4. Принципи управління освітою

Під державною політикою у галузі вищої освіти слід ро­зуміти діяльність держави в особі її органів та їхніх посадових осіб, що спрямована на забезпечення ефективного функціону­вання та розвиток системи вищої освіти, що має на меті задо­волення інтелектуальних потреб особи та суспільства і перед­бачає спрямованість державних і недержавних організацій на забезпечення постійного розвитку та удосконалення якості ви­щої освіти.

Одночасно ця політика орієнтує вищу освіту на за­безпечення потреб держави і суспільства у спеціалістах вищої кваліфікації, рівень яких відповідав би сучасним світовим стандартам. З цих позицій державну політику у галузі вищої освіти слід розглядати як складову частину політики забезпе­чення державної безпеки.

Законом України «Про вищу освіту» (ст. 3) закріплені го­ловні принципи, на яких ґрунтується державна політика в галузі вищої освіти:

♦ доступність та конкурсність здобуття вищої освіти кож­ним громадянином України;

Доступність здобуття вищої освіти до певної міри обме­жується її конкурсністю, запровадженням серед абітурієнтів вступних випробувань (іспитів, співбесід, тестування, кон­курсів творчих робіт тощо). Такі випробування покликані за­безпечити доступ до вищих навчальних закладів найбільш підготовлених абітурієнтів, а також визначити їх схильність до обраної спеціальності.

♦ незалежність здобуття вищої освіти від впливу політич­них партій, громадських і релігійних організацій;

Реалізація цього принципу покликана унеможливити втручання в процес здобуття вищої освіти будь-яких політичних, релігійних та інших організацій і перетворення його тим самим у своєрідний інструмент задоволення їх кор­поративних інтересів. Незалежність від впливу ідеологій — це здобуття вищої освіти винятково у відповідності із загаль­ними суспільними потребами і на основі найновітніших до­сягнень у всіх галузях знань.

У той же час реалізація даного принципу не означає забо­рони будь-якої діяльності різних організацій у сфері вищої освіти. На підставі норм та в межах, передбачених законо­давством, в організаціях, що забезпечують здобуття вищої освіти, допускається функціонування громадських ор­ганізацій, діяльність яких не пов'язана з безпосереднім втру­чанням у навчальний процес. Це можуть бути, наприклад, профспілкові, наукові, студентські організації тощо.

♦ інтеграція системи вищої освіти України у світову сис­тему вищої освіти при збереженні і розвитку досягнень та традицій національної вищої школи;

Цей принцип покликаний забезпечити запровадження в галузі вищої освіти України передових, загальновизнаних світовим співтовариством підходів до організації і здійснення діяльності на основі використання в навчальному процесі най­новітніших досягнень світової науки і техніки, ідей, прин­ципів, методологій тощо. Поряд з цим, даний принцип вима­гає збереження і розвитку досягнень та традицій вітчизняної вищої школи, які у багатьох випадках не лише відповідають загальноосвітньому рівню, але й перевищують його. Таким чином, основна мета реалізації принципу інтеграції полягає у забезпеченні гармонійного, взаємозбагачувального поєднання світових і вітчизняних здобутків у галузі вищої освіти.

♦ наступність процесу здобуття вищої освіти

Інакше ка­жучи, одержані у середніх та середніх спеціальних навчальних закладах знання є достатньою базою для вступу до вищих навчальних закладів, для навчання в них і при успішному оволодінні ними не потребують спеціального розширення та поглиблення;

♦ державна підтримка підготовки фахівців з пріоритет­них напрямів фундаментальних і прикладних науко­вих досліджень;

Держава і суспільство об'єктивно зацікавлені у першо­черговій підготовці необхідних спеціалістів вищої кваліфі­кації. На створення умов для вирішення такого завдання і спрямований принцип, що розглядається. Конкретними формами його реалізації можуть бути збільшення бюджет­них асигнувань на розвиток вищої освіти у певній галузі знань, пільгові умови для вступу на навчання за певними спеціальностями тощо.

• інтеграція з наукою і виробництвом, органічний зв'я­зок зі світовою та національною історією, культурою, традиціями;

• гласність у формуванні структури та обсягів освітньої та професійної підготовки фахівців;

Цей принцип вимагає:

• широкого залучення представників вищих навчальних закладів, науковців та практичних працівників освіт­ньої сфери для розробки проектів організаційних заходів, проектів навчальних програм та іншої нав­чально-методичної документації, що забезпечує функціонування вищої освіти;

• масового інформування громадськості через засоби масо­вої інформації про стан і шляхи розвитку вищої освіти;

♦ науковий і світський характер освіти.

Ефективність функціонування вищої освіти забезпе­чується державною підтримкою, спираючись на загальні принципи управління освітою в Україні, до яких належать:

а) перехід від державного до державно-громадського уп­равління, демократизація та децентралізація управління ви­щим навчальним закладом, поєднання єдиноначальності ректора з громадським самоврядуванням (наглядова, вчена, педагогічна рада). Статут вищого навчального закладу, правила внутріш­нього розпорядку є їх демократичною правовою базою.

б) гуманізація управління ґрунтується на усвідомленні людини як найвищої цінності, необхідності поваги до неї. Передбачає створення гуманних стосунків, оптимальних умов для повноцінної життєдіяльності студентського та нау­ково-педагогічного колективів.

в) гласність і відкритість управління зобов'язує до відкритого прийняття рішень вченої, педагогічної ради, що запобігає соціально-психологічній напруженості в педа­гогічному, студентському та громадському середовищах;

г) плановість передбачає системність, комплексність оперативного планування усіх видів навчально-виховного процесу, наукової та методичної роботи всіх структурних підрозділів вищого навчального закладу;

д) компетентність вимагає високого рівня науково-педагогічної підготовки загальної ерудиції та професіона­лізму кадрів;

є) оптимізація — створення сприятливих соціально-психо­логічних та економічних умов творчої роботи всіх учасників навчально-виховного процесу вищого навчального закладу;

ж) поєднання єдиноначальності, колегіальності й персо­нальної відповідальності керівника перед вищими державними органами управління, суспільством, державою, законом за стан справ у керованій ним установі;

з) об'єктивність оцінювання виконання учасниками педагогічного процесу функціональних обов'язків за ре­зультатами конкретних справ передбачає необхідність сис­тематичного контролю за діяльністю посадових осіб, об'єктивного оцінювання результатів роботи. Це має проводитись гласно з врахуванням думки колективу кафедри, факультету, університету.