3.4. Прикордонна служба козаків, попередження про небезпеку.

«Крім повсякденного навчання, козаки гарнізоном Січі несли почергово прикордонну службу запорізьких земель. Метою прикордонної, або сторожової, служби було своєчасно виявити наближення татар і попередити про це Запорізьке Військо та населення міст і сіл України. Для цього нетільки на кордонах запорізьких земель, а й по всій їх території та вждовж русла Дніпра була створена мережа сторожових форпостів. Кожен форпост мав редут, тобто замкнуте польове земляне укріплення для самооборони, житло для козаків та стайню для коней. З форпосту почергово розсилалися розвідувальні роз`їзди (бекети), які вели розвідку в призначеному для цього районі. Для спостереження за місцевістю козаки використовували старовинні скіфські могили, а також насипили свої. Поважаючи минувшину і своїх предків, козаки ніколи не дозволяли собі ніяких земляних порушень на старовинних могилах. Тільки на насипаних своїми руками узвишшях вони робили редути та інші споруди.» ¹

«Для передачі інформації про наближення чи напад татар використовувалась звукова (постріл з рушниці або гармати) та візуальна (дим, полум`я) сигналізації. Для цієї мети біля кожного форпосту та в інших підвищених місцях ладналися сигнальні вогняно-димові споруди, які називалися фігурами. Для побудови фігури використовувалися 19 просмолених бочок з одним днищем і одна зовсім без дна. При такій побудові в середині фігури згори до низу створювалася порожнеча, в яку заливали смолу. Над верхньою бочкою клали залізний прут з блоком, через нього протягували довгий мотузок, один кінець якого з запилювачем і грузилом спускався в порожнечу. Біля фігури будувалась вишка, на якій почергово чатували козаки-спостерігачі.

Як тільки розвідувальний роз`їзд або спостерігачі на вишках виявляли появу ворога, негайно запалювалась найближча фігура, вогонь і дим від неї відразу помічали на сусідніх вишках і теж підпалювали свої фігури. Через деякий час палали фігури вже біля Січі та біля південних міст і сіл України.

Попавали свій голос січові гармати, заклично звучали козацькі сурми, шикувались козацькі підрозділи для відсічі нападника. У містах і селах вдаряли церковні дзвони, люди шукали порятунку за оборонними спорудами.»²

Висновок: запорізькі козаки були вправними майстрами військової справи. Вони добре удосконалили тактику та стратегію ведення бою, як на суші так і на морі. Запорожці були сильними, витривалими та вправними воїнами, що робило їх непеможними в бою.

¹ Мицик Ю.А., Плохій С.Н., Стороженко І.С. – «Як козаки воювали». Промінь 1993 р. ст. 103 – 106.

² Сергійчук В.І. Українське козацьке військо у другій половині ХVІ – середині ХVІІ ст.: Рукоп. дис. докт. іст. наук. – К., 1991. – С.74 – 76.

Іv. Боротьба козацтва проти турецько-татарської агресії.

4.1. Видатні козацькі проводирі проти татар і турків в хvі столітті – на початку хvіі століття.

«Найвідомішими гетьманами козаків були черкаський староста Остап Дашкевич (Остафій Дашкович), хмельникський староста Предслав Лянцкоронський, шляхтич Самійло Зборовський, князі Дмитро Вишневецький та Богдан Ружинський, Яків Шах, Іван Свірчовський , Венжик Хмельницький та барський староста Бернард Претвич , Семен (Сенько) Полозович. У боротьбі з татарами і турками вони тісно співпрацювали з запорізькими козаками. Після них у козаків з`явилися інші видатні козацькі проводирі Дмитро Байда-Вишневецький, Іван Підкова, Самійло Кішка, Петро Конашевич-Сагайдачний, Іван Сірко.

Дмитро Байда-Вишневецький (8 листопада (1517) — 1563) — шляхтич, волинський магнат, князь гербу Корибут з династії Гедиміновичів. Власник маєтків у містечку Вишнівець Кременецького повіту. Збудований ним замок на острові Мала Хортиця вважається прототипом Запорозької Січі.

Дмитро Вишневецький народився в 1517 році в місті Вишнівці (імовірно 8 листопада — в день святого Дмитра) і був старшим з чотирьох синів Івана Михайловича Вишневецького від його першої дружини Анастасії Семенівни — донька Семена Олізаровича (Олізарія) та княгині Острозької, сестри князя Костянтина Острозького. Один дід Дмитра — Михайло, був відомий своєю боротьбою проти татар, другий був сербським деспотом. Іван кн. Вишневецький — батько Дмитра був узятий в 1549 р. на своєму замку Перемилю разом з дружиною та родиною в полон.

Дмитро Вишневецький в 1563 році під час походу у Молдавію був взятий у полон і страчений в Стамбулі.»¹

«Іван Підкова (Іван Вода; 1533, Брацлавщина — 16 червня 1578, Львів) — козацький гетьман, молдовський господар (1577—1578). Рідний брат молдавського господаря Івоні.

За переказами, немовлям був врятований від татарів і вихований козаками. Про це згадано в народній думі «Люлі немовляті Івоні» (за Богданом Залеським).

Мав рідкісну фізичну силу i надзвичайний зріст, запросто ламав руками підкови (за це запорожці прозвали його Підковою), міг зупинити віз, запряжений 6 кіньми, ухопивши його за заднє колесо, волячим рогом пробивав дубові ворота. Його охрестили Волошенином, тобто по-тодішньому молдаванином.

На Запоріжжі Іван Підкова з'явився у 1556 році, привівши зі собою цілий козацький полк. Брав участь у морських походах під проводом Самійла Кішки. Пізніше водив козацькі флотилії самостійно і спалював передмістя татарських приморських поселень. Очолювані ним козацькі загони завдали поразок татарам під Очаковом, Кафою, Козловом.

Певний час був запорізьким гетьманом.

Івана Підкову стратили у Львові 16 червня 1578 року за рішенням короля. Страчено в присутності великої кількості народу і турецьких послів на Ринковій площі.

Самі́йло Кі́шка (Кушка, Кошка) (1530 (?) — 1602 (1620)) — шляхтич брацлавський з роду Кошичів або Кошків. Хоч був малий але запорожці його любили. Козацький отаман, старший війська Запорозького (1574 — 1575, 1599 — 1602). Керував козацьким військом в Інфляндській кампанії, низкою морських походів: на Ґезлев, Ізмаїл, Очаків, Білгород-Дністровський.

Народився близько 1530 року у шляхетській сім'ї в Каневі, здобув добру освіту. З 1550 року Кішка брав участь у походах Дмитра Вишневецького, де набув великого бойового хисту, завзяття та великого авторитету серед козацтва. Тому не випадково, що після загибелі Вишневецького його у 1564 році обирають гетьманом.

Ставши гетьманом, Кішка взявся продовжувати справу Вишневецького, впершу чергу відкрити запорожцям шлях до моря. Ударами з моря можна було успішно атакувати не тільки вороже узбережжя, а і потрапити в центр Османської імперії.

У 1599 організував на турецькій галері повстання українських невільників, які, перебивши команду, повернулися в Україну. Повстання невільників на чолі з Самійлом Кішкою оспівано в українській народній думі «Самійло Кішка». Будучи обраний гетьманом, добився від польського короля Сигізмунда ІІІ Вази скасування баніції (закону про визнання козаків поза законом), що привело до визнання козацтва як суспільного стану. В 1600 році очолював запорожців у спільному українсько-польському поході до Криму. В 1601—1602 роках Кішка на чолі 4-тисячного козацького загону брав участь у польсько-шведській війні у Лівонії.

Про дальшу діяльність Кішки і обставини смерті достовірних даних немає. Одні дослідники вважають, що Кішка загинув 28 лютого 1602 року під час Інфляндської війни. Гетьман загинув у бою під Фелліном (біля міста Полтсамаау, Лівонії) і був перевезений та похований у Каневі. Новим гетьманом, замість Самійла Кішки, козаки обрали Гаврила Крутневича. За іншою версією гетьман Кішка ще брав участь у Цецорській битві 1620, помер у 1620 і похований у Каневі.»²

¹ Історія України в особах: IX–XVIII ст. К.:Видавництво «Україна», 1993, ст. 257 – 263.

² М.Грушевський. Історія України-Русі, у 12 томах. т. VII, ст. 114–127.

«Петро Кононович Конашевич-Сагайдачний (бл. 1582, Кульчиці, тепер село Самбірського району Львівської області — 10 квітня (20 квітня) 1622, Київ) — український полководець та політичний діяч, гетьман Війська Запорозького. Організатор успішних походів запорозьких козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства, меценат православних братств.

Внаслідок перемоги під Хотином була зупинена європейська експансія Османської імперії, проте сам гетьман отримав смертельне поранення і незабаром помер.»¹

«Іван Сірко (1605 (1610) — 1680) — подільський шляхтич, козацький ватажок, кальницький полковник, напівлегендарний кошовий отаман Запорозької Січі й усього Війська Запорозького Низового. Здобув перемогу в 65 боях. Герой багатьох українських пісень і казок.»²

«1675 року здійснив блискучий похід, заблокувавши вторгнення Туреччини на Чигирин, розбив кримську орду і яничарів Ібрагім-паші, які вдерлися на Україну.

1680 року спільно з донцями Сірко востаннє опустив свою переможну булаву в битві з ординцями. Повертаючись з походу, він дізнається про вбивство синів і дружини після чого занедужав і поїхав з Січі за 10 верств на свою пасіку в село Грушівка і там помер.»³

Висновок: з моменту виникнення Кримського ханства українські землі стали для нього головним об'єктом експансії. Це було зумовлено тим, що економіка ханства розвивалася на екстенсивній основі і не могла забезпечити ні потреб держави, ні прожиткового мінімуму місцевому населенню, що підштовхувало правлячу верхівку розв’язувати внутрішні проблеми країни за рахунок зовнішньої активності – союзів з тією чи іншою державою та грабіжницьких набігів на сусідні землі. Сприяли експансії також географічне положення ханства, існування численної армії, підтримка Турецької імперії, нездатність польсько-литовської держави захистити свої південні кордони. Ці та інші чинники наприкінці XV - початку XVI ст. перетворили Кримське ханство на силу, яка своїми походами загрожувала життєдіяльності українських земель.

Активна протидія туркам і татарам з боку Запорозької Січі сприяла руйнуванню Турецької імперії, визволенню підкорених нею народів, блокувала та стримувала розгортання турецько-татарської агресії вглиб українських земель, захищала національний генофонд. Водночас слід диференційовано підходити до оцінки того чи іншого походу. Далеко не кожен з них мав характер відплатної або ж упереджувальної акції чи був глибоко умотивований благородними намірами — війною за віру, потребою визволити побратимів тощо. Оскільки Запорожжя не мало міцної економічної основи, частина козацьких походів носила утилітарний характер і зводилася до пограбування турецьких берегів. Отже, феномен козацтва не є ідеальним, але цілком очевидно, що його різно вмотивовані дії об'єктивно відігравали прогресивну роль, гальмуючи татарсько-турецьку експансію, зменшуючи її масштаби та інтенсивність.

¹ Джерела. Літопис Григорія Грабянки.

² Джерела. Літопис Самовидця (невідомого автора) і літопис Самійла Величка

³ Величко С. В. Літопис / Пер. з книжної української мови, комент. В. О. Шевчука; Відп. ред. О. В. Мишанич.— К.: Дніпро, 1991. — Розділ шістнадцятий, ст. 103 – 111.