42

Вступ

Платіжний баланс відіграє важливу роль у розробленні та реалізації валютної політики держави, яка безпосередньо впливає на стан економіки. Він дає ґрунтовну інформаційну базу для оцінки стану та перспектив розвитку зовнішньоекономічних відносин. Зокрема, рівень та динаміка його збалансованості за звітний період надають можливість визначити причини покращення або погіршення кон'юнктури валютного ринку та курсу національної валюти у відповідному році та ймовірну динаміку їх у майбутньому, перспективні та проблемні галузі національної економіки, стабільність законодавчої бази, рівень довіри до вітчизняної політики.

Статті платіжного балансу слід ретельно планувати та аналізувати, щоб спрогнозувати на перспективу джерела і обсяги надходження валютних коштів у країну та визначити ефективні напрямки витрачання їх за певний період.

До відомих науковців, які в своїх працях розглядали економічне призначення, складові частини та фактори впливу на платіжний баланс, можна віднести М.І.Савлука, С.І.Юрія, С.Л.Боринця, Л.Н.Красавіну, А.С.Філіпченка, Т.С.Шеремета, Є.С.Корнієнко, О.О.Резнікова, О.В.Сніжко та інших.

Актуальність розгляду даної теми для України, насамперед, пов’язана з тим, що світова економічна криза, яка негативно позначилася на зовнішньоекономічній діяльності країни, призвела до зменшення попиту і цін на послуги та товари українського виробництва, а також зменшення фізичного обсягу товарів та послуг. Тому, в даний час, для України є необхідним визначити свою позицію та напрям оптимізації платіжного балансу країни для того, щоб поліпшити умови функціонування економіки в цілому, оптимізувати міжнародну економічну діяльність загалом та її окремих компонентів. Тому український уряд проводячи економічну політику повинен враховувати ті обмеження та вимоги, які висувають завдання формування платіжних балансів, а також аналізувати та застосовувати шляхи і засоби подолання негативних явищ та процесів, що виникли у результаті різних збурень на світовому ринку.

Метою даної роботи є розгляд теоретичних основ побудови та публікації платіжного балансу, його структури, класифікації статей та категорій, взаємозв’язків рахунків, інструментів регулювання. Також метою є виявлення особливостей стану платіжного балансу України, основних його проблем та їх напрямків вирішення.

Для реалізації мети передбачено вирішення таких завдань:

• визначення сутності поняття «платіжний баланс» та розглянути його структуру;

• дослідження методики аналізу та основ побудови платіжного балансу країни;

• оцінка платіжного балансу України;

• дослідження регулювання платіжного балансу України в умовах циклічних коливань.

Головним завданням є застосування отриманих знань для аналізу платіжного балансу України; рівня відкритості її економіки, а також для того, наскільки ефективно країна може управляти своєю зовнішньоекономічною діяльністю.

Предметом дослідження стали економіко-математичні методи та моделі аналізу і прогнозування основних статей платіжного балансу України. Об’єктом дослідження є платіжний баланс України.

Враховуючи мету і основні завдання даного дослідження були використані такі загальнонаукові методи як:

- метод абсолютних і відносних показників;

- метод порівняння;

- балансовий метод;

- графічний метод;

- метод табличного відображення аналітичних даних.

Основною інформаційною базою послужили платіжний баланс України та інші статистичні матеріали; праці вітчизняних і зарубіжних вчених, спеціалістів в сфері даного дослідження, монографічні роботи, статті, а також базові положення економічної науки, матеріали наукових конференцій, семінарів, докладів.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. В першому розділі розглядається економічний зміст платіжного балансу. В другому розділі досліджується методика аналізу та основи побудови платіжного балансу країни. В третьому розділі проводиться аналіз платіжного балансу України, а четвертий розділ містить дослідження про регулювання платіжного балансу України в умовах циклічних коливань.

1. Економічний зміст платіжного балансу

 

Платіжний баланс – це співвідношення між валютними платежами економічних суб’єктів даної країни (резидентів) за її економічними межами та сумою всіх надходжень, отриманих нею за той же період від інших країн (від нерезидентів) за певний період часу (рік, квартал, місяць) [19, 295].

За формою складання платіжний баланс – це статистичний звіт про надходження валютних коштів у країну та про витрачання їх за певний період у розрізі окремих статей, країн, груп країн [25, 6].

За функціями – це макроекономічна модель що характеризує стан та динаміку зовнішньоекономічних відносин даної країни з зовнішнім світом.

За економічним змістом розрізняють платіжний баланс на певну дату і за певний період.

Платіжний баланс на певну дату існує у вигляді платежів та надходжень, які з дня на день постійно змінюються. Стан платіжного балансу визначає попит и пропозицію національної та іноземної валюти на цей момент і він є одним із чинників формування валютного курсу.

За певний період (рік, квартал, місяць) платіжний баланс складається на основі статистичних показників про здійснені за цей період зовнішньоекономічні дії і дає змогу аналізувати зміни в міжнародних економічних зв’язках країни, масштабах і характері її участі у світовому господарстві [10, 109].

Платіжний баланс є дуже важливим у розробленні та реалізації валютної політики держави, яка безпосередньо впливає на стан економіки. І тому він має охоплювати всі операції, які пов’язані з юридичним переходом права власності на товари, послуги та інші цінності від резидентів до нерезидентів і навпаки, а також з передачею грошей, фінансових та інших активів з однієї країни в іншу. При цьому, не має значення, чи супроводжується передача цінностей за кордон грошовим відшкодуванням в виді реального платежу, або ж вона відбувається в обмін на аналогічні цінності, або в кредит, чи гуманітарною допомогою.

Характер та значення платіжного балансу залежить від рівня державного втручання в галузь економічних і валютних відносин з закордоном. А його економічна роль визначається тим, що відображені в ньому обороти безпосередньо впливають на попит і пропозицію на валютному ринку: надходження валюти створює умови для формування її пропозиції, а платежі – для формування попиту на валюту.

Треба зазначити, що платіжний баланс є унікальним своєю системою розрахунків. Вона хоч і не показує безпосередньо, які процеси розвиваються добре, а які погано, або які явища їх викликають, зате показує, що відбувається насправді, відображаючи реальні фінансові потоки, між певною країною та зовнішнім світом, чим допомагає зробити власні відповідні висновки.

Головним законодавцем в галузі платіжного балансу є статистична служба Міжнародного валютного фонду. Її прерогатива розроблення, вдосконалювання та впровадження рекомендації, на основі яких зараз збираються і публікуються відомості про платіжні баланси країн-учасниць Фонду. Варто зазначити, що на підставі фактичних даних про стан платіжного балансу МВФ приймаються рішення про надання конкретним країнам фінансової допомоги для стабілізації платіжного балансу та подолання його дефіциту.

В нашій країні складанням та публікацією платіжного балансу займається Національний банк України. Законодавчою та правовою базою розробки платіжного балансу є: «Закон України про НБУ»; Постанова Кабінету Міністрів України і НБУ №517 «Про складання платіжного балансу України» від 17 березня 2000 р.; Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р.; Проект закону України №4262 «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання стану платіжного балансу України» від 25.03.2009 р.. У відповідності з даними законодавчими та нормативними актами відповідальність за складання платіжного балансу покладена на Національний банк України, який правомочний самостійно визначати методологію формування статистичних і аналітичних показників та порядок їх розповсюдження [26].

Суттєва відмінність платіжного балансу полягає в тому, що в ньому враховуються не любі валютні операції, а лише ті, які відбуваються між суб’єктами валютних відносин різних країн – резидентами (особами та установами даної країни) та нерезидентами (особами та установами зарубіжних країн). В Україні ідентифікація резидентів і нерезидентів регулюється нормами валютного законодавства. До резидентів належать: фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном; юридичні особи, створені відповідно до законодавства України; філії, представництва, відділення або інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи та здійснюють свою діяльність від імені юридичної особи на території України; дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном, які користуються дипломатичними привілеями і імунітетами; філії та постійні представництва юридичних осіб, що знаходяться на території України; держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади.

Нерезидентами рахуються: фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України; юридичні особи та їх відокремлені підрозділи, які створені відповідно до законодавства іноземних держав та мають місцезнаходження за межами України; дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва іноземних держав, які мають місцезнаходження на території України, в тому числі військові частини Чорноморського флоту Російської Федерації, що дислокуються на території України; міжнародні та міжурядові організації, їх філії та постійні представництва, які мають місцезнаходження на території України.

Операції між резидентами і нерезидентами заносяться в платіжний баланс, виходячи з принципу подвійного запису, запозиченого з практики бухгалтерського обліку і рекомендованого МВФ. Суть цього принципу полягає в наступному.

За виключенням платіжних операцій (наприклад, надання гуманітарної допомоги або переміщення майна мігрантів), всі міжнародні угоди представляють собою обмін одного активу на інший. При цьому під активом розуміються любі матеріальні і інші цінності, які можуть отримати грошову оцінку. Обмін такими активами створює фінансові вимоги і зобов’язання між учасниками міжнародної угоди, при чому фінансова вимога, яка є активом з точки зору одного учасника, одночасно є зобов’язанням (пасивом) з точки зору іншого.

Подібно тому, як це має місце в бухгалтерському обліку, будь-яке збільшення активів країни має супроводжуватись або зменшенням інших її активів, або збільшенням зобов’язань , або і тим і іншим в залежності від конкретних обставин. Будь-яке зменшення активів одночасно має супроводжуватись або збільшенням інших активів, або зменшенням зобов’язань. Аналогічним способом змінюються відношення між вимогами та зобов’язаннями країни в разі змін зі сторони її зобов’язань (пасивів).

В свою чергу, як це прийнято і в бухгалтерському обліку, будь-яке зменшення активів або збільшення пасивів заноситься в кредит платіжного балансу, а збільшення активів або зменшення зобов’язань (пасивів) – в дебет. Кредитна сторона платіжного балансу відповідає поняттю «надходження», «пасиви», і відносні до неї цифри або супроводжуються знаком «плюс» (+), або приводяться без будь-якого знаку. Дебетова сторона відповідає поняттю «платежі», «витрати» і відносні до неї цифри супроводжуються знаком «мінус»(-). Слід пам’ятати, що, коли мова йде про «платежі» або «надходження» платіжного балансу, мається на увазі не тільки фактичний рух грошових коштів, який має супроводжувати дану операцію. Мова може йти також про зміну взаємних вимог і зобов’язань між резидентами і нерезидентами, що в деяких випадках змінює грошові платежі, а інколи навіть тільки їх символізує [5, 41].

Відповідно, наприклад, експорт товарів завжди буде відображатись в кредитовій (доходній) частині платіжного балансу, оскільки в цьому випадку має місце зменшення товарних активів країни, яке як результат продажу має супроводжуватись надходженням грошей. Навпаки, імпорт товарів завжди фіксується в дебетовій (витратній) частині платіжного балансу, тому що при цьому відбувається збільшення товарних ресурсів (активів) країни, а це потребує витрат певної частини грошей.

З урахуванням викладеного і застосовується метод подвійного запису, який передбачає, що кожна зовнішньоекономічна операція, яка підлягає включенню в платіжний баланс, має фіксуватись в ньому двічі. Один запис має вказувати, які зміни в активах і зобов’язаннях країни визиває дана операція. Другий запис, який врівноважує перший, рівний йому по величині, але з протилежним знаком, має вказувати, якими засобами регулюються взаємні вимоги і зобов’язання між резидентами і нерезидентами, які виникають в разі здійснення вказаної угоди (платня, оформлення в кредит, переказ коштів і т. п.). Метод подвійного запису має виконуватись і тоді, коли відображається одностороннє, безоплатне переміщення цінностей, – для цього в платіжний баланс включаються певні балансуючі статті – «трансферти».

Разом з тим слід мати на увазі, що при використанні методу подвійного запису не приводиться ніяких відмінностей між основними, автономними операціями та операціями, які їх врівноважують. І первинні, і балансуючі операції відображаються в одних і тих же розділах платіжного балансу, так що тільки по приведеним цифрам ніколи не можна визначити, самостійною або виробничою є та чи інша операція. Тому, найчастіше потребується додатковий аналіз, для того, щоб судити про правдиву економічну суть показників, які включені в платіжний баланс.

При використанні методу подвійного запису платіжний баланс теоретично завжди має нульове сальдо, оскільки дебетові записи врівноважуються кредитовими записами і навпаки. На практиці, однак, такого взаємного врівноваження майже ніколи не буває. По-перше, важко досягнути повного обсягу всіх операцій і надати точну оцінку їх величинам в грошовому вираженні. По-друге, практично неможливо досягнути повного співставлення і співвідношення відомостей, які отримані з великої кількості різних джерел. Тому, завжди існує можливість більшого або меншого розриву між сумою дебетових і сумою кредитових записів, і цей розрив враховується в особливій статті – «Помилки та упущення». Включення такої статті завжди забезпечує точну рівність між дебетовою та кредитовою частиною платіжного балансу, завжди, таким чином, формально врівноваженого і не маючого ніякого, ні додатного, ні від’ємного сальдо.

Але формальна рівність має досягатись і між рештою показниками платіжного балансу – між поточними операціями, зв’язаними з рухом товарів та послуг, і капітальними операціями, зв’язаними з рухом капіталів. По цій концепції активне сальдо по поточним статтям, яке означає надмірність вимог до закордону, врівноважується одним із видів експорту капіталів. Аналогічно, пасивність балансу по поточним операціям компенсується рівноцінним надходженням закордонних капіталів.

В результаті складаються наступні принципи побудови сучасного платіжного балансу. Суми кредитових та дебетових записів мають бути рівними один одному, а всі показники платіжного балансу мають ділитися на дві частини – рахунок поточних операцій і рахунок операцій з капіталом і фінансовими інструментами. Сальдо цих двох рахунків мають бути рівними по абсолютній величині і протилежні за знаком, - відповідно загальне сальдо платіжного балансу завжди має дорівнювати нулеві. А оскільки відомості про первинні та балансуючі операції в більшості випадків використовуються з різних джерел, такий баланс на практиці не досягається, і для забезпечення рівності по дебету і кредиту, та по рахунках поточних операцій і операцій з капіталом вводиться коректуюча стаття «Помилки та упущення».

Саме такі принципи використовуються при побудові та публікації платіжного балансу України.

При публікації платіжного балансу України в першу чергу і головним чином, використовується формат так званого «нейтрального представлення». За цією версією товари, послуги і поточні трансферти об’єднуються в рахунку поточних операцій, а капітальні трансферти, прямі інвестиції, портфельні інвестиції, інші інвестиції й резервні активи - в рахунку операцій з капіталом та фінансовими операціями [26]. Для забезпечення рівності між рахунками, як зазначалося, додається стаття «Помилки та упущення» і виводиться загальне нульове сальдо. Та ж сама процедура дотримується, коли з урахуванням економіко-географічного фактора всі показники платіжного балансу розподіляються за трьома статистичними агрегатами: баланс з далеким зарубіжжям, баланс із країнами СНД, консолідований баланс».

В Таблиці А.1 (додаток А) наведена схема операцій платіжного балансу: рахунки, статті, категорії та операції, які здійснюються між резидентами та нерезидентами. Таблиця складається з двох основних частин (рахунку поточних операцій і рахунку операцій з капіталом та фінансових операцій), в свою чергу кожна з цих частин за економічною сутністю поділяється на окремі категорії. Ознайомимось з кожною категорією цієї таблиці більш докладніше.

Рахунок поточних операцій платіжного балансу узагальнює статистичні дані про зовнішньоекономічну діяльність, що пов’язана з рухом товарів, послуг, доходів і трансфертів. Це - послуги з перевезень, подорожей, будівництва, фінансові, ділові та інші види послуг. Доходи включають в себе доходи від інвестицій, доходи від праці та відсотки. Під трансфертами розуміють безоплатну допомогу, дарування та інші види операцій без оплати і компенсації.

Експорт товарів і послуг - це сума товарів і нефакторних послуг, факторних доходів і грошових переказів робітників, яка використовується для розрахунку показників обслуговування зовнішнього боргу [23, 145].

Експорт (імпорт) товарів охоплює операції з усіма товарами між резидентами і нерезидентами, за яких відбувається фактична чи умовна заміна власника. Перелік товарів, які відносяться до цієї статті відображено в Таблиці 1(категорія «Товари»).

Торговельний баланс показує перевищення вартості експорту над вартістю імпорту товарів за певний період. Він називається активним, якщо вартість експорту за даний період перевищує вартість імпорту, і пасивним, якщо вартість імпорту вище за вартість експорту [26].

До статті «Товари» входять такі категорії:

• «Ремонт товарів» включає ремонт таких товарів, як морські, повітряні судна, що виконується резидентами для нерезидентів (і навпаки);

• «Товари, придбані в портах транспортними організаціями» включає всі товари, придбані транспортними компаніями-резидентами (нерезидентами за кордоном) в національній економіці (пальне, продовольство, матеріальні запаси).

Послуги є другою статтею поточного рахунку та охоплюють матеріальні і нематеріальні послуги, але не враховують виплати і надходження факторних доходів (оплату праці, податки і субсидії на виробництво, відсотки і дивіденди). Послуги, пов’язані з освітою та охороною здоров’я, які отримують студенти або особи, що прибули для лікування, обчислюються у цій категорії незалежно від строку перебування їх у даній країні. Деякі інші категорії осіб — військовий персонал, працівники посольств і нерезиденти — не належать до категорії приїжджих. Перелік категорії, які відносяться до статті «Послуги», відображений в таблиці А.1 (додаток А).

По статті «Доходи» платіжного балансу включаються доходи від надання резидентами нерезидентам (і навпаки) факторів виробництва: праці, капіталу, землі.

Категорія «Оплата праці» включає заробітну плату робітників і службовців та інші допомоги працівникам, що сплачені наявними коштами або в натуральній формі.

Категорія «Доходи від інвестицій» охоплює надходження та платежі, що пов’язані з виплатою нерезидентами резидентам доходів від володіння іноземними фінансовими активами і зовнішніми зобов’язаннями перед нерезидентами.

Стаття «Трансферти» являє собою компенсовані записи, що відображають перехід права власності на реальні або фінансові ресурси від резидентів до нерезидентів (і навпаки). Незалежно від того, чи є ці операції добровільними або обов’язковими, така передача ресурсів не супроводжується отриманням або наданням будь-якого вартісного еквівалента [23, 147].

У платіжному балансі поточні трансферти виокремлюються від капітальних, останні реєструються на рахунку операцій з капіталом і фінансових операцій. Ці трансферти включають ті, які здійснюються сектором державного управління (наприклад, передача засобів у межах співробітництва на рівні офіційних органів різних країн, поточні податки на доходи та податки на майно) та трансферти інших секторів (грошові перекази працюючих, страхові премії за винятком плати за послуги, виплати страхового відшкодування, не пов’язані зі страхуванням життя).

Рахунок операцій з капіталом і фінансових операцій — є другим розділом платіжного балансу. Він включає всі операції (фактичні та умовно нараховані) і показує зміни у володінні в зарубіжних фінансових активах і пасивах. Операції з капіталом класифікуються за видами: прямі інвестиції, портфельні інвестиції, інші операції з капіталом та резерви [26].

Крім того, рахунок операцій з капіталом і фінансовими інструментами містить: рух довгострокових і короткострокових капіталів, тобто надходження і платежі в зв’язку з продажем і купівлею іноземних цінних паперів; суми наданих, отриманих і погашених іноземних кредитів, розрахунки з купівлі-продажу заводів, копалень, земельних ділянок та іншого майна за кордоном; короткострокове кредитування зовнішньої торгівлі і погашення короткострокових кредитів; відкриття рахунків в іноземних банках; перекази капіталів на ці рахунки і т. ін. [23, 148].

До складу рахунку операцій з капіталом та фінансовими інструментами входять два основних рахунки: рахунок операцій з капіталом та фінансовий рахунок.

Рахунок операцій з капіталом охоплює всі операції, що включають одержання або оплату капітальних трансфертів (трансферти на інвестиційні цілі, прощення боргу, перекази мігрантів тощо), а також придбання або реалізацію нефінансових активів та прав власності, таких як, наприклад, торгові марки, патенти, авторські права, права на видобуток корисних копалин та інші.

У фінансовому рахунку відображаються всі операції, в результаті яких відбувається перехід прав власності на зовнішні фінансові активи та вимоги країни, або, іншими словами, виникнення та погашення фінансових зобов’язань між резидентами та нерезидентами [23, 147].

Фінансовий рахунок поділяється на дві класифікаційні групи, що охоплюють операції з фінансовими активами (активи) та операції з фінансовими зобов’язаннями (пасиви). Обидві групи у свою чергу поділяються на три функціональні категорії: прямі, портфельні та інші інвестиції. До складу активів відноситься також така категорія, як резервні активи.

Прямі інвестиції – це категорія міжнародної діяльності, яка відображає прагнення інституційної одиниці – резидента однієї країни справляти стійкий вплив на діяльність підприємства, що є резидентом іншої країни [23, 148].

Портфельні інвестиції. До складу цієї категорії включаються такі основні види інструментів: акції та інші форми участі в капіталі, облігації та інші боргові цінні папери, інструменти грошового ринку та похідні фінансові інструменти. Для кожного виду фінансового інструменту здійснюється розподіл операцій за внутрішніми секторами економіки.

Інші інвестиції. Інші інвестиції включають усі операції фінансового рахунку, що не відносяться до прямих або портфельних інвестицій, а також резервних активів. Інші інвестиції класифікуються за типами інструментів: торгові кредити, позики, валюта і депозити, інші активи й інші пасиви, а в подальшому, як і портфельні інвестиції, за основними секторами економіки. Здійснюється також їх розподіл за терміном погашення.

Резервні активи охоплюють ті, що розглядаються органами грошово-кредитного регулювання країни у вигляді активів, які можуть бути використані з метою врегулювання платіжного балансу, а в деяких випадках і для інших цілей. Принципово можливість використання таких активів не пов’язується тісно з будь-якими формальними критеріями, як, наприклад, з тим, кому належать ці активи або в якій валюті вони виражені. Резервні активи включають: монетарне золото, спеціальні права запозичення, резервну позицію в МВФ, активи в іноземній валюті (готівка та депозити, цінні папери), інші фінансові зобов’язання.

Для більш детального дослідження платіжного балансу слід розглянути структуру платіжного балансу (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Структура рахунку поточних операцій платіжного балансу

Прибуткові статті (+) (Джерела грошових коштів)	Витратні статті (-) (Способи використання грошових коштів)
Експорт товарів та послуг	Імпорт товарів та послуг
Приток капіталу	Вивіз капіталу
Приватні та державні дари із-за кордону	Дари за кордон
Транспортні послуги, що надані нерезидентам	Використання транспорту інших держав
Витрати іноземних туристів в даній країні	Витрати на туризм за рубежем
Військові витрати інших держав	Військові витрати за кордоном
Проценти та дивіденди, отримані із-за кордону	Проценти та дивіденди, що виплачуються

Примітка. Джерело [26].

Така структура платіжного балансу складається з метою розробки та запровадження обґрунтованої курсової та зовнішньоекономічної політики країни, аналізу і прогнозу стану товарного та фінансового ринків, двосторонніх та багатосторонніх зіставлень, наукових досліджень тощо.

Таким чином, економічний зміст платіжного балансу полягає у співвідношенні між сумою грошових надходжень, отриманих країною з-за кордону, та сумою здійснених нею платежів за кордон протягом певного періоду. Платіжний баланс є вартісним вираженням масштабів, структури та характеру зовнішньоекономічних операцій країни та її участі у світовому господарстві. За формою складання платіжний баланс є статистичним звітом, у якому в систематизованому вигляді наведено сумарні дані про зовнішньо­економічні операції резидентів країни з резидентами інших країн (з нерезидентами) за певний період (місяць, квартал, рік). Платіжний баланс складається на певну дату.

Основні компоненти платіжного балансу групуються за двома рахунками: рахунком поточних операцій, рахунком операцій з капіталом і фінансових операцій.

Рахунок поточних операцій включає всі операції з реальними цінностями, що відбуваються між резидентами та нерезидентами, а також операції, пов’язані з безоплатним наданням або одержанням цінностей, які призначені для поточного використання. У структурі поточного рахунка виділяються чотири основні компоненти: товари, послуги, доходи та поточні трансферти.

Рахунок операцій з капіталом охоплює всі операції, які включають одержання або оплату капітальних трансфертів (трансферти на інвестиційні цілі, прощення боргу, перекази мігрантів тощо), а також придбання або реалізацію нефінансових активів та прав власності, таких як, наприклад, торгові марки, патенти, авторські права, права на видобуток корисних копалин та інші.

Платіжний баланс складається з двох частин – надходжень і платежів. Якщо грошові надходження перевищують платежі, платіжний баланс є активним (профіцитним), а якщо сума платежів більша від надходжень – платіжний баланс пасивний (дефіцитний).

В Україні відповідальність за складання платіжного балансу на законодавчому рівні покладено на Національний банк. Платіжний баланс складається щоквартально та публікується в аналітично-статистичному виданні Національного банку України «Платіжний баланс і зовнішній борг України» та на сторінці Національного банку в мережі Інтернет.

2. Методика аналізу та основи побудови платіжного балансу країни

У платіжному балансі рахунок руху капіталів та фінансів об'єднує ба­ланси операцій з офіційними валютними резервами та автономними фінан­совими операціями між резидентами і нерезидентами. Але при аналізі міжнародних потоків їх звичайно відокремлюють один від одного.

З урахуванням помилок і недоглядів сальдо всіх рахунків платіжного балансу, разом із статистичними помилками та недоглядами, завжди дорівнює нулеві:

CAB+KAB+SD+OSB=0, (2.1)

де CAB - баланс поточних операцій;

КАВ - баланс операцій з капіталом та фінансами;

SD - статистичні помилки та недогляди;

OSB - баланс резервних активів [6, 121].

В цій формулі баланс операцій з капіталом та фінансами вираховується за винятком операцій з офіційними валютними резервами, тобто сальдо рахунку операцій з капіталом та фінансового рахунку без статті «Резервні активи», а баланс офіційних рахунків це і є сальдо цієї статті.

Баланс поточних операцій разом з балансом капітального та фінансово­го рахунків без операцій з резервними активами центрального банку розглядається як баланс автономних або самостійних угод. Він формується в результаті незалежних дій резидентів і нерезидентів, які здійснюють міжнародні фінансові й поточні угоди на власний розсуд, без урахування можливих наслідків для платіжного балансу країни в цілому [15, 228].

Сальдо автономних операцій є основним у структурі платіжного балансу й називається, власне, платіжним балансом:

CAB+KAB+SD=BOP, (2.2)

де CAB - баланс поточних операцій;

КАВ - баланс операцій з капіталом та фінансами;

SD - статистичні помилки та недогляди;

ВОР - платіжний баланс [6, 121].

Платіжний баланс країни урівноважений, коли баланс автономних операцій дорівнює нулеві (САВ+КАВ=0). Але найчастіше поточні й фінансові автономні угоди не врівноважуються між собою.

Додатне сальдо автономних угод, або активний платіжний баланс (ВОР>0), свідчить про те, що надходження коштів від поточних та фінансових міжнародних операцій фірм і домогосподарств перевищують їхні витрати. Від’ємне сальдо автономних угод, або пасивний платіжний баланс (ВОР<0), свідчить про перевищення поточних витрат та інвестицій за кордон над поточними зовнішніми надходженнями, яке не покривається іноземними показниками та інвестиціями.

Дисбаланси автономних операцій урівноважуються резервними активами:

CAB+KAB=BOP=-OSB, (2.3)

де CAB - баланс поточних операцій;

КАВ - баланс операцій з капіталом та фінансами;

ВОР - платіжний баланс;

OSB - баланс резервних активів [6, 122].

При активному платіжному балансі центральний банк збільшує валютні резерви (іноземні активи, і в такий спосіб компенсує надмірний притік іноземної валюти, запобігає підвищенню валютного курсу, зменшенню експорту й вивезенню капіталу. Якщо складається пасивний платіжний баланс, центральний банк скорочує валютні резерви, компенсуючи резиден­там дефіцит міжнародних платіжних засобів в автономних розрахунках з нерезидентами.

Отже, коли не брати до уваги статистичні помилки, платіжний баланс вимірюється сумою приросту офіційних валютних резервів. А баланс резервних активів дорівнює платіжному балансу з протилежним знаком:

OSB=-ВОР,  (2.4)

де OSB - баланс резервних активів;

ВОР - платіжний баланс [6, 123].

Оскільки баланс резервних активів компенсує дисбаланси авто­номних операцій, його називають також компенсаційним балансом.

Також взаємозв’язок рахунку поточних операцій і рахунку операцій з капіталами та фінансових операцій може бути представлений у вигляді перетворень основної тотожності національних розрахунків (2.5) до вигляду:

Y – C – G = I + NX, (2.5)

де Y - ВВП;

С - споживчі видатки домашніх господарств;

G - державні закупівлі товарів і послуг;

I - інвестиційні видатки ділових фірм країни;

NX - чистий експорт [6, 123].

Треба звернути увагу на те, що в лівій частині рівняння ми отримуємо величину національних збережень S. Переписавши дане рівняння отримаємо наступне:

I – S = – NX, (2.6)

де I - інвестиційні видатки ділових фірм країни;

S - національні збереження;

NX - чистий експорт [6, 124].

Така форма запису основної тотожності національних розрахунків показує зв'язок між міжнародними потоками коштів, які призначені для накопичення капіталу (I – S) та міжнародними потоками товарів і послуг (NX).

Величина (I – S) представляє собою різницю внутрішніх інвестицій і внутрішніх збережень та характеризує рахунок операцій з капіталом. Вона показує об’єми інвестицій, які фінансуються за рахунок іноземних позик. Рахунок поточних операцій фіксує кошти, отримані із закордону в обмін на вітчизняний чистий експорт товарів і послуг (які включають чистий виторг від використання факторів виробництва). Тому в загальному вигляді величина чистого експорту NX відображає рахунок поточних операцій.

З основної тотожності національних рахунків можна зробити висновок, що рахунок руху капіталів і поточні рахунки платіжного балансу врівноважують один одного, а саме:

NX = – (I – S) = S – I, (2.7)

де NX - чистий експорт;

I - інвестиційні видатки ділових фірм країни;

S - національні збереження [6, 125].

Таким чином, рахунок руху капіталу і рахунок поточних операцій врівноважують один одного, що в результаті означає, що міжнародні потоки товарів і послуг та міжнародні фінансові потоки становлять дві сторони єдиного процесу міжнародної торгівлі. Їх взаємодія призводить до порушення рівноваги зовнішніх розрахунків, тобто виникненню або активу, або дефіциту, що потребує прийняття адекватних мір по врівноважуванню платіжного балансу країни в національній економічній політиці. Проблеми врівноважування платіжного балансу в сучасний період все більше отримують інтернаціональний характер і потребують цілеспрямованих і часом узгоджених дій зі сторони уряду певних країн, що потребує прийняття спільних рішень і вироблення узгодженої економічної політики [15, 228].

Складання платіжного балансу країнами-учасницями МВФ обумовлено вимогами «Статей угоди МВФ». Відповідну методику викладено в інструктивному документі МВФ Balance of Payments Manuel [25].

Основні принципи його побудови:

• система подвійного запису – кожна операція, яка відображається в ньому, має бути представлена двома записами, що мають однакове вартісне вираження;

• економічна територія країни – географічна територія, що знаходиться під юрисдикцією уряду даної країни, в межах якої можуть вільно переміщуватися робоча сила, товари і капітал. Межі економічної території не завжди співпадають з державними кордонами;

• резиденти-нерезиденти. Резидентом вважається домашнє господарство або юридична особа, які знаходяться в країні більше 1 року, розташовані на її економічній території, здійснюють на ній господарську діяльність і економічні операції впродовж не менше 1 року і мають в ній центр свого економічного інтересу;

• ринкова ціна. Для реєстрації операцій в платіжному балансі використовуються ринкові ціни – ціни, за якими укладаються угоди між незалежним покупцем і незалежним продавцем;

• час реєстрації – операції реєструються в момент, коли економічні цінності створюються, перетворюються, обмінюються, передаються чи ліквідуються;

• розрахункова одиниця. При підготуванні платіжного балансу країни повинні використовувати ту розрахункову одиницю, яка застосовується ними у внутрішніх розрахунках чи при обліку.

Джерелами інформації про платіжний баланс є:

• митна статистика;

• статистика грошового сектору – ЦБ і комерційних банків;

• статистика зовнішнього боргу – дані збираються міністерством фінансів або ЦБ;

• статистичні огляди – дані про міжнародну торгівлю послугами, трудові доходи, перекази мігрантів, що носять зазвичай оціночний характер;

• статистика операцій з іноземною валютою.

Стандартний платіжний баланс складається з 2 розділів: (І) рахунку поточних операцій, який показує міжнародний рух реальних матеріальних цінностей (перш за все товарів і послуг), і (ІІ) рахунку операцій з капіталом і фінансових операцій, який показує джерела фінансування руху реальних матеріальних цінностей. Специфічною статтею платіжного балансу є чисті похибки і помилки.

Чисті похибки і помилки – стаття платіжного балансу, яка відображає пропущені платежі, які через певні причини не були записані в інших статтях платіжного балансу, і помилки у записах окремих платежів.

Платіжний баланс на певну дату існує у вигляді співвідношення платежів та надходжень, які із дня на день постійно змінюються. Стан платіжного балансу визначає попит і пропозицію національної й іноземної валюти в цей момент і він є одним із факторів формування валютного курсу.

Платіжний баланс за певний період (місяць, квартал, рік) складається на основі статистичних показників при здійсненні за цей період зовнішньоекономічні дії і дає змогу аналізувати зміни в міжнародних економічних зв’язках країни, масштабах і характері її участі у світовому господарстві.

З бухгалтерського погляду, платіжний баланс завжди знаходиться в рівновазі. Проте за підсумками його основних розділів може мати місце або активне сальдо, якщо надходження перевищують платежі, або пасивне, коли платежі перевищують надходження.

Підсумовуючи все вищевикладене, можна дійти висновку про те, що платіжний баланс являє собою статистичний звіт, в якому у систематизованому вигляді приведені підсумкові дані про зовнішньоекономічні операції даної країни з іншими країнами світу за певний період часу. Побудова платіжного балансу базується на системі подвійного запису, визначає економічну територію країни, різницю між резидентами і нерезидентами, базується на ринкових цінах, що існують на момент укладення угоди, і використовує розрахункову одиницю, яка застосовується в національній економіці, з наступним перерахунком її в долари США за поточним ринковим курсом.

3. Аналіз платіжного балансу України

У 2013 році профіцит зведеного платіжного балансу становив 2.0 млрд. дол. США (порівняно з дефіцитом 4.2 млрд. дол. США у 2012 році). Профіцит сформувався в результаті рекордно високого припливу за фінансовим рахунком, в основному забезпеченого залученнями Уряду.

Від’ємне сальдо поточного рахунку розширилося до 16.4 млрд. дол. США (порівняно з 14.3 млрд. дол. США в 2012 році) через скорочення попиту на товари українського експорту в результаті низької економічної активності країн – основних торгових партнерів, а також через збільшення виплат за доходами від інвестицій.

Значне зростання додатного сальдо фінансового рахунку (до 18.4 млрд. дол. США порівняно з 10.1 млрд. дол. США в 2012 році) було забезпечено високим обсягом залучень за цінними паперами Уряду та розміщенням єврооблігацій приватного сектору в першій половині 2013 року. Також скоротився відплив готівкової валюти поза банками.

Дефіцит поточного рахунку в 2013 році зріс до 16.4 млрд. дол. США, або 9.0% від ВВП (у 2012 році – 14.3 млрд. дол. США, або 8.1% від ВВП).

Експорт товарів у 2013 році становив 65.0 млрд. дол. США, що на 7.5% менше, ніж у 2012 році. Зниження зовнішнього попиту та несприятлива цінова кон’юнктура

на світових товарних ринках зумовили скорочення експорту в переважній більшості товарних груп, а саме:

• продукції машинобудування (на 20.1%), зокрема залізничних локомотивів на 40% через перенасичення ринку залізничного транспорту в Російській Федерації;

• хімічної продукції (на 13.8%) у результаті скорочення експорту добрив у другій половині року (у 2.4 раза) після переорієнтації вітчизняних виробників на внутрішній ринок;

• металургійної продукції (на 7.0%) за рахунок зниження цін на продукцію чорної металургії (на 9.9%);

• продукції АПК (на 4.8%) унаслідок зниження цін на світових товарних ринках. Незважаючи на рекордно високі обсяги поставок зерна у IV кварталі 2013 року (зокрема кукурудзи), експорт зернових скоротився на 9.0%.

У результаті різкого падіння обсягів поставок продукції машинобудування її частка знизилася до 16.3% (з 18.9% у 2012 році), тоді як частки майже всіх інших груп рівномірно зросли (табл. 3.1).

Таблиця 3.1