони широко використовуються в промисловому й житловому будівництві, гідротехнічних спорудах, у прокладенні автомобільних і залізничних шляхів. Застосування залізобетонних конструкцій сприяє зниженню собівартості будівництва й значно прискорює його темпи. Наприклад, спорудження великопанельного будинку, порівняно з цегельним, вимагає вдвічі менше часу.

Завод залізобетонних конструкцій та виробів виготовляє стінові панелі, плити перекриттів, колони, дорожні плити, шпали та багато іншої продукції. Сировиною для залізобетонних виробів є: арматурна сталь, портландцемент, шлакоцемент, щебінь, гравій, пісок, металургійний шлак, керамзит. Останнім часом все ширше засто-совується шлакобетон (легший за звичайний, дешевший, утилізує відходи металургійних заводів).

Виготовлення залізобетонних конструкцій та виробів – процес матеріалоємний. Ця продукція – малотранспортабельна. Тому її виробництво тяжіє до споживача. Нині в країні налічується декілька сот заводів, що виготовляють бетонні й залізобетонні вироби. Найбільші з них – у Києві, Харкові, Запоріжжі, Кривому Розі, Донецьку, Дніпропетровську, Каховці, Іллічівську.

4.3. У виробництві стінових матеріалів виділяється виробництво цегли, яке розміщується повсюдно, залежно від потреб конкретної території (району, області тощо). Воно складається з двох підгалузей –виробництва глиняної та силікатної цегли.

Великі центри виробництва будівельної цегли – Київ, Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Слов’янськ, Чернігів, Львів, Івано-Франківськ. Багато цегельних заводів споруджено в сільській місцевості. Так як це виробництво відзначається великою матеріалоємністю, підприємства тяжіють до глиняних і піщаних кар’єрів.

Особливу роль в останні роки відіграють домобудівельні комбінати, які зараз працюють майже в усіх обласних центрах.

4.4. Промисловість нерудних матеріалів представлена видобутком облицювального каміння, природного стінового каменю (туф, вапняки, пиляльний) і будівельного каменю (міцні осадові, магматичні та метаморфічні породи). Родовища піску й бутового каменю трапляються майже в усіх областях України. Особливо багаті на них Житомирська, Вінницька, Запорізька, Кіровоградська та Закарпатська області.

Україна славиться облицювальними кам’яними матеріалами. Це граніт, лабрадорит, мармур і мармуровидні вапняки, які використовуються для облицювання набережних, станцій метро, фундаментів і стін будинків. Пісковики та інше природне каміння використовується для будівництва доріг, як важкий наповнювач для бетону, для виготовлення пам’ятників і сувенірів.

Штучно створені з глинистих порід, доменних шлаків та перліту керамзит, термозит, сипкий перліт використовується як легкі наповнювачі для простих легких бетонів, з яких виготовляють стінові панелі житлових будинків.

У південних районах України виробляють черепашник, який має добрі тепло- та звуко-ізоляційні властивості, легко обробляється, дешевий.

Виробництво будівельної кераміки – галузь промисловості, яка об’єднує ряд підприємств з виробництва фасадної керамічної плитки, плитки для підлоги, облицювальної глазурованої плитки, санітарно-будівельної кислотривкої кераміки, каналізаційних та дренажних труб. Будівельну кераміку виробляють з тугоплавкої або вогнетривкої глини з домішками каоліну, кварцевого піску, пегматиту, поширених у різних областях України.

Виробництво керамічних глазурованих плиток зосереджено в Слов’янську (Донецька обл.), Харкові та Львові, а метлахських – у Харкові та Артемівську (Донецька обл.).

4.5. Будівельний фарфор і фаянс виробляють у Славуті (Хмельницька обл.) на комбінаті “Будфаянс”, електроізоляційні вироби для енергетичної промисловості – у Первомайську (Житомирська обл.). Виробництво будівельного фаянсу зосереджено в Донецькій області. У Запоріжжі виробляють високовольтні ізолятори для ЛЕП, електростанцій і підстанцій. У Слов’янську (Донецька обл.) виготовляють електроізоляційні вироби для електро- та радіо- технічної промисловості.

Україна не задовольняє потреб господарства у будівельному фарфорі й фаянсі, тому їх частково довозять з Білорусії, Росії та Чехії.

4.6. Виробництво віконного скла.

Сировинна база цього виробництва досить значна. В Україні є шість заводів листового і технічного скла. Найбільші з них – Лисичанський “Пролетар”, Костянтинівський і Запорізький склоробні заводи. Скло виробляється на склозаводах Луганської та Донецької областей, на Львівському склоробному заводі і, частково, Київському заводі художнього скла.

До промисловості будівельних матеріалів належить виробництво вапна, гіпсу, крейди, м’якої покрівлі – рубероїду, толю, пергаміну.

5. Перспективи розвитку будівельного комплексу пов’язані з вирішенням таких проблем:

– активного впровадження різних форм власності;

– застосування сучасних будівельних технологій;

– підвищення технічного рівня на підприємствах усіх ланок комплексу;

– збільшення потужності будівельної ланки та підвищення її конкурентоспроможності для закріплення на вітчизняному ринку будівельних послуг;

– активного розширення сировинної бази комплексу за рахунок використання величезних обсягів відходів промислового виробництва;

– більш ефективного узгодження військового будівництва зі схемами розвитку і розміщення продуктивних сил та районної планіровки відповідних територій;

– зниження техногенного навантаження на природне середовище та забруднення його компонентів.

Промисловість будівельних матеріалів досить рівномірно розміщена на території України.

У перспективі розвиток галузей промис-ловості будівельних матеріалів пов’язаний із реконструкцією технічної бази, подальшим впровадженням механізації та автоматизації технологічних процесів, розширенням випуску нових будівельних матеріалів, ефективних збірних будівельних елементів, легких та економічних великомірних конструкцій і виробів поліпшеної якості. Важливим напрямом є комплексне використання сировини.

Отже, Україна має значний будівельний комплекс. Головне завдання – ефективне використання його потужностей.

2.7. ХІМІЧНИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ

1. Хімічний комплекс – важлива авангардна ланка виробництва України.

2. Структура та особливості розміщення галузей хімічної індустрії.

3. Розміщення підгалузей хімічної промисловості.

4. Нафтохімічна промисловість України.

5. Розвиток хіміко-фармацевтичної промисловості.

6. Проблеми розвитку хімічного комплексу.

1. Хімічний комплекс має велике значення в народному господарстві України. Він відіграє важливу роль у розширенні асортименту виробництва товарів народного споживання. У той же час, хімізація виробництва дозволяє постійно збільшувати випуск нових видів хімічних матеріалів для задоволення господарських потреб, забезпечує глибоку переробку природних ресурсів, підвищує ефективність сільського господарства тощо. Хімічний комплекс України є однією з важливих ланок її виробництва. Його частка у промисловому виробництві становить: з випуску продукції – 7,3%, чисельності промислово-виробничого персоналу – 5,2%, вартості промислово-виробничих фондів – 9,2%.

2. Хімічний комплекс має складну структуру, яка включає:

– хімічну промисловість, у тому числі: гірничо-хімічну (добування мінеральної сировини), основну хімію (одержання солей, кислот, мінеральних добрив), промисловість хімічних волокон і тканин, промисловість синтетичних смол і пластмас, лакофарбову промисловість, промисловість синтетичних барвників;

– нафтохімічну промисловість, у тому числі: виробництво продуктів органічного синтезу, шинну промисловість, гумово-азбестову;

– хіміко-фармацевтичну промисловість.

У товарній продукції комплексу на хімічну промисловість припадає 69%, нафтохімічну – 23,3%, хіміко-фармацевтичну – 7,7%. Фактично в кожній області розташовані підприємства хімічного комплексу. За обсягами виробництва продукції провідне місце в Україні посідають області: Дніпропетровська – 17,6%; Луганська – 13,6%; Київська – 9,7%; Одеська – 9,2%; м. Київ – 6,8%; Донецька – 6,8%; Івано-Франківська – 6,7%; Чернігівська – 5,9%.

Найважливіше значення для розміщення галузей хімічного комплексу мають сировинний, паливно-енергетичний та споживчий фактор. Сировина для хімічної промисловості має особливе значення. Її частка у собівартості готової продукції коливається від 45% до 90%. Наприклад, витрати сировини на виробництво 1 т ацетилену або аміаку з коксу сягають близько 5 т.

У хімічній промисловості більше ніж в інших галузях використовується вода. Для виробництва 1 т хімічних волокон потрібно у 25 разів більше води, ніж для виплавляння 1 т чавуну.

У багатьох галузях хімічної промисловості спостерігається висока потреба у паливі та енергії. Наприклад, для виробництва фосфору потрібно до 20 тис. квт год. на одну тонну продукції. Тому дуже часто хімічні виробництва орієнтуються лише на паливно-енергетичний фактор. Споживчий фактор поширюється переважно на галузі основної хімії – на виробництво мінеральних добрив та сірчаної кислоти.

Дуже важливим фактором, який має враховуватись при розміщенні хімічних виробництв, є утворення різноманітних твердих, рідких і газоподібних відходів, тому екологічний фактор особливо враховується при розміщенні підприємств хімічного комплексу України. Зокрема багато відходів у гірничій хімії. Проте хімічна промисловість є не лише одним з найбільших забруднювачів природи, але, водночас, ця галузь відзначається високим рівнем комплексного використання сировини й утилізує виробничі відходи.

Великий вплив на вибір району розміщення хімічних виробництв має науково-технічний прогрес. Він змінює значення сировинного й енергетичного фактору, поступово зменшується їх лімітовий вплив. Але хімічній промисловості зараз притаманні застарілі технології, низький технічний рівень, досить висока залежність від імпортної сировини.

3. Сировинна база хімічної промисловості надзвичайно різноманітна і включає корисні копалини, сільськогосподарську сировину, вторинні продукти промислової переробки, синтетичні хімічні матеріали, повітря і воду.

Хімічна промисловість найбільш розвинена в Донбасі, Придніпров’ї, Прикарпатті та Присивашші. Добуванням і збагаченням сировини займається гірничо-хімічна промисловість, яка отримала розвиток у трьох районах:

– Прикарпаття – видобуток нафти, газу, озокериту, природної сірки (Роздольське і Новояверівське родовища), калійних солей (Калуське і Стебниківське), кухонної солі (Солотвинське) та соляних розчинів в Івано-Франківській області;

– Донбас – видобуток вугілля, крейди, вапняків, кам’яної солі (Артемівське) тощо;

– Присивашшя – видобуток хімічних сполук з ропи Сивашу, газу, в перспективі – нафти.

Основна хімічна промисловість виробляє кислоти, соду, луги, мінеральні добрива. На них припадає найбільша кількість валової продукції хімічного комплексу (40%). Содове виробництво, зосереджене у Донецькому районі, при розміщенні орієнтується на потужну сировинну базу, – ресурси кам’яної солі та вапняків у Слов’янську і Лисичанську.

Підприємства, що виробляють кислоти, розміщуються, як правило, поблизу споживачів, бо їх продукція визначається низькою тран-спортабельністю. Найбільші підприємства з виробництва сірчаної кислоти розташовані в містах: Рівному, Новому Роздолі, Костянтинівці, Дніпродзержинську.

Виробництво мінеральних добрив – провідна галузь хімічної промисловості України. Азотні добрива виробляють у Рівному, Черкасах, Лисичанську (поблизу газопроводів). В основному на імпортній сировині (апатити і фосфорити Кольського півострова), з орієнтацією на споживача працюють суперфосфатні підприємства Одеси, Сум, Вінниці, Костянтинівки. На калійні солі Прикарпаття орієнтоване виробництво калійних добрив (центри – Калуш, Стебник).

Промисловість хімічних волокон харак-теризується високою матеріало-, енерго і водоємністю. Хімічні волокна поділяються на штучні (віскозні, мідно-аміачні й ацетатні), їх виробляють з природної сировини (в основному з целюлози), і синтетичні (капрон, анід, лавсан, нітрон), які виготовляються із синтетичних смол. Виробництво синтетичного волокна розміщене в Чернігові, а штучного – в Києві (Дарницький шовковий комбінат), Черкасах, Сокалі.

Промисловість синтетичних смол і плас-тичних мас (полімерна промисловість) – одна з наймолодших у комплексі. Сировиною для виробництва її продукції є органічні сполуки, які отримують у результаті переробки нафти, газу, кам’яного вугілля. Тому ці підприємства найбільш представлені у Донецькому і Придніпровському районах, а саме: Донецьку, Сєверодонецьку, Запоріжжі, Первомайську, а також у Калуші, Києві, Фастові, Одесі.

Лакофарбова промисловість представлена більш ніж 30 великими підприємствами. Найбільші з них – Львівський і Одеський лакофарбові заводи, Бориславський і Чернівецький хімічні заводи, Криворізький суриковий завод та інші.

4. Нафтохімічна промисловість розвивається на базі нафтопереробної і газової промисловості, виробництва сажі, переробки довізного синтетичного і натурального каучуку. Нафтохімічні підприємства, розміщені поряд з нафтопереробними, розташовані в Херсоні, Одесі, Бердянську, Кременчуці, Запоріжжі, Лисичанську, Вінниці, Львові. Виробництво ж продуктів органічного синтезу – синтетичних миючих засобів, жирних кислот, замінників харчових жирів – тяжіє до споживача і розміщується в Бердянську, Запоріжжі, Києві.

Шинна та гумово-азбестова промисловість виробляє тисячі найменувань різноманітної продукції. Найкрупніші центри її виробництва – Дніпропетровськ, Біла Церква, Київ, Лисичанськ, Горлівка, Суми, Харків, Львів, Одеса, Бердянськ, Запоріжжя, Ніжин. Сажу виробляють у Дашаві, Стаханові та Кременчуці.

5. Хіміко-фармацевтична промисловість своєю продукцією не забезпечує потреб населення. При рівні забезпечення охорони здоров’я медикаментами вітчизняного виробництва у 25% за асортиментом і 35% за обсягом від потреби, 40% обсягу продукції поставляється на експорт. Розвиток стримує не тільки технологічна і сировинна криза (80% ліків виготовляється з імпортної сировини), але і низька купівельна спроможність населення та лікувальних закладів. Найбільші підприємства даної промисловості розташовані в Києві, Житомирі, Одесі, Луганську, Полтаві, Донецьку, Львові.

6. Підприємства хімічного комплексу в останні роки працюють у складних умовах неплатоспроможності споживачів продукції, нестачі обігових коштів, обмеження в постачанні енергоносіїв, різкого спаду інвестиційної діяльності, що призвело до обвального падіння обсягів продукції (у 1997 р. – 40% до 1990 р.).

Головні проблеми розвитку комплексу:

– відсутність або недостатність важливих сировинних ресурсів (нафта, природний газ, фосфати, віскозна целюлоза, каучук, напів-фабрикати, субстанції для ліків тощо);

– загальний спад промислового виробництва;

– низький технічний та технологічний рівень виробництва, хронічне недозавантаження виробничих потужностей і неконкуренто-спроможність продукції більшості підгалузей комплексу;

– висока матеріало- та енергоємність при майже монопольній залежності від імпорту енергоносіїв;

– неефективна галузева структура: переважають фондо- та енергоємні виробництва, дуже низький рівень наукоємних технологій і виробництв, відсутність завершених техно-логічних циклів продукції кінцевого споживання;

– дуже негативний вплив на природне середовище в районах високої концентрації хімічних і нафтохімічних виробництв.

2.8. Лісовиробничий комплекс України

1. Особливості сировинної бази та структура лісовиробничого комплексу України.

2. Лісогосподарський підкомплекс.

3. Склад і особливості розміщення деревообробної промисловості.

4. Целюлозно-паперова промисловість.

5. Лісохімічний підкомплекс.

6. Територіальна організація та основні напрями розвитку лісовиробничого комплексу.

Лісова промисловість – одна з найстаріших галузей, яка, займаючись заготівлею, механічною обробкою та хімічною переробкою деревини, виробляє конструкційні матеріали: круглий ліс, вироби з дерева, меблі, целюлозу, папір, картон та інше.

Незважаючи на те, що застосовування деревини знижується за рахунок впровадження пластмас та інших штучних і синтетичних матеріалів, попит на деревину зростає, вона перетворюється на дедалі дефіцитніший матеріал.

Як відомо, лісові ресурси України дуже обмежені і забезпечують власні потреби лише на 20-25%. До лісових ресурсів відносять, крім деревних, технічні, харчові, кормові та інші ресурси, а також корисні властивості лісу – водоохоронні, захисні, кліматорегулюючі, санітарно-гігієнічні, оздоровчі тощо. Ліси в Україні відіграють переважно ґрунтозахисну, водоохоронну роль, служать “легенями” великих міст. Лісистість території держави досягає лише 14%, та й розміщення лісів дуже нерівномірне. Обсяг заготівель лісу, що ведуться на Поліссі та Карпатах, не задовольняє потреби країни, які забезпечуються частково за рахунок поставок з Росії та Білорусії. Величезних збитків галузі завдала аварія на Чорнобильській АЕС, що вивела з народного господарства значну частину лісових ресурсів України.

Серед міжгалузевих комплексів питома вага лісовиробничого комплексу (ЛВК) за обсягом виробництва становить 2,8%, за чисельністю працюючих – 4,6%, за вартістю основних виробничих фондів – близько 2%. Поставками готової продукції і лісоматеріалів комплекс пов’язаний з більш ніж 100 галузями.

До складу лісопромислового комплексу входять такі підкомплекси: лісогосподарський, деревообробний, целюлозно-паперовий, лісо-хімічний.

У структурі комплексу провідне місце посідає деревообробна галузь. На неї припадає 70% випуску товарної продукції даного комплексу. Через обмеженість лісових ресурсів лісозаготівельна галузь не отримала значного розвитку. У ній виробляється майже 10% товарної продукції. На целюлозно-паперову промисловість припадає 18% товарної продукції комплексу, а питома вага зайнятих у ній становить 9,6%. Лісохімічна промисловість України не займає істотного місця в структурі галузі – на її товарну продукцію припадає 2,4%.