25

Лекція № 1

Характеристика етнографічних регіонів Прикарпаття: Опілля й Бойківщина

(2 год.)

План:

1. Районування України. Загальна характеристика Прикарпатського краю.

2. Етнографічні особливості Опілля та жителів регіону: населення, господарство, традиції та звичаї

3. Етнографічні особливості Бойківщини та жителів регіону: населення, господарство, традиції та звичаї

1. Районування України. Загальна характеристика Прикарпатського краю.

Культура і побут українців поряд із спіль­ними загальнонаціональними зберігають бага­то своїх місцевих особливостей. Творення уні­кальної народно-традиційної в Україні культури тривало протягом багатьох століть. За цей час українці в складних умовах етнічного розчлену­вання і багатовікового поневолення виробили особливу систему звичаїв, вірувань, моральних, правових, естетичних самобутніх форм, які за­безпечили життєдіяльність і духовні потреби ет­носу. Територіально вони ґрунтуються в окремі зони та етнографічні регіони. Причиною побу­тування таких особливостей є природно-геогра­фічні умови, де проживають люди (в степу, го­рах, лісі, різноманітні кліматичні пояси, а тому неодинакові господарські заняття, спосіб життя та ін.), залишки племінного поділу тисячу років тому, різна історична доля окремих частин нашої Вітчизни, взаємовпливи інших етносів (особливо сусідів та національних меншин, які проживають на українській землі). Внутрішнє етнографічне районування є властивим для кожного народу. Так, у поляків вирізняються мазури, підгаляни, кашуби, краков'яки, у росіян діляться на три ве­ликі підрозділи: північне-, середньо- і півден­норосійські. У французів виділяються бретонці, нормандці, провансальці, в італійців - флорен­тійці, сіцілійці, генуезці та ін.

Процес районування України, як вважав Ана­толій Пономарьов, включав кілька етапів. Перший (УІ-Х ст.) - це формування переважно племінних утворень, зафіксованих у самоназвах населення: поляни, сіверяни, древляни, білі хорвати, уличі, тиверці тощо.

Другий етап (Х-ХІУ ст.) характеризується дробленням Київської Русі на окремі землі і князівства. Основною одиницею районування стала земля - територіально-політичне утворен­ня, яке спочатку підлягало центральній владі, а в подальшому дробилось на незалежні князівства. Деякі з цих князівств навіть були різноетнічни-ми (українські, московські, білоруські). В Україні основними такими землями були Київщина, Чер­нігівщина, Галичина, Холмщина, Волинь та ін.

Третій етап (ХУ-ХІХст.) пов'язаний із колоніза­цією окремих частин України сусідніми держа­вами: Великим князівством Литовським, Річчю Посполитою, Угорщиною, Росією, Австрією, Румунією тощо. Колонізація не лише роз’єднувала український етнос, але й стримувала його етно­культурну консолідацію, поглиблювала локаліза­цію культури. На основі наявних етнографічних матеріалів і даних інших українознавчих дис­циплін (мовознавства, історії, фольклористики, географії тощо) вченими виділено три просторо­во обширні регіони України: Південно-східний, Північний (поліський) і Західний.

До Західного обширного регіону належить зона Карпат і Прикарпаття, до якої входить та­кож Івано-Франківщина. В порівнянні з іншими областями тут, мабуть, найбільше збереглися регіональні культурно-побутові особливості. На Прикарпатті знаходяться історико-етнографічні райони Покуття і Опілля, а також гірські етногра­фічні групи населення бойків і гуцулів. І хоча за останні півстоліття в краї пройшли досить актив­ні нівеляційні процеси, проте й нині виділяються одягом, архітектурою, діалектом бойки і покутя-ни, гуцули й опіляни.

Прикарпатський край багатий своєю матеріальною і духовною культурою. Остання охоплює усі ділянки громадського, родинного і суспільного життя. Складовою частиною її є календарні свята і обряди. Вони народжені аграрним побутовим укладом селян, релігійними уявленнями, багато з яких беруть свій початок від первісної віри в за­лежність людини від надприродних сил. У календарних святах І обрядах українці розмежування між сезонами. Кожен із них плавно переходив у наступний, утворюючи нескінчений ряд кругообігу природи, чергування періодів праці і відпочинку.

Високим художнім рівнем, поетичністю, ба­гатством ритуальних дійств характерні родин свята і обряди. У календарній і родинній обря­довості гуцулів, бойків, покутян, опілян відоб­разилась уся історія не лише української, але й архаїчної слов'янської обрядовості - від давніх часів язичництва по сьогоднішній день. Частина з них була насильно викорінена в часи тоталіта­ризму і тепер поступово відновлюється.

Світоглядні уявлення і вірування населення краю тісно пов'язані насамперед із різноманіт­ною господарською діяльністю і ґрунтуються на спостереженнях за природою та оточуючим се­редовищем. З них виникли народна астрономія, метеорологія, народна медицина. Дохристиянсь­ких часів сягають вірування, пов'язані з надпри­родними істотами, які нібито здатні своїми діями-завдати шкоди чи допомогти людині. Щоб поз­бутись або задобрити їх ще й тепер застосову­ються різні магічні дії - ворожіння, примовляння, носіння оберегів тощо. Але повернемось до ре­гіональних особливостей краю, зокрема в сфері матеріальної культури.

Отже, Прикарпаття − історичний регіон України. За сучасним трактуванням до Прикарпаття належить більша частина Івано-Франківської області. Це такі райони: Рогатинський, Калуський, Богородчанський, Тлумацький, Городенківський, частина Галицького (м. Галич відноситься до Придністров’я), частина Долинського (м. Болехів належить до Бойківщини). Хоча історично до Прикарпаття також входять Бойківщина, Гуцульщина, Опілля та Покуття.