2. Стремління рабовласників, знаті, заможних людей, жерців чітко визначити свої права і привілеї, забезпечити своє майно від зазіхань інших.

3. Прагнення самого царя згладити гострі соціальні протиріччя, які виникали в суспільстві.

Перші 5 статей присвячені судочинству. Вони скеровані проти пануючої системи підкупу суддів і свідків. Суддям загрожують суворі покарання (штраф у 12-ти кратному розмірі суми позову і позбавлення посади за зміну вже винесених судових рішень. Ст. 14.)

Розділ другий присвячений врегулюванню проблем власності, володіння, які встановлюють покарання за грабунок, крадіжку чужого майна та ін.

Розділ третій присвячений шлюбу сім'ї, успадкуванню. В ньому розглядаються питання про форми та умови укладення шлюбу, про умови допустимості багатожонства, розлучення, про майнові та особисті взаємовідносини подружжя, батьків і дітей.

Четвертий розділ - це норми, які передбачають злочини проти особи та відповідальність за них, тобто присвяченні захисту особи, її життя, честі, здоров'я.

Останній розділ присвячений праці, умовам праці її оплати, знаряддям праці. Таким чином система Хаммурапі виглядає так:

1. Суд (5 статей);

2. Власність (121 стаття);

3. Шлюб і сім'я (69 статей);

4. Захист особи (19 статей);

===9)Характеристика цивільного права за законами царя Хаммурапі. Форми

власності на землю і рабів.

Основними видами власності у Вавилоні була власність на землю, рабів, будівлі, нерухомі і рухомі речі. Розрізняють такі форми власності на землю:

1. Державна або царська.

2. Храмова.

3. Общинна.

4. Приватна.

5. Земля "ілку".

Державною землею розпоряджався цар.

Храмові землі належали храмам на правах колективної власності. Общинну землю розподіляли між поселеннями, де її поділяли на дрібні ділянки — парцелли, що надавали для обробітку окремим сім'ям, за жеребкуванням, щорічно.

Земля "ілку" — це різновид державної царської землі. Власне, це не тільки сама земля, а цілий маєток — з будівлями, рабами, полями і, можливо, садами. Такі ділянки (маєтки) цар давав у нагороду за служ­бу воїнам і урядовцям. Все майно "ілку", а також земля були вилу­чені з цивільного обороту. їх не можна ні продавати, ні купувати, ні заповісти дружині чи дітям, батькам, ні використовувати для викупу воїна з полону чи сплати боргів.

Приватну власність суворо охороняли у Вавилоні.

===10)Характеристика шлюбно – сімейного права за законами царя Хаммурапі.

. Шлюб вважався різновидом до-говору, який звичайно укладався між батьками нареченого і нареченої. Згоди останніх не вимагалося. Майбутній зять платив тестю за наречену викупну пла-ту, обмінювався з ним подарунками. Дочці належав посаг. Закон уже не кваліфікував шлюб як угоду купівлі-продажу. Посаг і подарунки від нареченого давали майбутній дружині деякі гарантії матеріального забезпечення на випадок смерті чоловіка чи розлучення (крім випадків, коли вона звинувачу-валась у неналежному способі життя чи нерозсудливій пове-дінці) (ст. 138; 141).  Закон передбачав деякі гарантії жінці з дітьми. Чоловік – авілум, залишаючи її, повинен був виділити на виховання ді-тей половину свого майна. Вона могла вийти заміж вдруге за своїм бажанням. Це приклад одного з найдавніших видів алі-ментних зобов’язань. Дружина могла піти до іншого чоловіка, якщо її чоловік потрапив у полон і не залишив їй засобів існування. Проте якщо він повертався, то дружина була зобов’язана поверну-тися до нього, а діти “повинні були йти за своїми батьками”. Але якщо чоловік-авілум залишав сім’ю і втікав зі свого по-селення, а потім повертався, його дружина не була зобов’язана повертатися до нього. Авілум міг залишити дружину, якщо вона не могла народити дітей. У цьому випадку їй повертався викуп і посаг або міна срібла (ст. 138) (1 міна – 504 гр.). Мушкенум за такого розлучення сплачував півміни. При без-дітній сім’ї чоловік мав право привести в дім наложницю, але не міг цього робити, якщо дружина привела рабиню, яка на-родить йому дітей. Чоловік-авілум міг віддати свою дружину в боргову кабалу, якщо в шлюбному контракті в письмовій формі вона не була від цього захищена.  Закон говорить про деяку правоздатність заміжньої жін-ки. Дружина авілума мало право розпоряджатися своїм поса-гом, займатися ремеслом, торгівлею, лихварством, мала до-сить широку цивільну дієздатність. Закон встановлював тяжкі покарання за подружню зра-ду, але це стосувалось тільки дружини. Дружину належало втопити в річці, якщо вона під час перебування чоловіка у полоні поводила себе аморально і “ввійшла в будинок іншо-го” або “була схоплена лежачою з іншим мужчиною”.  Закони Хаммурапі погіршували становище жінок-вавилонянок порівняно із законами шумерів. Дівчина могла з’являтися на вулиці і в громадських місцях лише в супроводі своїх родичів, інакше вона вважалася розпусницею, а у випа-дку її зґвалтування винний міг бути звільнений від відповіда-льності, якщо клявся в тому, що прийняв її за таку. Якщо дочка не виходила заміж, батько міг передати її храмові на по-ложення блудниці (жриці кохання), що не вважалося ганеб-ним. Законник закріплював майже необмежену владу батька над дітьми

===11)Характеристика спадкового права за законами царя Хаммурапі.

Впродовж тривалого часу у Вавилоні спадкоємцями визнавали тільки синів, а дочок покликали до спадкування тільки тоді, коли у спад­кодавця не було синів. Згодом дочок прирівняли у спадкових правах до синів. Якщо не було дітей чи вони відмовлялись від спадку, то це право набували внуки. Якщо ж низхідних рідних не було, то спадкоєм­цями ставали брати померлого, далі — батько, потім брати батька.

Діти успадковували майно батька чи матері порівну — його ділили на відповідну кількість частин. Всиновлені діти мали право спадкування нарівні з рідними. Якщо у померлого було дві дружини чи більше, то всі діти мали рівні спадкові права. Діти від рабині, якщо батько визнав їх своїми, теж спадкували, але тільки рухоме майно, а на поле, сад, будинки права спадкування не мали

Дочка-жриця, яка одержала від батька посаг — шерікту, могла ним користуватися, але якщо це була якась нерухомість, то права на її відчуження, наприклад, продати, дарувати, вона не мала.

Посаг померлої жінки всі її діти ділили порівну, до чоловіка воно не переходило. Якщо ж дітей не було, то чоловік повертав тестеві її посаг, а сам отримував викупну плату (ст. 163).

Дружина, котра пережила чоловіка, отримувала назад свій посаг і в неї залишались подарунки чоловіка (нудунну). Коли ж таких пода­рунків вона не мала, то спадкувала нарівні з дітьми частину майна померлого (ст. 172). Дружина зберігала також право мешкати у бу­динку померлого чоловіка

===12)Зобов’язальне право за законами царя Хаммурапі.

Зобов'язання у Вавилоні виникали з договорів (угод) і правопорушень. Договірне право було достатньо розвиненим. Форма укладання договорів - усна або письмова форма, при свідках. Перева­жала письмова форма, коли чітко, в певній послідовності викладали суть та умови угоди. За невиконання договорів передбачалась різна відповідальність: втрата свободи; майнові стягнення (у 3- 6-ти кратному розмірі).

Купівля-продаж і обмін. Укладався у письмовій формі, при свдках.

Предметом купівлі-продажу були як рухомі речі, так і нерухомі: тварини, зерно, прикраси, поля, сади, будівлі, канали тощо.

Договори завжди зазначали ціну предмета.

Допускали можливість купівлі-продажу в кредит з відтермінуванням платежу на певний строк або з купівлею на виплату.

Договори купівлі-продажу зазвичай містять й зобов'язання обох сторін не змінювати свого рішення. Іноді встановлювався грошовий штраф для сторони, яка захоче заперечити укладену угоду.

Закони Хаммурапі в окремих випадках передбачали заборону або обмеження купівлі-продажу, а саме: воїни і чиновники не могли продавати землі та будинки, одержані від царя за службу, як і рабів, робочої худоби та все інше, отримане від царя для обробітку цих земель (ст. 35, 36);