- •1. Основи формування суспільного поділу праці (до початку 20ст.)
- •2. Основоположні погляди а.Сміта та е.Дюркгейма на роль поділу праці в суспільстві
- •3. Міжнародний поділ праці та його передумови
- •Система міжнародної спеціалізації і кооперування
- •Новітні фундаментальні зміни в міжнародному поділі праці
- •Мережеві структури в мпп
- •Проблема співставлення показників ввп
- •Індекс людського розвитку
- •Індекс глобалізації
- •Основні показники рівня міжнародного поділу праці
- •Встановлення конкурентоздатності країн світу: поняття і методи
Лекція 1.Суспільний та міжнародний поділ праці.
План
-
Основи формування суспільного поділу праці (до початку 20ст.)
-
Основоположні погляди А.Сміта та Е.Дюркгейма на роль поділу праці в суспільстві
-
Міжнародний поділ праці та його передумови
-
Система міжнародної спеціалізації і кооперування
-
Новітні фундаментальні зміни в міжнародному поділі праці
-
Мережеві структури в МПП
Мета цієї лекції полягає в розкритті виникнення і розвитку основного фактора світового прогресу – суспільного поділу праці.
1. Основи формування суспільного поділу праці (до початку 20ст.)
Американський етнограф Л.Г.Морган в кінці 19 ст. дав наступну періодизацію первісної історії: 1) дикунство – переважаюче присвоєння готових продуктів природи; 2) варварство – розвиток скотарства і землеробства; 3) цивілізація – розвиток індустрії. У відповідності з розвитком людського суспільства класична наукова література виділяє 3 великих поділи праці, що поступово переходять один в один, які стали основними факторами історичної еволюції суспільства.
-
Відділення землеробства від скотарства і супутнє одомашнення тварин.
-
Відділення ремесла від землеробства, що супроводжувалось винайденням ірригаційних споруд, ткацтва, лиття металів, гончарства, винайденням колеса, човна, водяного млина, пізніше – хомута і т.ін.
-
Відділення торгівлі від промисловості в широкому історичному розумінні.
К.Маркс найбільшим поділом праці вважав поділ на матеріальну і духовну працю, що було пов’язано з появою писемності в регіональних цивілізаціях. Він писав, що з відділенням міста від села змінилась форма власності і це призвело до відділення промислового капіталу від земельної форми власності, що докорінно змінило просторову структуру суспільства.
Найвпливовіший на початку 20 ст. соціолог М.Вебер стверджував, що основним поділом праці є її поділ на розпорядчу і виконавчу.
Основні історичні віхи розвитку суспільного поділу праці
Процес формування суспільства починається від первісного людського стада. На думку вчених, антропогенез, тобто становлення людини і суспільства, розпочався 2,5 млн. років назад і завершився біля 100 тис. р. тому. А в середньому палеоліті (приблизно 40 тис. р. тому) на Землі сформувалася «людина розумна» - Homo sapiens.
Привласнююче господарство. Природний поділ праці за статтю і віком.
Перехід до виробничого господарства. Даний перехід отримав назву неолітичної революції і остаточно сформувався в новому кам’яному віці – неоліті (VIII-IV тисячоліття до н.е.), тобто на межі палеоліту, коли були винайдені шліфування і полірування каменів. Система виробничого господарства принципово відрізнялась від привласнювального. Важливим його результатом стала поява регулярної надлишкової продукції, завдяки чому зросла стійкість господарства, підвищився рівень життя, різко збільшилась чисельність і ускладнилась соціальна диференціація населення Землі. Основними галузями господарства стали скотарство, землеробство і різні ремесла.
Винайдення лука, стріл, виготовлення полірованих кам’яних сокир і мотик відповідає першому великому поділу праці – виділенню племен пастухів і появи землеробства (VIII-IV тисячоліття до н. е., із врахуванням регіональних відмінностей в розвитку). При цьому землеробство опиняється на вищій ступені поділу праці, оскільки пов’язано з осілістю і, як вважають більшість антропологів, з наступним виникненням міст. Питання про походження перших центрів землеробської культури залишається дискусійним.
Відповідно гіпотезі географа К. Зауера, окультурення рослин відбувалось в місцях , де людина не відчувала недостачі їжі, що зробило можливим відводити час (один із найважливіших обмежуючих ресурсів розвитку) на експериментування над рослинами. З географічних позицій в цих місцях має бути багате видове різноманіття рослин. Тільки це дає, як і в одомашненні тварин, достатній генофонд. На думку Зауера головний ареал походження рослинництва знаходиться в Південній Азії, на території сучасних Туреччини, Сирії, Ірану, Іраку, а в Новому Світі – в долинах північної частини Анд.
В межах Старого Світу знаходяться два принципово різних ареали зародження землеробства. Один – в тропічній зоні Південної Азії – відрізняється тим що агрокультура тут базується на вегетативному відтворенні рослин. Другий ареал знаходиться в субтропічній зоні Малої Азії, де землеробство базується на вирощуванні рослин з насіння. Примітно, що ці два різних способи повторюються в двох ареалах рослинництва в Новому Світі (знову ж таки в тропічному і субтропічному).
Відокремлення ремесла від землеробства. Тенденція розвитку, з’явилась в період неоліту, посилена розпочатою на рубежі 6-5 ст. виплавкою металів – спочатку міді, потім бронзи.
Бронзовий вік характеризувався розповсюдженням металургії бронзи і бронзових знарядь праці. В ту історичну епоху (5-1 тис. р. до н. е.) з’явилось поливне землеробство, писемність, великі рабовласницькі цивілізації сучасного Близького Сходу (Древній Єгипет, Шумер в Месопотамії), а також Індська в долині р. Інд ( з центрами в Мохендро-Даро, і Хараппе), Ханаан (від меж Сінайської пустелі до території сучасної Південної Сирії, Нубія, розміщена південніше Єгипту, цивілізація в Китаї і ін. В залізному віці (5-3 ст до н.е.) виплавка заліза, виготовлення залізних знарядь (плуг, сокира, ручний млин тощо) сприяли відділенню ремесла від землеробства.
Виникнення поливного землеробства і поява міст. Поливне землеробство підвищило надійність забезпечення людей продовольством, що дозволили проживати в межах тієї ж території великої їх кількості. Звільнилась енергія і час, що дозволило розвивати інші сфери господарства, а це призвело до остаточного вивільнення ремесла, а також до товарообміну між територіями. Стала наростати тенденція виходу торгівлі за вузькі межі найближчих сусідніх ареалів.
Змінилась територіальна структура суспільства. Переважаюча ізоляція замінилась контактами. В результаті дрібнодисперсне і ареальне розміщення населення стало змінюватися процесом агломерування, тобто появою спочатку землеробських осілих поселень, а пізніше, з розвитком ремесла – міст.
Відокремлення обігу від виробництва. Цей процес став суттєвим стрибком у суспільному поділі праці, що в кінцевому результаті призвело до економічної єдності світового суспільства. Час цього кроку в суспільному поділі праці відносять до рабовласницької формації.
З’явився клас купців. Селяни і ремісники зрозуміли, що їм вигідніше продавати свою продукцію посереднику (торгівцю), ніж самим зв’язуватися з ринком. Так сформувався поділ виробничого і торгового капіталу, що призвело до підвищення ефективності суспільного виробництва
Особливу роль в поглибленні суспільної праці відіграли західноєвропейські середньовічні міста. Так в 15 ст. відстань між містами не перевищувала 20-30 км. Формується пояс міст на торгових шляхах, що зв’язують Південну і Північну, а також Західну Європу.
В ході активної боротьби(комунальних революцій) за звільнення від влади феодалів, на землях яких міста розміщувались, виникали міста-держави, що входили в «пояс» Роккана: вільне об’єднання міст Ганзейського союзу, наприклад Любек, Гамбург, Бремен; в Італії – міста держави Венеція, Генуя, Флоренція, Мілан; ряд міст-комун у Франції, Іспанії Швейцарії.
Поширення географічних рамок міжнародного поділу праці (у формі зовнішньої торгівлі) на всю земну кулю. Цей прогресивний крок в розвитку міжнародного поділу праці пов’язаний з Великими географічними відкриттями 15-16ст. В середині 17ст. світ представляв для того часу економічну єдність, в утворенні якої ключову роль відіграли європейці, в першу чергу голанці і англійці.
Перша і друга промислові революції.
Зародження лібералізму на противагу меркантилізму стало важливою основою суспільного поділу праці. З другої половини 19ст. переважно на території Британської імперії запанував принцип фізіократів і Адама Сміта «laisser faire»: «роби що хочеш» як філософія невтручання держави в економіку і міжнародне співробітництво.
Імперіалізм як природна стадія розвитку міжнародного поділу праці на етапі закріплення ринкових основ господарювання
Золотий стандарт як засіб регулювання міжнародних обмінів.