2. Використання ліпосом як транспортних агентів

Ліпосоми – замкнуті дво- або багатошарові ліпідні везикули, за рядом характеристик близькі до природних клітинних мембран і замикають у внутрішній об'єм водну фазу [26]. Речовина, яка замкнена всередині ліпосом, захищена від дії ферментів, що підвищує ефективність препаратів, які підлягають біодеструкції в біологічних рідинах [27].

Завдяки своїм колоїдним властивостям, мембраннотропності і біосумісності, ліпосоми розглядаються як перспективні системи постачання хімічних речовин у кров'яне русло. Універсальні властивості ліпосомного носія забезпечують широкі можливості його використання, особливо у хіміотерапії раку, так як ліпосоми дозволяють попередити швидку деградацію високо реактивних протипухлинних препаратів в біологічних субстратах організму. В той же час вони захищають оточуючі нормальні тканини від небажаних місцево-тканинних реакцій [28].

При інкапсулюванні ліпофільних препаратів можна одержати колоїдні системи, які придатні для всіх способів введення, що розширює можливості досліджуваних сполук [29]. Зокрема, використання інкапсульованої форми РК знижує її токсичний ефект на організм [1, 2, 7, 30.], в той час як введення вільної форми повністю-транс-РК зумовлює значний токсичний ефект на еритроцити крові [1]. Тому в якості протипухлинних агентів, зокрема ретиноїдів використовують саме ліпосомні їх форми, що вже знайшло своє місце у лікуванні гострої промієлоцитарної лейкемії [1, 2, 7, 30, 31, 32]

Для ліпосом можливі всі шляхи введення: внутрішньовенний, внутрішньом'язевий, підшкірний, внутрішньопорожнинний, інгаляційний, зовнішній і оральний (per os). Ліпосоми, які введені per os поступово надходять в лімфатичну систему і кров'яне русло, звідки вони видаляються в основному системою мононуклеарних фагоцитів (СМФ) і вибірково накопичуються в органах ретикуло-ендотеліальної системи (РЕС), таких як печінка, селезінка, легені, лімфовузли, меншою мірою в кістковому мозку [33]. Підвищення накопичення ліпосомного препарату у важкодоступних місцях, які не належать до органів РЕС, досягається підбором специфічних ліпідів і їх кількісним співвідношенням. Можна підбирати оптимальне співвідношення фосфоліпід/холестерол, яке буде сприяти постачанню препарату в пухлину і знижувати захоплення ліпосом печінкою і селезінкою. Відомо, що холестерол забезпечує щільнішу упаковку вуглецевих ланцюгів ліпідів, що підвищує стійкість ліпосом і перешкоджає взаємодії бішарової мембрани ліпосомних частинок з ліпопротеїнами сироватки [34]. Ліпосоми, які містять у своєму складі 30% холестеролу, встигають донести препарат до клітин пухлини, не руйнуючись у крові [35].

Відомо декілька типів взаємодії ліпосом з клітиною: адсорбція на клітинній поверхні, перенесення або обмін фосфоліпідів між ліпосомною і плазматичною мембранами, взаємодія з поверхневими рецепторами клітини, трансформація ліпосом при контакті з клітинами, ендоцитоз ліпосомних везикул. Механізм проникнення ліпосом в клітину визначається їх розмірами і фізичними властивостями [36].