Типи лібералізації зовнішньої торгівлі

Критерій типізації	Характерна ознака
Двостороння лібералізація	Здійснюється на основі надання країнами одна одній торговельних преференцій, що знижують кількість та рівень обмежень у сфері експортно-імпортних операцій
Багатостороння (наднаціональна) лібералізація	Притаманна багатостороннім угодам в рамках регіональних інтеграційних об'єднань
Глобальна лібералізація	Система норм, стандартів, правил, що регулюють торговельні відносини на глобальному рівні (ГАТТ—СОТ)

Багатостороння лібералізація міжнародної торгів­лі передбачає укладання багатосторонньої угоди про зону вільної торгівлі з наступним утворенням митного союзу чи з розвитком інших вищих форм міжнародної економічної інтеграції.

Глобальна лібералізація торговельних відносин здійснюється в межах статутних положень міжнарод­них торговельних організацій (ГАТТ—СОТ, ЮНКТАД) і поширюється на всіх учасників.

Однак держави і досі іноді вдаються до політики протекціонізму.

Протекціонізм — політика захисту внутрішнього ринку країни, спільного чи єдиного внутрішнього ринку інтеграційного угрупо­вання від зовнішньої конкуренції шляхом запровадження на імпорт окремих або генеральних квот, тарифів та нетарифних інструментів торговельної політики.

З часів зародження капіталістичної машинної інду­стрії і понині діють такі аргументи на користь протек­ціонізму: він забезпечує захист та стимулювання вітчиз­няного виробництва; захист молодих галузей, особливо на стадії індустріалізації чи модернізації економіки; поліпшення умов торгівлі та усунення дефектів ринко­вого регулювання; зміцнення обороноздатності, націо­нальної безпеки, захист культурної спадщини та ін.

У торговельній практиці спостерігається кілька основних форм протекціонізму:

— селективний протекціонізм, що спрямовується проти окремих країн чи окремих товарів;

— галузевий протекціонізм, який захищає певні галузі;

— колективний протекціонізм, котрий здійснюєть­ся об'єднаннями країн стосовно держав, що не нале­жать до регіонального торговельно-економічного об'єд­нання чи блоку;

— прихований протекціонізм, який реалізується переважно методами внутрішньої економічної політики.

Сучасний протекціонізм має певну геоекономічну та соціально-політичну диференціацію. Між розвинутими країнами протекціоністські заходи поширюються на галузі сільського господарства, текстилю, одежі, сталі. У торгівлі розвинутих країн з країнами, що розвива­ються, митні бар'єри встановлюються для промислово­го експорту країн, що розвиваються. Між країнами, що розвиваються, протекціоністська політика охоплює товари традиційного експорту.

Порівняльний аналіз свідчить про переваги вільної торгівлі перед протекціонізмом, за використання якої зростають масштаби виробництва і обміну, збільшується загальний добробут.

Протекціоністські заходи в кращо­му випадку мають короткострокову дію; у довгостроко­вій перспективі вони негативно впливають на зайнятість, погіршують платіжний баланс, гальмують економічне зростання, створюють потенційні загрози для загострен­ня міждержавних конфліктів і навіть торговельних воєн.

Вказані принципи забезпечені достатньою теоретико-методологічною аргументацією з огляду на те, що в практиці міжнародних торговельних відносин засто­совуються обидва у різних співвідношеннях залежно від конкретних економічних умов, які виникають в окремих державах, регіональних економічних об'єднан­нях чи світовому господарстві загалом.

Під час світової фінансової кризи обсяг міжнародної торгівлі з жовтня 2008 року по січень 2009 року скоро­тився на 17%. Це було найбільше падіння світового товарообороту за період після Другої світової війни. За оцінками COT, менше 1% світової торгівлі охоплено протекціоністськими заходами, а в Європейському Союзі цей показник сягає 5—7% ВВП, що еквівалентно ВВП Іспанії.

Однак і практика багатьох країн, і сучасні реалії вка­зують на доцільність у деяких випадках запроваджува­ти захисне мито для молодих галузей промисловості чи тих, що мають важливе значення для безпеки країни або виконують вагомі соціальні функції.

Основні наслідки запровадження вивізного мита для економічних суб'єктів такі:

— держава виграє, бо отримує в бюджет доходи від експорту;

— виграш споживачів від зниження ціни;

— втрати вітчизняних виробників від запроваджен­ня вивізного мита.

Відмінність вивізного мита від ввізного лише в тому, що втрат зазнають вироб­ники, а не споживачі.