Тема 4. Бібліотека вищого навчального закладу та правила користування її фондами

1. Значення та роль бібліотеки у формуванні наукового та громадського рівня особистості

2. Правила користування бібліотечним фондом ДонНУЕТ

1. Значення та роль бібліотеки у формуванні наукового та громадського рівня особистості

Бібліотека (від грец. bіblio - книга, theke - сховище) сягає своїми коріннями III тис. до н. е. як сховище пам'яток шумерської культури, де зберігалися десятки тисяч глиняних пластинок з клинописними текстами у Месопотамії. Систематизовані за змістом пластинки розташовували у ящиках або закритих корзинах і до них додавали своєрідні каталоги - етикетки, які визначали зміст текстів, що знаходяться у сховищах.

Систему письма, що виникла у шумерів, клинопис, пізніше у ІІ-І тис. до н.е. запозичили вавилонці, ассирійці та інші народи Стародавнього Сходу.

Використовуючи культурну спадщину шумерської епохи, вавилонці створили літературу, яка досягла свого розквіту у II тис. до н. е. У вавилонських бібліотеках зберігалися зафіксовані на пластинках із металу, дерева, глини, слонової кістки історичні легенди і літописи, драматичні, релігійно-філософські і культово-службові твори. Особливе місце займав збірник законів царя Хаммурапі.

Найбільшою бібліотекою Стародавнього світу є бібліотека царя Ассирії Ашшурбаніпала. Він зібрав літературу на кількох мовах. У ній зберігалися медичні трактати і граматичні довідники, книги релігійного змісту і міфи, літописи ассирійських царів, записи астрологічних спостережень. Загинула бібліотека під час вавилонської війни.

У Стародавньому Єгипті для рукописних книг почали використовувати папірус. Стебла його у формі свитків були використані як основа для рукописних книг. Назву "папірус" поширено було і на сам рукопис. У VII ст. до н. е. папірусні свитки з'явились у Греції, а потім у Стародавньому Римі. Порівняно з глиняними плитками папірус забезпечував рукописним документам більш компактну форму, але він був ламким і недовговічним, тому провадилися дослідження у пошуках нових матеріалів для виготовлення книг.

Бібліотеки у Стародавньому Єгипті вважали зосередженням мудрості. Існували вони здебільшого при храмах. При багатьох бібліотеках навчалися писці, які вели облікові записи коштів, господарських операцій. Є відомості про книгосховище єгипетського царя Рамзеса II, заснованого у 1300 р. до н. е., де зберігалися релігійні твори, пророцтва, повісті, математичні і медичні трактати.

У ІІІ-ІІ ст. до н. е., в епоху проникнення греків на Схід, книга стала необхідним джерелом відомостей про світ. Виникла Олександрійська бібліотека, де книги досліджували, вивчали і розмножували переписуванням, вони поширювалися по всьому світу. Вона була створена у столиці Єгипту Олександрії правителем Єгипту Птоломеєм (III ст. до н. е.). Уже тоді була створена академія наук Стародавнього світу з бібліотекою, що налічувала 700 тис. текстів на багатьох мовах. В 642 р. правитель арабів Халіф Омар зайняв Олександрію, знищив бібліотеку, наказавши опалювати книгами і рукописами лазні.

На зміну папірусним свиткам у III ст. до н. е. прийшли плоскі форми пергаменту (від імені м. Пергам у Малій Азії). Виготовляли пергамент із недублених телячих і свинячих шкір. Писали на ньому із обох сторін.

У Римі на початку IV ст. н. е. було близько 30 великих бібліотек. Книги зберігали у шафах у систематизованому порядку, були каталоги і посібники з комплектування бібліотек. Існувало центральне управління бібліотек, яке очолював особливий чиновник - прокурор.

Близько 105 р. до н. е. у Китаї було винайдено папір, який дешевший і зручніший пергаменту. У І ст. н. е. папір проник на Близький Схід, а у XII ст. через Іспанію - до Європи.

В епоху Раннього Середньовіччя (V-ХІ ст.) перемога християнства ознаменувалась знищенням літератури минулих часів як язичеської. Не заборонялися лише релігійні книги, а читання античних творів було тяжким гріхом. Бібліотеки перемістилися із палаців і шкіл писців до церков і монастирів.

У Західній Європі найбільш значними були бібліотеки Кентерберійського абатства (Англія, VI ст.), монастиря біля Павії (Італія, VII ст.). Празького єпископату (Чехія, X ст.), Шартрського собору та інших монастирів (Франція, ІХ-Х ст.). Фонди цих бібліотек складалися з боговських книг і лише незначна кількість книг були твори античних авторів. Відомі також буддійські бібліотеки у Китаї, монастирські - у Візантії.

У Арабському халіфаті у кінці IX ст. значне поширення мали "будинки культури", де обслуговувалися читачі і навчалися діти.

Поява паперу сприяла поширенню рукописних книг. Для рукописних книг характерна малотиражність (3-5 примірників), великі витрати часу і праці на переписування, численні помилки та викривлення порівняно з оригіналом.

Виникнення книгодрукування відносять до середини XV ст., коли у Німеччині Йоган Гутенберг виготовив із виноробного преса друкарський верстат (1448 р.). Перші слов'янські книги з'явилися спочатку у Чехії, потім у Польщі, в XV - на початку XVI ст. книги почали видавати церковно­слов'янською мовою. Офіційним книгодрукуванням у Росії вважають 1564 р., коли Іван Федоров і Петро Мстиславець надрукували першу книгу "Апостол" у Москві церковнослов'янською мовою. Пізніше вони ж продовжили книгодрукування у Львові та інших містах України.

Київська Русь не поступалася західноєвропейським країнам у розвитку культури і освіти. До нашого часу дійшли рукописні відомості проте, що київські князі того часу були досить освіченими - знали іноземні мови, багато читали, створювали бібліотеки. У 1037 р. князь Ярослав Мудрий у Софійському соборі у Києві заснував першу бібліотеку, для якої сам написав багато книг. Перша бібліотека у Києві була свого часу найбільшим зібранням рукописних книг, сприяла зростанню числа освічених людей у Київській державі. Доля бібліотеки Ярослава Мудрого досі невідома.

У XI—XII ст. уже існували бібліотеки при монастирях і соборах у Києві, Новгороді, Чернігові, Владимирі. Є відомості про бібліотеки у Києво-Печерському (з XI ст.), Соловецькому, Кирило-Білозерському, Йосипо-Волоколамському та інших монастирях.

До наших днів збереглася бібліотека Софійського собору у Новгороді, книжковий фонд її налічує близько 1000 рукописних книг у стародруках.

Крім монастирських бібліотек на Київській Русі було багато бібліотек при училищах. Історики стверджують, що у період ХІ-ХІІІ ст. було не менше як 85 тис. тільки церковних книг. В Україні були відомі бібліотеки князів Острозьких, Київської академії (з XVII ст.), Львівського університету, Київського, Львівського, Чернігівського, Луцького, Острозького та інших братств. На початку XIX ст. засновані бібліотеки Харківського (1805 р.) і Київського (1834 р.) університетів, публічна бібліотека в Одесі (1830 р.).

У 20-30 роки нинішнього століття організовані в Україні державні бібліотеки. Тепер провідне місце займають масові і наукові бібліотеки.

Масові бібліотеки в Україні мають універсальні фонди. Вони задовольняють широкі читацькі запити - від художньої літератури до навчальної, науково-популярної і навіть спеціальної з усіх основних галузей знань.

Наукові бібліотеки забезпечують учених і спеціалістів літературою з відповідних галузей знань, виконують роботи, спрямовані на підготовку і підвищення кваліфікації кадрів науково-дослідного фаху.

Отже, забезпечуючи збереження і активне використання знань, накопичених у процесі еволюції людства, бібліотеки стали інтелектуальними центрами науки, сприяють підвищенню інтелектуального і морального потенціалу суспільства, гуманізації всіх соціальних процесів, сприяють формуванню наукового світогляду і підвищенню культурного рівня кожної окремої людини.