3. Склад доходів місцевих бюджетів України

Надходження власних доходів не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів місцевим бюджетам, що сприяє встановленню безпосередньої заінтересованості органів місцевого самоврядування у нарощуванні доходної бази. За економічною природою, власні доходи місцевих бюджетів – доходи, які формуються внаслідок дій і рішень, що приймають місцеві органи самоврядування. Власними можна рахувати лише такі доходи місцевих бюджетів, які одночасно відповідають наступним вимогам: вони є територіально локалізованими, безпосередньо залежними від діяльності місцевої влади, які повністю їх контролюють і використовують на свій розсуд. Найбільш характерними прикладами власних доходів є місцеві податки і збори, платежі, які запроваджуються органами місцевого самоврядування, доходи від комунального майна та підприємств комунальної власності, штрафи та санкції, пов’язані із справлянням власних доходів

Закріпленими є доходи, які на довготривалій основі передаються до місцевих бюджетів у повному розмірі або у визначеній, єдиній для усіх бюджетів частині (тобто доходи, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів). За своєю сутністю  загальнодержавні податки, збори або доходи, які традиційно формують доходну частину місцевих бюджетів (податок з доходів фізичних осіб, державне мито, плата за ліцензії та торгові патенти). Відповідно до чинної бюджетної практики найбільшу питому вагу закріплених доходів складає податок з доходів фізичних осіб, надходження якого розщеплюються між місцевими бюджетами.

4. Проблеми мобілізації доходів місцевих бюджетів і шляхи їх вирішення

Місцеве самоврядування є однією зі складових частин влади та покликане забезпечити розвиток економіки, створення умов для життєдіяльності населення та підвищення добробуту громадян на місцевому рівні. Сьогодні місцеве самоврядування не виконує поставлених завдань повною мірою. Як відомо, ефективність влади може бути досягнута лише за умови збалансування трьох складових: права, відповідальності та спроможності. У Європейській хартії про місцеве самоврядування проголошено, що органи місцевого самоврядування мають володіти необхідним обсягом власних джерел для виконання покладених повноважень. В українській реальності до таких власних джерел можна віднести локальні (власні) податки та збори, а також (умовно) закріплені кошти, що передаються із державного бюджету. Їх питома вага складає відповідно 3% та 60%. Іншу частку складають трансферти.

Протягом останніх років в Україні спостерігається негативна тенденція до зменшення частки власних доходів у структурі доходів місцевих бюджетів, як результат, збільшення кількості дотаційних бюджетів. Недостатність власних стабільних доходів значно обмежує вплив місцевих органів влади на соціально-економічний розвиток регіонів. Тому оптимізація джерел наповнення місцевих бюджетів є надзвичайно актуальним завданням, вирішення якого сприятиме підвищенню рівня фінансової незалежності органів місцевого самоврядування і якісному виконанню покладених на них завдань та функцій.

В Україні висловлюються різні пропозиції щодо формування дохідної бази місцевих бюджетів. На думку Бутко М. і Білокура К., стратегія держави у сфері фінансів вимагає змін «з тим, щоб вони були орієнтовані на регіон, адже ринкова економіка вимагає суттєвого збільшення використання фінансових ресурсів на території їх створення». Це положення фактично підтверджують інші автори, які вважають за необхідне спрямовувати до місцевих бюджетів відрахування від тих податків і платежів, які надходять до державного бюджету з відповідної території у вигляді певного відсотка відрахувань від загальнодержавних податків, або «зафіксувати стабільні частки різних рівнів влади у розподілі загальнодержавних податків».

Мельник С. і Криниця С. пропонують зараховувати до місцевих бюджетів податок на додану вартість, оскільки він, на думку авторів, рівномірно розподіляється по території країни, є менш чутливим до коливань кон’юнктури, а його надходження прямо пов’язане з рівнем розвитку і результатами економічної діяльності в регіонах.

На думку Соколовської А., такі податки, як податок на прибуток і податок з доходів фізичних осіб, повинні розподілятися між державним і місцевими бюджетами. Новіков В. вважає за необхідне ввести спеціальний цільовий податок – для фінансування об’єктів соціальної сфери підприємств, які передаються місцевим радам у розмірі 2% від обсягу реалізованої продукції підприємств усіх форм власності; акумулювати в місцевих бюджетах не менше 50% ренти за використання мінеральних ресурсів, а також коштів від приватизації державного та комунального майна.

Буковинський С. вважає, що вирівнювання бюджетної забезпеченості «може здійснюватися тільки на основі перерозподілу бюджетних ресурсів через державний бюджет». Слухай С. пропонує використати для цієї мети спеціальний фонд, що має формуватися за рахунок податків, які є найбільш стабільними – ПДВ і податку з доходів фізичних осіб. Він також вважає за необхідне використовувати «принцип розподілу фонду трансфертів на окремі контингенти відповідно до видів територіальних об’єднань із метою врахування відмінностей у їх фінансових потребах і фінансовому потенціалі».

Павлюк К. звертає увагу на необхідність встановити взаємозв’язок між бюджетними витратами й результатами економічної діяльності регіону, тобто формувати дохідну частину місцевих бюджетів залежно від обсягу створених на відповідній території фінансових ресурсів.

Для вдосконалення порядку мобілізації доходів місцевих бюджетів потрібно насамперед:

1) збільшити фінансові нормативи бюджетної забезпеченості адміністративно-територіальних одиниць відповідно до зростання рівня ВВП й обсягу доходів бюджетів;

2) розробити регіональні стандарти з надання суспільних послуг на місцевому рівні (наприклад, перелік безоплатних послуг соціально незахищеним верствам населення);

3) активно використовувати місцеві позики як одного з найдемократичніших джерел у структурі доходів місцевих бюджетів, а також важливого інструменту економічного розвитку територіальних громад;

4) поліпшити існуючий паритет між загальнодержавними та місцевими податковими платежами;

5) поширити практику самооподаткування як форми залучення на добровільній основі коштів мешканців населених пунктів для фінансування разових цільових соціально-побутових заходів;

6) вдосконалити систему регулювання міжбюджетних відносин за рахунок поліпшення механізму надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на соціальні цілі;

7) посилити громадський контроль за дотриманням органами місцевого самоврядування норм бюджетно-податкового законодавства, а відтак підвищити ефективність управління бюджетними коштами;

8) розпочати створення механізму забезпечення адекватного впливу інститутів публічної влади та громадянського суспільства на прийняття рішень у сфері фінансового забезпечення місцевого самоврядування.